scholarly journals ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ТА ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ ВІЗУАЛЬНИЙ ЛІБЕРТІНАЖ ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ «УКРАЇНСЬКОГО» ЗОБРАЖАЛЬНОГО ТІЛА

Author(s):  
Michael D. Murphy

Мета статті – дослідити «українське» візуальне тіло в дискурсі пострадянського та постколоніального лібертінажу. Новизна визначається як самою постановкою проблеми (український лібертінаж), так і виявленням крос-культурних характеристик українського та західного візуального тіла. Аналізуються підходи українських художників пострадянської доби презентувати «українське» тіло як протилежність та антиномічність щодо радянського тіла. Принцип «свобідного» тіла реалізується за допомогою стратегій пострадянського та постколоніального лібертінажу. Дний процес досліджується на прикладі творчості художників Іллі Кабакова, Бориса Михйлова, Віктора Сидоренка, Арсена Савадова, Олега Кулика. Дані художники працювали з «радянським» тілом, створюючи багаторівневі канали для його інтерпретацій: «тіло-жертва», «тло-травма», «тіло-бунт», «тіло-симулякр», «тіло-гротеск», «чуттєве тіло». Доводиться, що стратегія візуального постколоніального лібертінажу полягала у демістифікації та дегероїзації «радянського» тіла. Визначаються емотивні характеристики візуалізації тіла: робиться висновок, що зображення тіла, оголеного тіла – це спосіб виразити незаангажовані «тваринні» емоції, які дозволяють «вивільнити» «тіло-травму». Підкреслюється, що «українське» тіло, оголене тіло у постколоніальному та пострадянському лібертінажі стає символом «іншості», свободи, творчої незаангажованості, експерименту.

Sign in / Sign up

Export Citation Format

Share Document