Склад, екологічна структура та декоративність живоплотів в урбанізованому середовищі Чернівців

Наведено результати досліджень видового складу, просторової, екологічної та вікової структури живоплотів урбанізованого середовища Чернівців. Здійснено комплексне оцінювання якісного стану та декоративності живоплотів у міських зелених зонах та запропоновано заходи з покращення їх декоративності, якісного стану і функціональності. Встановлено, що для дендрофлори живоплотів Чернівців характерне незначне видове різноманіття, зокрема 17 видів деревних рослин із 13 родів та 12 родин. В озелененні міста на територіях загального користування, а також на територіях державних установ і підприємств переважно формують живі огорожі із самшиту вічнозеленого (Buxus sempervirens L.), пухироплідника калинолистого (Physocarpus opulifolius (L.) Maxim.), свидини білої (Cornus alba (L.) Opiz.,), спіреї середньої (Sріraea media Schmidt.) та спіреї Вангутта (Spiraea vanhouttei Zab.). Переважна більшість живоплотів міста розміщена на територіях загального користування (48,8 %) та сформована із одного деревного виду – 98,3 %. За екологічною структурою найчисельнішою в живоплотах відносно трофності ґрунтового субстрату є група мезотрофних деревних рослин – 70,5 %, а відносно вологості ґрунтового субстрату – група мезофітних деревних рослин – 70,6 %. За просторовою структурою серед живих огорож міста найпоширенішими є однорядні – 83,5 % та середні за висотою живоплоти – 63,6 %. Частка бордюрних живоплотів, створених переважно із спіреї середньої, самшиту вічнозеленого та барбарису Тунберга (Berberis thunbergii DC.), є незначною та становить тільки 10,7 %. За віковою структурою в насадженнях міста найпоширенішими є 21-30-річні живоплоти – 57,9 %, а живих огорож віком понад 50 років не виявлено зовсім. Найвища оцінка декоративності у зелених зонах міста характерна для живоплотів, сформованих з барбарису Тунберга, бирючини звичайної (Ligustrum vulgare L.), садового жасмину звичайного (Philadelphus coronarius L.), сніжноягідника білого (Symphoricarpos albus (L.) Blake), спіреї середньої, спіреї Вангутта, свидини білої, свидини криваво-червоної (Cornus sanguinea (L.) Opiz.) та самшиту вічнозеленого. За якісним станом більшість живоплотів у зелених зонах Чернівців належать до категорії "добрих" – 43,0 %, однак частка живих огорож "незадовільного" якісного стану є досить значною та становить 22,3 %. Належне фінансування проведення необхідних агротехнічних заходів та ефективна садово-парково-господарська діяльність сприятимуть покращенню якісного стану, декоративності та естетичної привабливості живоплотів, підвищення їх стійкості до несприятливого антропогенного впливу в урбанізованому середовищі.

Effectiveness of stimulating treatment cuttings of privet common (Ligustrum vulgare L.) with biologically active preparations

The effectiveness of the use biologically active substances in the rooting of cuttings privet common (Ligustrum vulgare L.) in its introduction in the region of Nizhny Novgorod was studied. The processes of callus adventitious root formation were studied. The research target was an arboretum collection of common privet in Nizhny Novgorod State Agricultural Academy with geographical coordinates 56°19′43” N, 44°00′O7” E and an altitude of 141 m above sea level. Tested nine industrially produced biologically active preparations widely used in tree and forest nurseries to increase the efficiency of rooting cuttings. The positive effect of cutting treatment with biologically active preparations was confirmed. A significant intensity of callus formation was recorded in the variants with profistim (98.50±1.05%) and extrasol (96.50±0.76%). A noticeable increase in the number of adnexal roots was caused by the use of the drugs heteroauxin (24.55±1.08 pcs.) and ferovit (22.00±1.38 pcs.). The best results for the total length of adventive roots were obtained after the use of heteroauxin (266.92±16.71 cm) and ecofus (272.22±14.42 cm). The effectiveness of bioactive drugs in stimulating regeneration processes on privet cuttings, increasing in the intensity of callus formation and the rate of linear growth of adventitious roots has been proven.

Identification and Molecular Characterization of a Novel Hordeivirus Associated With Yellow Mosaic Disease of Privet (Ligustrum vulgare) in Europe

Wild plants serve as a large reservoir of known and yet-unknown viruses and as a source of viral pathogens of cultivated plants. Yellow mosaic disease of forest shrub Ligustrum vulgare (privet) was recurrently observed in Europe for more than 100 years. Using a universal virus identification approach based on deep sequencing and de novo assembly of viral small interfering (si)RNAs we identified a causative agent of this disease in Switzerland and reconstructed its complete 3-segmented RNA genome. Notably, a short 3′-terminal common region (CR) attached to each segment via a ∼53–71 nucleotide poly(A) tract, as determined by RT-PCR sequencing, was initially identified as an orphan siRNA contig with conserved tRNA-like secondary structure. Phylogenomic analysis classified this virus as a novel member in the genus Hordeivirus of family Virgaviridae, which we named ligustrum mosaic virus (LigMV). Similar to other hordeiviruses, LigMV formed rod-shape virions (visualized by electron microscopy), was transmitted through seeds and could also be mechanically transmitted to herbaceous hosts Chenopodium quinoa and Nicotiana benthamiana. Blot hybridization analysis identified genomic and subgenomic RNAs, sharing the 3′-CR and likely serving as monocistronic mRNAs for seven evolutionarily-conserved viral proteins including two subunits of viral RNA-dependent RNA polymerase, coat protein, triple gene block proteins mediating viral movement and cysteine-rich suppressor of RNA silencing. Analysis of size, polarity, and hotspot profiles of viral siRNAs suggested that they are produced by the plant antiviral Dicer-like (DCL) proteins DCL2 and DCL4 processing double-stranded intermediates of genomic RNA replication. Whole genome sequencing of French and Austrian isolates of LigMV revealed its genetic stability over a wide geographic range (>99% nucleotide identity to Swiss isolates and each other), suggesting its persistence and spread in Europe via seed dispersal.

Ligustrum vulgare (common privet).

A datasheet on Ligustrum vulgare covering, as an economically important tree, its taxonomy, importance, silviculture, distribution, biology and ecology, uses, products and pests.

Liguster – eine (un)bekannte vergessene Arzneipflanze?

ZusammenfassungDer Liguster, Ligustrum vulgare L., gehört zu den vergessenen Arzneipflanzen, dessen Blätter, historisch belegt, v. a. zur Entzündungshemmung im Mund- und Halsbereich genutzt wurden. Der Nachweis relevanter Mengen an Secoiridoiden, wie Oleuropein, sowie Flavonoiden und Phenylpropanoiden stützen diese Indikation und sollten neue pharmakologische Untersuchungen an Ligusterblättern rechtfertigen.

Widespread coexistence of self-compatible and self-incompatible phenotypes in a diallelic self-incompatibility system in Ligustrum vulgare (Oleaceae)

The breakdown of self-incompatibility (SI) in angiosperms is one of the most commonly observed evolutionary transitions. While multiple examples of SI breakdown have been documented in natural populations, there is strikingly little evidence of stable within-population polymorphism with both inbreeding (self-compatible) and outcrossing (self-incompatible) individuals. This absence of mating system polymorphism corroborates theoretical expectations that predict that in/outbreeding polymorphism is possible only under very restricted conditions. However, theory also predicts that a diallelic sporophytic SI system facilitates the maintenance of such polymorphism. We tested this prediction by studying the mating system of Ligustrum vulgare L., an entomophilous hermaphroditic species of the Oleaceae family. Using stigma tests with controlled pollination and paternity assignment of open-pollinated progenies, we confirmed the existence of two self-incompatibility groups in this species. We also demonstrated the existence of self-compatible individuals in different populations of Western Europe arising from a mutation affecting the expression of the pollen component of SI. We then estimated the selfing rate in a garden experiment. Our results finally show that the observed low frequency of self-compatible individuals in natural populations is compatible with theoretical predictions only if inbreeding depression is very high.