«МУСИМО СКАЗАТИ ЩИРО І ТВЕРДО: УКРАЇНА – СЕ СЕЛЯНСЬКА КРАЇНА»: АГРАРИСТСЬКИЙ ДИСКУРС ЕМІГРАЦІЙНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ М. ГРУШЕВСЬКОГО

Анотація. Мета дослідження полягає у всебічному осмисленні аграристського дискурсу еміграційної публіцистики М. Грушевського. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів та методі критичного аналізу документального матеріалу. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу селянознавчих сюжетів публіцистики М. Грушевського 1919–1923 рр. Висновки. Підсумовуючи селянознавчі сюжети еміграційної публіцистики М. Грушевського, насамперед вкажемо на ті головні завдання, що стояли перед автором. По-перше, йшлося про потребу зміщення акцентів у тогочасній революційній риториці з пролетаріату на селянство, як домінуючий соціальний прошарок не лише в Україні, але й у низці інших аграрних держав Центрально-Східної Європи. Таке переакцентування мало на меті якщо не зупинити, то принаймні скоригувати той соціальний експеримент, що його заповідали більшовики. По-друге, необхідною була нова дорожна карта для української інтелігенції, котра в умовах пореволюційної зневіри втратила ідейні орієнтири, зосередившись на небезпечному для нації взаємопоборюванні. По-третє, відчутним виявився брак соціального оптимізму, що його історик намагався повернути, створюючи ідеалізований образ нового українського села. На жаль, радянофільська риторика селянознавчих роздумів М. Грушевського відштовхнула від них більшість представників української інтелігенції у вільному світі. Більшовики ж, попри сподівання вченого, проігнорували його застереження, зробивши з них ефективний інструмент для розколу революційного українства. Незважаючи на це, аграристська публіцистика М. Грушевського як важлива пам’ятка доби Визвольних змагань дала поштовх багатьом соціально-філософським дискусіям в українській діаспорі повоєнного часу.