АНТИОКСИДАНТНА ДІЯ ЕКСТРАКТІВ ІЗ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН РОДИНИ ERICACEAE НА СТАБІЛЬНІСТЬ ХАРЧОВИХ ОЛІЙ ТА ОЛІЙНИХ ЕМУЛЬСІЙ У ПРОЦЕСІ ЇХ ЗБЕРІГАННЯ

Метою роботи було виявлення антиоксидантного ефекту екстрактів із лікарських рослин родини Ericaceae: брусниці звичайної (Vaccinium vitis-idaea L.), буяхів (Vaccіnіum ulіgіnosum L.), журавлини болотної (Oxycoccus Hill L.), чорниці звичайної (Vaccinium myrtillus L.), на окиснювальну стабільність харчових олій та олійних емульсій (основи майонезів). Об’єктом дослідження стала олія соняшникова та емульсія на основі цієї олії. Для їхньої стабілізації вико- ристовували олійні, водні та водно-спиртові екстракти із пагонів брусниці, буяхів, журавлини і чорниці. Для визначення антиоксидантного ефекту обраховували пероксидне число екстрактів і контрольного зразка. Такі дослідження є актуальними, оскільки антиоксидантна дія фітоекстрактів брусниці звичайної, буяхів, журавли- ни болотної, чорниці звичайної є маловивченою, порівняно з іншими представниками родини Вересових. Визначення ступенів інгібування процесу окиснення олії соняшникової за додавання олійних екстрактів пока- зало, що екстракти чорниці та журавлини мають сильний антиоксидантний ефект (ступені інгібування 57% і 51%, відповідно), екстракт брусниці володіє середнім антиоксидантним ефектом (35%), екстракт буяхів вияв- ляє слабкий антиоксидантний ефект (21%). Обрахувавши відсоток інгібування процесу окиснення емульсії на основі олії соняшникової за додавання водних фітоекстрактів, встановлено, що водні екстракти чорниці та журавлини виявляють середній антиоксидант- ний ефект (41% та 37%, відповідно), водні екстракти брусниці та буяхів мають слабкий антиоксидантний ефект (24% і 15%, відповідно). За використання водно-спиртових фітоекстрактів для приготування емульсії на основі олії соняшникової встановлено, що ступінь інгібування процесу окиснення в усіх випадках є дещо вищим, ніж за використання водних фітоекстрактів, а саме: водно-спиртовий екстракт чорниці виявляє сильний антиоксидантний ефект (53%), водно-спиртові екстракти журавлини та брусниці мають середній антиоксидантний ефект (46% і 32%, відповідно), водно-спиртовий екстракт буяхів чинить слабкий антиоксидантний ефект (19%).

АНАЛІЗ САМООЧИСНОЇ ЗДАТНОСТІ РІЧКИ ЗАМЧИСЬКО ЗА ДАНИМИ БАГАТОРІЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

Мета роботи. Актуальним питанням під час визначення рівнів допустимого навантаження на водні об’єкти є оцінка самоочисної здатності водойм. Самоочисні процеси водних об’єктів – це результат взаємодії складного комплексу гідродинамічних, фізико-хімічних, мікробіологічних та гідробіологічних процесів, які спря- мовані на відновлення екологічного добробуту водного об’єкта. Однак існують науково підтверджені мето- ди розрахункової оцінки самоочисної здатності водойм за набором гідрохімічних показників. Метою статті є проведення аналізу самоочисної здатності малої річки Замчисько за багаторічними даними гідрохімічного контролю якості поверхневих вод. Методологія. Проби води для аналізу відбирали раз на рік, у період літньої межені, впродовж 2013–2021 рр. у двох створах: створ № 1 – у межах м. Костопіль, на 500 м нижче за скид з о/с «Костопільводоканал»; створ № 2 – на 50 м вище гирла річки, поблизу впадіння в р. Горинь. Отримані за роки спостережень результати гідрохімічного аналізу поверхневих вод мали статистичну достовірність для кожного з показників (р ≤ 0,05). Наукова новизна. Під час розрахунків самоочисної здатності річки з’ясовано, що найвищий ступінь самоочищення характерний для хлоридів (88,48%), азоту амонійного (84,58%) та фос- фору фосфатів (80,75%); середній ступінь самоочищення мали азот нітритний (62,88%), азот нітратний (57,9%) та показники БСК5 (52,97%) і ХСК (34,88%); найнижчий ступінь самоочищення поверхневих вод річки було виявлено для завислих речовин (21,67%), вмісту в воді розчиненого кисню (23,74%) та фторидів (4,25%). Висновки. Зроблено припущення, що речовини, за якими не було підтверджено прояву самоочисної здатності поверхневих вод (сульфати, залізо, мідь, цинк, марганець), мають здебільшого фонове походження. А їхні кон- центрації у створі № 1, які виявилися меншими за концентрації у створі № 2, можуть бути пояснені процесом розбавлення внаслідок надходження певних об’ємів стічних вод.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КВІТКОВИХ ТРАВ’ЯНИСТИХ РОСЛИН ДЛЯ ОЗЕЛЕНЕННЯ ДИТЯЧИХ МАЙДАНЧИКІВ УРБАНІЗОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

Хаотичне розміщення дитячих ігрових майданчиків призвело до того, що значна їх кількість не відповідає нормам. Ускладнює ситуацію той факт, що майданчики перебувають на балансі різних установ. Особливо гостро постала проблема озеленення їх території, адже наразі відсутній єдиний документ, що регламентує вимоги до озеленення дитячих ігрових майданчиків, та відсутній перелік рослин, які рекомендовано використо- вувати для створення захисних смуг зелених насаджень. Мета статті – оцінити ефективність використання квіткових трав’янистих рослин для створення захисних смуг зелених насаджень на дитячих ігрових майданчи- ках великих міст України. Вперше проведено дослідження ефективності використання високорослих квіткових трав’янистих рослин та ліан для озеленення територій дитячих майданчиків, що підтверджує наукову новизну роботи. У статті проаналізовано переваги та недоліки використання високорослих квіткових трав’янистих рослин і ліан для озеленення дитячих майданчиків урбанізованих територій та наведено результати досліджен- ня пилофільтрувальної функції таких рослин. Методологія базується на результатах фундаментальних дослі- джень ефективності захисних смуг зелених насаджень. За допомогою промірів та нанесення контурів на мілі- метровий папір були визначені площі листових пластин квіткових рослин. У подальшому на експериментальній ділянці було визначено кількість пилу, осадженого на листі рослин. Застосовуючи метод «пилової бурі», було про- ведено оцінку здатності листя зелених насаджень утримувати пил. За результатами досліджень можна дійти висновку, що деякі види рослин здатні утримати до 1,1 мг пилу на см2, такий результат збігається з ефектив- ністю деяких видів дерев і чагарників, які використовують для створення смуг зелених насаджень. Результати дослідження були впроваджені на контрольній ділянці – території дитячого майданчика у м. Харків, що підтвер- джує практичну значущість цієї роботи. Таким чином, дослідження зазначеної теми допоможе удосконалити сферу озеленення та благоустрою прибудинкових територій. Окреслена тема може зацікавити спеціалістів галузі охорони навколишнього середовища, урбаністики та містобудування.

КІНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИНТЕЗУ Й ЕЛЕКТРИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КОМПОЗИТІВ НА ОСНОВІ СПРЯЖЕНИХ ПОЛІАМІНОАРЕНІВ ТА ПОЛІАКРИЛОВОЇ АБО ПОЛІМЕТАКРИЛОВОЇ КИСЛОТ

У статті наведені результати вивчення кінетичних закономірностей формування, структури, а також елек- тричних властивостей полімерних композитів на основі поліаміноаренових сполук, синтезованих окисною полі- меризацією аміноаренів (о-толуїдину або аніліну) у водних розчинах (гідрогелях) поліакрилової (ПАК) та поліме- такрилової кислот (ПМАК), методом in situ; з’ясовано нові можливості застосування таких систем. Досліджено вплив водорозчинних матриць поліакрилової або поліметакрилової кислот на кінетику окисної полімеризації аніліну, о-толуїдину. За допомогою методу ІЧ-спектроскопії вивчено будову та молекулярну структуру полімерних композитів ПАН−ПАК. На підставі вивчення електричних властивостей отриманих композитів з’ясовано, що концентраційна залежність питомої електропровідності від вмісту наповнювачів має перколяційний характер із «порогом пер- коляції», який залежить від природи полімерної матриці та поліаміноарену і становить 2,3−2,5% для композита ПоТІ−ПАК, 3−4% − для ПоТІ−ПМАК, 1,8% − для ПАН-ПАК і близько 2% − для ПАН−ПМАК. З’ясовано, що наявність іон-провідних матриць поліакрилової та поліметакрилової кислот суттєво змінює кінетику полімеризації аніліну та о-толуїдину, проте не впливає на напівпровідниковий характер електропровід- ності та оптичного поглинання, спряжених поліаміноаренів, що дозволяє використовувати утворені композити для виготовлення нових електропровідних полімерних матеріалів.

ОЦІНКА РИЗИКУ, ПОВ’ЯЗАНОГО З НАДХОДЖЕННЯМ ЗАЛІЗА З ПИТНОЮ ВОДОЮ, ДЛЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Метою дослідження є оцінка вмісту заліза у питній воді джерел нецентралізованого водопостачання сіль- ських населених пунктів Житомирської області та виявлення кількісних характеристик його перорального над- ходження з питною водою для різних вікових груп сільського населення. Методологія. Загалом було відібрано 450 зразків питної води з усіх районів Житомирської області. Аналітич- ні дослідження зразків води на вміст заліза загального здійснювали фотометричним методом на базі вимірю- вальної лабораторії Поліського національного університету. Наукова новизна полягає в оцінюванні ризику виникнення неканцерогенних ефектів через надходження заліза з питною водою для сільського населення Житомирської області різних вікових категорій. Висновки. Середній вміст заліза загального у питній воді сільських населених пунктів коливався від 0,55 у Жито- мирському районі до 1,06 мг/дм3 – на території Новоград-Волинського району. Максимальний його вміст виявлено на рівні 10,6 мг/дм3 у Бердичівському та Новоград-Волинському районах. Встановлено, що середньодобова доза надходження заліза з питною водою для дорослих варіювала у межах від 0,02 до 0,04 мг/кг×добу за середньої його концентрації та від 0,21 до 0,35 мг/кг×добу – за максимальної концентрації заліза. Для дітей за середнього вмісту заліза ця величина коливалась у межах 0,02–0,05 мг/кг×добу, а за максимального вмісту – 0,2–0,51 мг/кг×добу. Роз- раховані величини перевищують референтну дозу, яка становить 0,3 мг/кг×добу, лише за максимальних концен- трацій заліза. Найменші коефіцієнти небезпеки були зафіксовані для підлітків, чоловіків та жінок Житомирського району за середньої концентрації заліза 0,55 мг/дм3, а найбільші величини виявлені для дитячого населення у Берди- чівському та Новоград-Волинському районах за максимальної концентрації заліза на рівні 10,6 мг/дм3. Встановлено, що величина ризику перевищує одиницю лише за умови зростання концентрації заліза до 10 мг/дм3 і більше.

ГІДРОХІМІЧНИЙ АНАЛІЗ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД РІЧКИ ОКОНКА

В умовах сьогодення спостерігається значне зростання антропогенного впливу на басейни малих річок, що призводить до стрімкого погіршення їхнього екологічного стану. Тому необхідними є постійний аналіз і спосте- реження за якістю поверхневих вод, а також за особливостями їх використання з метою виявлення відхилень та захисту від негативного впливу. Дослідження проведено на основі методів збору й аналізу статистичної та картографічної інформації, матеріалів обстеження стану басейну річки Оконка, потенціометричного та фотометричного аналізів визна- чення вмісту сполук нітрогену в поверхневих водах, а також на основі вивчення особливостей водокористування. Річка Оконка протікає територією Маневицького району Волинської області. Вона належить до басейну р. Стир та є її лівою притокою першого порядку. Довжина водойми становить 30,7 км. У басейні річки розташо- вані два природоохоронні об’єкти: Оконські джерела та озеро Глибоцьке. Для проведення гідрохімічних досліджень були відібрані проби води із чотирьох створів у період 2016–2018 рр: 1 – річка Оконка, 15 км від витоку; 2 – річка Оконка, гирло; 3 – річка Підгородець, гирло; 4 – річка Чернявка, гирло. Встановлено тенденцію до збільшення вмісту нітритів у пробах води в усіх досліджуваних періодах, окрім зими 2017 р. та 2018 р. Найвищі показники спостерігалися восени, а найнижчі – взимку, проте вони були в межах норми. Водні ресурси наразі використовуються помірно. Освоєння басейну річки невисоке. В його межах роз- ташовано 16 населених пунктів. Переважно забір води здійснюється для господарсько-питного використання та рибного господарства. Сумарна потреба у воді становить 3,907 тис. м³ на рік, а безповоротне використан- ня – 900 тис. м³. Перевищення норм гідрохімічних показників не зафіксовано. Помітно підвищився вміст специфічних речовин токсичної дії, хоча їхні показники норми не перевищують. Загалом екологічний стан басейну річки Оконка є задовільним.

ІНТЕГРАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ СТУПЕНЯ ЗАБРУДНЕННЯ ВОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ПОНИЗЗЯ РІЧКИ ДНІСТЕР

Поверхневі прісні водні ресурси забезпечують життєдіяльність суспільства і біоти та є обмеженими й ураз- ливими до антропогенного впливу. Інтенсивне використання річкових водних ресурсів для потреб суспільства призводить до зміни гідроекологічного стану водних об’єктів, тому актуальним залишається моніторинг ступе- ня забруднення водного середовища. Сучасне водокористування в басейні р. Дністер демонструє різне поєднання зміни обсягів водозабору та обсягів скидів забруднених вод у часі. Нагальною є проблема погіршення якості води після виходу р. Дністер із території Республіки Молдова. Метою роботи стало проведення інтегрального оцінювання ступеня забруднення водного середовища пониз- зя річки Дністер упродовж 2011–2020 рр. У статті наведено часову динаміку зміни ступеня забруднення водного середовища у створі р. Дністер – с. Маяки (16 км від гирла) за гідрохімічними показниками. За спостереженнями впродовж 2011–2020 рр. відбува- ється стійке зменшення середньорічних концентрацій хлоридів, сульфатів та завислих речовин. У 2020 р. фіксу- ється перевищення щомісячних концентрацій загального азоту та збільшення гранично допустимих концентра- цій нітритів. Здійснено інтегральне оцінювання ступеня забруднення водного середовища пониззя р. Дністер за 2011–2020 рр., відповідно до нормативів якості поверхневих водних об’єктів, призначених для рибогосподарських потреб, за коефіцієнтом забруднення вод, який враховує ефект сумації забруднювальних речовин. Акцентовано увагу на прямо пропорційній залежності коефіцієнта забруднення вод від обсягу зворотних забруднених вод, що відводяться у поверхневі водні об’єкти (2017–2019 рр.). Доведено необхідність вживання суб’єктами господарювання природоохоронних заходів, спрямованих на зменшення надходження у поверхневі води пониззя р. Дністер забруднених зворотних вод із вмістом речовин, які мають ефект сумації.

АМІНОЛІЗ 6-ЗАМІЩЕНИХ 2-МЕТИЛ-2,3-ДИГІДРОІМІДАЗО[2,1-b]ТІАЗОЛІВ

Робота присвячена вивченню закономірностей перебігу реакції амінолізу фармакологічно перспективного типу імідазотіазольних систем – 6,6-дизаміщених та 6-арилідензаміщених 2-метил-2,3-дигідроімідазо[2,1-b][1,3] тіазол-5(6Н)-онів. Хімічну поведінку останніх досліджували за взаємодії з вторинними амінами (піролідином та морфоліном) за кімнатної температури, а також із бензиламіном за 10-годинного кип’ятіння в толуені. В результаті експериментів встановлено, що 6,6-диметил-, 6,6-дифеніл- та 6-(пропан-2-іліден)заміщені імі- дазотіазолони є стійкими до дії амінів як за кімнатної температури, так і за високотемпературної оброб- ки. Натомість 6-ариліден-2-метил-2,3-дигідроімідазо[2,1-b][1,3]тіазол-5(6Н)-они виявилися лабільними до дії N-нуклеофілів вже за кімнатної температури та зазнають розщеплення тіазолідинового ядра з утворенням відповідних 1,1'-[дисуфанедіілбіс(пропан-2,1-дііл)]біс-4-(бензиліден-, 4-бромобензиліден-, 4-метилбензиліден)- 2-(піролідин-1-іл)-1H-імідазол-5(4H)-онів та 1,1'-[дисуфанедіілбіс(пропан-2,1-дііл)]біс-4-(бензиліден-, 4-метилбензиліден)-2-морфоліно-1H-імідазол-5(4H)-онів із виходами 28–39%. Імовірно, дисульфіди утворюють- ся з відповідних меркаптопохідних як первинних продуктів амінолізу, які в умовах проведення процесу окисню- ються киснем повітря. Склад та будова одержаних продуктів однозначно підтверджені комплексним фізико- хімічним аналізом, зокрема методами ІЧ, ЯМР 1Н та 13С спектроскопій, хроматомас-спектрометрії, а також даними елементного аналізу. Варто відзначити, що сполуки з імідазол-5(4H)-оновим циклом, який входить до складу синтезованих дис- ульфідів, характеризуються широким спектром біологічної активності. Відкриття в ряду гетероциклів такого типу речовини з антибактеріальною та протираковою дією, антагоністів рецепторів ангіотензину II, а також створення хемосенсорів на основі флуоресцентних білків є важливою передумовою для подальших біомедичних досліджень синтезованих сполук.

МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ ВОДИ ДЕЯКИХ МАЛИХ РІЧОК РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ЗАКАРПАТТЯ

Мета дослідження полягає в моніторингу якості води малих гірських річок Брадолець, Сухар, Синявка, Вишка, Велика Уголька, Бронька, Репинка, Матекова за деякими гідрофізичними та гідрохімічними показниками. Особливістю цих річок є те, що вони протікають вздовж рекреаційних зон Закарпаття, які мають особливий охоронний статус: національних природних парків «Синевир», «Зачарований край», «Ужанський», регіонального природного парку «Синяк», Угольсько-Широколужанського заповідного масиву, іхтіологічного заказника «Річан- ський», гірськолижного курорту «Пилипець». На берегах досліджуваних малих річок функціонують різні рекре- аційні комплекси (готелі, ресторани, приватні садиби, форелеві господарства, бази відпочинку, гостинні двори), діяльність яких може негативно вплинути на якість води у водотоках. Останні, як відомо, є вразливими до будь-яких антропогенних впливів на водозбірну площу та виступають індикаторами змін екологічного стану територій. Методологія. Посезонний моніторинг якості води зазначених річок рекреаційних зон Закарпаття проведено за деякими гідрофізичними (прозорість, запах, кольоровість) та гідрохімічними (біохімічне споживання кисню, лужність, вміст розчиненого кисню, перманганатна окиснюваність, амоній-іони, аніони (нітрати, нітрити, сульфати, хлориди, фосфати), залізо загальне та катіони деяких металів) показниками. Оцінку антропогенного впливу на якість води зазначених поверхневих водотоків проведено в просторі і часі, тобто по всій протяжності річок у двох вибраних точках (1 – витік річки, 2 – місце впадіння в іншу водойму) впродовж 2019–2021 рр., включаючи всі пори року. Наукова новизна. Результати моніторингових експериментальних досліджень гідрофізичних параметрів води малих річок Брадолець, Сухар, Синявка, Вишка, Велика Уголька, Бронька, Репинка та Матекова демонстру- ють позитивну динаміку щодо якості їхньої води впродовж 2019–2021 рр. Варто зазначити, що такі показники води, як прозорість, запах та кольоровість, не перевищують нормованих значень, а їхні величини істотно не змінювалися посезонно та впродовж відліку часу, що свідчить про мінімальний антропогенний вплив та при- родне самовідновлення води цих річок. Показник прозорості коливається в межах 30–27 см, запах – менше 2, кольоровість – 5–15 градусів. Аналіз даних моніторингу екологічного стану природної води малих річок рекреаційних територій Закарпат- тя показує, що якість води істотно не коливається в різні фази водного режиму та не залежить від пори року. Нормовані показники, які характеризують якість поверхневих вод, не перевищують гранично допустимих концентрацій для вод рибогосподарського призначення, що вказує на І клас та 1–2 категорію якості води. Пере- вищення нормованих значень спостерігається тільки за показником заліза загального (у 2–4 рази) та марганцю (у 5 разів), що пов’язано з особливістю геологічної провінції Закарпаття. Висновки. Моніторинг якості води деяких гірських водотоків Закарпаття довів позитивну динаміку їхнього функціонування, належну якість води гірських річок рекреаційних зон області, а також дозволяє зробити при- пущення про високу здатність води річок до самоочищення та низький антропогенний вплив на них.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МОНІТОРИНГУ ТЕРИТОРІЙ РІВНЕНСЬКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА

Наукoве дoслiдження структури прирoдooхoрoнних теритoрiй та їхніх мiсця i рoлi у прирoднo-ресурснoму пoтенцiалi є важливим та походить з їх oсoбливoї цiннoстi як середoвища фoрмуючих і прирoдoвiдтвoрювальних прирoдних кoмплексiв із висoким рiвнем ландшафтнoгo та бioлoгiчнoгo рiзнoманiття. У бiльшoстi випадкiв прирoдooхoрoнний статус теритoрiй пoрушується землевласниками i землекoристувачами, щo призвoдить дo зміни їхнього прирoднoгo функцioнування та властивoстей. Для забезпечення екoлoгiчнoгo збалансoванoгo рoзвитку i збереження пoпуляцiй видiв рoслин i тварин у Рiвненськiй oбластi ствoрена мережа прирoднo-запoвiднoгo фoнду, до складу якої входить Рівненський при- родний заповідник. Через складну прoхiднiсть і дoступнiсть, а такoж через значну вiддаленість вiд наукoвих центрiв iстoрiя дoслiдження сучаснoї теритoрiї запoвiдника та регioну загалoм не вирiзнялась oсoбливoю iнтенсивнiстю i мала лише фрагментарний характер. Розглянуто роль природно-заповідного фонду в житті біосфери та суспільства. Відповідно до мети ство- рення природного заповідника визначені основні завдання його діяльності: збереження цінних природних та істо- рико-культурних комплексів й об’єктів; сприяння розвитку організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах; проведення наукових досліджень природних комплексів та еко- логічної освітньо-виховної роботи. У статті обґрунтовано важливість збереження та розширення мережі прирoднo-запoвiднoгo фoнду в Рiвненськiй oбластi. Наведено основні показники якісного та кількісного складу флори і фауни на території Рiвненськoгo прирoднoгo заповідника. Проаналізовано динаміку чисельності флори і фауни визначеної території. На основі екoлoгo-статистичного аналізу здійснено обробку досліджуваних показ- ників дiяльнoстi Рiвненськoгo прирoднoгo запoвiдника.