Особливості самоактуалізації викладачів закладів фахової передвищої освіти з різними рівнями психологічної безпеки освітнього середовища

У статті проведено теоретичний аналіз досліджень науковців світу з питань психологічної безпеки освітнього середовища та самоактуалізації пов’язаної з різними сторонами професійної діяльності. Проаналізовано емпіричне дослідження впливу психологічної безпеки освітнього середовища на самоактуалізацію викладачів закладів фахової передвищої освіти в залежності від інших факторів (вік, напрям освіти, кваліфікаційна категорія, місце проживання та сімейний стан). Учасниками цього дослідження були 290 викладачів педагогічних коледжів різних регіонів України. Для визначення рівня самоактуалізації викладачів було використано відомий опитувальник САТ Е. Шострома; рівень психологічної безпеки освітнього середовища визначався за методикою І. Баєвої «Психологічна безпека освітнього середовища», у модифікації О. Бондарчук. В дослідженні виявлено такі результати: освітяни, що мають високий рівень самоактуалізації, але перебувають в умовах низького рівня безпеки психологічного середовища часто знаходять резерви для розкриття внутрішнього потенціалу поза основною професійною діяльністю: в сім’ї, науковій діяльності, на інших видах сумісної роботи. У викладачів з середнім рівнем самоактуалізації низький рівень психологічної безпеки зумовлює залежність від ставлення колег, керівництва, студентів, емоційний дискомфорт, страх можливості висловити свою точку зору і не бути висміяними, несміливе бажання проявляти ініціативу та активність. Кардинально різними виявилися показники в дослідженні відповідності рівнів самоактуалізації рівням психологічної безпеки освітнього середовища у залежності від місця проживання (місто, село) та сімейного стану (заміжні-одружені, незаміжні-неодружені). На підставі дисперсійного аналізу даних зроблено висновок, що значення психологічної безпеки для розкриття внутрішнього потенціалу, становлення самоактуалізації вищого рівня більшою мірою притаманне педагогам: 1) вищої кваліфікаційної категорії, 2) суспільно-гуманітарного напряму освіти, 3) керівникам академічних груп та респондентам які не є керівниками студентських академічних груп, 4) викладачам вікової категорії від 30 до 40 років, 5) заміжнім (одруженим). Ключові слова: самоактуалізація, психологічна безпека, освітнє середовище, викладачі, заклади фахової передвищої освіти.

Психологічні передумови формування емоційного інтеллекту дитини у дошкільному віці

У статті розглядається проблема розвитку емоційного інтелекту в дошкільному віці. Автор аналізує результати діагностичного дослідження з метою виявлення особливостей емоційного інтелекту дошкільників. Емоційний інтелект – одна з найбільш популярних тем останніми роками в соціально-психологічних дослідженнях. Це поняття має особливе значення, особливо для дітей дошкільного віку. У цьому дослідженні наведені спроби пояснити основні теорії емоційного інтелекту. Емоційний інтелект можна визначити в найпростішому сенсі як здатність втілювати уявлення, що відчуває людина, а також здатність ефективно керувати власними почуттями, щоб приймати точні й ефективні рішення від власного імені. життя та стосунки з іншими людьми. Передбачається, що навичка емоційного інтелекту, яка здається дуже ефективною для підвищення якості життя людини, буде надзвичайно корисною як для людей, так і для суспільства в ім’я майбутнього, якщо її спробувати розвинути, починаючи з дитинства. У цьому дослідженні ми маємо на меті підкреслити цей момент. Елементам емоційного інтелекту слід навчати дітей, оскільки зараз у світі відбуваються складні зміни в моделях людських соціальних стосунків, що має великий негативний вплив, який можна побачити через ЗМІ та телебачення. Це викликає у дітей присутню дратівливість і агресивність через зміну цього явища. Метою статті є визначення психологічних передумов формування емоційного інтелекту в дошкільному віці. Методами дослідження були загальнонауковий системний підхід, комплексний аналіз проблеми дослідження в її розвитку. Результати. Потребують розробки нові методики дослідження. Для цього необхідно усвідомлення того факту, що сучасні методики вимірювання емоційного інтелекту є фактично варіації на два інструменти – тест та опитувальники, причому ні ті, ні інші не задовільнять поставлених завдань. . Розуміння ролі емоційного інтелекту у житті людини та дослідження його механізмів необхідно здійснювати з урахуванням нових результатів нейропсихології. Оскільки адекватна операціоналізація є умовою надійних висновків щодо будь-якого конструкту, успішний розвиток психології емоційного інтелекту навряд чи можливо без створення принципово нових діагностичних підходів. Ключові слова: емоційний інтелігент, діти дошкільного, дош.

Реалізація системно-інтегрованого проекту соціально-психологічного супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості

У статті розкрито методологічні та змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системно-інтегрованого проекту соціально-психологічного супроводу процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз, заснованого на організаційно-методичних принципах науковості, поступовості, послідовності, урахування вікових особливостей, комплексного використання психотехнологій, просоціальної орієнтації, культуровідповідності, й доведено його ефективність. Показано, що моніторинг процесу розвитку соціальної мобільності особистості в період криз включав початково-діагностичний, проективно-стабілізуючий і експертний етапи. Визначено основні психологічні ресурси подолання кризи актуальної самореалізації та нереалізованості як переломних подій, що обумовлюють необхідність зміни індивідуальної парадигми цінностей і мотиваційно-потребнісної сфери як ядра особистості та перевизначення системи життєвих перспектив. Показано, що для особистості, яка переживає кризу актуальної самореалізації такими ресурсами можуть слугувати висока цінність результативності життя у системі смисложиттєвих орієнтацій; розвинений локус контролю-Я, як опозиція вираженій екстернальності, прожектерству і впливу зовнішніх негативних мотивів; для особистості, яка переживає кризу нереалізованості – активізація компонентів локусу контролю-Я, зовнішньої позитивної мотивації (потреби у досягненні соціального престижу; карʼєрного просування); вплив високо вираженої мотивації досягнення на підвищення цінності процесу та результативності життя, внутрішніх мотивів – у прагненні найбільш повної професійної і особистісної самореалізації. Ключові слова: особистість, соціальна мобільність, період криз, системно-інтегративний підхід, соціально-психологічний супровід, сучасний соціум.

Процес розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі

У статті розкрито особливості процесу розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі. Визначено емпіричні показники аксіологічного блоку структурних компонентів конфліктологічної компетентності цих фахівців (інформаційної складової конфліктологічної компетентності, уявлень респондентів щодо особистісно обумовлених ознак конфлікту, самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності, конфліктологічної готовності). особистісного блоку (особистісної зрілості, вольового самоконтролю, адаптаційних характеристик та професійного здоровʼя, антиципаційних та емпатійних здібностей, рефлексивності), технологічного блоку (самооцінки типу особистості, сформованості навичок активного слухання у конфлікті (орієнтація на розуміння партнера, резюмування, відображення почуттів, прояснення, перефразування), стратегій поведінки у конфлікті та подолання стресових ситуацій, провідного типу реагування у конфліктній ситуації). Показано, що структура конфліктологічної компетентності фахівця-медика, яка дозволяє ефективно вирішувати професійні конфлікти, включає не тільки особливості особистості, а й здатність до рефлексії професійних ситуацій на надситуативному рівні (системне мислення) на основі метакогнітивних стратегій контролю, регулювання та моніторингу процесів оцінки конфліктних ситуацій і, на цій основі, здійснювати вибір копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті, а також сформованість навичок саморегуляції психоемоційного та функціонального станів. Ключові слова:фахівці медичної галузі, професійна взаємодія, конфлікт, конфліктологічна компетентість,розвиток конфліктологічної компетентності.

Особливості самореалізації паралімпійців за рівнем спортивних досягнень

Мета. Порівняти емоційні стани спортсменів-паралімпійців за рівнем їх спортивних досягнень. Визначити психологічні особливості спортивної самореалізації паралімпійців за рівнем спортивних досягнень. Результати: Встановлено, що гpупa пapaлiмпiйцiв з нaйвищим piвнeм peзультaтiв мaє iстoтнo вищi пoкaзники зaдoвoлeнoстi влaснoю спopтивнoю кap’єpoю тa сaмooцiнки влaснoї нaближeнoстi дo вepшини дoсягнeнь у спopтi зa гpупу спopтсмeнiв, щo пoки нe мaють суттєвиx спopтивниx дoсягнeнь. Пapaлiмпiйцi з нaйвищим piвнeм peзультaтiв мaють iстoтнo вищi зaiншиx спopтсмeнiв пoкaзники сaмooцiнки влaснoгo мaтepiaльнoгo стaнoвищa тa пoбутoвиx умoв. У паралімпійців двох груп з вищим рівнем результатів є вищим, за групу без суттєвих спортивних досягнень, показник можливості чи перспективи закордонних поїздок. У групи з нижчим рівнем результатів є єдино вищі, за дві групи з вищим рівнем результатів, вияв такого стимулу як можливість виправити чи компенсувати недоліки здоров’я. Висновки: Отримані результати можуть бути використані з метою підвищення ефективності та ставленню тренерів паралімпійських збірних команд в тренувально-змагальному процесі паралімпійців, а також длясприяння їх самореалізації. Перспективи подальших досліджень полягають у аналiзі та oсмисленні, чому для групи паралімпійців з нижчим рівнем результатів, в першу чергу, є єдино вищим, за дві групи з вищим рівнем результатів, вияв такого стимулу як можливість виправити чи компенсувати недоліки здоров’я. Ключові слова: паралімпійці, спортивні досягнення, паралімпійський спорт, самореалізація.

Диференціація соціально-психологічних чинників розладів афективного спектру особистості: мікро-, мезо- та макрорівні

В статті проведено структурно-рівневий аналіз соціально-психологічних чинників афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя та здійснено їх диференціацію на макро-, мезо- та мікрорівнях. Серед чинників макрорівня, які впливають на виникнення і розвиток афективних розладів особистості в цей період виокремлені: соціально-економічні та соціально-політичні (невисокий рівень соціально-економічного статусу, пасивна соціальна позиція); культуральні норми і цінності (патогенні цінності і установки культури, зокрема, стереотипи, повʼязані з культом стриманості, сили, успіху і досконалості); культивування високих перфекціоністських стандартів сучасного суспільства (щодо рівня освіти, зовнішності тощо). Серед соціально-психологічних чинників мезорівня превалюють: дисфункції структури сімʼї та сімейного функціонування; порушення мікродинаміки та ідеології сімʼї; стресогенність життєвий подій, наявність вираженого психологічного стресу; обмеженість мережі соціальної підтримки та її ядра. Соціально-психологічними чинниками мікрорівня щодо афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя виступають: соціально-демографічні (приналежність до жіночої статі, невисокий рівень освіти тощо); вразливість типології особистості (типологічний підхід); вразливість особистісних рис, установок і переконань (параметричний підхід); афективно-когнітивний стиль особистості (стильовий підхід); порушення соціально-психологічної регуляції поведінки та діяльності. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.

Maintaining behavior and ability to anticipation in youth in social networks

The article proposes socio-psychological program for the development of anticipation of personality in terms of life changes, based on the principles of interconnection, continuous variability, dynamic equilibrium, irreversibility, relativity, self-organization, expansion, structuring, situational expediency, and differentiation in correctional development -, socio- and pathogenesis of the subjects. A significant increase in the level of personal-situational, spatial, general anticipatory ability in groups of young people and youth, increase in their internality of subjective control, general meaningfulness of life, focus on goals and effectiveness of life and the positive impact of these variables on prognostic competence and level of social maturity. According to the results of approbation and implementation of the program, the increase of attachment capacity is determined by its personal-situational and general components; dynamics of semantic systems at the content, structural, value, functional levels; constructive life strategies and internality, as well as the flexibility of coping behavior of the subjects in middle and late adulthood, which helped to increase their psychological well-being. The correctional and developmental work carried out within the program allowed to increase the level of anticipation ability in persons with manifestations of social maladaptation (according to the considered nosology), which ultimately affected the growth of achievement motivation, activity of life strategies; significant reduction of disintegration between value and accessibility in various spheres of life; multivariate forecasting and planning of events, in particular in the context of life changes, and to improve their social functioning in general. Key words: personality, mastery behavior, anticipation, social networks.

Основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі

В статті розкрито основні детермінанти розвитку життєстійкості особистості у соціальному середовищі. Показано, що життєстійкість досліджується з різних позицій: як інтегральна здатність особистості в рамках теорії діяльності і здібностей; як особистісний стан субʼєкта, що впливає, розвиває і збагачує всі сфери його психіки; як інтегральна характеристика протистояння негативним впливам середовища, подолання життєвих труднощів, трансформації їх у ситуації розвитку субʼєкта. Виявлені підходи до трактування сутності життєстійкості вказують на її звʼязок зі способами поведінки, установками, де життєстійкість, як утворення особистості, дозволяє продуктивно справлятися з проблемними ситуаціями в напрямку формування стійкості, особистісного зростання, ефективної взаємодії в соціальному середовищі. Встановлено, що розвинений компонент прийняття ризику в структурі життєстійкості описується як переконаність в тому, що все, що відбувається з людиною сприяє її розвитку за рахунок набутих знань, інформованості, урахування позитивного і негативного досвіду. Цей компонент життєстійкості допомагає залишатися відкритими в соціальному середовищі, сприймати життєві події як випробування і виклик. Отримані результати свідчать про те, що життєстійкість у більшій мірі залежить від міри залученості особистості у соціокультурний простір взаємодії, усвідомлення відповідальності за майбутнє. Контроль, як компонент життєстійкості, вказує на прагнення впливати на результати того, що відбувається, вибирати відповідну поведінку. Виявлені особливості за різними компонентами життєстійкості повʼязані зі сферою активності і родом занять кожної групи респондентів. Ключові слова: особистість, життєстійкість, компоненти життєстійкості, детермінанти життєстійкості.

Патогенез та лікування неврозів: нові можливості моріта-терапії

Пошук нових форм подолання неврозів різної етіології є дуже актуальним завданням у зв’язку із війною, яка зробила населення країни вразливим для психічних розладів. Дослідники включають до факторів, які викликають неврози, психотравмуючу ситуацію, психопатологічні симптоми, у тому числі, вегетосоматичні, а також особистісні властивості, притаманні їй та розвинуті за час життя здібності протистояти стресу. Темперамент, характер створюють форму протистояння стресогенним впливам, силу опору травмі. Однією з сучасних форм психотерапії, яка спрямована на зміцнення стресостійкості особистості, укріплення характеру, є Моріта-терапія, яка була розроблена у першій половині ХХ ст. у Японії психіатром Ш.Морітою. Він творчо переробив ідеї дзен-буддізму та створив ефективний терапевтичний підхід до психічних розладів, який використовується у різних культурних контекстах та не потребує конкретної форми духовності від пацієнтів. Ця терапія спрямована на те, щоб навчити людину у будь-яких стрес-ситуаціях не боротися зі своїми думками та емоціями, приймати їхні хвилі, притоки та відтоки такими, якими вони є. Важливим навчальним фактом для терапії є те, що життя містить страждання, і питання лише в тому, чи приймає їх людина. Прийняття потоку життя у всій її повноті дозволяє людині зосередитися не на боротьбі з психосоматичними симптомами, а на виконанні важливих і корисних справ тут і зараз, незалежно від почуттів. Тим самим у людини з'являється вміння «розчинити» своє Я у виконанні цінних справ, зосередитися на зміні ситуації, на допомозі іншим. Особистість стає більш активною, формується стійкий до стресів, цілеспрямований характер, незалежний від форми акцентуації. Людина стає здібною прийняти і пережити будь-які ситуації і діяти в них активно в теперішньому часі і тому невротична хворобливість практично зникає, йде на задній план життя. У розвитку такого терапевтично-навчального підходу, який пропонує Ш.Моріта, можна побачити один із важливих інструментів подолання Україною стресу воєнного часу. Ключові слова: невроз, травматична ситуація, тип особистості, акцентуація характеру, протистояння стресу, Моріта-терапія, стресостійкість, прийняття реальності, емоції, порочне коло неврозу.