СЕМІОТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

У статті розглянуто особливості перекладу метафор крізь призму семіотичного підходу. У роботі уточнено лінгвосемотичну типологію знаків (ікона – індекс – символ). Під індексами в семіотиці розуміють знаки, що виконують функцію вказівки чи впливу на деякий об’єкт. Іконічний знак базується на фактичній подібності означаючого і означуваного. Символ передбачає використання свого первинного змісту в якості форми іншого, як правило, культурно ціннішого змісту. Кожний знак має три види зв’яз-ків, без яких він не може виконувати своєї функції. Знак пов’язаний з тим, що він позначає, що в семіотиці називається семантикою знака. Існуючи в системі, знак пов’язаний з іншими знаками цієї системи. Знак пов’язаний з людьми, які використовують його, оскільки він може бути знаком лише для когось. Проаналізовано деякі труднощі перекладу англомовних метафор. Існують мовні та мовленнєві метафори. Перекладні відповідники перших зафіксовані в перекладних словниках. Мовленнєва метафора не має усталених перекладних відповідників і виступає семантичним новоутворенням. Існують три основні способи передачі метафоричних слів: метафоричним словом, що має подібний характер образності; метафоричним словом, що має інший характер; неметафоричним словом, що передає тільки денотативний зміст метафоричного слова. У статті охарактеризовано конвенційні і неконвенційні символи. У словниках та енциклопедіях символів містяться конвенційні символи. Різновидом конвенційних символів є жести, що є культурно обумовлени-ми та мають договірний характер. Неконвенційний символ виникає у результаті творчого акту автора, являючи собою символізований троп, що поєднує концептуальний та вербальний аспекти знака.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВАМИ БРЕНДИНГУ ТА РЕПУТАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ЯК ІНСТРУМЕНТІВ УПРАВЛІННЯ ПРИВАТНИМИ КОМПАНІЯМИ

Стаття присвячується вивченню процесів управління такими нематеріальними ресурсами держави, як бренд та репутація. Брендинг та репутаційний менеджмент вже тривалий час використовуються для підвищення успішності приватних компаній, а віднедавна й для розвитку могутності держав на міжнародній арені. Водночас, наявність істотних відмінностей між обома суб’єктами зумовлює потребу в розробці інших підходів до зміцнення авторитету держав, ніж просування компаній на ринках. Зважаючи на ці відмінності, автори досліджують бренд та репутацію як об’єкти управління, а також розглядають їхню багатогранну природу. У статті порушується питання співвідношення національного бренду та державної репутації, враховуючи загальнонаукове значення вихідних понять. Наводяться пояснення національного брендингу та репутаційного менеджменту. Автори описують окремі теоретико-прикладні проблеми, що виникають при застосуванні інструментарію управління нематеріальними ресурсами держави, зокрема визначення цільової аудиторії. Результати дослідження можуть бути цінними для вчених, які прагнуть краще зрозуміти природу національного бренду та державної репутації, а також представників органів державної влади, котрі в ідеалі мали бути б зацікавлені в тому, щоб ефективно управляти ними в інтересах усього населення.

ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ЄГИПТІ

В статті було вивчено Єгипет як одну з провідних туристичних дистанцій сучасного світу. Обґрунтована необхідність дослідження та аналізу основних етапів становлення туризму в Єгипті. Було розглянуто характерні риси державотворення Єгипту. Доведено, яким чином історія становлення державності в Єгипті впливала на особливості зародження та еволюції туризму в ньому. Вивчено основні праці вітчизняних та зарубіжних науковців щодо аналізу розвитку туризму та становлення туристичної галузі в державі. Розглянуто наукові методи, застосування котрих дозволяє комплексно вивчити та проаналізувати історичні етапи становлення туризму в державі. На основі отриманих результатів дослідження в статті було запропоновано виокремлення 3 основних етапів історичного розвитку туризму в Єгипті, а саме: 1) початковий (IV ст. до н. е. - початок ХХ ст.), що характеризується появою перших подорожей до Єгипту та з нього на основі торгових, пізнавальних, освітніх та військових мотивів, нарощенням культурно-пізнавального потенціалу держави, будівництвом всесвітньовідомих культурно-історичних пам’яток; 2) зародження та еволюція організованого туризму (поч. ХХ ст. – кінець ХХ ст.), що характеризується організацією перших туристичних подорожей, а також їх активізацією, закладанням основ для розвитку туристичної індустрії, появою масового туризму, нарощенням туристичного потенціалу держави; 3) сучасний (поч. ХХІ ст. - дотепер), що характеризується активним розвитком Єгипту як одного з найвідоміших туристичних центрів Африканського туристичного регіону. В статті було розкрито основні характеристики кожного з досліджуваних етапів. Обґрунтовано доцільність їх виділення в таких часових рамках, які представлені в статті. Було проаналізовано основні види подорожей до Єгипту та з нього до початку ХХІ ст., а також основні види туризму, які представлені в державі на сучасному етапі. В статі було вивчено політико-правові, соціально-економічні та культурні чинники розвитку туризму в державі на кожному з запропонованих історичних етапів. Було розглянуто основні характеристики розвитку туризму в Єгипті на сучасному етапі та обґрунтовано основні перспективи подальших досліджених з обраної наукової тематики.

ПОЛІТИКА ТУРИСТИЧНОГО БРЕНДИНГУ КРАЇН ЗАКАВКАЗЗЯ

У статті здійснено аналіз формування і розвитку політики туристичного брендингу Азербайджану, Вірменії, Грузії. Основна увага приділена її програмному виміру. Проаналізовані такі ключові програми: «Стратегія розвитку туризму на 2015-2025 роки» (Грузія), «Стратегічна дорожня карта щодо розвитку індустрії спеціалізованого туризму в Азербайджанській Республіці», «Національна стратегія розвитку Вірменії на 2014-2025 роки». Встановлено, що стрімкий розвиток туризму в країнах Закавказзя, який припав на останнє десятиліття, визначив важливість туристичного брендингу. За цей період помітно зростала державна підтримка сектору, формувалася інституційна структура, була розроблена і схвалена айдентика туристичних брендів, а туризм став пріоритетом розвитку національних економік держав. Визначено, що основними напрямками розвитку туристичного брендингу країн Закавказзя є: підвищення впізнаваності країн як туристичних брендів шляхом пожвавлення рекламної та інформаційної діяльності, удосконалення туристичної інфраструктури, розширення міжнародної співпраці у розвитку туризму, формування позитивного іміджу.

КОМУНІКАТИВНИЙ СКЛАДНИК СУЧАСНИХ ПРОТЕСТІВ

У цій статті встановлено особливості комунікації сучасних протестних рухів в аспекті масового співробітництва. Зокрема показано, що сучасні соціальні й політичні протести розвиваються на основі масової комунікації між потенційними учасниками, які не спираються на оформлені організаційні структури, протест є самовідтворюваним процесом, що ґрунтується на сугестії алармізму засобами масової комунікації. У зв’язку з цим високу ефективність як рушійний фактор масових протестів почали відігравати соціальні мережі, здатні швидко поширювати такі алармістські настрої серед їх учасників. Великі масові демонстрації останнього десятиліття були організовані шляхом мобілізації через соціальні мережі, а потім показали свою силу масовою присутністю людей на вулиці. У свою чергу протестні настрої сприяють розвитку соціальних мереж з їх спільнотами. Встановлено, що основну роль у цьому процесі відіграє комунікація протесту, яка по своїй суті є комунікацією відкритого (масового) співробітництва. Вона формується на основі індивідуальних інформаційних контактів між суб’єктами, які реалізують їх в середовищі соціальних мереж. Така комунікація має інтерактивний характер і розвивається завдяки залученню інформаційних ресурсів з мережі. Для неї характерна відсутність системно-структурної організації і об’єктна орієнтація. Другою характерною рисою є конвергенція засобів і учасників комунікації. Більше значення має не наявність спеціалізованих і кваліфікованих комунікаторів зі сфери традиційних засобів масової інформації, а залучення великої кількості інформаційних прос’юмерів (професійних споживачів інформації), тобто активних генераторів контенту з числа представників аудиторії. Комунікаційні процеси в соціальних мережах розвиваються як низка подій, у якій кожна наступна подія залежить від попередньої. Як правило, такий підхід не здатний створити послідовність, у якій би спостерігалась якась тенденція і для досягнення планованого результату потребує утворення фокусів впливу. У практиці протестної комунікації таке фокусування здійснюється за допомогою підключення традиційних (інституційних) ЗМІ. Результатом взаємодії інтерактивної комунікації і офлайну є внесення консолідуючого чинника, який має усе більше гуртувати однодумців проти табору опонентів. Зазначені особливості протестної комунікації проявляються в ефективній взаємодії соціальних мереж із сектором традиційних ЗМІ. Ці властивості характеризують протест, що розвивається на основі інтерактивної комунікації як відкриту систему, орієнтовану на взаємодію з оточенням а не на внутрішні ресурси, що властиво для масового співробітництва.

ПРОЦЕС РОЗШИРЕННЯ ЄС НА «СХІД» 2004 РОКУ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ

Трансформація держав Центральної Європи від постсоціалістичних країн із не визначеним майбутнім до чинних членів Європейського Союзу є одним із найвизначніших досягнень євроінтеграційного процесу. Проте і на сьогодні відкритим залишається питання про те чи ця геополітична дія («розширення на Схід») здійснила прагнення її учасників та якою була ціна амбітного політичного кроку в загальноєвропейську спільноту? Звісно, окрім явних учасників проєкту «розширення на Схід» таких, як держави «Вишеградської четвірки» та Європейського Союзу, в даному процесі брали участь і тогочасні держави-лідери Європейського Союзу, що переслідували власні національні інтереси від реалізації проєкту. Отже, переговорний процес про інтеграцію держав Центральної Європи до Європейського Союзу, відбивався у тонкій взаємодії національних інтересів його суб’єктів, що зумовило прийняття компромісних політичних рішень, які заклали подальше майбутнє Європейського Союзу. Дослідження національних інтересів цього євроінтеграційного процесу розкриває перед нами генезис сучасних міжнародних відносин в ЄС, формування проблем та переваг сучасної євроінтеграції та причини поширення дезінтеграційних процесів в Євросоюзі. Окрім цього аналіз реалізації національних інтересів через інтеграцію держав Центральної Європи до ЄС надасть розуміння того в якій мірі ці інтереси виправдались, що своєю чергою підштовхне нас до відповіді про те які подальші перспективи розширення ЄС у східному напрямі та чи перевершують вигоди від членства в Євросоюзі із пов’язаними із цим ризиками для постсоціалістичних держав. В даній статті аналізуються національні інтереси країн «Вишеградської четвірки» в контексті їхнього вступу до ЄС, бажані вигоди, що спричинили політичну зміну у бік ліберальної демократії. Очікування політичних еліт та населення країн ЦЄ від інтеграції до Європейського союзу, які стали основними мотивами для цього політичного кроку. З іншого боку досліджуються політичні та економічні вигоди для ЄС (загалом) та країн-лідерів Альянсу, що спричинили рішення про подальше розширення 2004 року

СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ (НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ВИШЕГРАДСЬКОЇ ГРУПИ)

У статті досліджено національні стратегії розвитку штучного інтелекту в країнах Вишеградської групи, прийняті за рекомендаціями Європейської Комісії в контексті Стратегії розвитку штучного інтелекту в ЄС. У 2018 р. Європейська Комісія на конференції Digital Day 2018 об’єднала міністрів та представників країн ЄС для заохочення співпраці у галузі штучного інтелекту, блокчейну, охорони здоров’я та інновацій, спираючись на прогрес, досягнутий на шляху створення єдиного цифрового ринку, на якій зокрема європейські країни підписали Декларацію про співробітництво в галузі штучного інтелекту. Польща, Чехія, Угорщина та Словаччина прийняли спільну позицію щодо штучного інтелекту та його потенціалу для розвитку економіки Європейського Союзу, розробивши та впровадивши національні стратегії, аналіз яких дає змогу виявити основні тенденції та механізми реалізації цифрової політики окремих країн ЄС. Кожна з зазначених країн, починаючи з 2018 року почала свій шлях у сфері штучного інтелекту, розробляючи та реалізуючи національні стратегії розвитку штучного інтелекту, враховуючи власні реалії та пріоритети. Разом з тим ці країни спільно працюють на досягнення загальноєвропейських цілей, що передбачає успішну цифрову трансформацію Європи; перехід до кліматично нейтральної, кругової та стійкої економіки з цифровим суверенітетом ЄС; проведення цифрової політики, яка надає людям та бізнесу змогу рухатися назустріч орієнтованому на людину, стійкому та процвітаючому цифровому майбутньому.

ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ КАРПАТСЬКОГО ЄВРОРЕГІОНУ

У статті досліджено роль національних меншин у розвитку транскордонної співпраці у Карпатському єврорегіоні. Єврорегіон "Карпати" є одним із найбільших єврорегіонів на теренах Східної та Центрально-Східної Європи до якого входять такі держави як: Україна, Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія. Стратегія ефективного розвитку єврорегіону дає чудові можливості для розширеного політичного діалогу, а також поглибленої економічної, культурної та міжетнічної співпраці. Чимало проектів в рамках даного єврорегіону покликані перш за все розширити співпрацю з національними меншинами, а також ведені політики культурного різноманіття в регіоні та створення єдиної, добре розвиненої інфраструктури. Від початку свого заснування Карпатський єврорегіон перейшов від декларативного утворення до ефективного та практичного інструменту в багатосторонній дипломатії. Мета створення Карпатського єврорегіону полягала у забезпеченні належного розвитку для членів у координації транскордонного співробітництва, сприянні більш швидкому регіональному та економічному розвитку та - звісно - створенню добросусідських відносин відносини між зацікавленими сторонами. Попри це, Карпатський єврорегіон є чималим, і тому існує деякі нерівномірність у співпраці між державами-учасницями процесу. Аналіз показав, що співпраця між Польщею та Україною є значно потужнішою, ніж співпраця між Польщею та Словаччиною. Звичайно, першою причиною такої нерівномірності у співпраці є спільне історичне минуле, а також наявність національних меншин, які і задають основну тенденцію та є основним елементом практичної реалізації співпраці між сторонами. З іншої сторони, деякі держави-члени мають певні побоювання щодо активної участі окремих національних меншин, перш за все це стосується Угорщини та угорської національної меншини в Україні, Словаччині та Румунії. Центральна влада Угорщини є дуже різкою у висловлюваннях та постійно піддає критиці інші уряди та активно заохочує до розширення прав угорської національної меншини, що негативно сприймається її сусідами. Тому не дивно, що участь Угорщини в транскордонній співпраці є, але вона є непомітною, та не такою ефективною, як з іншими сторонами процесу, зокрема це стосується Польщі-України чи Румунії-України.

ФЕЙК РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ: ОЛЕНА ПІДГРУШНА – СНАЙПЕР АТО

Гібридна війна, що її розв’язала Російська Федерація проти України, ведеться одразу на декількох рівнях і напрямах, одним з яких є інформаційний. Фейки російської пропаганди безпосередньо пов’язані із питанням національної безпеки України: розіп’ятий хлопчик у Слов’янську, раби для Національної гвардії України, «фашисти» на Майдані, візитка Яроша тощо. Ще одним прикладом деструктивної інформаційної роботи Кремля у травні 2014 р. став фейк про те, що Олена Михайлівна Підгрушна (Olena Pidhrushna) – капітан збірної України з біатлону, олімпійська чемпіонка у естафеті на Зимових Олімпійських іграх у Сочі, як снайпер бере участь у антитерористичній операції (АТО) на сході України. У статті проаналізовано особливості побудови російськими мас-медіа фейку «про снайпера О. Підгрушну у зоні АТО», його спростування українською стороною та наслідки фейку для спортсменки. Використовуючи структурно-функціональний метод дослідження автор з’ясував зміст і структуру цього фейку, створення ефекту «фейк у фейкові». Проведений івент- та контент-аналіз дали підстави зробити висновок, що розробники фейку цілеспрямовано підібрали події, висловлювання із професійної кар‘єри О. Підгрушної, вихопивши їх із конкретної ситуації, телевізійного сюжету. Порівнявши реальні факти з біографії і спортивних досягнень О. Підгрушної із маніпулятивною інформацією, наведеною ворожою пропагандою у фейку, автор встановив причинно-наслідкові зв’язки у «конструюванні» фейку, а також його дотичні підстави. Звернуто увагу, що фейк негативно вплинув на емоційний стан О. Підгрушної, змусив її переглянути свої погляди. Доведено, що повільне подолання владою злободенних проблем українського суспільства створює сприятливий ґрунт для виникнення різноманітних фейків, їхнього сприйняття соціумом. Автор стверджує, що цей фейк був добре продуманою і цілеспрямованою інформаційно-пропагандистською атакою на титуловану українську спортсменку та вітчизняний спорт загалом. У статті наведено докази на підтвердження слів О. Підгрушної, про те, що «ідеологічна машина у наших сусідів працює настільки потужно, що поки не дає шансів вести діалог, пояснити свою позицію. Це стосується навіть спортсменів, які завжди поза політикою».

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ТЕРМІНІВ АНГЛОМОВНИХ ДИПЛОМАТИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ

У статті проаналізовано особливості складу дипломатичних документів. Звернено увагу на термінологію дипломатичного мовленнєвого жанру. Метою статті є вивчення особливостей лексичної структури дипломатичних документів, а саме термінології цих документів та перекладу їх українською мовою. Важливо дотримуватися традиційних правил дипломатичного протоколу (використання форм ввічливості, лаконічності, офіційності), що відображається у використанні певного лексичного матеріалу, включаючи специфічну термінологію. Спостереження над словотворчими особливостями термінів дають можливість дійти висновку, що дериваційні процеси у досліджуваній термінологічній системі представлені переважно суфіксальними утвореннями. Серед найбільш продуктивних є наступні моделі утворення термінів-іменників дипломатичних документів. (де V – дієслівна основа, A – прикметник): 1) V+ ment : agree – agreement, attach – attachment, rapprochement; 2) V+ (t)ion / V+ tion / V+ ation / V+ cation: access – accession, extradite – extradition, ratify – ratification, denunciate – denunciation; 3) A+(i)ty / A+-cy: belligerent –belligerency, royal – royalty, excellent – Excellency. 4) V+ing: acknowledging, agreeing, believing, feeling, deploring, inviting. Особливу увагу слід приділити дипломатичному листуванню. Існує чотири основних типи бачення дипломатичної кореспонденції: записки, листи, меморандуми та записки В результаті детального аналізу були використані пріоритетні методи перекладу термінів українською мовою. Наведено приклади термінологічної омонімії та проаналізовано методи перекладу власних імен, етикетних формул дипломатичного листування.