Парки та сквери історичного мікрорайону «Малий Ґалаґов» м. Ужгорода

Публікація продовжує цикл досліджень зелених насадженьм Ужгорода, їхній асортимент та сучасний склад і є другою завершальною частиною роботи, присвяченоюдеревним і чагарниковим породам історичного мікрорайону «Малий Ґалаґов». У роботі представлено аналіззелених насаджень скверів, парків, партеру та набережної в мікрорайоні. На теперішній час у межахмікрорайону нараховується дев’ять парків і скверів. За часом створення сім із них відноситься до періодувходження Закарпаття до складу Чехословацької республіки (1919-1939), дендропарк Лаудона – до австро-угорських часів, один – радянського періоду. Розглянуто історію створення парків і скверів, відбиті зміни таетапи їх реконструкції впродовж сторіччя. Детально проаналізований сучасний видовий, сортовий і кількіснийсклад, співвідношення інтродукованих та аборигенних видів деревно-чагарникових насаджень кожного парку іскверу, виконано оцінку та охарактеризовано їхній загальний стан. Особлива увага зосереджена нанайстарішому парку мікрорайону та одному з найбільш давніх в Ужгороді – закладеного ще у 1886 р.дендросаду Лаудона, збережений фрагмент якого сьогодні є парком-пам`яткою садово-паркового мистецтвамісцевого значення. Висвітлено історію закладання парку, динаміку зміни його площі та асортиментувпродовж сторіччя, відображений сучасний стан насаджень, зокрема, вказані висота та діаметр стовбура вусіх збережених деревних видів дендросаду.

Макрозообентос річок північно-західного Великого Кавказу в межах Азербайджану

У роботі представлена інформація про склад видів макрозообентосу, розподіл по біоценозах, а також екологічні характеристики макрозообентосу річок північно-західної частини Великого Кавказу на території Азербайджанської Республіки: Алазани (Ганих) та її приток – річок Балакенчай, Катехчай, Айрічай, Кюрмукчай, Кішчай, Карачай і Талачай. У середній і нижній течіях формуються угруповання, які по суті є еврибіонтними, оскільки не надають перевагу тому чи іншому біотопу. Літореофільні, псамореофільні, фітореофільні та пелореофільні біоценози є відносно стабільними біоценозами річкової екосистеми і періодично відновлюються. У зазначених річках виявлено 94 види організмів макрозообентосу, що відносяться до 13 систематичних груп. Водні комахи домінують у ідентифікованих угрупованнях. Максимальна кількість видів у досліджуваних річкових екосистемах складає 53 види – в Курмукчаї, а мінімальна – в Балакенчаї. В інших річках чисельність представників макрозообентосу коливається від 22 до 51 виду.

Внесок у вивчення Cheloninae (Hymenoptera, Braconidae) деяких провінцій Східної Туреччини

Cheloninae – велика за кількістю видів підродина у складі родини Braconidae, з 1523 описаними видами у світовій фауні. Представники Cheloninae є ендопаразітоїдами личинок лускокрилих, особливо Tortricoidea і Pyraloidea. Самки відкаладають яйця яйцекладом у господаря криптобіонта. Койнобіонти не пригнічують чрезмірно хазяїна, і він розвивається до наступної стадії життєвого циклу, поки паразитоїдна личинка не стане лялечкою. Cheloninae ілюструють доволі екстремальні приклади такого виду затримки розвитку. Для визначення складу фауни Cheloninae (Hymenoptera, Braconidae) Туреччини були зібрані дорослі особини з різних біотопів провінцій Бінголь, Бітліс, Муш і Ван. Крім того, в процесі дослідження також був опрацьований матеріал, отриманий із Газіантепа, Іґдіра, Карса та Сіірта. Для збору матеріалу використовувалися ентомологічні сачки, пастки Малеза та світлові пастки. Матеріал був промаркований відповідним чином. Для таксономічного дослідження матеріалу використовували спеціалізовану літературу та порівняльний колекційний матеріал, наявний у нашій колекції. В роботі також подано характеристику локалітетів, де проводилися збори матеріалу. Загалом для фауни Туреччини зафіксовано 43 види, що належать до 4 родів. Одинадцять видів із наведено переліку є першими знахідками для турецької фауни.

Внесок до вивчення Ichneumonidae (Hymenoptera: Ichneumonoidea) провінцій Ґолестан, Ґілян і Мазандаран, Північний Іран

Метою роботи є фауністичне дослідження іхневмонід з регіонів Північного Ірану. Ichneumonidae — найбільша за кількістю видів родина перетинчастокрилих, світова фауна якої налічує понад 1600 родів і 25285 видів. Більшість представників родини є паразитоїдними. Матеріал для даної роботи був зібраний у різних регіонах провінцій Північного Ірану (Ґолестан, Ґілян, Мазандаран) з використанням пасток Малеза, за допомогою ентомологічних сачків, а також вирощуванням їхніх господарів в інкубаторі. Дані провінції, розташовані на південному узбережжі Каспійського моря, характеризуються вологим кліматом, подібним до клімату Середземноморського регіону. Наявність різноманітних і масштабних за розмірами лісових масивів та національних парків на півночі Ірану дозволяє припустити, що в даному регіоні сформувалася досить різноманітна фауна родини Ichneumonidae. У роботі розглянуто поширення іхневмонідних ос (Hymenoptera: Ichneumonidae) на території регіону. Загалом для фауни дослідженої території наведено 40 видів з 30 родів, 11 підродин: Anomaloninae (один вид), Banchinae (чотири види, два роди), Campopleginae (дванадцять видів, вісім родів), Cryptinae (сім видів, шість родів), Ctenopelmatinae (чотири види, чотири роди), Ichneumoninae (п'ять видів, чотири роди), Ophioninae (один вид), Oxytorinae (два види, один рід), Pimplinae (один вид), Tersilochinae (один вид) і Xoridinae (два види, один рід). Шість видів: Atractodes obsoletor (Zetterstedt, 1838), Cymodusa declinator (Gravenhorst, 1829), Euryproctus alpinus Holmgren, 1857, Enicospilus unicallosus (Vollenhoven, 1878), Hyposoter virginoberg (Gravenhorst, 1829), Hyposoter livenhoralis (1878) є новими для фауни Ірану.

Фауністичне дослідження Ichneumonidae (Hymenoptera) Ірану

Ichneumonidae — найбільша родина перетинчастокрилих з 1601 родом і 25285 описаними видами. Представники родини зустрічаються в різноманітних кліматичних зонах, хоча вологий клімат для них є найбільш сприятливим. Їздці-іхневмоніди є паразитами личинок та лялечок твердокрилих, перетинчастокрилих та лускокрилих, тому відіграють значну роль у біологічному методі регуляції чисельності комах-шкідників. Фауна Ichneumonidae Ірану різноманітна, однак, ще й до цих пір вивчена недостатньо. У даній публікації представлені результати дослідження їздців-іхневмонід іранської фауни. Матеріал був зібраний за допомогою пасток Малеза та ентомологічним сачком, а також шляхом вирощування в інкубаторі комах-господарів, зібраних у різних регіонах Ірану. Загалом всього 85 видів родини Ichneumonidae (Hymenoptera), які належать до 18 підродин:, Acaenitinae (один вид), Adelognathinae (один вид), Anomaloninae (два види, один рід), Banchinae (п'ять видів, два роду), Campopleginae (14). види, 11 пологів), Cremastinae (один вид), Cryptinae (15 видів, 10 родів), Ctenopelmatinae (10 видів, сім родів), Diplazontinae (один вид), Eucerotinae (один вид), Ichneumoninae (15 видів, 12 родів) , Metopiinae (три види, два роди), Orthocentrinae (чотири види, три роди), Pimplinae (чотири види, три роди), Poemeniinae (один вид), Tersilochinae (три види, три роди), Tryphoninae (один вид), Xoridinae (три види, один рід) були зібрані з різних регіонів Ірану. Десять видів нещодавно зареєстровані для Ірану. У роботі наведено відомості щодо видової назви, автора та дати опису, локалітету та дати збору, кількості особин та загального поширення окремих видів. Класифікація, номенклатура та дані щодо поширення Ichneumonidae подано за D.S. Yu, K. van Achterberg, K. Horstmann (2016).

Деревно-чагарникові насадження мікрорайону «Малий Ґалаґов» м. Ужгорода – історія формування та сучасний стан

В роботі представлено результати інвентаризаційних обстежень деревно-чагарникових насаджень вулиць, парків та скверів одного з мікрорайонів міста Ужгорода. Визначено та проаналізовано таксономічний склад дендрофлори, встановлено співвідношення інтродукованих та аборигенних видів, а також розподіл за віком та висотою. Найчастіше у вуличних посадках використовується сакура, якої станом на весну 2020 року відмічено 315 екземплярів. Наведено детальний аналіз дерев сакури мікрорайону за віком, висотою, діаметром стовбура, якісним станом дерев, вказано кількість та час висаджування їх на кожній вулиці. Охарактеризовано загальний стан зелених насаджень мікрорайону.

Нові знахідки Braconidae (Hymenoptera: Ichneumonoidea) з Ірану, пам’яті Др. Максиміліана Фішера (7 червня 1929 – 15 червня 2019)

Браконіди є значимими паразитами шкідливих комах у агро- та природних екосистемах. В роботі представлено загалом 14 видів Braconidae. Незважаючи на те, що фауна Braconidae Ірану відносно добре вивчена, наведені види є новими знахідками для Іранської ентомофауни. Дані види належать до шести підродин: Alysiinae (3 види з 2-х родів), Aphidiinae (2 види з 1-го роду), Brachistinae (2 види з 2-х родів), Braconinae (2 види з 2-х родів), Cheloninae (4 види з 3-х родів) та Doryctinae (1 вид). Матеріал для даної роботи був зібраний з використанням пасток Малеза. Крім того, деякі буди виведені із видів-господарів в інкубаторах при температурі 25 ± 2 ºC і вологості 65 ± 5%. Іран – велика за площею країна, для якої характерні різні типи екосистем. Слід очікувати, що збільшення кількості та інтенсивності ентофауністичних досліджень у різних регіонах, особливо в центральній та східній частинах країни, дозволить встановити більш точну картину і назвати фактичну кількість видів родини Braconidae. Дослідження біології і екології паразитів та їх господарів є важливим для економіки країни, оскільки це допоможе вирішити проблеми біологічного контролю шкідливих видів комах.Доктор Максиміліан Фішер був видатним фахівцем-систематиком по родині Braconidae (Hymenoptera). Впродовж своєї майже 70-річної дослідницької діяльності він опрацював величезну кількість екземплярів браконід з усіх зоогеографічних регіонів світу, описав понад 2000 нових для науки видів та опублікував близько 400 наукових робіт. Завдяки цим значним таксономічним здобуткам Др. М. Фішер став одним із найвідоміших світових спеціалістів по даній родині комах.

Хорологічна структура прибережного угруповання обростання, що формується чорноморською мiдiєю Mytilus galloprovincialis

Виявлені особливості хорологічної структури прибережного угруповання обростання, що формується двостулковим молюском Mytilus galloprovincialis Lamarck, 1819 на підводній поверхні берегозахисних споруд, розташованих в межах Одеської затоки Чорного моря. Визначено просторовий розподіл седентарних безхребетних Mytilus galloprovincialis, Mytilaster lineatus (Gmelin, 1791) (Bivalvia) і Amphibalanus improvisus (Darwin, 1854) (Cirripedia), які утворюють основу угруповання обростання. З’ясовано, що ці безхребетні розподілені на вертикальній поверхні субстрату досить нерівномірно. Визначено частоту зустрічальності розмірних груп, та особливості кількісного розвитку цих видів в межах різних горизонтів угруповання на глибини 0,5 і 2,0 м. В Одеський затоці Чорного моря заселення поверхонь берегозахисних споруд відбувається в результаті осідання личинок згаданих безхребетних. Подальший розвиток хорологічної структури угрупування обростання здійснюється в ході сукцесії, в результаті якої на субстраті формується складне багатоярусне утворення, що складається в основному з мідій, мiтiлястерiв і балянусів. Ці безхребетні відносяться до функціональної групи видів «довгострокових архітекторів», які формують просторову конфігурацію угруповання обростання. Дрібни двостулкові (Abra segmentum (Recluz, 1843) і Lentidium mediterraneum (Costa, 1830)) та черевоногі молюски (Pusillina lineolata (Michaud, 1830) і Setia valvatoides (Milaschewitsch, 1909)), а також малорухливі ракоподібні (Ampithoera mondi Audouin, 1826 і Ericthonius difformis M.-Edwards, 1830) і багатощетинкові черви (Polydora cornuta Bosc, 1802 і Fabricia stellaris (Muller, 1774)), які мешкають в самостійно побудованих трубках і живуть менше одного року відносяться до категорії «короткострокових архітекторів». Ці функціональні групи видів вносять відповідний архітектурний елемент в угруповання обростання, створюючи сприятливі умови для мешкання інших організмів.

До питання знахідок Heteroptera (Insecta: Hemiptera) з Ірану

У роботі представлені результати вивчення фауни Heteroptera в різних провінціях Ірану протягом 2010-2016 років. Загалом в ході фауністичних досліджень було зібрано та ідентифіковано 18 видів, що належать до восьми родин: Berytidae (2 види, 2 роди), Coreidae (2 види, 2 роди), Hebridae (1 вид), Miridae (3 види, 3 роди), Piesmatidae (1 вид) , Reduviidae (4 види, 3 роди), Rhyparochromidae (2 види, 2 роди) та Tingidae (3 види, 3 роди). Незважаючи на той факт, що фауна Heteroptera Ірану досліджена порівняно добре, з поміж ідентифікованих нами видів три – Galeatus affinis (Herrich-Schaeffer, 1835) (Tingidae), Hebrus (Hebrus) liliimacula Horváth, 1929 (Hebridae) і Parapiesma salsolae (Becker, 1867) (Piesmatidae) – є новими для фауни Ірану. Більша частина зібраного матеріалу зберігається у колекціях Г. Сакенін і Н. Самін, а також у колекції Р.Е. Ліннавуорі (Турку, Фінляндія).

Вплив факторів техногенного трансформованого середовища на рівень флуктуючої асиметрії листкових пластинок деревних рослин

Один із найбільш інформативних методів інтегральної оцінки якості довкілля – показник флуктуючої асиметрії, що є мірою стабільності розвитку живих організмів та відображає реалізацію їх онтогенетичних програм у конкретних умовах. Цей показник є надійним біоіндикаційним маркером життєвого стану рослинних організмів, оскільки неспецифічно зростає при стресі. У статті відображено результати дослідження флуктуючої асиметрії листкових пластинок в умовах впливу техногенних чинників золошлаковідвалів Бурштинської ТЕС, що є територією підвищених екологічних ризиків. Проаналізовано рівень флуктуючої асиметрії листкових пластинок трьох найбільш поширених видів дерев – Populus tremula L., Salix caprea L., Betula pendula Roth. Визначено інтегральний показник стабільності розвитку, що відображає екологічний стан території дослідження. Показник флуктуючої асиметрії листкових пластинок досліджуваних видів становив від 0,0610 до 0,0775. Найвищі рівні асиметрії зафіксовано у P. tremula, найнижчі – у B. pendula. Серед аналізованих фоліарних показників найбільш нестійкими ознаками є значення кутів між першою та центральною жилкою, кут між центральною та другою від основи листкової пластинки жилкою, а також відстань між першою та другою жилками. На основі інтегрального показника флуктуючої асиметрії екологічний стан території золошлаковідвалів оцінено як критичний. Проведено апробацію трьох найбільш розповсюджених деревних видів на території золошлаковідвалів у якості тест-об'єктів для біоіндикаційних досліджень із застосуванням показника флуктуючої асиметрії. Результати аналізу дозволяють розташувати досліджувані види у наступний ряд чутливості до техногенного навантаження за цим показником: B. pendula → S. caprea → P. tremula. Усі аналізовані види можуть використовуватися у біоіндикаційних дослідженнях як чутливі сенсори до техногенного навантаження.