ТИЖДЕНЬ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

У статті проведене висвітлення традиційного, щорічного заходу кафедри цивільного процесу Національного Університету «Одеська юридична академія «Тиждень цивільного процесу». Проаналізовано мета, завдання, а, також актуальність проведених заходів, кожного окремо та в цілому Тижня цивільного процесу. В рамках популяризації останніх законодавчих новин та аналізу прогнозування введення медіації, як досудового способу врегулювання цивільних спорів, кафедрою був проведений Круглий стіл з питань альтернативних засобів врегулювання спору, де учасники торкалися питань не тільки медіації, а й інших способів альтернативних судовим захистити порушене цивільне право. В статті надається стислий аналіз доповідей шановних гостей-спікерів, практикуючих суддів та правників з питань медіації, врегулювання спору за участю судді тощо. Наводиться стислий виклад змісту майстер-класів доцентів кафедри за актуальними та корисними темами, що були присвячені практиці ЄСПЛ та порівняльному аналізу обранню майбутньої професії студентами. Висвітлено окремо мета та основні висновки спікерів, порядок обговорення та результати проведення. За для підвищення уваги студентів до проблем цивільного процесу студентам була надана можливість прийняти участь у майстер-класах провідних практиків та прийняти участь у наукових та творчих заходів. Науковим заходом для студентів став Конкурс наукових робіт, в роботі стисло викладається зміст та порядок проведення такого заходу. Творчим заходом став «Тиждень цивільного процесу, як студентський перформанс». В статті окреслено порядок проведення заходу «Тиждень цивільного процесу, як студентський перформанс», як місце для творчого виразу студентами свого бачення проблем судочинства, цивільного права та процесу. Проаналізовано результати проведення заходу «Творчий погляд на цивільний процес, як студентський перформанс» та всього Тижня Цивільного процесу.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПРАВЛЯННЯ ТУРИСТИЧНОГО ЗБОРУ НА УМОВАХ ДОГОВОРУ, УКЛАДАННЯ ЯКОГО ІНІЦІЮЮТЬ ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

У статті проаналізовано про-цедуру укладання і текст типо-вих форм договорів про справляннятуристичного збору, що розробленіта затверджені органами місце-вого самоврядування.Договори поділено на три групи:з юридичними особами, уповноваже-ними справляти туристичний збір,з юридичними особами, фізичнимиособами – підприємцями, основнаабо другорядна діяльність якихпов’язана з наданням послуг ізтимчасового розміщення (з подат-ковими агентами), з фізичнимиособами, які не зареєстровані яксуб’єкт підприємницької діяльностіі здають належне їм житло длятимчасового проживання.Виявлено такі види договорів:1) двосторонній, містить ознакидоговору про надання послуги;2) односторонній/двосторонній,містить ознаки договору дору-чення; 3) односторонній, із кріз-ною нумерацією структурних еле-ментів без текстового позначенняназви його смислових частин зне сформульованим предметомдоговору.Установлено неузгодженістьокремих умов договорів, невідповід-ність назви і змісту окремих пунк-тів, неправильне використання втексті економічної термінології.Розроблено рекомендації щодо пра-вок договору, зокрема формулю-вання його предмету.Обґрунтовано недоцільністьукладання органами місцевогосамоврядування договорів просправляння туристичного збору зпідпорядкованими їм комунальнимипідприємствами та суб’єктамигосподарювання, які згідно з п. «а»пп. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 Подат-кового кодексу України мають ста-тус податкового агента.Акцентовано увагу на відповід-ності мети, предмету діяльності,обов’язків, визначених у статуті,відомостей про види економічноїдіяльності комунальних підпри-ємств предмету укладеного з нимиорганом місцевого самоврядуваннядоговору про справляння турис-тичного збору.Аргументовано процедуру при-значення органом місцевого само-врядування юридичної особи длясправляння туристичного збору,впровадження якої дозволяє скоро-тити документообіг та унеможли-влює непродуктивне використанняробочого часу службовців, зайня-тих у цьому процесі.Запропоновано п. «в» пп. 268.5.2п. 268.5 ст. 268 Податковогокодексу України викласти в такійредакції: «юридичними особами іфізичними особами-підприємцями,які призначено рішенням сіль-ської, селищної, міської ради аборади об’єднаної територіальноїгромади справляти туристичнийзбір у випадку надання послугтимчасового проживання фізич-ними особами, які не зареєстро-вані як суб’єкти підприємницькоїдіяльності».

КРЕДИТНА СПІЛКА НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

У статті встановлено, що дозаконодавчих ознак фінансовихпослуг кредитних спілок належать:здійснення операцій із фінансо-вими активами, що пропонуєтьсявважати «учиненням фактичнихта/або юридичних дій з фінансо-вими активами»; дії з фінансовимиактивами провадять в інтересахтретіх осіб. Доводиться, що фінан-сова послуга – це господарськаоперація з грошовими коштами,цінними паперами та борговимизобов’язаннями, що здійснюєтьсяна платній або безоплатній основібанківськими або небанківськимифінансовими установами в інтере-сах замовників послуг – споживачівта можливих третіх осіб за влас-ний рахунок фінансових установ,або за рахунок споживачів чи тре-тіх осіб, або за рахунок грошовихкоштів, залучених від інших осіб, ізметою збереження їх реальної вар-тості, а у випадках, передбаченихдоговором, – отримання прибуткуспоживачем. Нині неабиякої значу-щості набувають фінансові уста-нови, діяльність яких спрямованана соціальний розвиток, зокремана захист населення від знеці-нення коштів, надання громадя-нам фінансових послуг. Такі ознакипритаманні так званим кредитнимкоопераціям, які в Україні діють яккредитні спілки. Встановлено, щокредитна спілка створюється тафункціонує на базі певного моноліт-ного об’єднання людей відповіднодо їхніх інтересів, спільної діяльно-сті або компактного місця прожи-вання. Завдяки кредитним спілкамособи, кооперуючи свої зусилля,ідеї та кошти, можуть отриматинеобхідні послуги значно дешевше,ніж якщо б кожен із них намагавсядіяти самостійно. Надано поняттякредитної спілки як неприбутковоїнебанківської фінансової установи,створеної на кооперативних заса-дах шляхом об’єднання фізичнихосіб для задоволення їхніх фінансо-вих потреб, які уособлюють поєд-нання ознак юридичної особи таспецифічних ознак (ознак фінан-сової установи, неприбутковийхарактер діяльності, ознак коопе-ративу, ознак суб’єкту некомерцій-ного господарювання та небанків-ської установи), які у сукупностіі визначають її реальний право-вий потенціал, та визначено пра-вові основи її діяльності на ринкуфінансових послуг.

ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗАЄМОДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ

Актуальність статті полягає втому, що однією з важливих умовналежного функціонування судо-вої влади є належний рівень довіридо цієї гілки влади з боку громад-ськості. Підвищення рівня довіридо діяльності судових органів зага-лом, а також судових рішень і судо-вого процесу зокрема досягаєтьсяшляхом реалізації низки спільнихзаходів, у процесі яких відбува-ється комунікація й обмін інфор-мацією між судовими органами тагромадськістю. Як показує дос-від, наслідки означеної взаємодіїможуть носити як позитивний,так і негативний характер. Насам-перед це зумовлено цілями, щоставить перед собою кожна зісторін, та відмінними способамиреалізації цих цілей. Наголошено,що громадськість виступає склад-ним явищем, без якого неможливеіснування будь-якої держави. Воназдатна впливати на діяльністьорганів публічної влади, тим самимзабезпечуючи належний рівень про-зорості та публічності прийняттявладно-управлінських, судових таінших рішень суб’єктами, на якідержавою покладено повноваженнящодо реалізації її основних функцій.Визначено, що взаємодія між адмі-ністративними судами та громад-ськістю спрямована на: по-перше,покращення діяльності суду;по-друге, на забезпечення захиступрав, свобод та законних інтересівлюдини і громадянина. У такомусинтезі адміністративні суди тагромадськість здатні впливатиодин на одного, проте, враховуючиадміністративно-правовий статусяк судів загалом, так і адміністра-тивних судів зокрема, в переваж-ній більшості саме громадськістьвиступає ключовим регуляторомдіяльності суду, аніж навпаки.Зроблено висновок, що взаємодіяадміністративних судів із громад-ськістю являє собою двостороннійвплив означених суб’єктів один наодного, в результаті якого відбува-ється їх обопільна діяльність, яказдійснюється формах та в способи,визначені чинним законодавством, іспрямована на досягнення загальновизначеної мети, що полягає вналежному забезпеченні та якіснійреалізації прав, свобод і законнихінтересів фізичних осіб, а такожправ і законних інтересів юридич-них осіб, та деталізується у низцізавдань, задач та цілей, вирішенняяких уможливлюють реалізаціютакої мети.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ ПОВІТРЯНИМ ТРАНСПОРТОМ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

У статті надається загальнахарактеристика договору переве-зення пасажирів повітряним тран-спортом. Визначено, що договірповітряного перевезення по своїйсуті є договором про наданняперевізних послуг, тобто послуг зпереміщення пасажирів, багажу,вантажу та пошти. Відповіднодо законодавства України договірє двостороннім. Однією зі сторінбудь-якого договору повітряногоперевезення виступає повітрянийперевізник. Об’єктом перевезення,другою стороною договору пові-тряного перевезення може бутивідправник або пасажир.Акцентовано на особливостяхза юридичними ознаками договоруперевезення пасажирів і багажуповітряним транспортом, який єдвостороннім, відплатним, консен-суальним і реальним. Проте зако-нодавцем, на жаль, не вирішенопитання про консенсуальність чиреальність договору повітряногоперевезення вантажів. Відповіднодо норм цивільного та господар-ського кодексів укладення дого-вору, перевезення вантажу здійс-нюється саме в письмовій формі.Така вимога до договору міжнарод-ного повітряного перевезення невідповідає ратифікованим Украї-ною нормам Варшавської і Монре-альської конвенціям.Зроблено висновок про те, що вПК України не знайшло свого закрі-плення визначення договору переве-зення повітряним транспортом, аЦК України дає лише загальне визна-чення такого договору, а отже,нормативно-правове закріпленняпотребує подальшого вдоскона-лення. ЦК України вміщує лишезагальні правила, що не можутьвідобразити всієї специфіки пере-везення пасажирів, багажу, поштита вантажу різними видами тран-спорту. Точніша та детальнішарегламентація повинна забезпе-чуватися спеціальними норматив-ними актами у сфері повітрянихперевезень.Встановлено, що поняття«договорів перевезення повітрянимтранспортом» має свої особливостіта розглядається через низку дого-ворів, які покликані регулюватирізні відносини, пов’язані з пере-везенням вантажів, пасажирів ібагажу, пошти, що відрізняютьсяміж собою суб’єктивним складом,предметом тощо.Визначено, що договір переве-зення вантажу повітряним тран-спортом є публічним, оскільки однаіз його сторін – повітряний переві-зник – є особою, яка здійснює під-приємницьку діяльність і взяла насебе зобов’язання надання послугкожному, хто до неї звернеться.Необхідно визнати, що правоверегулювання договору перевезенняповітряним транспортом потре-бує подальшого вдосконалення від-повідно до норм міжнародного таєвропейського права. Можливим єшлях вирішення даного питанняу комплексному підході до подаль-шого приєднання України до бага-тосторонніх та двосторонніх угодщодо розвитку договірного пові-тряного права через виконаннязобов’язань, які випливають ізчленства в міжнародних організаціях, а також у ході підготовкивідповідних нормативних актів

МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття присвячена дослі-дженню міжнародного інституцій-ного механізму у сфері запобіганняі протидії корупції. Виявлено, що науніверсальному та регіональномурівнях було прийнято ряд міжна-родних антикорупційних інстру-ментів різної правової природи.Проаналізовано ряд міжна-родних договорів, направленихна боротьбу з корупцією. Буловиявлено наявність спільних рисусіх міжнародно-правових інстру-ментів у сфері, що є предметоманалізу. Міжнародні організаціїмають спільні проблеми у сферіборотьби з корупцією, які вонивирішують, застосовуючи єдиніпідходи. Це закономірно призво-дить до того, що документи, при-йняті в рамках різних міжнароднихорганізацій,мають спільні риси, щопроявляються у їх структурі, фор-мулюваннях та компонентах.Приділено увагу механізмуконтролю, оскільки досвід між-народних антикорупційних актівпоказує, що без чіткого та ефек-тивного механізму навряд чиможна досягти поставленихцілей.Зазначено, що механізм моні-торингу має бути ефективнимта відповідати вимогам об’єктив-ності. Публікація звітів механіз-мами моніторингу мала б істот-ний вплив на держави-учасниці.Звіти повинні бути конкретнимиі відповідати системі показників,які об’єктивно демонструють про-грес. Крім того, важливу роль віді-грають і санкції.Основні проблеми в боротьбі зкорупцією на міжнародному рівніпов’язані з необхідністю отри-мання достатніх ресурсів для вирі-шення великої кількості проблем іобмеженими можливостями між-народних організацій щодо обмінуважливою слідчою інформацією.Для надання допомоги і вирішенняцієї загальної проблеми необхіднозабезпечити більш тісну співп-рацю між різними зацікавленимисторонами і прийняти норми щодообміну слідчою інформацією. Своє-часним завданням видається обмінінформацією.Зроблено висновок, що сучаснийінституційних механізм проти-дії корупції формується завдякидіяльності міжнародних організа-цій. У зв’язку з бюрократизацієюміжнародних організацій, зокремаООН, окремим напрямом діяльностітаких інституцій стає розробкаефективних механізмів подоланнякорупції всередині цих організацій.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО

У статті досліджено правоверегулювання сурогатного мате-ринства в Україні, зокрема НаказМіністерства охорони здоров’яУкраїни № 787 від 9 вересня 2013 р.«Про затвердження Порядкузастосування допоміжних репро-дуктивних технологій в Україні»,Сімейний кодекс України, НаказМіністерства юстиції України№ 52/2 від 18 жовтня 2000 р. «Прозатвердження Правил державноїреєстрації актів цивільного стануУкраїни». Також у роботі проана-лізовано законодавство низки зару-біжних держав, таких як Ізраїль,Німеччина, Франція, Бельгія, Гре-ція, Фінляндія, Чеська Республіка.Мета та завдання статтіполягають у тому, щоб на при-кладі законодавчого регулюваннязарубіжних країн удосконалитивітчизняне та на основі згаданоговище аналізу прийняти уніфікова-ний закон в Україні – Закон Укра-їни «Про сурогатне материнство»,що, своєю чергою, вперше закрі-пить на законодавчому рівні проце-дуру сурогатного материнства, усіюридичні аспекти, пов’язані з цимвидом допоміжних репродуктивнихтехнологій та регламентує правата обов’язки іноземців, бажаючихвзяти участь у програмі замінногоматеринства. Адже натепер, якзазначає автор, в Україні відсутнійуніфікований законодавчий доку-мент про сурогатне материнство,названа процедура регулюєтьсяпідзаконно-нормативно правовимактом Наказом Міністерства охо-рони здоров’я України № 787 від9 вересня 2013 р. та опосередко-вано згадується у ще одному під-законному нормативно-правовомуакті – Наказі Міністерства юсти-ції України № 52/2 від 18 жовтня2000 р. Єдиний законодавчий акт,який регулює походження дитини,народженої внаслідок сурогат-ного материнства, у вітчизняномузаконодавстві – це Сімейний кодексУкраїни. З огляду на це, автор наприкладі законодавства про суро-гатне материнство зарубіжнихдержав наголошує на необхідностікомплексного врегулювання всіхюридичних питань з приводу цьоговиду допоміжних репродуктивнихтехнологій шляхом прийняттяЗакону України «Про сурогатнематеринство», що запобіжить умайбутньому виникненню неврегу-льованих ситуацій щодо процедурисурогатного материнства.У статті автором уперше комп-лексно досліджено сучасний станінституту сурогатного материн-ства, запропоновано конкретнуперспективу розвитку шляхомприйняття Закону України «Просурогатне материнство» та проа-налізовано іноземне законодавствояк позитивний регулятор у процесірозробки вітчизняного закону.

АРГУМЕНТАЦІЯ В КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДОЧИНСТВІ

У статті проаналізованосучасні доктрини конституціона-лізму з точки зору місця та роліінституту аргументації в кон-ституційно-правових процесах.Зокрема, погляди представниківдескриптивної доктрини консти-туціоналізму наголошують наважливості застосування в проце-сах конституційного судочинстватакого аргументу, як громадськадумка. Зазначений аргумент доз-воляє мінімізувати негативнийвплив політичного фактору напроцес прийняття рішень офі-ційними інтерпретаторами кон-ституції (судами). Протилежноїдумки дотримуються прибічникинормативної доктрини консти-туціоналізму, адже громадськадумка через численні фактори(низька правова культура, заанга-жованість ЗМІ та різноманітнихсоціологічних інституцій тощо)нездатна повною мірою відобра-зити інтереси всього суспільства.Основним способом узгодженняконституційних норм із потре-бами суспільства представникинормативної доктрини вбачаютьу зміні змісту самої конститу-ції. Роль офіційних інтерпретато-рів конституції у цьому випадкузводиться лише до чіткогодотримання «букви закону».У статті наведено системуаргументів, використовуваних упроцесі конституційного судо-чинства України, з чого зробленовисновок, що такий аргумент, якгромадська думка, проповідуванийадептами дескриптивноїдоктриниконституціоналізму, не застосо-вується. У роботі запропонованеавторське тлумачення терміну«конституційний аргумент», якийтрактується як висловлюванняучасників конституційного про-вадження (сторін та суду), вира-жене за допомогою юридичної мовиу вигляді судження чи умовиводуз метою підтвердження/спросту-вання викладеного в конституцій-ному зверненні кола проблем/спір-них питань. Водночас судженнями,на яких базуються висловлюванняучасників конституційного про-вадження, є юридичні факти таконституційні цінності, а умови-водами – судження, підкріпленізаконодавчими нормами та кон-ституційною доктриною. Аналіззаконодавства України та сучас-них доктрин конституціоналізмув сфері аргументації дав змогувиявити чимало проблем органі-заційного, інструментального таінституційного характеру, якібезпосередньо впливають на ефек-тивність реалізації інститутуаргументування в конституцій-но-правових актах України.

ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ УКРАЇНИ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Актуальність статті полягаєв тому, що Конституцією Укра-їни закріплено: права і свободилюдини та їх гарантії визначають

ПРАВОВИЙ СТАТУС, КОМПЕТЕНЦІЯ ФІСКАЛЬНИХ ТА РОЗВІДУВАЛЬНИХ ОРГАНІВ У СЕКТОРІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Виклики сучасного світу зму-шують держави демонструватипослідовність та чітку політикузахисту власного економічного сек-тору від загроз як усередині, так іззовні, наділяючи різні вітчизняніінститути відповідними повнова-женнями. Наразі український зако-нодавець не виробив єдиного систем-ного підходу щодо розуміння того,які державні органи складаютьсистему суб’єктів, на яких лежитьвідповідальність за гарантуванняекономічної безпеки нашої дер-жави, внаслідок чого розвідувальніта фіскальні органи України хоча йнаділені окремими повноваженнямищодо прогнозування, виявлення таліквідації економічних загроз, однакне розглядаються як одні із ключо-вих складників системи. У статтідосліджено норми чинного законо-давства України стосовно питаннявизначення правового статусу такомпетенції окремих розвідуваль-них та фіскальних органів Українив секторі економічної безпеки дер-жави з точки зору ролі їхніх повно-важень у формуванні вітчизняногоекономічного безпекового середо-вища; проаналізовано положеннявітчизняних правових актів сто-совно нормативного закріпленняпоняття «економічна безпека». Зва-жаючи на дещо обмежений доступдо підзаконних актів, що дета-лізують питання організаціїта функціонуваннядіяльності окремихрозвідувальних органів, а також донаукових праць, присвячених даномупитанню, автором надано загальневизначення компетенції розвіду-вальних органів у сфері економічноїбезпеки держави. Також у статтіпідкреслено необхідність переосмис-лення ролі та статусу розвідуваль-них та фіскальних органів Українине тільки як суб’єктів забезпеченнявітчизняного економічного безпе-кового середовища, а і як суб’єктівформування сектору національноїбезпеки загалом. Констатованодуалізм законодавця в підході щодонаділення повноваженнями окремихорганів стосовно формування еко-номічної безпеки держави та визна-чення відповідальних за її забезпе-чення інституцій у довгостроковійперспективі. Визначено, які цен-тральні органи виконавчої владиактуально відносити до катего-рії «фіскальні органи», дослідженоїхній правовий статут, а також напідставі норм чинного законодав-ства дана характеристика компе-тенції кожного органу з точки зоруїх значення для гарантування еко-номічного безпекового середовищаУкраїни. Доведено, що оптимізаціямеханізму гарантування економіч-ної безпеки держави є неефектив-ною без удосконаленням правовогорегламентування діяльності орга-нів розвідки та фіскальних органів.