УЧАСТЬ СТУДЕНТІВ ВУЗІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ВОЛОНТЕРСЬКОМУ РУСІ (1992-2014 РР.)

Мета статті полягає в аналізі дослідження студентського волонтерського руху в Україні. Висвітлено становлення волонтерської діяльності у соціальній, освітній та безпековій сферах України. З кінця ХХ ст. український соціум формує нове громадянське суспільство, яке реалізовує процеси соціально-правової держави. У роки незалежності в Україні виникли і розгорнули свою діяльність велика кількість громадських і благодійних організацій, які розв’язують актуальні для суспільства завдання: допомагають найбільш уразливим категоріям населення (інвалідам, літнім людям, дітям-сиротам, неблагополучним сім’ям тощо). Допомога населенню у морально-психологічній підтримці зростала та залежала від суспільно-політичного, економічного життя та безпеки України. До вирішення проблем, які стояли на шляху до демократично розвиненої держави, залучалися всі верстви населення, чи не найчисельнішими серед яких було студентство. У закладах вищої освіти України (ЗВО) серед студентства розвивається волонтерський рух. Його завданнями виступає соціально-педагогічна робота у різних напрямах, яка сприяє професійному становленню студентів, формує певні життєві позиції, сприяє їх саморозвитку та самореалізації. Вагомим внеском молоді у розвиток волонтерського руху є добровільна участь у зоні АТО студентів українських ЗВО. Адже кульмінаційним моментом розвитку волонтерської діяльності став кінець 2013 р. – початок 2014 р. У цей час на долю України випало не одне випробування: Революція Гідності, анексія Криму Росією, війна на Сході. У таких умовах чільне місце у житті студентства посіло військово-патріотичне виховання та волонтерська робота. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, системності, україноцентризму, авторської об’єктивності та загальнонаукових методах. Наукова новизна полягає у дослідженні виникнення волонтерського руху в Україні та власному контексті участі у цьому процесі волонтерських організацій.

БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (ОСТАННЯ ЧВЕРТЬ XVIII – ПОЧАТОК XX СТ.): ІСТОРІОГРАФІЯ ІМПЕРСЬКОЇ ДОБИ

У статті з’ясовано ступінь дослідження історії благодійної діяльності в Наддніпрянській Україні останньої чверті XVIII – початку XX ст. в імперський період. Визначено, що ця проблематика репрезентована чималим історіографічним масивом, який включає монографії, статті, довідники, в яких відображається загальна картина благодійництва. Встановлено, що практично всі праці з добродійності мали актуальний характер, оскільки їхня поява була зумовлена насамперед загостренням економічних та соціальних проблем тогочасного російського суспільства. Автори не лише вивчали історію та практику доброчинності, а й намагалися тією чи іншою мірою сприяти розв’язанню проблем нужденних, зокрема через зміну імперського законодавства у цій сфері. Здебільшого праці були присвячені окремим питанням добродійної діяльності. Характерною рисою робіт першого й другого етапів історіографії була відсутність наукового аналізу, адже автори зосереджувалися переважно на описові фактів, подій та явищ. Працям з благодійності властива нерівномірність висвітлення окремих аспектів теми, недостатня аргументованість висновків. Обґрунтовано, що на межі ХIХ-ХХ ст. суттєво змінюються основні тенденції й напрями наукового осмислення благодійної діяльності. Своєрідність цього процесу полягала не лише в диференціації наукових знань щодо благодійництва, а й у складанні їх в єдину історіографічну парадигму. Інтеграція різних підходів та розширення науково-понятійних засад зумовили поступове формування єдиного наукового комплексу стосовно досліджень добродійництва. Незважаючи на те, що дорадянська історіографія проблеми нараховує чималу кількість праць, спеціальне комплексне дослідження з доброчинної діяльності в Наддніпрянській України в кінці XVIII – початку XX ст. відсутнє. Поза увагою дослідників лишилося чимало аспектів проблеми.

БАГАТОГРАННА ДІЯЛЬНІСТЬ АНАСТАСА ЄГОРОВИЧА ЗАЙКЕВИЧА НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

У статті визначено основні здобутки професора агрономії Харківського університету Анастаса Єгоровича Зайкевича, щодо становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні. Доведено виняткове значення програм і науково-практичних узагальнень, які створювалися ученим на підставі узагальнення результатів дослідних установ. Розкрито провідну роль науковця в становленні вузькофахових сільськогосподарських наукових досліджень з рільництва, агротехніки, насінництва, живлення рослин для подальшого розвитку вітчизняного буряківництва та зернового господарства наприкінці XIX – початку XX ст. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи системності й історизму, котрі передбачають вивчення й узагальнення подій і явищ на основі науково-практичного аналізу різноманітних джерел і літератури стосовно предмета дослідження. Показано, що праці вченого з дослідної справи, землеробства, селекції, насінництва відзначаються фундаментальністю та практичною значимістю, свідчать про глибину мислення їх автора. Діяльність Анастаса Єгоровича Зайкевича була значним внеском у розвиток сільськогосподарської науки. Завдяки змістовним та ґрунтовним науковим дослідженням в галузі сільського господарства, агрономії, Україна забезпечила собі надійний грунт для подальшого розвитку сільськогосподарських наук.

СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ (1990-2013 РР.): ЗАКОНОДАВЧИЙ АСПЕКТ

У статті проаналізовано основні етапи розвитку органів місцевого самоврядування в Україні. Зазначено, що початком відновлення місцевого самоврядування, після розпаду СРСР, називають прийняття Декларації про державний суверенітет України та Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування», який надав місцевим радам деякі самоврядні повноваження. Досліджено, що протягом чотирьох періодів розвитку місцевого самоврядування простежується популізм у декларованих та законодавчих документах щодо функціонування місцевої влади та реформування до децентралізації. Теоретичний етап наближення до європейського зразка формування місцевого самоврядування почався із 2013 р. Констатовано, що зародження ОМС почалося із 1990 р. – прийняття Декларації про державний суверенітет. Формування України як незалежної держави, запровадження інститут Президента України, прийняття та внесення змін до Конституції, затвердження основних нормативно-правових актів, які регулюють систему місцевої влади, все це призвело до удосконалення системи самоврядування. Досліджувані періоди еволюції ОМС мають одну спільну рису – централізм влади, під егідою децентралізації.

А.В. КРАЇНСЬКИЙ ТА ЙОГО ВНЕСОК У РОЗВИТОК МІКРОБІОЛОГІЇ

У статті йдеться про життєвий і творчий шлях одного з провідних учених у галузі мікробіології Андрія Васильовича Країнського у першій чверті ХХ cт. Його праці поглибили знання у сфері мікрофлори ґрунтів. Андрій Васильович виконав і надрукував низку експериментальних досліджень над різними групами ґрунтових мікробів. Головними питаннями, що розробив А. Країнський, є питання засвоєння атмосферного азоту мікроорганізмами, а також збагачення ґрунту азотом і вивчення життєдіяльності актиноміцетів у ґрунті. А. Країнський виділив і вивчив активність азотобактера в дев’ятьох ґрунтових різновидах України. Він був першим ученим, що відкрив цілющі антибіотичні властивості грибка «Actinomyces griseus». Крім наукової діяльності вчений також присвятив багато часу суспільній праці. Зокрема, займався питаннями аграрної освіти. Під його егідою разом з однодумцями було створено Київське агрономічне товариство. А. Країнський відстоював розширення викладання сільськогосподарського курсу при університетах, що розгорнулося в межах товариства в 1911 р. Констатовано, що за короткий час свого життя вчений приніс славу Університету св. Володимира в новому тоді напрямі науки – сільськогосподарській мікробіології. Багато сил доклав до поширення наукових знань, відстоював пропозиції розширення викладання сільськогосподарських предметів у межах університету.

КОБЗАР ІВАН КУЧУГУРА-КУЧЕРЕНКО – МІФИ ТА ДІЙСНІСТЬ

У статті розглядається життєвий та творчий шлях талановитого музиканта, унікального кобзаря І. Кучугури-Кучеренка. Акцентується увага на тих моментах біографії, які не відповідають дійсності. Прослідковується життєвий та творчий шлях представника унікального явища української етнічної культури на основі архівних джерел, публікацій та музейних предметів. Такий аналіз, що розкриває дійсний стан справ, став можливий лише після проголошення Незалежності України, коли науковці, дослідники та зацікавлені люди змогли користуватись архівними джерелами та публікаціями без радянської тоталітарної цензури. Автор на основі опрацьованих новітніх джерел на прикладі постаті І. Кучугури-Кучеренка розкриває інформацію про нищення етнічної культури радянським імперським режимом. Кінець 80-х рр. XX ст. відзначався активними процесами відродження національної культури, і кобзаризм не був винятком. Тому під час створення музейної виставки у Переяславі було проведено величезну колекційну роботу. Під час цієї титанічної роботи на заводі в м. Полонне Хмельницької області було введено в експлуатацію серію декоративних фарфорових ваз. Цю серію розробив художник Козак Микола Іванович. До неї також була ваза з портретом Івана Кучугура-Кучеренка. Вона зараз знаходиться в експозиції переяславського Музею кобзарства. Крім портретного зображення, на ній є напис Івана Кучугура-Кучеренка. Рік загибелі не відповідає дійсності, оскільки на момент створення вази архіви були недоступні, це була щерадянська епоха. Навіть після проголошення незалежності України ми маємо інформацію про те, що кобзар був фактично страчений у 1937 р. Але для того, щоб приховати злочини радянської влади, така неправдива інформація була надана. Було прийнято, що І. Кучугура-Кучеренко загинув під час німецької окупації.

РОБОТА МЕДИЧНИХ УСТАНОВ ВІННИЧЧИНИ В СФЕРІ ОХОРОНИ МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ

У статті на основі аналізу комплексу джерел та літератури проаналізовано особливості діяльності медичних установ Вінницької області в сфері охорони материнства і дитинства. Насамперед, робиться висновок, що робота медичних установ Вінниччини у повоєнний період характеризувалася не лише поліпшенням якості медичного обслуговування, а й пошуками нових форм і методів роботи, що в кінцевому результаті призвело до позитивних змін в діяльності цих установ. До найважливіших з таких змін відносяться об’єднання лікарень і поліклінік та перетворення значної частини сільських амбулаторних дільниць на лікарняні, створення обласних лікарень, запровадження нової облікової і звітної документації тощо. Поряд з досягненнями, в статті значне місце приділене і розгляду основних проблем, з якими зіштовхнулося населення Вінниччини у медичній сфері післявоєнного періоду. Серед них виділяється значне зростання венеричних захворювань, що стало наслідком тимчасової окупації території України німецько-фашистськими загарбниками, а також відсутність або недостатня кількість акушерських пунктів та пологових закладів у сільській місцевості регіону; недостатня увага з боку радянської влади до створення ясел та дитячих лікарень; формалізм та безвідповідальне ставлення до вирішення зазначених проблем з боку місцевих посадових осіб.

ФОРМУВАННЯ І ПОШИРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-МЕДИЧНИХ ІДЕЙ В УКРАЇНІ НА СТОРІНКАХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – 20-і рр. ХХ ст.)

У статті висвітлюються питання формування і поширення соціально-медичних ідей в Україні на сторінках періодичних медичних видань другої половини ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. У процесі виконання дослідження застосовано методи джерелознавчого та термінологічного аналізу. З’ясовано, що медична періодика відігравала вагому роль у формуванні і поширенні медичних знань, значенні наукових відкриттів для практичної медицини, наданні пріоритету профілактичній медицині, популяризації наукової медицини, переконанні своєчасності звернення населення за медичною допомогою тощо. Спеціальна медична преса в другій половині XIX – початку ХХ століть посіла чільне місце в системі соціальної комунікації. У 9 губерніях Наддніпрянської України виходило друком 186 спеціалізованих періодичних і продовжуваних видань із питань гуманітарної медицини, які є цінним джерелом історії становлення та розвитку соціальної медицини. Санітарні лікарі земств ділилися досвідом щодо розбудови санітарної справи на сторінках журналів «Архив судебной медицины и общественной гигиены» (1865 – 1871), «Вестник судебной медицины и общественной гигиены» (1885 – 1889), «Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины» (1889 – 1917) та ін. Встановлено, що лікарсько-санітарні хроніки та інші земські періодичні видання містили багатий матеріал про захворюваність і смертність населення України, про стан медичної допомоги, пропагували здоровий спосіб життя. На сторінках журналів приділялася значна увага питанням народного здоров’я та громадської медицини, публікувалася велика кількість статей з різних питань суспільної гігієни, організації земської медицини, боротьби з соціальними та інфекційними хворобами, санітарно-освітньої роботи серед населення.

ОСНОВНІ ФОРМИ УКРАЇНСЬКО-ЛАТВІЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У ГУМАНІТАРНО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ У 1991-2018 РР.

Стаття присвячена розкриттю основних проблем українсько- латвійського співробітництва у гуманітарно-культурній сфері. Особливо місце у цій співпраці належить спільній роботі урядів обох держав по підтримці культурно-просвітницької роботи української діаспори в Латвії. У статті також зазначається, що на сьогоднішній день співпраця між Латвією та Україною у гуманітарно-культурній сфері знаходиться на достатньо високому рівні, вона охоплює різні сфери соціального та духовно-культурного життя суспільств обох держав. До основних форм гуманітарно-культурної співпраці авторка статті відносить наступні: використання Україною латвійського досвіду у сфері вирішення проблем мультиетнічного складу держави; спільне вирішення низки схожих проблем, які стосуються процесу декомунізації; мовна політика; реалізація Україною та Латвією низки суміжних культурницьких проектів; гуманітарна допомога Латвії та латвійського суспільства Україні у її боротьбі з російською агресією.

ВНЕСОК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ ХАРЧУВАННЯ В ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ 30-х рр. ХХ ст.

Стаття висвітлює внесок Всеукраїнського інституту харчування в планування організації підприємств громадського харчування в Україні на початку 30-х рр. ХХ ст. Встановлено, що для складання норм харчування і харчового балансу науковці Всеукраїнського інституту харчування С. А. Томілін, О. Ф. Слінько, П. Т. Петров, А. П. Хоменко здійснили соціально-гігієнічне дослідження й аналіз харчування різних соціальних груп минулого й тогочасного, як за кордоном, так і на території України. А. Ф. Суліма-Самойло визначив норми харчування, диференційовані відповідно до енергетичних витрат організму в умовах професійної діяльності. Б. Левін, Р. Мендельсон і Ю. Троцький здійснили дослідження щодо фізіологічних і біохімічних реакцій організму на впровадження нового раціону харчування. На основі цього складено норми харчування для трьох професійних груп, добові енергетичні витрати яких становили 3300, 3700 і 4300 ккал. Цей матеріал став за основу складання п’ятирічного плану організації підприємств громадського харчування в Україні на 1933-1937 рр. І. Я. Морейніс і О. Ф. Слінько розробили основні положення організації і планування раціонального харчування на другу п’ятирічку. М. С. Лемаш розробив техніку нормування праці на підприємствах громадського харчування. Ця методика була визнана за найбільш слушну і взята за основу на підприємствах громадського харчування України у 30-х рр. ХХ ст. Всеукраїнським інститутом харчування здійснено підготовку перших кваліфікованих працівників громадського харчування.