Особливості репрезентації соціальної дійсності засобами фразеології в медійному дискурсі

У статті проаналізовано особливості репрезентації соціальної дійсності засобами фразеології української мови в медійному дискурсі. Розглянуто види структурно-семантичних трансформацій фразеологізмів: контамінація, субституція, розширення компонентного складу. У медійному дискурсі узуальні й трансформовані фразеологізми влучно характеризують актуальні суспільно-політичні події сьогодення. Прагматичний потенціал фразеологізмів як засіб мовленнєвого впливу на комуніканта, посилення емоційності мовлення реалізовано індивідуально-авторськими трансформаціями.

Мовно-політичний світогляд Лесі Українки (за творами Дмитра Донцова)

У статті проаналізовано мовно-політичний світогляд Лесі Українки. Доведено, що персономен Леся Українка є стилістично вмотивований та ідеологічно підкріплений націєцентричною ідеологією Д. Донцова. З’ясовано, що програма боротьби, розуміння категорії свій, осутнення біблійних постулатів та ідея ствердження сили духу – усі базові державницькі засади є спільними для творів Лесі Українки та Д. Донцова.

Номінація небезпечних метеорологічних явищ у діалектному мовленні (на матеріалі українських східностепових говірок)

У статті досліджено найменування метеорологічних явищ, небезпечних для людини, в українських східностепових говірках, зокрема проаналізовано назви тривалого дощу, зливи, завірюхи, снігопаду, сильного морозу, вітру, бурі, спеки та ін. Спостережено широке використання сем, засвідчено особливості номінації деяких метеономенів у коментарях місцевих жителів. Зафіксовані назви найчастіше представлено однослівними, рідше – багатослівними словосполученнями. Здійснено аналіз частотності вживання досліджених маніфестантів. Переважна більшість із них – лексика народного вжитку, інші номени – варіанти, виявлені в говіркових континуумах.

Флористичні найменування в поетичній збірці Віктора Лазарука «Літораль»: функціонально-стилістичний аспект

У статті наведено набір фітономенів у художньо-поетичному мовленні В. Лазарука на прикладі поезій збірки «Літораль», здійснено аналіз семантико-стилістичного потенціалу цих лексем, з’ясовано функціонально-стилістичні особливості флоронайменувань як одиниць поетичного мовлення. Фактичний матеріал засвідчує продуктивність використання флоролексем у ролі стилістем та ексресем широкого емоційно-оцінного плану. Образна природа флоролексем підпорядковується індивідуально-авторському осмисленню.

Специфіка наративу в судовому дискурсі США

Стаття присвячена виявленню специфічних ознак наративу в дискурсі змагальної судової системи. Показано, що в судовому наративі виокремлюються константні і змінні ознаки, обґрунтовано їхні характеристики. Доведено, що зміст наративу та комунікативні стратегії, тактики, ходи відрізняються у обвинувачів і адвокатів: основною специфічною ознакою наративу обвинувачів є синкретизм функцій наративу і персуазиву, а адвокатів – синкретизм функцій наративу, персуазиву та рефутативу.

Семантико-стилістичні особливості вигуків у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова Пісня»

У статті проаналізовано інтер’єктиви, використані Лесею Українкою в «Лісовій пісні», визначено їх семантико-стилістичні особливості. Виявлено, що одними з найпродуктивніших є первинні емоційні вигуки, які часто надають емоційного забарвлення всій репліці. Проаналізовано семантику інтр’єктивів, що виконують комунікативно-волюнтативну функцію. Зафіксовано ряд дієслівно-вигукових форм, особливістю яких є відображення миттєвої, короткочасної дії. Звернуто увагу на вигуки мовного етикету, а також вигуки-божіння та вигуки-прокльони.

Авторські неологізми як вагомий стилетворчий компонент роману «Жовтий князь» Василя Барки

Стаття присвячена розгляду іменникових авторських неологізмів у романі «Жовтий князь» Василя Барки, зокрема, охарактеризовано їх семантику, творення та особливості функціонування. Із врахуванням семантико-граматичного підходу всі іменникові авторські неологізми поділено на три лексико-граматичні групи: назви осіб, іменники з конкретно-предметним значенням, іменники з абстрактним значенням. Найчисленнішими групами є назви осіб та абстрактні назви. Всі виявлені іменникові неолексеми утворені за традиційними словотвірними моделями, характерними для української мови. Основними способами творення неологізмів є суфіксація і словоскладання. Переважна більшість неолексем – стилістично навантажені у художньому дискурсі Василя Барки.

Сучасний інтелектуальний діалог про релігійність Лесі Українки: «Відкриття старого скарбу для нових людей» (С. Шевчук), або «Розмова в часі, між нею і вами» (О. Забужко)

У статті проаналізовано чотири розмови про Лесю Українку Предстоятеля Української греко-католицької церкви Святослава Шевчука та письменниці Оксани Забужко, долучені до книги Лесі Українки «Апокриф», і зроблено висновок про появу нового жанру наукового дискурсу – інтелектуального діалогу, якому притаманні надзвичайно високий рівень науковості й сучасні мовностилістичні засоби: інтертекстуальність, використання висловів різними мовами, різноплановість лексики, наявність розмовних складників тощо.

Релігійна лексика у західноукраїнських ЗМІ в період Другої світової війни

У статті з’ясовано специфіку функціонування релігійної лексики у ЗМІ українських націоналістів у період Другої світової війни на тлі її вихолощення в тогочасних радянських газетах. Автор дійшов висновку, що специфічною ознакою виходу релігійної лексики за межі традиційного у ЗМІ ОУН було формування з її участю іронійно-сатиричних перифразних одиниць, спрямованих проти сталінської політики. Друкований орган радянської влади відверто уникав релігійних тем, і лише 1945 року вийшла розлога замовна стаття «З хрестом чи з ножем?» В. Росовича (Я. Галана), у якій автор активно послуговувався біблійними алюзіями, дошкульними художніми засобами, фразеологізмами тощо із зарезервованими для релігійної сфери лексемами. Соціальне замовлення «словесного огиджування» образу А. Шептицького та всієї Української греко-католицької церкви працювало на «вивітрення» релігійної семантики.

Штрихи до біографічно-ідеологічного портрета Святослава Караванського

У статті вперше розглянуто окремі особливості біографічно-ідеологічного портрета відомого українського мовознавця і політика Святослава Караванського (1920–2015). Простежено цілісність націоналістичного світогляду мовознавця, нескореного понад 30-річним ув’язненням московським тоталітарним режимом та 37-річним перебуванням на еміграції. Аналіз здійснено на основі двох основних максим мислителя, науковця і борця: історичної і соціолінгвальної.