ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОЇ ДОШКИ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Стрімкий процес інформатизації суспільства вимагає від учителя вміння швидко орієнтуватися у потоці інформації, вибирати найцінніше та доносити учням. Також це стосується і вміння використовувати сучасні засоби навчання, наприклад, інтерактивну дошку (ІД). Для найкращого результату педагогу необхідно вміти із нею працювати. Це потребує правильної підготовки майбутніх учителів ще в процесі навчання у ЗВО. Інтерактивна дошка виступає мультимедійним засобом навчання (мультимедіа). Вона поєднує в собі можливості звичайної дошки та комп’ютера. Її використання у початковій школі сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу, оскільки у дітей даного віку переважає наочно-образне мислення. Для ефективного навчання майбутніх вчителів початкової школи використовувати інтерактивну дошку, варто звернути увагу на певні особливості. Наприклад, уміння грамотно використовувати переваги ІД на уроках, знати її можливості; створювати навчальний продукт, що відповідає психологічним вимогам до дітей певного віку; готовність самого вчителя працювати й удосконалювати навички роботи з таким засобом та інше. Важливо, щоб майбутні вчителі отримали необхідний обсяг теоретичних знань та практичних навичок. Вміле використання мультимедіа на уроках, дозволяє гармонійно поєднувати різні види інформації. Подавати її у максимально простому та зрозумілому для молодших школярів форматі. Підготовка майбутніх учителів початкових класів, на нашу думку, має організовуватися таким чином, щоб максимально розвивати творчі вміння як тих хто навчається, так і тих хто навчає. Педагог – багатостороння особистість, що зобов’язана йти у ногу з часом. Застосування в навчальному процесі інтерактивної дошки вимагає знань про специфіку роботи з мультимедіа. Зокрема, про технічні характеристики, елементи програмування, знання програмного забезпечення та вміння ним користуватися, вміння оперувати інформацією, дотримання санітарно-гігієнічних норм, психологічних особливостей при роботі з дітьми тощо. Тому, вважаємо, що ефективне використання інтерактивної дошки на уроках у початковій школі залежить від рівня підготовленості майбутнього учителя до такої роботи

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ У КИТАЇ

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням питання особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці як країні, яка на сьогодні має одні із вищих показників розвитку економіки та виробництва. Метою статті стало виявлення особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці (КНР). Установлено, що, починаючи з 1978 року, КНР активно впроваджувала реформи, спрямовані на відкритість та розвиток економіки країни. Важливе місце серед цих реформ було призначено саме освіті, науці та культурі. Поняття «організаційна культура» набуло популярності на початок 1980-х рр., проте і досі не існує його єдиного загальноприйнятого визначення. Під сутністю поняття «організаційна культура» у КНР розуміють поведінку як норму відносин на виробництві, котра базується на неприхованих правилах спілкування, які підпорядковані меті компанії, і виступає важливим чинником економічного розвитку виробництва. Серед функцій організаційної культури фахівці визначають: планувальну, згуртування колективу; мотиваційну; контролюючу; функцію впливу; інтегративні функції; функцію гармонії; управлінську. Серед особливостей формування організаційної культури у КНР визначено: позитивне ставлення до культури та мистецтва, котрі спрямовані на розвиток сфери духу, емоцій, чуйності та унікальності особистості; розумне управління компаніями у КНР, яке передбачає прояв таких якостей, як: чуйність, творчість, професійна етика та емоційність; регулювання взаємовідносин в управлінні перш за все моральними нормами, які іноді стають вище за закон; домінування політичної культури в суспільному та культурному житті; формування організаційної культури в процесі постійного реформування; розвиток особистості та суспільства через інновації; вивчення моделей управління зарубіжних країн та їх упровадження з урахуванням національних особливостей; ґрунтування організаційної культури на відповідних компетентностях, наполегливій праці; розробка системи мотивів і стимулів з урахуванням національних традицій країни.

ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАФЕДРИ ОСВІТОЛОГІЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ

У статті на основі аналізу діяльності кафедри освітології та інноваційної педагогіки розкрито її виховний потенціал. Підкреслено, що саме кафедра має створювати умови для розкриття здатності її членів чітко організовувати процес якісної підготовки здобувачів вищої освіти (першого-третього рівнів), впливати на формування особистості майбутніх фахівців, а також забезпечувати комфортну атмосферу для роботи і відпочинку співробітників. Установлено, що першими очільниками кафедри педагогіки були професори А. Валицький, М. Лавровський, пізніше – Т. Гарбуз, І. Синепол, С. Литвинов, М. Григорьєв. Саме вони доклали зусиль для повноцінного становлення кафедри педагогіки. Подальший її інтенсивний розвиток відбувся в період управління професорами А. Зільберштейном, Л. Поповою, доктором педагогічних наук, професором І. Федоренком, докторами педагогічних наук, професорами, членами-кореспондентами НАПН України В. Лозовою, А. Троцко. З’ясовано, що виховний потенціал, як «комплекс засобів», «резерви», «потужність» є основними показниками кафедри, члени якої об’єднані спільними ідеями, віддані служінням професії, педагогічній науці на основі взаємодовіри, взаємоповаги, взаємопідтримки. У статті визначено і схарактеризовано умови, за яких здійснюється реалізація виховного потенціалу кафедри: знання і шанобливе ставлення до історії кафедри; урахування науково-педагогічного досвіду очільників і провідних науковців кафедри; наявність наукових шкіл, продуктивність їх діяльності; потужний склад кафедри, який ініціює і реалізує стратегію і місію університету; організаційно-методичне забезпечення роботи кафедри, що дисциплінує і стимулює викладачів до активної діяльності; персональна унікальність членів кафедри. На конкретних прикладах показано ефективність реалізації виховного потенціалу кафедри: високі показники у науковій діяльності; посилення особистісної ініціативи членів кафедри у розробці наукових проєктів, грантів, навчальних дисциплін; застосування інноваційних технологій; посилення індивідуальної роботи із здобувачами всіх рівнів; запровадження заходів заохочення викладачів і традицій кафедри.

ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

У статті доведено актуальність проблеми застосування ресурсного підходу до формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти. Визначено суть професійної компетентності здобувачів вищої технічної освіти як інтегральної характеристики особистісних якостей фахівця, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, яких необхідно і достатньо для досягнення мети певного роду діяльності, а також його професійноморальну позицію спеціаліста, яка полягає в готовності ставити перед собою цілі та приймати рішення, котрі забезпечують їх реалізацію, здійснювати професійну діяльність і спілкування на високому рівні. Розкрито потенціал ресурсного підходу для підвищення ефективності процесу формування означеної компетентності. Суть ресурсного підходу визначено як сукупність технологій, способів, прийомів забезпечення виявлення й використання ресурсів і розвитку потенціалів особистості з метою підвищення ефективності різних видів діяльності, організації спілкування та стимулювання до самовдосконалення й самоорганізації. Представлено методологічні підходи до застосування ресурсного підходу до формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти (системний, синергетичний, компетентнісний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний). Визначено педагогічні умови успішного застосування ресурсного підходу до формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти, що передбачають: здійснення цілеспрямованої психолого-педагогічної підготовки професорсько-викладацького складу до застосування ресурсного підходу в процесі формування професійної компетентності здобувачів вищої технічної освіти; забезпечення позитивної професійної мотивації студентів, стимулювання їх до розвитку ресурсних можливостей; оволодіння майбутніми фахівцями знаннями і вміннями раціональної самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності в процесі професійної підготовки; створення у закладі вищої технічної освіти ергономічного освітнього середовища. Презентовано форми і методи формування професійної компетентності у здобувачів вищої технічної освіти (проблемні бесіди, бесіди-роздуми, міні-дискусії, тренінги, здоров’ябережувальні технології та ін.).

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ЗАСОБІВ МИСТЕЦТВА

У статті розкрито актуальність формування національної свідомості здобувачів вищої освіти спеціальності «Хореографія» та зроблено акцент на необхідності розгляду цього процесу в контексті національного виховання засобами мистецтва, зокрема хореографічного. Народна хореографія й танець в багатьох країнах світу активно використовуються як потужний важіль національного, патріотичного, морального виховання молоді, акцентуючи увагу на особливостях національної ментальності та свідомості. На основі даних попередніх досліджень встановлено, що в КНР з боку державних установ багато уваги приділяється вивченню китайських народних танців як одного з засобів формування свідомого громадянина. Світоглядні орієнтири, закладені в народний танець упродовж його історичного розвитку, їх освоєння, пізнання, творче переосмислення дозволять майбутнім вчителям на високому рівні здійснювати виховну роботу у закладах освіти різних типів та форм власності. Висвітлено особливості формування національної свідомості здобувачів вищої освіти засобами китайської народної хореографії, що розглядаються у єдності з вивченням, оволодінням її традицій, ментальності, самобутніх рис. Авторами виокремлено основні етапи вивчення танцювальної традиції в контексті професійної підготовки майбутніх вчителів хореографії, а саме: початковий, пізнавальний, аналітичний, творчий. На прикладі вивчення китайського народного танцю «Сінема» доведено формування відомостей про танцювальну традицію згідно сформульованих етапів. Підтверджується думка фахівців про національну свідомість як одного з важливих показників духовності, вихованості, високої культури та цілісності особистості майбутнього вчителя мистецтв. Теоретичні та практичні результати дослідження можуть бути використані в якості алгоритму формування ціннісних орієнтацій здобувачів вищої освіти засобами народного танцю як транслятора культурних та духовних надбань народу. Подальші дослідження можуть бути здійснені у напрямку розробки шляхів формування міжкультурної компетентності майбутніх вчителів хореографії на засадах вивчення танців різних країн та втілення їх ціннісних орієнтацій в сучасне хореографічне мистецтво.

STEM-ОСВІТА ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРОВАНОГО ВИВЧЕННЯ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Сучасні потреби світової спільноти викликані глобальними змінами соціально-економічних процесів, які пов’язані зі стрімким розвитком інформаційних мереж, нової енергетики, нанотехнологій, робототехніки та біотехнологій. У зв’язку з цим, забезпечення підготовки висококваліфікованих винахідливих фахівців є головною перспективою для прогресивного розвитку науки та технологій. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. Наголошується на актуальності дослідження STEM-орієнтованого навчання для розвитку школярів у сучасному науково-технічному напрямі. Як загальновідомо, STEM-освіта – це світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering) та математика (Mathematics). У статті пояснюється необхідність додання компоненту Art (мистецтво) до цієї абревіатури. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта», «STEAM-освіта» та «STEM-проєкт». Відзначаються перспективи для їх використання в навчально-виховному процесі закладів загальної середньої освіти. Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEM-навчання та актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні. З’ясовано, що інтеграція є провідним принципом STEM-освіти, оскільки сприяє формуванню нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань. Встановлено, що ізольованість викладання навчальних предметів та їх роз’єднаність не зможе забезпечити належний розвиток у напрямі комплексної природничо-математичної освіти. Акцентовано увагу на необхідності у міждисциплінарному підході та практико-орієнтованому навчанні науково-освітньої системи STEM для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Благоустрій рідного краю». Проаналізовано його можливості для міждисциплінарного поступу та розвитку дослідницьких навичок здобувача середньої освіти.

ВИТОКИ ІДЕЇ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У КИТАЇ

У статті здійснено аналіз окремих ієрогліф китайської мови, які означають обдарованість та талановитість: 才 – талант, 材 – якість, 有才华的–обдарованість. З’ясовано, що питанню формування інтелектуальної еліти в Китаї завжди надавалось особливе значення на рівні наукової і дослідницької діяльності, внутрішньої державної політики. Першим до проблеми виховання і навчання обдарованих дітей звернувся Конфуцій, який був переконаний у необхідності відбору до навчання саме обдарованих дітей. Погляди Конфуція цілковито відповідали тогочасним вимогам: розвиток здібностей людини нерозривно пов’язаний із практичною діяльністю та є запорукою існування системи державного устрою. Установлено, що Конфуцій «поділяв» суспільство на людей вищої і нижчої категорій виключно за рівнем розвитку інтелектуальних здібностей та рівнем здобутих знань. З часом переконання Конфуція стали основою державної політики, а його ідеї щодо обдарованості – головними в державотворчому процесі. Управлінський апарат формувався відповідно до рівня розвитку творчих, інтелектуальних здібностей претендентів на посади. Було розроблено систему триступеневих іспитів: іспит на рівні повіту, котрий давав право на отримання першого вченого ступеню «сюцай», іспит на рівні провінції – другий вчений ступінь «цзюйжень», столичний іспит, що давав змогу отримати третю вчену ступінь і дозвіл обіймати найвищі державні посади. Таким чином, майбутнє професійне зростання кожної китайської дитини залежало від рівня освіченості, творчої й інтелектуальної обдарованості. Об’єктивний науковий пошук дозволив визначити і недоліки роботи з обдарованими дітьми, зокрема китайський мислитель Мо-Цзи відзначав, що навчати потрібно усіх дітей, а не лише найбільш здібних. Зазначимо, що негативним аспектом теорії конфуціанства став поділ соціуму на дві складові – люди розумової та люди фізичної праці. Так, послідовник Конфуція Мен-Цзи робив акцент на тому, що «люди інтелектуальної праці» повинні керувати «людьми фізичної праці», що негативно позначилось на рівні толерантності в тогочасному китайському суспільстві і стало частиною китайської традиції аж до ХХ століття.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ВИМІР

Статтю присвячено вивченню проблеми підвищення кваліфікації учительських кадрів у зарубіжних країнах і визначенню актуальних чинників забезпечення ефективності підвищення кваліфікації педагогічних працівників на основі аналізу даних низки дослідницьких проєктів. У ході дослідження використовувались методи аналізу й узагальнення даних психолого-педагогічних, інформаційних джерел; порівняння й систематизації ідей, висновків, рекомендацій із окресленої проблеми. Представлено термінологічний апарат, що використовується при аналізі проблеми підвищення кваліфікації у зарубіжних дослідженнях, цілі професійного розвитку вчителів, типові види підвищення кваліфікації вчителів. Схарактеризовано дослідницькі проєкти, проведені у рамках Європейського Союзу і за його межами щодо забезпечення ефективного підвищення кваліфікації вчителів. Встановлено, що дослідження проводяться з метою забезпечення якісної освіти і відпрацювання спільної політики у цій сфері. На основі вивчення даних міжнародних досліджень визначено чинники, що впливають на ефективність організації підвищення кваліфікації вчителів, а саме: ставлення вчителів до підвищення кваліфікації (в залежності від віку, статі, стажу роботи, рівня кваліфікації, типу школи, країни), визначення ними аспектів професійної підготовки, яких вони потребують; питання, які вчителі визначають як найбільш важливі для них з точки зору професійного розвитку («дефіцит» умінь і навичок, що відображають зміни в освітньому процесі, пов’язані з ІКТ, навчання учнів з особливими потребами, навчання в умовах багатомовності/ полікультурності); чинники, що характеризують значущість пропонованих видів та програм підвищення кваліфікації (поєднання теоретичної і практичної підготовки, можливості співпраці та взаємодії з колегами, відповідність потребам вчителів); мотиваційні фактори, що заохочують учителів брати участь у розмаїтті видів підвищення кваліфікації (матеріальне стимулювання, посадове просування) і ті, що перешкоджають чи ускладнюють участь учителів у таких заходах (навчальне навантаження, насичений розклад занять, відсутність підтримки з боку адміністрації).

КРЕАТИВНЕ МИСЛЕННЯ – КЛЮЧОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА ХХІ СТОЛІТТЯ

У статті порушено проблему формування креативного мислення здобувачів вищої педагогічної освіти. Автори розглядають креативне мислення як нестереотипне, нешаблонне, як здатність майбутнього педагога створювати новий навчальний контент, керуватися міждисциплінарним підходом у методичному забезпеченні освітнього процесу. У статті автори зосередили увагу на базових умовах формування креативного мислення у закладах вищої педагогічної освіти. Це: організація навчання з опорою на компетентнісний підхід, коли наголос робиться на підтримку і розвиток здатності до педагогічної діяльності; наскрізний характер процесу навчання, що передбачає єдність теоретичної й практичної готовності педагога до здійснення педагогічної діяльності. У статті наголошено увагу на тому, що партнерство з учасниками освітнього процесу так само значиме для формування здатності результативно діяти, ефективно розв’язувати проблеми у педагогічній діяльності з урахуванням соціальних, академічних ризиків і слабких сторін учасників освітнього процесу. Одним із шляхів вирішення проблеми є введення у цикл загальної підготовки здобувачів першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти навчальних дисциплін, які сприятимуть формуванню здатності здобувачів розв’язувати складні професійні задачі на рівні креативного мислення, використання міждисциплінарного підходу в забезпеченні якості навчання і викладання, підтримки, мотивування, психологопедагогічного супровіду в реалізації здобувачем індивідуальної освітньої траєкторії, індивідуальної програми особистісного та професійного розвитку. Авторами статті представлено досвід створення середовища розвитку креативного мислення через долучення до підготовки і проведення круглих столів онлайн навчання через дослідження здобувачів другого (магістерського) і третього (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти. Наведено приклад формування чек-листа і загальні рекомендації до створення стендових доповідей та проведення дискусії у стилі G-A інтерв’ю. Перспективи подальших наукових розвідок полягають у розробленні практичних та методичних комплексів до навчальної дисципліни вільного вибору «Технології креативного мислення педагогів».

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЦІННІСНО-СМИСЛОВИХ АСПЕКТІВ САМООСВІТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЯК ЗАПОРУКА ЇХНЬОГО ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ

У статті розкрито проблему актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів як запоруки їхнього професійного зростання. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів та аналіз її впливу на процес професійного зростання майбутніх фахівців. Використано загальнонаукові (аналіз, узагальнення), порівняльно-зіставний і прогностичний методи наукового пізнання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено поняття «ціннісно-смислова спрямованість підготовки майбутніх учителів початкових класів». Зазначено компетенції, що забезпечують спрямованість підготовки сучасного вчителя початкових класів, а саме: усвідомлення ціннісно-смислових аспектів педагогічної діяльності в сучасному суспільстві та соціальної значущості майбутньої професії, володіння мотивацією щодо організації професійної діяльності; використання різних засобів професійного самопізнання і саморозвитку; вміння проєктувати індивідуальний маршрут у педагогічній освіті; володіння способами вдосконалення професійних знань, умінь та навичок шляхом використання можливостей інформаційного середовища закладу освіти, регіону, області, країни; володіння способами розв’язання різних завдань виховання та духовно-морального розвитку особистості учнів тощо. Визначено особистісно-педагогічні цінності, в яких відображено цілі, мотиви, ідеали, установки діяльності вчителя початкових класів та його педагогічна культура: позитивне сприйняття себе як педагога і ціннісне ставлення до себе як до самоцінності; гуманістична позиція щодо дітей; потреба в особистісній і професійній самореалізації; здатність до самоосвіти, особистісної оцінки власного життєвого досвіду; потреба в індивідуально-творчому саморозвитку; володіння способами професійно-особистісного становлення; здатність коригувати умови та обставини професійно-особистісного саморозвитку; емоційно-вольова саморегуляція тощо. Доведено, що у процесі практичної підготовки студентів для актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти доцільно використовувати технологію самопроєктування як засіб професійно-особистісного становлення майбутніх педагогів.