ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОГО СТАВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасної соціально-психологічної та педагогічної науки − формування толерантності у дітей молодшого шкільного віку до осіб з особливими освітніми потребами. Представлено ретроспективний аналіз ставлення суспільства до людей з психофізичними вадами. Розкрито сучасне трактування феномену «толерантність». Визначена роль батьків та професійної компетентності педагога, психолога у формуванні зазначеної якості. Проаналізовано основні передумови щодо процесу залучення осіб з обмеженими можливостями здоров’я у загальноосвітній простір. Висвітлено напрямки, методичні прийоми психологічної роботи з формування толерантності у батьків, педагогів, усвідомлення індивідуальних особливостей розвитку і освітніх потреб дітей, способи налагодження комунікативної взаємодії в колективі однолітків.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ У СТАНОВЛЕННІ ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ЛІДЕРІВ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ

Інноваційна перебудова суспільства потребує ефективного державногоуправління, ключовим елементом реалізації якого є професійна діяльність лідерів публічноїслужби, заснована на самоактуалізації їх професійно-особистісних компетенцій.Необхідною умовою таких перетворень є належний професійний рівень публічногослужбовця, що підкріплений відповідними професійними навичками та лідерськимиякостями особистості, зокрема достатнім рівнем розвитку емоційного інтелекту. Уроботі розглянуто проблему емоційного інтелекту у становленні професійно важливихякостей особистості лідерів публічної служби, проаналізовано структуру емоційногоінтелекту та його значення в лідерських якостях публічних службовців. Для удосконаленнярізних сторін емоційного інтелекту лідерів публічної служби важливим є розвиток йогоскладових та пов’язаних з ними навичок. Розвиток емоційного інтелекту, у свою чергу,підсилює становлення професійно-особистісних компетенцій та підвищує ефективністьпублічних службовців у діяльності різних рівнів органів публічної влади. У статтіпредставлено результати впровадження психолого-педагогічних заходів щодо формування тарозвитку емоційного інтелекту як складової професійно-особистісних компетенцій студентів таслухачів спеціальності «Публічне управління» у навчальному процесі.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДИСЦИПЛІНИ «ПСИХОЛОГІЯ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ» В АСПЕКТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ДО РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

У статті аналізується зміст когнітивного компонента готовностімайбутніх психологів до професійної діяльності, розглядаються його показники у структуріготовності майбутніх психологів до роботи з підлітками, схильними до девіантноїповедінки. Висвітлено результати проведеного дослідження рівнів обізнаності майбутніхпсихологів із проблемою девіантної поведінки підлітків. У зв’язку з тим, що рівень розвиткукогнітивного компонента готовності майбутніх психологів до роботи з підлітками,схильними до девіантної поведінки, є недостатнім для ефективної роботи з ними, процеспідготовки здобувачів у закладах вищої освіти потребує вдосконалення. Визначено, щооднією з психолого-педагогічних умов формування готовності майбутніх психологів дороботи зазначеного напрямку є поетапне збагачення змісту професійної підготовки наоснові інтеграції психолого-педагогічного потенціалу наявних в освітній програмінавчальних дисциплін та спецкурсів.На основі аналізу наукових праць виявлено, що важковиховуваність у сучаснійпсихологічній літературі розглядається як окрема форма девіантної поведінки.Констатовано, що викладання навчальної дисципліни «Психологія важковиховуваних» маєзначний психолого-педагогічний потенціал у процесі формування готовності майбутніхпсихологів до роботи з підлітками, схильними до девіантної поведінки. Як засвідчилирезультати повторної діагностики рівнів обізнаності майбутніх психологів з проблемоюдевіантної поведінки підлітків, зміст навчальної дисципліни розширює знання здобувачівщодо сутності девіантної поведінки, знайомить з основними формами і методамипсиходіагностичної, профілактичної, консультативної та психокорекційної роботи здевіантами.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАНОВЛЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ У РІЗНИХ СОЦІАЛЬНИХ УМОВАХ

У статті проаналізовано теоретичний і практичний підхід до проблеми становлення гендерної ідентичності в підлітковому віці крізь призму різних соціальних умов ідентифікації та результатів власного емпіричного дослідження специфіки гендерної ідентифікації. Задекларована тема актуальна в аспекті соціальних умов розвитку дітей-сиріт: емоційної, соціальної, психічної депривації. У таких несприйнятливих умовах особливого значення набуває проблема становлення соціальної та особистісної ідентичності. Специфічні особливості гендерної ідентичності і процесу її формування залишаються майже поза увагою, хоч діти, які мають статус сироти та яких виховують поза сім’єю, належать до групи ризику, оскільки в них формується переважно недиференційований тип гендерної ідентичності, що негативно позначається на подальшій соціалізації та адаптації в суспільстві. У статті емпірично досліджуємо припущення, що структура гендерної ідентичності, яка включає в себе емоційно-оцінний, поведінковий, когнітивний та особистісний компоненти, має змістовні, кількісні та якісні відмінності у груп підлітків, які проживають у різних соціальних умовах. Недостатня вивченість та дослідженість цієї проблеми в поєднанні з високою значущістю визначає її актуальність, оскільки корекція негативних характеристик особистості можлива лише за умови комплексного психолого-педагогічного супроводу розвитку гендерної ідентичності підлітків і буде сприяти зниженню емоційної нестабільності особистості та подоланню основних блоків набуття соціально-прийнятних гендерних патернів.

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗДАТНІСТЬ КЕРІВНИКА ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ТВОРЧОСТі

В статті досліджено проблему професійної творчості керівника. Зазначено, що в більшості теоретичних визначень сутності творчості досить експресивно, презентабельно та експліцитно виявляється орієнтація на процесуальну, продуктивну та особистісну сторони творчості. Описано проведене нами емпіричне дослідження з метою встановлення рівню сформованості креативної мотивації та креативної спрямованості особистості керівників педагогічних освітніх установ, а також їх соціального інтелекту та тривожності як індивідуальної характеристики, що дасть нам можливість сформулювати психологічні чинники, що визначатимуть здатність керівника до професійної творчості. Встановлено зв’язок між соціальним інтелектом та тривожністю керівників освітніх установ. При цьому значущі негативні кореляційні зв’язки були встановлені між соціальним інтелектом та ситуативною тривожністю, а також між соціальним інтелектом та тривожністю, пов’язаною з діяльністю і самооцінкою. Теоретичний аналіз проблеми професійної творчості керівника та проведене емпіричне дослідження дозволило нам сформулювати такі психологічні чинники, що визначають здатність керівника до професійної творчості: - професійною підготовкою керівників у вищих закладах освіти, зумовленою становленням особистісно та професійно значущого досвіду, сформованістю творчих здібностей та здатностей особистості; при цьому ці творчі здібності та здатності будуть спрямовані на досягнення ціннісних, аксіологічно значущих результатів не лише у професійній парадигмі, а й у всіх сферах життєдіяльності індивіда; - високий рівень розвитку соціального інтелекту керівника, що передбачає здійснення особистістю творчих дій на рівні метаінтелектуальної діяльності, саме на якому і відбувається істинно творча діяльність, що призводить до експлікації творчих здобутків особистості. Саме завдяки даному, четвертому рівневі інтелекту людина здатна встановлювати взаємодію не лише із різними об’єктами та іншими людьми, а й зі світом в цілому, розширюючи тим самим межі свого інтелекту і розпочинаючи діалог із творчим початком світу; - низький рівень тривожності особистості, що, в свою чергу, сприятиме формуванню аксіологічного творчого потенціалу особистості як фрейму, що є запобіжним фактором ціннісної дезорієнтації керівника, нівелювання ним творчих, життєздатних змін ціннісних орієнтирів, що, в свою чергу, може призвести до морального нігілізму, професійного вигорання або й до стану професійної деградації особистості.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

У статті здійснена спроба теоретичного узагальнення наукових доробок актуальної проблеми розвитку цілепокладання у юнацькому віці. Висвітлено проблему поетапного формування цілепокладання : формування цілі та її досягнення у студентів. Проаналізовано значимість, зміст мотивів, структуру потреб, які визнають особливості цілепокладання. Обґрунтовано проблему : цілепокладання створює певне направлення у житті, однак, більшість студентів мають невисокі показники за критерієм «цілі в житті». У статті висвітлено функціонально-значимі компоненти, а саме: мотиви, цілі, дії; проаналізовано дослідження щодо мотивації студентів до цілепокладання, в якій переважають егоїстичні мотиви, а соціальні, пізнавальні дослідницькі - є другорядними , а також – дослідження гендерних особливостей цілепокладання у студентської молоді. У статті акцентовано увагу на тому, що механізм цілепокладання не обмежується лише мотивами. Він включає сферу потреб, на основі яких і виникають цілі. Описано структуру потреб: їх стан в даний момент, бажаний стан, переживання відмінності між ними та намагання досягти бажаного. Таким чином, ціль зберігає всі компоненти потреби. Доведено, що дослідження ціле покладання - це аналіз мети в потребувально-мотиваційній сфері. На основі аналізу першоджерел показано, що цілі разом з мотивами надають діяльності особистісний характер, тому важливим є складання плану реалізації цілі в процесі діяльності. Проаналізовано роль здібностей у цілепокладанні. Зазначається, що саме здібності ( у першу чергу до навчання та праці) сприяють успішному виконанню запланованої діяльності. На основі здійсненого аналізу досліджень обґрунтовано положення про те, що цілепокладання – це не лише діяльність, але й – здібності, які можна розвинути за певних умов (Попов, Дмитрієва). Здійснений аналіз психолого-педагогічних аспектів дослідження цілепокладання може бути основою добору методик вивчення цілепокладання у здобувачів вищої освіти.

ПРОГРАМА РОЗВИТКУ EQ СТАРШОКЛАСНИКІВ АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНИМИ ТА ДОПОМІЖНИМИ ЗАСОБАМИ

У статті представлено авторську програму розвитку EQ старшокласників арт-терапевтичними та допоміжними засобами, спрямовану на рефлексивне осмислення суб’єктом емоційного змісту своїх та інших учасників світоглядно-диспозиційних пошуків, виражених у художньо-символічних формах арт-терапевтичних та інших експресивно-інтерактивних засобів, спрямованого на конструктивну регуляцію цього змісту. Викладено методичне забезпечення, процедуру і результати емпіричної складової дослідження, спрямованої на діагностування якостей, які пов’язані з емоційним інтелектом, з метою створення емпіричної основи формувального експерименту. Наведено результати експериментального дослідження щодо запропонованої програми.

СОЦІАЛЬНА ДЕПРИВАЦІЯ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ

У статті йдеться про вплив соціальної депривації на формування девіантної поведінки підлітків. Розкрито поняття девіантної поведінки, проаналізовано основні чинники формування підліткових девіацій. Розкрито особливості психологічного розвитку підлітків, що зазнали впливу різних видів соціальної депривації. Запропонована система педагогічних та соціально-психологічних методів профілактики та корекції підліткових девіацій, що розвинулися внаслідок соціальної депривації.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ СИМВОЛДРАМИ

У статті висвітлено концептуальні засади сучасного розвитку кататимно-імагінативної психотерапії (символдрами), зумовлені зверненням у теорії і практиці роботи у методі не тільки до дослідження інтерсуб’єктивної парадигми та кататимних імагінацій як структурованої техніки і терапевтичного засобу, але й до значущості терапевтичних стосунків як чинника терапевтичних змін. З’ясовано, що сучасні автори більш глибоко і виважено звертаються до вивчення образного досвіду, який розгортається в імагінаціях пацієнта, з позиції відображення динаміки терапевтичних стосунків, а необхідною умовою забезпечення повноти переживання імагінативного процесу визнають побудову надійної та безпечної психотерапевтичної взаємодії. У руслі сучасних підходів розвитку методу символдрами виокремлено й обґрунтовано терапевтичні функції імагінацій та символів.

ИМПЛИЦИТНЫЕ ТЕОРИИ ЛИЧНОСТИ УЧЕНИКОВ, СУЩЕСТВУЮЩИХ В СОЗНАНИИ ПЕДАГОГОВ НАЧАЛЬНЫХ КЛАССОВ

В настоящей статье излагаются результаты исследования имплицитных теорий личности (ИТЛ) школьников у педагогов начальных классов. Моделирование имплицитных теорий личности различных типов учащихся (нормального, трудного, одаренного и развивающегося) у учителей младших классов, осуществленное посредством метода семантического дифференциала, показало их одинаковую когнитивную сложность для ученика нормального, проблемного, одаренного (пять ортогональных категорий). ИТЛ ученика развивающегося проще по своей структуре (четыре категории), что свидетельствует о меньшей знакомости для учителей данного типа учащихся. Общими категориями, опосредующими понимание учителями начальных классов различных типов учеников, являются: «ученический нонконформизм», «прилежание», «креативный лидер», «рациональный самоконтроль». Специфической категорией в ИТЛ проблемного ученика выступает конструкт «коммуникативное поведение», а в ИТЛ одаренного ученика – это конструкты «неординарность», «благополучная одаренность» и «проблемная одаренность». Выявленная структура и содержание имплицитных теорий личности школьников свидетельствуют о недостаточной дифференциации знаний о личности различных типов учащихся в педагогическом сознании.