Ментальні структури свідомості як передумова сталого розвитку і безпеки суспільства

Сталий і безпечний людський розвиток багатьма зв'язками пов'язаний з гуманітарною безпекою, яка зумовлена адекватною реакцією особистості на екстремальну ситуацію. Цілеспрямований вплив на поведінку і превентивну діяльність особистості в кризових ситуаціях стає можливим, завдяки формуванню особистісної структури свідомості людини – ментального патерну безпеки. Це відкрита, динамічна, відносно стійка, функціональна структура, що розвивається. Її конституювання відбувається на свідомому і підсвідомому рівнях психіки людини. Формування ментального патерну зумовлено потребами в безпеці, соціальним досвідом їх реалізації, спеціальними знаннями, гуманістичними ціннісними орієнтаціями, соціальним статусом, роллю, установками, мотивацією і рефлексією особистості. Ментальний патерн безпеки містить когнітивну, семантичну, ціннісну, емотивну і поведінкову підструктури. Їх функціонування утворює комплекс моделей і схем адекватного реагування на кризові, екстремальні ситуації, конституює соціальні практики безпеки. Основною функцією ментального патерну безпеки є формування соціальної, психологічної та професійної готовності адекватного осмислення, поведінки і превентивної діяльності в надзвичайних ситуаціях. Провідна роль у формуванні ментального патерну безпеки належить системі освіти в інтересах сталого розвитку. Знання про конституювання ментальних структур безпеки може бути використано як концептуальна основа модернізації освіти в інтересах сталого і безпечного людського розвитку.

Характеристика рідкісних видів хадисів та їх важливість для науки хадисознавства

У сучасному світі близько 1 млрд. людей в азіатських і африканських, частково європейських і американських країнах, які у своєму мисленні та щоденній практиці звертаються до священних текстів про пророка Мухаммада, його Сунни, щоб знайти прийнятні відповіді не тільки на питання побутового характеру, а й вирішити проблеми, що стосуються сфери соціально-політичного розвитку, а також міжнародних відносин. Метою даної статті є дослідження рідкісних видів хадисів шляхом вивчення робіт сучасних та класичних теологів ісламу. Новизна цього дослідження полягає в тому, що в ньому зроблена спроба контекстуального і порівняльного аналізу рідкісних видів хадисів. Наголошено на важливості правильного розуміння виловів, аби не загубитись у системі ієрархії хадисів у цілому. Незнання тонкощів хадисознавства може призвести до непробачливих помилок при тлумаченні хадисів. І, на жаль, у наш вік набули розповсюдження екстремістські секти, які неправильно й оманливо тлумачать хадиси, ілюструючи вищезгадану необізнаність.

Теоретичний вимір свободи в кантівському трансценден-талізмі

У статті досліджуються форми і особливості виявлення ідеї свободи в теоретичному вимірі кантівського трансценденталізму. Аналізуючи ґрунтовні праці Л. У. Бека і М. Коля з проблеми свободи в кантівській філософії, в яких артикулюються проблеми множинності значень Кантового поняття свободи (Бек) та свободи емпіричного мислення (Коль), авторка звертає увагу на необхідність підважування жорсткої опозиції між царинами природи і свободи та можливість тлумачення в термінах свободи судженнєвої активності розсуду. Акцентується значущість концепту спонтанності як такої форми втілення ідеї свободи, що характеризується певною універсальністю через застосовність як до теоретичного, так і до практичного дискурсів. Встановлено важливість «методологічного повороту» у Кантовому тлумаченні проблеми свободи, який, деконструюючи онтологію «двох світів», дозволяє мислити елементи дистинкції «феноменальне / ноуменальне» як контекстуально зумовлені аспекти, а не відмінні онтологічні домени. Показано зв’язок між чинниками свободи і помилковості, розрізнено «позитивний» і «негативний» модуси свободи в рамках теоретичного мислення. В рамках теоретично-трансцендентального дискурсу виявлено апоретичний зв’язок свободи і зумовленості, встановлено його стосунок до базової апорії трансценденталізму: апріорної «вписаності» принципів іншості та відмінності до царини суб’єктивності, яка характеризується єдністю, автономністю, спонтанністю тощо

Світоглядно-ціннісні виміри локальної політичної свідомості України: до аналізу стратегій поширення і збереження доктрини «русского мира»

Стаття аналізує стратегії поширення і збереження доктрини «Русского мира», зосереджуючись на осмисленні патернів локальної політичної свідомості українського суспільства, базових цінностей і світоглядних орієнтацій, що впливають на політично-значущу поведінку індивідів та спільнот в Україні. Автор спирається на філософську методологію, поєднуючи методи аналітичної філософії, феноменології та герменевтики, а також напрацювання досліджень націєтворення і постколоніальних суспільств. Це дозволяє виокремити деякі базові патерни, не претендуючи на виключність чи остаточність висновку. До цих патернів автор відносить атомістичний індивідуалістичний патерналізм, який він ще називається оберненим патерналізмом, пануючі цінності безпеки, виживання, матеріалістично-гедоністичні орієнтації. Це накладається на публічне протистояння двох сакральних космосів або громадянських релігій, проте окрім цих двох сторін протистояння ще виділяється третя найбільш масова ціннісна група. Автор пропонує практичні рекомендації для органів влади та публічного дискурсу.

Філософія свободи Томаса Гоббса: засадничі складові та новітні контексти

Автор статті виходить з того, що філософія Томаса Гоббса не втрачає своєї актуальності. Саме життя за доби «вірусократії», боротьби як за безпеку, так і за свободу, потребує відповідей на питання про співвідношення прав, свободи, страху, безпеки, тобто тих проблем, до яких постійно звертався Томас Гоббс. Означені аспекти філософської спадщини Гоббса стануть предметом даної статі та поглиблять роздуми вітчизняних дослідників про сенс ідеї суспільного угоди Гоббса та закладених в ній ще малодосліджених алгоритмів формування справедливої правової держави. Адже саме з політичної філософії Гоббса розпочинається притаманне модерній політичній філософії та філософії права глибинне зрушення в розумінні природи людини та її свободи. Запропонована Гоббсом політична антропологія виходить з тези про природну рівність людей, а також з прагнення обґрунтувати необхідність усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Йдеться також про актуальність для сучасної філософії та нашого вітчизняного простору розробленого Гоббсом принципу суспільної угоди як нового суспільного принципу регуляції людського буття, який став втіленням істотного переходу від телеологічних до правових уявлень про людину, її свободу та справедливість. У політичній філософії Т. Гоббса було розроблено ідею про внутрішню непокору, свободу совісті як «права людини і громадянина», про те, що державна влада мусить визнавати, а не просто дозволяти персональну незалежність своїх громадян, їх права діяти на власний розсуд. Проте для подальшого розвитку цієї ідеї потрібно було вийти за межі філософії Т. Гоббса, що й судилося зробити Ж.-Ж. Руссо.

Платонізм та арістотелізм як джерело відмінностей внутріш-ньої форми християнських традицій Західної Європи та Візантії доби Середньовіччя

В статті досліджуються особливості відношення в Західній Європі та Візантії до грецької філософії в контексті історичного розгортання полярності ментальностей і культур античної Греції та античного Риму, з одного боку, філософських вчень Платона/Плотіна та Арістотеля – з другого. Показано, що ці полярності в перетворених формах проявилися в розділенні середньовічної Європи на християнський Схід (грекомовну та «грекодумаючу» Візантію), як прямого спадкоємця грецької культури, і на християнський Захід, як прямого спадкоємця латинської культури. Засвоєння тут і там християнства через «фільтри» різних ментальностей і культур, у взаємодії з іншими історичними чинниками, призвело до розділення християнства на православ’я («грецьку» Церкву) і на католицизм («латинську» Церкву). Стверджується думка про те, що латинська патристика органічно переросла на Заході в домінацію схоластики, чого не було на християнському Сході, де її повноцінне формування було заблоковано, і де вона залишилася в «пелюшках», в стані протосхоластики. Обстоюється правдивість тези про те, що римо-католицький Захід доби схоластики (IX-XIV ст.), спираючись і на платонізм, і на арістотелізм, успадковує як парадигмальний для своєї теології та філософії епістемно-арістотелівський тип філософування, а православний Схід, за всіх своїх коливань, продовжує як парадигмальну для своєї духовної культури, панівну в античності, платонівську лінію філософування. Через Арістотеля, як «батька» схоластики, її Першофілософа, відбувається інтенсивне «вростання» християнського арістотелізму в культуру західноєвропейців і їх ментальність, перетворення арістотелізму на «внутрішню форму західної цивілізації» (С. Аверинцев).

Проблема людської гідності за доби просвітництва: І. Кант

У статті розглянуто проблему людської гідності за доби Просвітництва (на прикладі філософії І. Канта) у контексті сучасного філософського дискурсу проблеми. Зазначено, що подальший розвиток суспільства формує запит на правову соціально-орієнтовану державу, де надаються та забезпечуються широкі права та свободи для усіх громадян (незалежно від національності, віросповідання, культури, матеріального стану), що зрештою стає важливою засадою осмислення та буття людської гідності. Йдеться про право громадянина висловлювати свою думку та громадянську позицію, а завдання влади забезпечувати широкий спектр прав та свобод, які визначаються І. Кантом як моральні (природні). Ось чому звернення сучасних філософів та дослідників до філософії І. Канта, його тлумачення природи людини, її прав та свобод, що зумовлене певною схожістю доби Просвітництва та сучасного етапу розвитку суспільства. Означена подібність втілилася у низці факторів, що створюють нову картину світу, а саме: кардинальні зміни політичного, соціального та економічного устрою; традиційного людського буття та життєвого світу; швидкість та глобалізм сучасних трансформацій не тільки у виробничих сферах, а й у соціально-побутових, морально-етичних та суспільно-політичних відносинах. Наголошено, що названі процеси втілюються у моральному (природному) та адміністративному праві і суттєво впливають на свободи та рівність усіх членів суспільства; самостійність дій кожного члена спільноти як громадянина; відсутність патерналізму на рівні взаємин громадянин-суспільство-влада. Таким чином, представлена І. Кантом етично-правова концепція людської гідності знаходить розуміння та застосування в концептах аргументативної та екологічної етики, етики відповідальності у прагненні до створення таких владних структур, за яких суспільний консенсус досягається через аргументований діалог усіх членів суспільства та колективну відповідальність за дії. Таким чином цілісна реконструкція роздумів І. Канта про людину, її гідність та свободу, засвідчує органічну приналежність української філософії до європейського інтелектуального та філософського контексту розуміння загальнолюдських морально-етичних норм, прав і свобод

Міжрелігійні організації: стан і напрями досліджень в українському контексті

На відміну від міжрелігійного діалогу, що став предметом ретельних розвідок як українських так і світових дослідників релігії, увага до міжрелігійних організацій залишається непропорційно меншою від їх ролі в суспільному житті та на міжнародній арені. Стаття присвячена системному огляду головних напрямів сучасних досліджень міжрелігійних організацій. В ній послідовно розкриваються чотири аспекти: (1) можливі причини недостатньої дослідницької уваги до міжрелігійних організацій (зокрема, вплив теорії секуляризації та відносна «молодість» більшості з них); (2) проблема означення змісту поняття «міжрелігійні організації» (розширення кола дієвців, які можуть виступати від імені релігійних організацій, порівняння підходів до розуміння міжрелігійних організацій з висунутими ООН критеріями означення міжнародних організацій); (3) сучасні підходи до класифікації міжрелігійних організацій за колом учасників та складності адаптації цих класифікацій до українського контексту – неперекладності, зміни акцентів, національні преференції та усталеності; (4) функції міжрелігійних організацій на міжнародній арені та пов’язані з ними виклики: загроза політичної інструменталізації, проблема репрезентативності та включеності всіх дієвців, що особливо актуально для українських релігійних організацій, які в своїй більшості не мають самостійного представництва в міжнародних міжрелігійних організаціях. У висновках окреслено перспективи подальшого вивчення теми в контексті входження українських релігійних організацій в міжнародне релігійне поле.

Соціокультурні трансформації у добу глобалізації: примат публічності

У статті здійснюється розгляд соціокультурних трансформацій у добу глобалізації, провідним акцентом яких, як припускається, є примат публічності, що у дослідженні інтерпретується як залежність переконань громадян від інформації, що доноситься з публічного простору. Наголошено на позитивних наслідках глобалізації, зумовлених досяжністю різноманітних думок, що ускладнює появу тоталітарного режиму. Водночас ситуація появи надміру інформації виявила необхідність формування необхідних компетенцій, пов’язаних з умінням розрізняти достеменні дані від фейків. Досліджено вплив глобалізації на культурні ідентичності, зокрема з’ясовано, що переміщення окремих осіб між країнами суттєвим чином не впливає на зміну домінуючої культури. Окреслено концепт «примат публічноcті» як прикметну ознаку появи глобального простору, що упроваджується значною мірою через ЗМІ.

Екзистенційні виміри чорнобильської катастрофи у свідченнях перших ліквідаторів

Актуальність обраної теми статті зумовлена відсутністю належного наукового дискурсу в контексті особистісних переживань рядових ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Полеміка науковців Радянського Союзу зосередила свої зусилля передусім на причинах та наслідках техногенної катастрофи, тоді як питання конституювання цінності людського життя, особистих сумнівів та переживань, світоглядних позицій ліквідаторів в умовах невідворотної та невидимої небезпеки оминалися в наукових публікаціях, або висвітлювалися поверхово. На основі відкритих джерел (фрагментарних спогадів ліквідаторів аварії) представлені свідчення людського героїзму і легковажності; відвертого нехтування елементарними правилами техніки безпеки і прагнення убезпечитися простими народними методами; крайніх виявів людського егоїзму та альтруїзму. Проблема надзвичайно актуалізується тому, що за руйнівними наслідками небаченої раніше катастрофи українське суспільство, вже вкотре, не спромоглося зрозуміти того, що життя Людини є найбільшою цінністю на Землі. Здійснено аналіз спогадів-переконань ліквідаторів з позиції виявлення екзистенційних маркерів співіснування людського соціуму в умовах радіаційного забруднення. В роботі екзистенція героя-рятівника визначається через концепти «тривоги», «страху», «побуту», «гумору» та інші. Зроблено висновок, що чорнобильська катастрофа відкрила невідомі раніше прояви амбівалентності в житті особистості, стала тестом на нашу громадську зрілість.