В статті здійснено спробу визначити ключові суспільно-політичні детермінанти, які перешкоджають інтеграції екологічного питання в політичний простір сучасної України: 1) низький рівень політичної компетентності лідерів «екопартій», внутріпартійна боротьба, нездатність до політичних альянсів і компромісів з крупними політичними гравцями та відверті спекуляції на екологічній тематиці, – все це призвело до того, що партії «зелених» були дискредитовані в очах українських виборців; 2) декларативно-формалізоване ставлення політиків до екологічної проблематики, здебільшого у передвиборчих програмах українських політичних партій екологічні аспекти відображено популістично, формально та декларативно, а екологічне законодавство та механізми його реалізації є недосконалими і на практиці не вирішують екологічних проблем; 3) екологічний патерналізм українців, попри визнання пріоритетності екологічного питання та усвідомлення особистої відповідальності за екологічне майбутнє, українцям притаманний патерналістський підхід – прагнення перекладати відповідальності за вирішення екологічні проблеми на владу, індекси довіри до якої критично низькі; 4) «рутинізація державної кризи», трансформаційні процеси українського демократичного державотворення, що супроводжуються системними кризами в політичній, економічній та соціальній сферах–призвели до того, що екологічне питання було витіснене на периферію політичного життя. Констатовано, влада повинна дивитися на всі інші сфери життя крізь призму екологічної політики, а відповідальність за екологічне майбутнє України є двостороннім обов’язком – політиків і виборців, зволікання ж з вирішенням екологічних проблем неминуче призведе до масштабної «екологічної кризи».
ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД ЯК ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ І ГРОМАДЯН: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
