ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

У статті здійснено аналіз сучасного стану системи освіти України та виокремлено завдання щодо її подальшої модернізації й інноваційного розвитку на основі нормативних документів (Закон України «Про повну загальну середню освіту», «Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи», «Державний стандарт базової середньої освіти»). Відзначається необхідність трансформації ролі вчителя – від єдиного джерела інформації до коуча, фасилітатора, тьютора, модератора й активного використання інноваційних технологій у навчальному процесі в контексті гарантованого розвитку та становлення особистості здобувача освіти. Акцентується увага на необхідності запровадження інноваційних форм і методів організації освітнього процесу, зокрема для вирішення суперечностей між очікуваннями держави, суспільства стосовно підготовки здобувачів освіти й реальним станом речей. Здійснено аналіз типів педагогічних технологій, виокремлено і проаналізовано етапи реалізації навчання – адаптаційний, мобільно-дослідницький та науково-дослідницький. Обґрунтовується теза про доцільність використання в запровадженні інновацій у систему освіти відкритої моделі освіти, оскільки особливості, притаманні їй (зокрема, використання спеціалізованих технологій, економічна ефективність, гнучкість, модульність, паралельність, асинхронність, нова роль викладача та здобувача освіти тощо), сприятимуть швидкому реагуванню на зміни в соціально-економічній ситуації, пристосуванню до індивідуальних та групових освітніх потреб і запитів. Проаналізовано основні завдання, сформульовані для педагогів Західної Європи, висловлено авторське бачення пріоритетних завдань щодо гуманоцентричної переорієнтації освіти України в цілому з акцентуванням уваги на плюралізації форм організації навчання. Розглянуто питання автономії навчальних закладів – фінансової, управлінської, педагогічної. Відзначається, що управління інноваційними процесами в системі освіти має бути спрямовано на забезпечення самостійності освітньої галузі з власними механізмами фінансування, управління, функціонування та розвитку. Розроблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення системи управління інноваційними процесами в системі освіти в Україні, зроблено висновок про необхідність переходу від використання педагогами педагогічних методик до використання педагогічних технологій.

ПРОГНОСТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Мета статті – обґрунтування перспектив формування культури безпеки професійної діяльності в закладах вищої освіти. Теоретико-методологічною основою дослідження є міжнародні та вітчизняні правові документи: Конвенція Міжнародної організації праці про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, Резолюція Генеральної асамблеї Організації об’єднаних націй «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», Концепція реформування системи управління охороною праці в Україні, Національна стратегія у сфері прав людини, Закон України «Про вищу освіту», а також міжнародні стандарти в галузі управління якістю, в галузі управління охороною здоров’я та безпекою праці, в галузі екологічного управління. Здійснено теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури щодо визначення поняття «прогнозування», методів та етапів прогнозування. Автором обґрунтовано перспективні напрями вирішення означеної проблеми на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному, на рівні закладів вищої освіти. Основними прогностичними напрямами на загальнодержавному рівні вбачається розвиток і вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази в галузі забезпечення культури безпеки, фінансова підтримка наукових та педагогічних колективів щодо популяризації питань культури безпеки; на регіональному рівні пропонується підвищення обізнаності та інформування суспільства щодо культури безпеки, впровадження європейських стандартів безпеки праці, зарубіжного досвіду в галузі охорони праці та культури безпеки на виробництві; на рівні закладу вищої освіти передбачається створення в закладах вищої освіти сучасного безпечного освітнього середовища з пріоритетом безпеки праці та здоров’язбереження шляхом впровадження інноваційних технологій та методик навчання. Зроблено висновок про необхідність подальших досліджень теоретичних та методичних засад розвитку культури безпеки професійної діяльності у інженерів з охорони праці, основ формування, розвитку та виховання ціннісних орієнтацій у майбутніх інженерів з охорони праці у системі безперервної освіти.

РОЗВИТОК МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Статтю присвячено визначенню основних шляхів підвищення мотивації студентів до вивчення іноземної мови за допомогою дистанційних технологій. Світова пандемія COVID-19 повністю змінила усталений спосіб життя суспільства. Освіта – одна зі сфер, яка зазнала глобальних змін і, здавалось би, основним завданням було впровадження інноваційних технологій, які допоможуть налагодити освітній процес, але постало інше питання – забезпечення мотивації студентів в умовах дистанційного навчання з метою досягнення якісного результату. Питання розвитку мотивації студентів належить сьогодні до найбільш актуальних, адже мотивація – це спонукальна сила, яка впливає на формування поведінки особистості, спрямовує її діяльність і дії на мотиваційні об’єкти, контролює реалізацію намірів, сприяє вибору нових технік і стратегій для реалізації мотивів. У статті відзначено важливість мотивації у вивченні іноземної мови в умовах дистанційного навчання за допомогою сучасних інформаційних технологій. Визначено поняття «дистанційне навчання», що передбачає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, що забезпечують інтерактивність взаємодії педагога і студента, а також продуктивність навчального процесу. Визначено, що ключовими у вивченні мов є внутрішня і зовнішня мотивації. Внутрішня мотивація полягає у виконанні завдання, бо це приносить задоволення, а не заради доброї чи поганої оцінки. Зовнішня ж мотивація викликана зовнішніми чинниками, такими як задоволення очікувань викладача чи хороша оцінка. Проаналізовано сучасні інформаційні технології: програми, додатки, застосунки, які використовуються у навчальному процесі для підвищення рівня мотивації студентів у вивченні іноземних мов. Зазначено важливість ролі викладача в цьому процесі, в його вмінні організувати навчальний процес, створити позитивну доброзичливу атмосферу спілкування начального середовища. Виокремлено перелік програм, які можна використовувати на заняттях з метою підвищення рівня мотивації студентів до навчання мови.

СУЧАСНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ

У статті здійснено спробу щодо розкриття проблеми методологічного обґрунтування професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників у закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Розглянуто методологічні підходи до професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Встановлено, що компетентнісний, особистісний, діяльнісний, системний, аксіологічний та акмеологічний підходи є універсальними, прогресивними та перспективними методологічними орієнтирами, які забезпечують ефективну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників до результативної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства. На основі аналізу наукової літератури авторами визначено переваги виділених підходів та їхні основні характеристики. Зокрема встановлено, що компетентнісний підхід є не лише засобом оновлення змісту освіти, але й механізмом узгодження його з вимогами сучасності; особистісний ‒ сприяє становленню та вдосконаленню особистості майбутніх кваліфікованих робітників, яка самостійно формує власний досвід, прагне активно реалізувати свої можливості, здатна до усвідомленого та обґрунтованого вибору рішень у різних професійних ситуаціях; діяльнісний ‒ забезпечує організацію освітнього процесу на основі включення учнів до різних видів діяльності, які є значущими для майбутньої професії; системний ‒ розглядає професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників як відкриту, самостійну, своєрідну структуровану підсистему професійної освіти, яка має власну мету, завдання, принципи, функції, зміст, форми, засоби, технології та методи навчання; аксіологічний ‒ дає змогу перенести акцент на формування системи загальнолюдських та професійних цінностей майбутніх кваліфікованих робітників; акмеологічний ‒ передбачає актуалізацію творчого потенціалу учнів, підвищення їхньої професійної мотивації та мотивації досягнення успіху в будь-якій діяльності.

ВИЗНАЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX СТОЛІТТЯ В НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ АКАДЕМІКА ІВАНА ГАМКАЛА

У статті проаналізовано творчу і мистецьку діяльність визначних вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала. Висвітлено роль теоретичних знань і практичних умінь у професійному становленні майбутнього митця. Визначено, що на основі аналізу наукових праць видатного диригента, педагога, науковця, громадського діяча надається можливість опанування знань, навичок і вмінь диригентського мистецтва. Акцентується, що науковий доробок Івана Гамкала окреслює коло питань, пов’язаних із проблемами диригентського виконавства, формує професійні навички майбутніх диригентів, сприяє інтелектуальному розвитку, виховує любов до своєї професії. У своїх наукових працях І. Гамкало застосовує історико-порівняльний метод, що використовувався в багатьох науках і був покладений в основу принципу історизму в сучасному музикознавстві та суміжних галузях науки. Таким чином, висвітлена творча діяльність визначних музичних діячів у наукових працях вплинула на формування світогляду творчої особистості в умовах освітнього простору. У статті узагальнено, що творча і мистецька діяльність відомих вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала відіграє важливу роль у становленні національної музичної культури. Факти наукової діяльності Івана Гамкала дають можливість говорити про вплив його особистості на стан музичної освіти в Україні, що здійснюється як важлива складова частина культурно-історичного процесу. Отже, наукове вивчення праць І. Гамкала створює глибинне перетворення традиційного світогляду, що первинно проявляється як універсалізація інструментарію культуротворчої діяльності, виробленого на її художньо-естетичних теренах.

УЯВЛЕННЯ МОЛОДІ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО

Стаття присвячена основним тенденціям і трансформаціям, що відбуваються в інституті сім’ї на тлі змін у традиційному уявленні про шлюб. Наведено визначення поняття «батьківство» різних авторів. Воно розглядається з погляду різних наукових підходів, які розкривають складну структуру організації феномену батьківства: системного та феноменологічного. Наводиться ряд критеріїв, згідно з якими можна визначити, якою мірою індивід готовий до батьківства. Порушується проблема усвідомленого батьківства, описуються висновки щодо результатів дослідження, присвяченого цьому питанню. Вивченню питання сімейних цінностей молоді, її життєвих цілей, ставлення до створення власної сім’ї та дітонародження був присвячений дослідницький проєкт, що включив опитування (анкетування) респондентів у віці 18–35 років. У результаті анкетування виявилося, що головною цінністю молодого покоління, на думку більше половини опитаних, є емоційне, насичене життя. Крім цього, актуальними цінностями молоді респонденти назвали матеріально забезпечене життя та розвиток, самовдосконалення. Найменш актуальнішою цінністю для молоді, на думку респондентів, виявилося створення власної сім’ї, народження дітей. Можливо, це пов’язано з тим, що для представників молодшого покоління респондентів названа цінність ще не є актуальною, оскільки вони дійсно зайняті роботою над іншими сферами життя, а для середнього покоління опитаних ця цінність неактуальна, оскільки багато хто з них уже створив свою сім’ю та народив дітей. У ході дослідження визначено позитивні та негативні сторони батьківства очима респондентів. З’ясовано ключові умови, необхідні респондентам для ухвалення рішення стати батьком. Наведені результати дають нам змогу підтвердити думку, що респонденти усвідомлюють труднощі, які можуть виникнути з появою дитини.

ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

У статті розкрито основні філософсько-психологічні засади розвитку проблеми формування педагогічного світогляду майбутнього вчителя, які акцентують на визнанні процесу гуманізації свідомості людини за основу становлення її ціннісних орієнтацій, розширенні її духовного світу, забезпеченні зв’язку з народністю і національними традиціями. На основі аналізу сучасного змісту вищої освіти, який відповідає соціальному замовленню і європейським стандартам, особистісно орієнтованому підходу до навчання й виховання студентів, охарактеризовано зміни щодо якісної побудови цього змісту, які дозволяють втілювати основні орієнтири педагогічної підготовки майбутнього фахівця, що обов’язково позначаться на формуванні його педагогічної свідомості, відстоюванні власних поглядів і переконань, самостійності прийнятих рішень. Обгрунтовано тенденції розвитку цієї проблеми (якісної побудови цього процесу, цілісного підходу до вивчення педагогічних явищ і процесів, засвоєння моральності через перехід до ідеалістичної християнської системи цінностей, визнання пріоритету моралі, необхідності практикування моральних чеснот), які стосуються також позитивної мотивації гуманізації змісту педагогічної освіти, його особистісної зорієнтованості та характеристики гуманізації як самогуманізації. Саме педагогічний світогляд кожного студента допомагає створенню умов для самоактуалізації (повного використання здібностей, можливостей, талантів особистості, здатності бути вільним) та самореалізації студентів як майбутніх фахівців. Філософсько-психологічні засади розвитку проблеми формування педагогічного світогляду майбутнього вчителя, які дозволяють втілювати основні орієнтири його педагогічної підготовки, акцентують на визнанні процесу гуманізації свідомості людини за основу становлення її ціннісних орієнтацій, розширенні її духовного світу, забезпеченні її зв’язку з народністю і національними традиціями тощо. Доведено, що вони складаються в її свідомості завдяки виявленим особливостям духовного становлення дитини в умовах родини, накопиченню духовного потенціалу молодих людей та усвідомленню дорослими християнських засад їхнього виховання. Миролюбна свідомість людей (коли вони на власному досвіді переконуються в суттєвих перевагах примирення, миролюбності, рівноцінності людей, прощення) є виявленням їхньої свободи, прав на власну культуру. Усвідомлення християнських засад виховання є основою духовного відродження суспільства і всіх освітніх закладів, родини, гуманізації кожної особистості, а соціальна справедливість і суспільна любов – головними цінностями, на яких ґрунтується перебудова суспільства та виховання дитини в сім’ї, і соціальний мир можливий лише за умови внутрішньої єдності суспільства.

МОЖЛИВОСТІ МЕНТОРИНГУ В ФОРМУВАННІ ПРЕДМЕТНО-МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ-ІННОВАТОРА

У статті автори конкретизували методологічні і процесуальні аспекти менторингу. Автори визначили актуальність використання менторингу в професійному становленні учителя-інноватора. У статті виділено методологічний базис менторингу в формуванні предметно-методичної компетентності вчителя-інноватора: гуманістичний, транспаритетний, партисипативний, емерджетний, праксеологічний, неологічний підходи. На підставі аналізу професійного стандарту за професією «Вчитель закладу загальної середньої освіти» охарактеризовано предметно-методичну компетентність учителя як комплекс здатностей опанувати і використовувати в професійній діяльності систему наукових і методичних знань, умінь із конкретної предметної галузі, умінь проводити заняття ефективно, досягати програмних результатів навчання. У статті визначено групи компетентностей ментора, якими може послуговуватися учитель-інноватор: організаторські (планування особистого прогресу менті, аудит витрат часу, координація роботи команди/ оточення менті); психологічні (активація внутрішньої мотивації менті, розвиток самосвідомості, ідентифікація сил і слабких сторін менті, критичне мислення й уміння точно оцінювати переваги і ризики), партнерства (уміння надавати підтримку, якої потребують, отримувати задоволення від допомоги іншим, ентузіазм, експертність в конкретній галузі). Презентовано умови успіху роботи педагога-ментора, а саме: відсутність упереджень і оцінних суджень, готовність і можливість витрачати час, лаконічні доступні правила спілкування, дедлайн ключових завдань, довіра, повага, вимоглива любов, незаперечна віра в менті, орієнтування на успішний результат, психоемоційна стабільність, здатність учитися на помилках і виходити за межі стереотипів навчального процесу. Авторами розкрито перспективи методичного інструментарію ментора: павутина цілей і очікувань, шкала SMART-цілей, технологія шести капелюхів мислення Едварда де Боно, мозковий штурм, модель GROW, технологія активного слухання, ресурси дидактики епістолярного жанру, процедури матчінгу, елементи методики Волта Діснея, технологія торта, принцип паротяга, живий підручник, handbook.

ДОСВІД ПІДГОТОВКИ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ З ЛІНГВІСТИКИ В УНІВЕРСИТЕТАХ США

У статті висвітлено змістово-організаційні особливості підготовки докторів філософії з лінгвістики у США. Зазначено, що підготовка майбутніх докторів філософії з лінгвістики в американських університетах спрямована на розвиток аналітичних та дослідницьких навичок здобувачів, є комплексною системою, що реалізується шляхом широкого змістового діапазону обов’язкових навчальних дисциплін базового лінгвістичного та спеціального лінгвістичного спрямування та вибіркових освітніх компонентів, а також включає підготовку та захист дисертації. Розглянуто специфіку функціонування дисертаційного комітету та його роль у навчанні здобувача та його підготовці до захисту. Окреслено, що на першому етапі навчання, впродовж двох-трьох років здобувач має засвоїти рекомендовані лінгвістичні дисципліни та скласти кваліфікаційний іспит, а на другому – здійснити наукове дослідження та написати і захистити дисертаційну роботу. Наявність педагогічного компоненту, зокрема педагогічної практики, у програмі підготовки здобувачів свідчить про практичний підхід до їх залучення до академічної кар’єри загалом та викладацької діяльності зокрема. Наголошено, що особливістю американських університетів є їх відкритість до нових підходів до науково-дослідницької діяльності та заохочення здобувачів до міждисциплінарних досліджень, які реалізуються шляхом співпраці кожного здобувача з професорами з різних факультетів того чи іншого університету, які є членами дисертаційного комітету здобувача. Звернено особливу увагу на процедуру захисту дисертаційних робіт, яка відбувається в присутності екзаменаційної комісії, до складу якої, крім членів дисертаційного комітету, залучають двох професорів-експертів з напряму дослідження, які виступають опонентами дисертації – «зовнішній» (з іншого університету) і «внутрішній» (з того ж факультету, де виконувалася дисертація).

ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Провідною функцією сучасної вищої освіти стає створення освітнього середовища, яке надасть можливість кожному майбутньому фахівцю побудувати індивідуальну освітню траєкторію, що необхідна йому для досягнення власної професійної мети та реалізації себе у професії та суспільстві. Тому побудова освітнього процесу в ЗВО на базі організації інформаційно-освітнього середовища є одним із можливих шляхів розвитку професійної освіти. Під інформаційно-освітнім середовищем ЗВО слід розуміти цілеспрямовано побудовану в межах освітньої діяльності ЗВО систему, яка включає інформаційні ресурси навчального, наукового, популярного характеру, інформаційні технології (електронні, дистанційні, мобільні) їх використання, засоби організації та управління освітньою діяльністю через офіційні канали електронної комунікації. Структура ІОС ЗВО включає електронні ресурси, засоби організації та управління освітньою діяльністю. Організація та функціонування ІОС ЗВО зорієнтовані на: активне використання цифрових технологій відповідно до вимог професійної освіти; створення і швидку модифікацію освітніх компонентів навчального плану підготовки майбутнього фахівця; підтримку освітньої діяльності кожного з урахуванням його індивідуальних особливостей; реалізацію сучасних технологічних і методичних підходів подання навчального матеріалу в поєднанні з традиційними формами, методами й засобами навчання; забезпечення доступності освітніх матеріалів у будь-який час і з будь-якого місця; організацію зворотного зв’язку й інтерактивного спілкування суб’єктів навчання з викладачами, розробниками освітніх ресурсів та суб’єктів навчання між собою; інтенсифікацію освітнього процесу та забезпечення можливості кожному суб’єкту навчання будувати власну освітню траєкторію. Заглибленість професійної підготовки в область новітніх цифрових технологій створює умови для формування інформаційно-цифрової компетентності майбутніх фахівців як складової частини їхньої професійної культури в закладі вищої освіти.