ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ МИСТЕЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті на основі аналізу наукової психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури узагальнено ідеї вчених щодо формування творчих здібностей особистості й на основі теоретичного аналізу щодо сутності творчої діяльності, форм та методів формування творчих здібностей особистості та особливостей їх прояву у молодших школярів установлено, що хореографічні творчі здібності є якістю особистості, її інтегральною характеристикою.Актуальність проблеми зумовлена потребою усунення суперечності між завданнями інноваційної системи гуманістичної освіти та традиційним змістом і методиками викладання предметів мистецького циклу. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні й розкритті змісту методики формування творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку у процесі хореографічної діяльності, яка передбачає поетапну реалізацію системи завдань творчого характеру. Їх змістовий компонент передбачає формування стійкої позитивної мотивації до творчого самовираження у хореографічній діяльності, послідовне розширення і закріплення інтерпретаційних та імпровізаційних способів збагачення суб’єктивної танцювальної пластично-образної лексики, розвиток логічно-образного мислення, творчої уяви і фантазії, формування ціннісного досвіду самореалізації дитини молодшого шкільного віку із акцентуацією індивідуальної траєкторії розвитку.Результати наукової розвідки засвідчили, що поетапна реалізація системи завдань творчого характеру «відкритого» типу із дотриманням необхідних та достатніх педагогічних умов забезпечує постійний цілеспрямований вплив на формування досліджуваної якості.

ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В РІЗНОВІКОВІЙ ГРУПІ ПОДОВЖЕНОГО ДНЯ У ШКОЛАХ ГІРСЬКОГО РЕГІОНУ

У статті розглянуто особливості формування і розвитку культури спілкування в дітей молодшого шкільного віку в різновіковій групі подовженого дня. Проаналізовано і визначено сутність поняття «культура спілкування». Визначено, що початкова школа є початком найважливішого для соціалізації особистості вікового періоду, оскільки сприяє формуванню групи подовженого дня як контактної групи, де діти засвоюють нові норми, цінності, стереотипи поведінки. Відзначено, що молодший шкільний вік є найбільш соціально значущим і найбільш педагогічно підступним періодом, тому що відхилення у формуванні особистості часто маскуються захисною формою поведінки (ретельністю, слухняністю). Однак молодший шкільний вік є унікальним за наявністю досвіду довільного спілкування. Він стає базою культурних норм, які перевіряються пізніше в найрізноманітніших ситуаціях спілкування. Він є сензитивним періодом формування культури спілкування. Усе це сприяє виробленню умінь розумно аналізувати, визнавати й оцінювати свої вчинки та дії, шукати і знаходити засоби досягнення поставленої мети, уміти переборювати перешкоди і труднощі.Дослідження процесу формування культури спілкування було організоване в різновіковій групі подовженого дня в початковій школі гірського середовища. Визначено основні напрями формування культури спілкування в групі подовженого дня: розвиток культури вербального і невербального спілкування, боротьба із лихослів’ям, розвиток уміння уважного слухання.

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ЛІТНЬОМУ ТАБОРІ

Статтю присвячено дослідженню переваг викладання англійської мови у літніх таборах з урахуванням особистісно орієнтованого напрямку методики викладання, що є невід’ємною частиною інтерактивних методів навчання іноземної мови. З’ясовано, що інтерактивне навчання – це навчання, засноване на теоріях навчання, висловлених низкою психологів освіти, наприклад Еріксоном. Його ідеї були реалізовані в програмі під назвою «Супер навчання». Ця програма базується на дослідженнях, які вказують на те, що навчання стає тоді ефективним, коли учень перебуваєу стані розслаблення та коли матеріал подається за допомогою різноманітних методів навчання. Було виявлено, що максимальне навчання відбувається тоді, коли інформація сприймається різними органами почуттів і найкраще інтегрується, коли використовується як досвід у процесі навчального процесу. На основі цих теорій викладачам англійської мови пропонується створювати та представляти класи, що передбачають інтерактивне навчання. Інтерактивна спрямованість занять з іноземної мови – це один з головних компонентів, методичних та педагогічнихприйомів, завдяки яким можна досягти якісних результатів. Авторка акцентує увагу на важливості та ефективності застосування інтерактивних методів у процесі викладання англійської мови в умовах реалізації програм роботи літніх таборів, які пропонують відпочинок, оздоровлення та заняття англійської з волонтерами країн світу. У статті розглянуто дидактичні передумови організації інтерактивного навчання під час літнього відпочинку, проаналізовано ефективність кожного наведеного прикладу інтерактивного завдання. Доведено, що інтерактивні заходи є дуже ефективними і їх легко запровадити з-поміж учнів будь-якої вікової групи. Окрім того, інтерактивні заходи приносять задоволення; вони стимулюють дітей до легкого вивчення мови. Інтерактивні заняття мають атмосферу освітньої взаємодії між учнем та викладачем, що добре впливає на якість вивчення англійської мови.

ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ЕТАПІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Стаття присвячена проблемі формування методичної культури майбутніх викладачів закладів вищої освіти на етапі професійної підготовки. Особлива увага приділена необхідності підготовки майбутніх викладачів до роботи зі студентською молоддю. У статті представлено характеристики методичної культури викладача закладу вищої освіти, обґрунтовано необхідність її формування для успішної професійної діяльності в умовах оновлення вищої школи, проаналізовано особливості та функціональні можливості педагогічного середовища, його роль у системі професійної підготовки майбутніх викладачів. Проаналізовано наукові підходи щодо визначення поняття «методична культура», уточнено сутність феномена «методична культура майбутнього викладача ЗВО». Запропоновано шляхи формування методичної культури майбутнього викладача на етапі магістерської підготовки. Дотримання педагогічних умов (наповнення змісту навчальних дисциплін знаннями про методичну культуру викладача ЗВО; використання інтерактивних технологій з метою підвищення мотивації до формування власної методичної культури; врахування вікових особливостей студентської молоді тощо) забезпечує постійний цілеспрямований вплив на формування досліджуваної нами якості.Автор доводить актуальність формування методичної культури викладача як однієї з важливих особистісно-професійних якостей та зазначає, що це складне, багаторівневе і системне утворення. У статті підкреслено, що зміст предметів психолого-педагогічного циклу, які викладаються студентам спеціальності «Освітні, педагогічні науки», сприяє зростанню професіоналізму, збагаченню знань, забезпечує розвиток цілісної творчої особистості та формує методичну культуру майбутніх викладачів ЗВО на етапі професійної підготовки. Методи дослідження спрямовувалися на опис сутності змісту статті, цілісного уявлення про проблему, зазначену у темі. Результати наукової розвідки засвідчили, що нагальною сьогодні є потреба удосконалити наукові уявлення про суть та структуру поняття «методична культура майбутнього викладача ЗВО», виявити її структурні компоненти, принципи та фактори формування. Подальшої уваги заслуговує розгляд питання методичної культури майбутнього викладача, яка спрямована на підвищенняефективності його майбутньої діяльності та розвиток професійно-особистісних якостей.

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КУРСУ ФІЗИКИ НА ФІЗИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЯХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Самостійна робота залишається сьогодні основним засобом отримання глибоких фундаментальних знань студентами та вироблення у них прагнення до неперервного набуття нових знань, умінь і навичок. Метою роботи є аналіз стану самостійної роботи студентів у ЗВО та системи її організації і проведення під час вивчення розділу «Оптика» загального курсу фізики на фізичних спеціальностях ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Для досягнення окресленої мети застосовані такі методи: аналіз науково-педагогічної літератури,синтез, узагальнення, систематизація, що дало можливість з’ясувати особливості процесу організації самостійної роботи студентів фізичних спеціальностей.На основі теоретичного аналізу та практичного досвіду організації самостійної роботи студентів у процесі вивчення розділу «Оптика» загального курсу фізики на фізичних спеціальностях ЗВО зроблено такі висновки: під самостійною роботою студента слід розуміти будь-яку його діяльність, спрямовану на набуття знань, умінь і навичок, необхідних йому в майбутній професійній діяльності; самостійна робота студентів є ефективною тільки за умови правильного її планування та організації, якісного забезпечення її навчально-методичним супроводом з широким використанням інформаційних технологій; самостійна робота студента буде успішною тільки за умови здійснення чіткого контролю за її виконанням та об’єктивного оцінювання викладачем; поділ самостійної роботи на аудиторну і позааудиторну є чисто умовним і не має під собою жодного підґрунтя. Розглянуті в статті форми і методи самостійної роботи студентів разом із якісним навчально-методичним супроводом навчального процесу утворюють єдину систему навчання, яка повинна розкривати творчі здібності студентів, готувати їх до активного пошуку, викликати потребу вдосконалювати свою майстерність.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ ЗАГАЛЬНОЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ США (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Стаття присвячена дослідженню психолого-педагогічних аспектів соціалізації учнів з особливими освітніми потребами в теорії та практиці шкільної освіти США (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Долучення України до світового досвіду соціалізації дітей з порушеннями психофізичного розвитку актуалізує питання вивчення найкращого зарубіжного досвіду в цій сфері, зважаючи на відносно нетривалу історію інклюзивної освіти в нашій державі, складність соціалізації цієї категорії дітей та надзвичайну важливість цього завдання з огляду на необхідність соціального включення та повноцінної участі всіх громадян у життя громади і суспільства. У статті схарактеризовано особливості американського досвіду соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання, а саме: максимальне залучення в усі види діяльності; планування завдань соціалізації та способів їх досягнення в індивідуальній програмі; використання командного підходу; відповідність змісту і способів соціалізації соціокультурному середовищу, оскільки саме США вважаються країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано основні стадії розвитку інклюзивного навчання, такі як десегрегація, розширення доступу до освіти, мейнстрімінг, інтеграція та власне інклюзія. Особливу увагу зосереджено на висвітленні найважливіших чинників успішності учнів з особливими освітнімипотребами в умовах закладів загальної середньої освіти, а саме: фізичний аспект – розміщення дітей з порушеннями психофізичного розвитку в одному класі із дітьми з нормотиповим розвитком; соціальний – побудова та налагодження позитивних, дружніх взаємин з іншими учнями та педагогами; освітній – урахування в процесі навчання потреб, інтересів, можливостей учнів, визначених індивідуальною програмою навчання (ІПН), яка містять чітко визначені цілі навчання дитини, його зміст, рекомендації щодо адаптації та модифікації навчального матеріалу. Оскільки саме США вважається країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами, його творче запозичення дасть змогу оминути можливі помилки, заощадити ресурси та збагатити вітчизняну модель інклюзії, що лише формується.

ОСВІТА І ВИХОВАННЯ У ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННІ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ: ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКА РЕТРОСПЕКТИВА, СТАНОВЛЕННЯ НА ПОЛЬСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У статті схарактеризовано дидактичні аспекти оптимізації здоров’язбереження дітей та молоді Яна Амоса Коменського, висвітлено здоров’яорієнтований вимір системи «виховання джентльмена» Джона Локка, увиразнено здоров’язбережувальну педагогічну програму Жана-Жака Руссо. Репрезентовано погляди Клода Адріана Гельвеція про роль фізичного виховання у формуванні здоров’я зростаючої особистості. Представлено практичні аспекти здоров’язбереження учнів, реалізовані Йоганном Генріхом Песталоцці. Актуалізовано бачення Йогана Христофа Фридриха Гутса-Мутса щодо здоров’язбережувальної функції фізичного виховання. Анонсовано погляди Джованні Боско і Герберта Спенсера про роль фізкультурного складника у здоров’язбереженні. Представлено гуманістичні концепції освіти і виховання Еллен Кароліни Софії Кей, Вільгельма Августа Лая, Георга Кершенштейнера та Марії Монтессорі.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ТРЕТЬОКЛАСНИКІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ГІРСЬКОЇ ШКОЛИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

У статті розглядається проблема роботи зі стійкими мовними зворотами, з якими діти знайомляться ще на початковому етапі навчання мови. Фразеологізми репрезентовані в усіх сферах життя людини, їх діти чують з уст батьків та знайомих щодня, а тому стають зрозумілими і входять у щоденний ужиток. У гірських регіонах, де виховання відбувається у тісному зв’язку з природою, з дещо обмеженим колом спілкування та специфікою умов проживання, дитина досконало змалечку засвоює мовні багатства власної говірки чи говору, у тому числі й стійкі вислови. Однак коли діти знайомляться з підручниками, то часто у молодших школярів виникають проблеми з розумінням і усвідомленням змісту деяких фразеологізмів, які на даній території не вживаються або використовуються рідко. Програма початкової школи передбачає тільки поверхове ознайомлення зі стійкими виразами, що спонукає деяких учителів до несистематичної роботи над фразеологізмами. У статті наводяться результати анкетування вчителів Карпатського регіону з різним рівнем досвіду роботи. Аналіз опитування дозволив зробити висновок, що робота з фразеологізмами у початковій школі носить фрагментарний характер. Зроблена спроба проаналізувати дидактичне наповнення діючих навчальних книг з української мови для третього класу дозволила дійти висновків про те, що більшість вправ мають репродуктивний характер, хоча наявні й такі, що містять творчі елементи завдань. На думку автора статті, схвалення заслуговує підручник для третього класу нової української школи (укладач – Г.Сапун). У статтінаведено приклади прийомів роботи з гуцульськими фразеологізмами на уроках української мови у третьому класі. Поданий дидактичний матеріал може бути використаний як у процесі вивчення фразеологізмів у системі підготовки студентів вищих навчальних закладів, так і для розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи на уроках української мови, літературного читання.

НАУКОВІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Мета статті – аналіз наукових засад процесу формування критичного мислення майбутніх учителів початкової школи. Завдання дослідження: проаналізувати наукові трактування змісту поняття «критичне мислення педагога»; виявити наукові підходи до розроблення технологій формування критичного мислення студентів педагогічних ЗВО.У статті розкрито актуальність проблеми формування критичного мислення майбутніх фахівців у період інтенсивних соціально-економічних змін в Україні. Адже лише критично мислячий педагог здатний до творчої інноваційної діяльності. Учитель, який не володіє критичним мисленням, не може навчити критично мислити своїх учнів. Автор статті зазначає, що в науковій літературі існує чимало трактувань поняття «критичне мислення». Воно розглядається насамперед як один із аспектів рефлексії. Критичне мислення обов’язково передбачає як позитивне, так і негативне оцінювання мислительного процесу і його результатів. Характерними ознаками критичного мислення учені називають його системність та здатність до узагальнень. У зв’язку з цим актуальним є оволодіння низкою прийомів інтелектуальної діяльності. Учені розглядають критичне мислення нерозривно з творчим мисленням.Автор підкреслює, що розвиток критичності мислення - складне завдання. Ця якість розвивається в процесі вирішення проблемних педагогічних ситуацій. Вона охоплює формування у майбутніх педагогів системи знань про суть цього явища (мислення, рефлексія, педагогічне і критичне мислення), оволодіння засобами і способами формування критичності мислення (методи, прийоми, форми, засоби, технології).У статті визначено низку методологічних підходів до розв’язання проблеми формування критичного мислення студентів. Особистісно-прагматичний підхід реалізується в індивідуальних і групових формах навчання студентів, в діалогічній діяльності, в ігровій взаємодії. Ситуативний підхід передбачає формування кейсів проблемних педагогічних ситуацій, їх моделювання, аналіз та розв’язання. Діяльнісний підхід включає навчання студентів планування (визначення мети, змісту, форм, методів) та реалізації педагогічної діяльності (регулювання, контроль, критичний самоаналіз ісамооцінка досягнутих результатів).На основі аналізу праць учених визначено найважливіші характеристики технології формування критичного мислення студентів: рівноправність суб’єктів навчання; роль викладача як фасилітатора освітнього процесу; створення освітнього середовища, де панує атмосфера пошуку й відкритості, природної співпраці та комунікаціії; віра в сили студента, підтримка його активної позиції в навчанні тощо.

ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ДЕФІНІТИВНО-НАУКОВИЙ ДИСКУРС

У статті представлений аналіз науково-дефінітивного дискурсу проблеми формування природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи як важливого теоретико-методологічне підґрунтя їхнього професійного становлення. Виходячи з аналізу репрезентативних досліджень українських і зарубіжних учених та базових нормативних освітніх документів синтезована рецепція компетентнісного підходу в професійно-педагогічній освіті як концептуального науково-теоретичного підґрунтя удосконалення її змісту та орієнтованості на підвищеннярівня знань, навичок, досвіду, обізнаності, необхідних для продуктивної діяльності, фахового прийняття рішень, ефективної комунікації в різних сферах і галузях суспільного і професійного життя.Запропоновано визначення природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя початкової як сукупності актуалізованих якостей і властивостей та інтелектуальну, особистісно обумовлену соціально-професійну характеристику, що ґрунтується на засвоєних знаннях, уміннях, навичках, набутому практичному досвіді, ціннісних орієнтаціях, морально-світоглядних уявленнях, спроможності самостійно організовувати і здійснювати науково-дослідну діяльність, готовності самостійно розв’язувати професійні завдання, здатності до творчого мислення, саморозвитку, самовдосконалення. З’ясовано суть предметної природничо-наукової компетентності майбутнього фахівця.