ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЙЕНЕ ГУБАЇ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ УГОРСЬКОГО КАМЕРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Мета статті — на основі детального вивчення життєдіяльності Йене Губаї висвітлити провідні аспекти творчої спадщини митця та його роль в історії угорського камерно-інструментального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. У процесі дослідження представленої проблематики були використані такі методи: історичний (вивчення ґенези угорської інструментальної музики кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.), джерелознавчий (опрацювання існуючих музикознавчих праць із дотичних питань), аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту, освоєння специфіки стилю творчої особистості) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві розглядається творчість Йене Губаї в контексті еволюції угорського мистецтва зазначеного періоду як комплексне явище життєдіяльності митця. Висновки. Творча діяльність Й. Губаї, що припадає на кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст., стала ключовою в історії угорської музики на перетині століть. Вона сформувалась під знаком національної самосвідомості митця, включає різні аспекти його творчості: виконавський, педагогічний, громадський, композиторський. Як скрипаль-віртуоз, він активно концертував у ранні роки, досягнувши вершин професіоналізму; педагогічна та просвітницька діяльність музиканта постали в центрі його життєвих пріоритетів зрілого періоду, він успішно виховував молодих скрипалів та створював фундамент для професійної музичної освіти краю, став основоположником скрипкової школи в ньому; співпрацюючи з відомими постатями зазначеного періоду, митець зміг створити у рідній країні справжній музичний осередок, значно пожвавити концертну практику вітчизняних виконавців, завоювати щиру симпатію та викликати пожвавлений інтерес вибагливої європейської публіки до особливого колориту угорської музики; композитор Й. Губаї залишив чималу спадщину, питому частину якої становить концертно-педагогічний репертуар, зокрема камерно- інструментальні полотна.

СТАЛА МОДА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мета статті — аналіз сталої моди як предмета наукових досліджень у вітчизняній науковій літературі. Принципи сталості потребують наукового обґрунтування їхнього зв’язку з виробництвом та експлуатацією одягу. Методологія та підходи. На першому етапі дослідження проаналізовано вітчизняні джерела на тему сталості в моді за останні 10 років, на другому — синтезовано джерела за групами відповідно до галузей у контексті сталої моди. Наукова новизна. Вперше проаналізовано й систематизовано українські наукові джерела у контексті сталої моди за різними галузями, такими як дизайн, мистецтвознавство, екологія, технології й переробка, економіка, культурологія і право, виявлено основні напрями опублікованих досліджень. Висновки. Сталість у моді — міждисциплінарне питання, тому варто вивчати цю проблему в суміжних галузях, які безпосередньо впливають на моду та, відповідно, на процес проєктування, виробництва, естетику модних виробів, а також поведінку споживачів у контексті експлуатації та утилізації модних виробів. Сучасний стан виробництва та споживання модних товарів має негативні екологічні, економічні, правові, соціопсихологічні та етичні наслідки. Введення принципів сталості у виробництво та споживання модних товарів є одним із способів розв’язання проблем, зумовлених вище перерахованими наслідками. Означено невисвітлені питання як поле для подальших досліджень: інтеграція принципів сталості в дизайн, мистецтвознавство та естетику моди. Введення принципів сталості у моду актуалізує нове бачення проєктування одягу, а результати дослідження сприятимуть розробленню нових сталих інтегративних технологій дизайну.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ НЕОПЛАСТИЦИЗМУ НА ПРИКЛАДІ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОМАСА ГЕРРІТА РІТВЕЛЬДА

Мета статті — розкрити міждисциплінарний потенціал неопластицизму в контексті дослідження проєктної діяльності одного з яскравих представників групи «Де Стиль» Томаса Герріта Рітвельда. Для вивчення стану досліджуваної проблеми були використані наступні методи: комплексного історико-культурного і стилістичного аналізу, що дозволив осмислити проєктну діяльність Т. Г. Рітвельда в контексті фактичних соціальних та культурних тенденцій розвитку європейського суспільства того часу; хронологічного аналізу і синтезу — для узагальнення історико-культурних завдань і мистецьких трансформацій у проєктній діяльності Т. Г. Рітвельда; аналітично- систематичний — для систематизації результатів дослідження проблеми. Наукова новизна роботи полягає у розкритті міждисциплінарного характеру течії неопластицизму, висвітленні основних віх цього багатозначного розвитку в розрізі проєктної діяльності Томаса Герріта Рітвельда, оскільки саме цей аспект є недостатньо розкритим в навчальній та професійній літературі з дизайну. Висновки. Трансформація неопластицизму в міждисциплінарний була неможлива без проєктної діяльності Томаса Герріта Рітвельда, який одним із перших перетворив образотворчі якості неопластицизму в тривимірні, що проявилося в безлічі його новаторських об’єктів дизайну та архітектурних споруджень. Починаючи з будинку Трус Шредер в 1924 році та впродовж всієї проєктної діяльності Г. Рітвельд експериментував з матеріалами, конструкціями та технологіями, розроблюючи індивідуальні проєктні рішення під кожний окремий випадок в об’єктах дизайну та архітектури. Щодо візуального сприйняття цих об’єктів, то в них графічна виразність неопластицизму знайшла нове тривимірне відображення. Додавання глибини, перспективи та різних площин розкриття перетворило неопластичне мистецтво в неопластичний дизайн та архітектуру. Навіть сьогодні ці проєкти, а деякі з них майже сторічної давнини, все ще мають сучасний вигляд та новаторське значення, що надихає митців із різних країн та різних творчих галузей доповнювати здобутки проєктно-художньої культури власними «неопластичними» розробками.

СЦЕНІЧНИЙ ПЕРФОРМАНС У СИСТЕМІ НОВОГО ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ

Метою статті є висвітлення концепції нового гуманітарного знання як складної, багатопрофільної та адаптивної системи. Методологія дослідження передбачає аналіз проблемного поля посткультури та виявлення його малодосліджених лакун; вона також визначає перформанс як один із найяскравіших феноменів посткультури; нарешті, вона допомагає встановити мотивації до вивчення історії й практики сценічного перформансу в контексті нового гуманітарного знання. Наукова новизна дослідження визначається значними змінами в культурному та мистецькому житті, генерованими розвитком гуманітарних знань, а також розширенням інформаційно-аналітичного поля культурних ініціатив та впровадженням цифрових технологій у процес творення художнього продукту. У цьому контексті також виявлено зв’язок між естетичними та художніми інноваціями у культурі й складністю системи художнього аналізу та мінливістю знань, отриманих у системі професійної освіти. Висновки. Було доведено, що формування нового гуманітарного знання стало одним із результатів модернізації гуманітарної, зокрема, культурологічної сфери — переходу до мобільної, багатопарадигмальної, методологічно багаторівневої моделі знання, що відповідає так званим «мінливим» креативним структурам із їхньою здатністю швидко ревізувати певні реалії та цінності й створювати нові практики. Вказано, що натепер найактуальнішою категорією нового гуманітарного знання є перформативні дослідження, сфокусовані на аналізі проявів перформативності. У їхній системі дослідницьких координат перформативний поворот став одним із вихідних пунктів епохи посткультури. В підсумку зазначено, що історія і практика сценічного перформансу, який від кінця минулого століття став повноправним учасником процесу організації складної, різноманітної, художньо неоднорідної театральної системи, перманентно підживлюють цікавість до перформативної тематики. Водночас функціонально та методологічно збагачене нове гуманітарне знання підтримує прогрес перформативної аналітики в системі нових театральних досліджень, насамперед щодо «нової візуальності» й перформансу як його важливої складової.

ХУДОЖНЯ МОВА КОНТЕМПОРАРІ ЯК ФОРМА ВІЗУАЛЬНОГО ЗАУМУ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ

Мета — запропонувати розгляд візуальної та розумової природи проєктів контемпорарі як своєрідної форми візуального зауму. Методи: механізм проведення дослідження полягає у логіко-понятійному розкритті умов існування візуальних форм контемпорарі як творчих прийомів реалізації художником здорового глузду через «розумний зміст». Дослідження спирається на дедуктивно-індуктивний метод, орієнтоване на розв’язання протиріч та демонстрацію міждисциплінарного компаративного підходу до з’ясування природи досліджуваного явища. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в гуманітаристиці розгляд візуальної та розумової природи проєктів контемпорарі здійснено з погляду їхнього опредметнення у формі візуального зауму. Висновки. На підставі залучення результатів міждисциплінарних досліджень зі сфери історії красного письменства показано, що завдання художника та глядача, художника та мистецтвознавця протилежні, для їхнього розв’язання у кожного заготовлені власні методи, що за режимом використання не можуть збігтися в межах здорового глузду та формальної логіки. Особливо ситуація загострюється, щойно йдеться про твори нетрадиційного мистецтва останніх двох десятиліть. Виявлено, що явище контемпорарі встановилося у мистецтві «після» постмодерну, «слідом» за ним, тобто після затвердження точних методів у мистецтвознавстві. Звернення до проєктів контемпорарі як явищ мовного візуального зауму сприяє «прочитанню» проєкту (твору, об’єкту) більш-менш адекватно тому, що мав намір мовити художник. Звичайні мистецтвознавчі методи тлумачення візуальних референцій митця щодо проєктів контемпорарі мають залишитися у минулому, а пошук нових здійснюється на наших очах — з моніторингом явищ контемпорарі арт.

КОНЦЕРТ A-MOLL ДЛЯ ФОРТЕПІАНО З ОРКЕСТРОМ С. ЛЮДКЕВИЧА — ВІДНАЙДЕНИЙ ЗРАЗОК ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ФОРТЕПІАННОГО КОНЦЕРТУ

Мета статті — проаналізувати історію створення Станіславом Людкевичем трьох концертів для фортепіано з оркестром, зокрема Концерту a-moll; дослідити подальшу виконавську проблематику цього твору; з’ясувати місце Концерту у творчості композитора та його жанрову унікальність. Методи дослідження ґрунтуються на історичному, джерелознавчому та аналітичному методах. Історичний метод дає можливість висвітлити процес роботи С. Людкевича над Концертом a-moll, розглянути наявні розбіжності трактувань щодо кількості творів цього жанру в композиторській спадщині Людкевича та їхні історії написання серед різних наукових праць та у відгуках його сучасників. Джерелознавчий дає змогу виявити шляхи сучасних пошуків, ознайомлення з рукописами всіх творів С. Людкевича в жанрі інструментального, а саме фортепіанного, концерту, кінцевим результатом чого стали редагування віднайденого Концерту a-moll, його підготовка до видання та прем’єрне виконання автором статті. Аналітичний метод дає змогу дослідити особливості тематизму і процесів формотворення, розглянути складну будову Концерту a-moll та поєднання композитором в одному творі двох різних форм: варіаційної та сонатно-симфонічної. Наукова новизна. Уперше системно аналізується Концерт a-moll для фортепіано з оркестром С. Людкевича. З головних результатів і висновків можна: 1) скласти детальнішу картину музичної спадщини С. Людкевича, зокрема його практично невідомого Концерту a-moll як одного з перших зразків жанру інструментального концерту в українській музиці; 2) виявити характерні риси композиторського та піаністичного стилю С. Людкевича; 3) визначити вплив Концерту a-moll на подальшу роботу композитора в жанрі фортепіанного концерту; 4) визначити причини забуття та невідомості двох перших фортепіанних концертів С. Людкевича та важливість їхнього долучення до музичної спадщини композитора та до репертуарного списку піаністів.

ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ В ЖИВОПИСІ КАЗАХСТАНУ

Мета статті спрямована на виявлення національної ідеї як визначальної константи в живописі Казахстану через аналіз основних етапів становлення та розвитку казахстанської професійної школи образотворчого мистецтва на прикладі колекції Державного музею мистецтв Республіки Казахстан імені О. Кастєєва. Методи дослідження. Базовим методом дослідження став мистецтвознавчий аналіз, спрямований на вивчення авторських творів провідних казахстанських художників. Порівняльно-співставний, аналітичний та історичний методи дозволили виявити характерні тенденції художніх поколінь у певні часові етапи та позначити ключові точки історико-культурної реконструкції процесу становлення національної самосвідомості у живописі. Фактологічною базою дослідження, окрім монографій та статей мистецтвознавців, культурологів та філософів, є оригінали та репродукції творів казахстанських художників. Наукова новизна. Національна ідентичність є визначальною культурологічною парадигмою сучасності, що знаходить свій відбиток у працях багатьох дослідників. Водночас уперше зроблено спробу простежити становлення національної ідеї у живописі Казахстану за 100-річну історію існування в історичній ретроспективі від витоків до сьогодення. Принциповою новизною матеріалу є опора на вивчення колекції живопису фондах провідного художнього музею країни — Державного музею мистецтв Республіки Казахстан імені О. Кастєєва. Висновки. Незважаючи на велику кількість наукових досліджкнь, проблема становлення національної самосвідомості, як і раніше, залишається маловивченою, тоді як «пошук національної самоідентифікації» як ключовий постулат сучасного художнього процесу визначає актуальність і затребуваність теми дослідження. Аналіз усіх художніх етапів дозволяє визначити характерні риси кожного десятиліття в становленні казахстанського живопису.

ОПЕРНА МУЗИКА УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ У ВИКОНАННІ ДИРИГЕНТА КОСТЯНТИНА СИМЕОНОВА

Мета статті — дослідити та ввести до наукового обігу матеріали щодо оперної музики творів українських композиторів, збережених у фондах українського радіо, а також музики з концертного репертуару диригента Костянтина Симеонова. У процесі дослідження використано такі методи: аналітико-синтетичний — для вивчення архівних матеріалів українського радіо; історико-аналітичний — для вивчення шляхів становлення та формування тенденцій оперного мистецтва українських композиторів; феноменологічний — для осягнення сутності української опери в контексті світової музичної культури; теоретичний — для узагальнення та підбиття підсумків дослідження, а також метод інтерв’ю — для зібрання споминів свідків подій. Новизна дослідження — вперше проаналізовано та введено до наукового обігу інформацію щодо оперних творів українських композиторів у творчому доробку диригента К. Симеонова. Висновки. Відтворено історію втілення на сцені Київського академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка опер «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Щорс» Бориса Лятошинського, «Тарас Шевченко» Георгія Майбороди та «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Проаналізовано методи роботи над партитурою цих творів та їхньою сценічною інтерпретацією. З’ясовано, що під час роботи над кожним твором диригент К. Симеонов завжди вносив зміни до партитур, коригуючи таким чином драматургічні, а як наслідок — і музичні основи оперних творів.

СТАНОВЛЕННЯ ПРИГОДНИЦЬКОГО ЖАНРУ В УКРАЇНСЬКОМУ КІНЕМАТОГРАФІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1920-х РОКІВ

Мета статті — дослідити становлення пригодницького жанру в українському кінематографі першої половини 1920-х років на основі аналізу жанрових і тематичних особливостей національних фільмів про громадянську війну. Методологічні засади дослідження базуються на системі загальних науково-дослідних принципів, методів і наукових підходів. У статті застосовано комплексний та системний методи; принципи історизму, об’єктивності, всебічності, які забезпечують багатовекторне вивчення об’єкта та предмета дослідження, а також дають можливість розглянути особливості пригодницького жанру українського кінематографа першої половини 1920-х в контексті культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей. Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві здійснено системний аналіз жанрових і тематичних особливостей пригодницьких фільмів, знятих вітчизняними кінематографістами в першій половині 1920-х років. Висновки. Еволюція вітчизняного екранного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації пригодницьких фільмів про громадянську війну, створених фахівцями Всеукраїнського кіно- фото управління (ВУФКУ) у першій половині 1920-х років. За допомогою аналізу тогочасних українських і російських спеціалізованих часописів доведено, що більшість фільмів пригодницького жанру мали невисоку якість з мистецької точки зору й не мали успіху в глядачів і критиків. Значною мірою це було пов’язано з тим, що формування багатьох традицій пригодницького жанру українського кіно відбувалося за умов переосмислення національних особливостей громадянської війни в Україні й водночас під тиском комуністичної ідеології, яка домінувала в радянському кінематографі.

ПАШОТНИЦІ ТА КОДЛЕРИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ФАРФОРІ-ФАЯНСІ

Мета дослідження — окреслити специфіку форм для подачі яєць, виконаних у фарфорі та фаянсі, у французькій та англійській традиціях, поширених в Україні. Методологія дослідження включає принцип всебічності, мистецтвознавчий і культурологічний підходи; основні засади дослідження базуються на онтологічному, аксіологічному, герменевтичному, типологічному методах та методі мистецтвознавчого аналізу. Наукова новизна полягає у порівнянні конструкції та функції означених предметів, уточненні даних щодо випуску означеної продукції провідними європейськими підприємствами. Висновки. Охарактеризовано художні особливості фарфоро- фаянсових форм для яєць, що випускалися на Києво-Межигірській фаянсовій фабриці упродовж ХІХ століття, Баранівському фарфоровому заводі протягом ХХ століття та низці тонкокерамічних підприємств Європи протягом ХІХ – початку ХХІ століть. Виявлені різні конструктивні варіації пашотниць (вертикальних і горизонтальних, комбінованих) і кодлерів на одне-два та кілька яєць. З’ясовано, що деякі з них входили до сніданкових сервізів за традицією англійських сніданків, а також егоїстів, солітерів, тет-а-тетів, дежене, кабаре (так званих скорочених сервізів для сніданків) у французькій традиції, а також являли собою великодні підставки для яєць. Розглянуто типорозміри кодлерів, розрахованих на різний об’єм місткості. Зазначено, що зазвичай цей посуд поділяють на standart — для одного яйця, king size — на два яйця, jumbo — на три-чотири яйця та maxime — на чотири-шість яєць. Сьогодні ці вироби, як вінтажного походження, так і сучасні, мають особливий попит у поціновувачів англійського посуду, колекціонерів та аукціоністів. Водночас особливо цінується марка «egg coddler» від Роял Ворчестер, що є незмінним лідером виробництва цього сегмента виробів на світовому ринку, хоча з нею конкурують як численні британські компанії з виготовлення тонкокерамічних виробів, так і іспанські та навіть китайські й японські.