Буковинські землі у контексті російсько-швецьких та російсько-турецьких конфліктів початку XVIII ст.

Початок XVIII ст. виявився досить напруженим для буковинських земель, які стали ареною протистояння могутніх держав – Швеції, Росії, Порти і Речі Посполитої. За час Північної та російсько-турецької війн 1710-1713 рр. територія Буковини неодноразово ставала ареною запеклих боїв. Для Росії вона була своєрідним вікном у Європу, а для Туреччини становила інтерес через свої оборонні споруди, а саме Хотинську фортецю. Таким чином, перебування шведських, козацьких, російських і турецько-татарських військ на території Буковині у 1709-1711 рр. негативно вплинуло на воєнно-політичне становище в краї, призвело до чималих демографічних втрат, запустіння населених пунктів, зубожіння місцевого населення та його переселення за межі Молдавії.

Дослідження про мілітарний сегмент гетьманського двору в ранньомодерній Україні

Рецензія на книгу: Олексій Сокирко. На варті булави. Надвірні війська українських гетьманів середини XVII – другої половини XVIII ст.: науково-популярне видання. – К.: Темпора, 2018. – 184 с.: іл.

Дитяча праця в Англії в добу промислової революції (медичний аспект)

У статті охарактеризовано використання дитячої праці під час промислової революції в Англії та жахливі умови життя й праці дітей, задіяних у промисловому виробництві. Проаналізовано медичні наслідки безжальної експлуатації дітей на фабриках і шахтах, а також їх вплив на прийняття перших фабричних законів, які регулювали тривалість робочого дня, умови праці тощо.

Зарубіжна історіографія суспільно-політичної та культурно-освітньої діяльності української літературної інтелігенції Галичини й Буковини (кінець XIX – початок XX ст.)

У статті подано аналіз зарубіжної історіографії суспільно-політичної та культурно-освітньої діяльності української літературної інтелігенції Галичини й Буковини кінця XIX – початку XX ст. Автор розглядає доробок польських, австрійських, румунських, німецьких та російських істориків. При цьому констатує, що їхні дослідження, як правило, носять загальний характер і стосуються окремих питань історії Галичини й Буковини, політичних партій, національних рухів, у яких побічно дається оцінка окремим аспектам діяльності представників української літературноїінтелігенції. У статті наголошується, що незважаючи на ряд недоліків, зарубіжна історіографія суспільно-політичної діяльності української літературної інтелігенції є важливим етапом вивчення даної проблематики. Це зумовлено насамперед тим, що зарубіжні дослідники не піддавалися тиску цензури та могли вільно висловлювати свою думку. Хоча, в окремих випадках, їхні дослідження були упередженими і кон’юнктурними.

Розвиток повітових міст Буковини в другій половині ХIX – на початку XX ст.

Розвиток повітових міст на Буковині мало свою специфіку. Місто Чернівці, як коронне місто – не розглядається, оскільки вона мало зовсім інший статус та розвиток. На час приєднання Буковині до Австрії налічувалося лишень чотири міста. Це було показовим рівнем урбанізації краю. З окремим статусом були населені пункти – торгові села, які почали розвиватися, що давало можливість збільшувати кількість міст. Таким важливим кроком стало перетворення їх у повітові центри. ХІХ та початок ХХ століття стало знаковим для росту кількості жителів у повітових містах. Також протягом досліджуваного періоду відбувається зміна конфесійного та національного складу населення. Якщо раніше переважна більшість населення були євреї та німці, то перед Світовою війною суттєву частину міст складали українці та румуни. Остаточні правила управління повітовими містами були затвердженні 1862-1863 роках. Було визначено керівні органи: громадський виділ та громадська старшина, очолював місто – бургомістр.

Репресії проти євреїв Чернівецької області у 1948–1953 роках

Проаналізовано причини, характер і методи репресій проти єврейського населення Чернівецької області в останні роки правління І. В. Сталіна. На ґрунті архівного матеріалу доведено, що репресії проти буковинського єврейства стали можливими завдяки атмосфері загальної ксенофобії в СРСР у 1948–1953 рр., боротьбі сталінського керівництва проти націоналізму, а також внаслідок національного піднесення євреїв у перші повоєнні роки. Репресії зумовлювалися особливостями тоталітарного режиму І. В. Сталіна та знайшли своє втілення у численних актах кримінального та адміністративного переслідування органами радянської влади євреїв Північної Буковини.

Феномен українських чумаків у працях науковців

Стаття присвячена проблемі дослідження досить традиційного промислу українського народу – чумацтва. Воно розглядається як феномен, унікальне господарсько-побутове явище в історії України. Історія чумацтва охоплює ХV–ХІХ ст., а вивчати це явище почали детально лише у ХІХ–ХХ ст. На основі цих напрацювань доведено оригінальність матеріальної та духовної культури чумацтва. Психологічний тип чумака сформований в умовах українського степу й лісостепу, увібрав у себе ментальність українського народу – хлібороба і козака, доповнивши і купецькими рисами. Чумаки як активна складова українського етносу відіграли помітну роль у творенні нації.

Традиційні заняття і культура гуцулів: проблеми збереження і відродження (кінець XX ̶ початок XXI ст.)

Стаття присвячена традиційній гуцульській культурі, заняттям і традиціям, які зберігаються ще з давніх часів. Розглянуто популярні гуцульські фестивалі, зокрема етнофестивалі та проводи пастухів на полонину. З’ясовано, що вівчарство тісно пов’язано з виготовленням різноманітних сирних виробів, таких як бринза, вурда, коники, будз. Виявлено, що ліжникарство і писанкарство залишаються традиційними заняттями гуцулів; відродження гуцульського весілля та колядництва є важливими у збереженні народних традицій.

Місце Криму в неоімперській політиці Росії (1991-2020 рр.)

Дослідження присвячене складній актуальній проблемі, котра виникла в україно-російських міждержавних відносинах після розпаду СРСР. Саме встановлення контролю над Кримським півостровом стало пріоритетним завданням Російської Федерації, яка неодноразово робила спроби його захоплення впродовж 1990-2000 рр. Проте добре скоординовані дії української влади й силових структур дозволили відбити найбільш небезпечні атаки у 1993-1994 рр., 2003 р. Нове загострення на півострові та у російсько-українських відносинах загалом припало на 2005-2009 рр. Його основною причиною стала зміна зовнішньополітичного курсу України (поглиблення співпраці з Європейським Союзом, НАТО), а також посилення зв’язків між офіційним Києвом і Автономною Республікою Крим. Результатом такої політики мало стати поступове зменшення військової присутності у регіоні й остаточне виведення Чорноморського флоту РФ з військово-морських баз на півострові після 2017 р. Для агресивної загалом зовнішньої політики РФ втрата військово-морських баз у Криму призвела б до суттєвих обмежень у можливості використання військових у Чорноморському регіоні. Адже в останні десятиріччя кораблі ЧФ РФ були задіяні у російсько-грузинській війні, для забезпечення російської військової присутності в Сирії тощо. Допустити остаточної втрати контролю над Кримом російське керівництво не могло. Відтак «Харківські угоди» 2010 р. стали поворотним пунктом у російсько-українських відносинах і, навпаки, дозволили РФ зміцнити свій вплив на півострові. Перебування військово-морських сил ЧФ РФ в Україні посилювало дезінтеграційні тенденції в Криму та геополітичну роль Росії в Чорноморському регіоні. Збереження російського військового контингенту на півострові сприяло анексії Криму, підготовка до якої розпочалася 2013 р. Постмайданне переформатування влади в столиці України (президент і міністр оборони втекли) ускладнило протидію агресії РФ у Криму. Попри тиск міжнародних організацій та зарубіжних політиків, В. Путін завершив розпочату справу. Анексія території Автономної республіки Крим Росією має негативні політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні наслідки для півострова та України. А також несе нові геополітичні виклики і загрози для держав усього Чорноморського регіону.

Чеська політика та імперія Габсбургів у 1914-1917 рр.

У статті проаналізовано головні варіанти розв’язання чеського національного питання, запропоновані чеським національним рухом в роки Першої світової війни. З’ясовано стан чесько-німецьких відносин напередодні війни, висвітлено реакцію основних чеських політичних акторів на її початок. З’ясовано зовнішньополітичні пріоритети та розбіжності між проєктами чеського державотворення, які слугували орієнтиром політичної діяльності для чеських політиків імперії та еміграції. Охарактеризовано інтелектуальні джерела, ідеологічні та практичні засади чеського «активізму». Проаналізовано мотиви проавстрійської політики найвпливовіших чеських партій – аграріїв та соціал-демократів. Висвітлено причини збереження більшістю чехів вірності імперії Габсбургів у зазначений період.