АНАЛІЗ ДИСКУРСНОГО ПОЛЯ ПРОБЛЕМАТИКИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ

Мета роботи – здійснити огляд дискурсного поля пробле- матики становлення та розвитку державної кадрової політики, який дасть змогу визначити основні особливості стану наукових досліджень кадрової політики держави в Україні. Обґрунтовано думку про те, що на сьогодні дослідженість теоретико-методологічних підходів щодо функціонування механізмів кадрової політики держави на різних рівнях управління вважа- ється недостатньою в умовах запровадження ґрунтовних змін у економіч- ному, соціально-політичному та культурному житті України. Методологія. Методологічні засади кадрово-управлінської діяльності дали змогу дослідити розроблені підходи до стратегічного управління пер- соналом для застосування мотиваційних механізмів діяльності державних службовців, а також для здійснення аналізу успішного досвіду провідних країн світу у реалізації кадрової політики. Наукова новизна. Удосконалено процеси становлення та розвитку дер- жавної кадрової політики шляхом здійснення огляду дискурсного поля про- блематики з даного питання, що відрізняється від наявних досліджень фокусуванням уваги на семи особливостях стану наукових досліджень кадрової політики держави в Україні, в основі яких лежить аналіз організаційного, інституційного, правового та методичного забезпечення з питань підви- щення рівня професійної компетентності персоналу. Висновки. Здійснений огляд дискурсного поля проблематики станов- лення та розвитку державної кадрової політики дав змогу визначити, що простежується розкриття особливостей проведення процедур відбору, роз- становки та організації роботи персоналу, серед яких, зокрема, такі: дотри- мання принципів демократичного управління кадровим забезпеченням (відбір претендентів за діловими та морально-етичними якостями); фокусу- вання уваги керівників на професійному розвитку персоналу й забезпеченні умов для навчання і кар’єрного зростання; створення системи ефективного підбору кадрового резерву; принцип спадкоємності у діяльності персоналу, який полягає у співпраці молодих перспективних кадрів та досвідчених працівників з метою передачі набутого у роботі необхідного досвіду; прове- дення оцінювання рівня якості роботи кадрів на основі досягнутих резуль- татів; здійснення систематичного контролю та перевірок практичної діяль- ності персоналу.

ЗАСТОСУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ ПІД ЧАС СТВОРЕННЯ СПРОМОЖНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Анотація. Метою роботи є визначення основних напрямків впрова- дження механізму діджиталізації та цифрових технологій у процес децен- тралізації для створення інституційно спроможних територіальних громад. Методологія. Для досягнення зазначеної мети використано сучасну наукову методологію, що зумовило вибір відповідних методів дослі- дження. В основу покладено системний підхід, який полягає в розкритті цілісності об’єкта і механізмів, що забезпечують його дослідження, надає можливість розглянути діджиталізацію як механізм створення спромож- них територіальних громад та його зв’язок і взаємодію з іншими меха- нізмами; виділити різні типи зв’язків складної системи та об’єднати їх у єдину картину. Із метою виявлення проблемних питань під час застосування механізму діджиталізації та цифрових технологій в процесі розвитку територіальних громад застосовані методи: спостереження, опису, порівняння, узагальнення. Загальнонауковий аналіз використано під час опрацювання наукових джерел та нормативно-правових актів, що регламентують впровадження цифрових технологій, діджиталізації; структурно-функціональний аналіз – для виокремлення досліджуваних елементів та встановлення їх місця і зна- чення в процесі реформування органів місцевого самоврядування та ство- рення інституційно спроможних територіальних громад. SWOТ-аналіз – для аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища територіальних громад та забезпечення їх спроможності. Наукова новизна статті полягає в розробці практичних рекомендацій з впровадження механізму діджиталізації в органах місцевого самовряду- вання. Уперше, діджиталізація розглядається як механізм створення інсти- туційно спроможних громад. У статті удосконалено визначення поняття «діджиталізація» як меха- нізму, що застосовується для створення спроможних територіальних громад. Висновки. Запропоновані у статті теоретичні положення, висновки, реко- мендації можуть бути використані у практичній діяльності органів вико- навчої влади та місцевого самоврядування, стейкхолдерів, які причетні до реформування органів місцевого самоврядування, процесу децентралізації, створення спроможних територіальних громад.

ЕКОНОМІЧНА КІБЕРБЕЗПЕКА В ДЕРЖАВНІЙ СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Мета роботи – дослідити сутність понять «цифрова еконо- міка», «кіберпростір» та «кібербезпека» у контексті національної безпеки, виділити сучасні тренди економічних кіберзагроз та напрями удоскона- лення державного управління у сфері економічної кібербезпеки. Методологія. Безпека цифрової економіки у державній політиці потре- бує виокремлення проблемного поля у розрізі врахування загроз національ- ній безпеці та побудови відповідних механізмів їх протидії. Хоча державна політика у галузі кібербезпеки і має еволюційні тенденції, темпи її розвитку не відповідають сучасним вимогам. Отже, існує нагальна потреба в дослі- дженні напрямів покращення ситуації щодо питань кіберзахисту. У роботі визначені поняття «кіберпростір» та «кібербезпека» в економічній площині. Їх взаємозв’язок та роль у цифровізації економіки дали змогу відобразити модель системи національної безпеки у кіберекономічному розрізі. Високий рівень розвитку кіберпростору і організації кіберзагроз вка- зує на необхідність зміни парадигми стратегії кібербезпеки: вона повинна базуватися не на реагуванні за фактом, а бути побудованою за принципом прогнозування і планування захисту від майбутніх дій кіберзлочинців. Для цього потрібно постійно аналізувати сучасні тренди економічних кіберза- гроз. У роботі виділені найбільш актуальні з них на даний час. Наукова новизна. Акцентовано, що для успішного протистояння розгля- нутим викликам Україні потрібна нова кіберстратегія. Важливо, щоб шлях, яким рухається Україна у розбудові власної кібербезпеки, набув відповідних і невідкладних змін, а сам цей рух був доволі швидким. Виділено заходи, що мають знайти першочергове втілення у цьому напрямі. Висновки. Результати дослідження показують важливість усвідомлення серйозних проблем щодо забезпечення кібербезпеки, що вимагають роз- робки і впровадження більш ефективних механізмів функціонування і забез- печення роботи кіберпростору, підвищення надійності основних механізмів і компонентів глобальної інтернет-мережі та інших пристроїв ІКТ, враху- вання людського фактору, комплексного і системного підходу у визначенні методичних засад та інструментів формування державної політики з забез- печення кібербезпеки.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД У СФЕРІ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ

Мета роботи полягає у дослідженні іноземного досвіду надання адміністративних послуг та обґрунтуванні можливості його впро- вадження у вітчизняних умовах. Встановлено, що надання адміністративних послуг у закордонних країнах і Україні відрізняється за суттю та метою роботи. Система надання адміністративних послуг у розглянутих країнах (Франції, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Польщі, Великобританії, Есто- нії, Норвегії, Канаді та Болгарії) спрямована на забезпечення населення усіма видами соціальних гарантій. Враховуючи світовий досвід, можна стверджувати, що надання адміністративних послуг в закордонних країнах є відкритим та прозорим процесом, а в Україні досі немає таких ефективних взаємовідносин між споживачами та надавачами адміністративних послуг. Методологія. У процесі написання даної статті були використані такі методи: групування, систематизація та узагальнення, системний та комп- лексний підходи. Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні наявних та розробленні нових заходів покращення надання адміністратив- них послуг населенню в Україні. Висновки. Зважаючи на світовий досвід, на нашу думку, щоб покращити сферу надання адміністративних послуг в Укра- їні, варто вжити таких заходів: розширити перелік адміністративних послуг у сфері соціального забезпечення та ЖКГ; розширити реєстр інституцій, які надають адміністративні послуги, включаючи не лише окремі органи дер- жавної влади та місцевого самоврядування, а й приватні заклади (шляхом надання дозволу на таку діяльність); зменшити розбіжності між адміністра- тивними послугами та послугами, які надаються приватними суб’єктами; поглибити децентралізаційні процеси та делегувати права для прийняття рішень місцевим органам влади; ввести використання електронної форми надання адміністративних послуг; забезпечити довіру та безпеку спожива- чів адміністративних послуг, які отримують дану послугу в онлайн-режимі; покращити сервіси контролю за якістю надання адміністративних послуг, зважаючи на думку громадськості та безперервний контроль з боку публіч- них адміністрацій.

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ

Обрана проблема є недостатньо дослідженою в контексті останніх здійснених змін у нормативно-правовому функціонуванні меха- нізмів державного регулювання у сфері фізичної культури і спорту в Укра- їні, тому доцільно акцентувати увагу на наявних проблемах та обумовити доцільні заходи для їх вирішення. Автором систематизовано матеріали за останні роки для формування цілісної картини обраної проблематики. Мета статті – продемонструвати зміни, які необхідні для формування ефектив- них механізмів державного регулювання у сфері фізичної культури і спорту в Україні в зв’язку з змінами у нормативно-правових документах, які регла- ментують сферу фізичної культури і спорту в Україні. Методологія. Для розв’язання поставлених завдань дослідження використовувався комплекс таких теоретичних методів, як аналіз, порівняння, узагальнення, системати- зація літературних джерел за темою дослідження. Це дало змогу з’ясувати проблемне поле дослідження механізмів державного регулювання у сфері фізичної культури і спорту в Україні у сучасних умовах. Наукова новизна полягає у наявності оригінального дослідницького матеріалу у контексті проведеного дослідження. У роботі вперше акцентовано увагу на сучасних тенденціях реалізації механізмів державного регулювання у сфері фізичної культури і спорту в Україні під час визначення основних напрямів для удо- сконалення у даній сфері. Висновки. Автором зазначено, що велика кіль- кість організаційних структур у сфері фізичної культури і спорту в Україні та органів їхнього управління є причиною низького рівня результативності механізмів державного управління освітою у сфері фізичної культури і спорту, що проявляється в хаотичному розподілі необхідних ресурсів. Вка- зано, що для вирішення визначених проблем необхідно здійснити правові та організаційні реформи управлінської системи у сфері фізичної культури і спорту, що зумовлюють цілеспрямовану взаємодію в межах досліджуваної сфери. Описано систему заходів, які потрібно реалізувати для оптимізації державного регулювання у сфері фізичної культури і спорту в Україні.

ДИСКУРСНЕ ПОЛЕ ПРОБЛЕМАТИКИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Мета роботи – здійснення поглибленого аналізу науково- історичної бази у межах дослідження дискурсного поля проблематики публічного адміністрування туристичної сфери. Доведено, що єдиної думки у зарубіжній та вітчизняній державно-управлінській науці щодо визначення факторів, які негативно або позитивно впливають на розвиток туристично- рекреаційної сфери, на сьогодні не існує. Методологія. Складність і специфіка досліджуваної теми зумовили використання сукупності методів емпіричного і теоретичного рівнів піз- нання. Це дало можливість сформувати відповідні теоретико-методологічні засади виконання поставлених завдань. Підкреслено, що туризм, на думку більшості авторів, визначається як складне і багатовимірне поняття, яке одночасно виступає і як галузь націо- нальної економіки, і як окремий вид діяльності, і як форма рекреаційної діяль- ності, і як спосіб проведення дозвілля людей, і як наука, і як бізнес-напрям. Зазначено, що сьогодні туризм виступає соціально значущою та затре- буваною практикою, а також платформою для саморозвитку та самовдосконалення людей, простором для формування суспільних благ, стимулів та потреб особистості. Наукова новизна. Удосконалено понятійно-категорійний апарат науки державного управління шляхом здійснення огляду дискурсного поля пробле- матики формування державного регулювання розвитку туризму, що відрізня- ється від уже наявних робіт фокусуванням наукової уваги на принципах роз- витку даної сфери у межах застосування інноваційних інструментів кооперації та кластеризації міжнародного ринку туризму, а також використанням механіз- мів державно-приватного партнерства та прийняття модельних бізнес-рішень. Висновки. У результаті проведення поглибленого аналізу науково-істо- ричної бази у межах дослідження дискурсного поля проблематики публіч- ного адміністрування туристичної сфери підкреслено, що для нинішнього етапу досліджень науки про туризм та функціонування туристичної галузі характерним є зосередження на принципах розвитку даної сфери та суміж- них галузей у межах застосування інноваційних інструментів кооперації та кластеризації міжнародного ринку туризму, використання механізмів дер- жавно-приватного партнерства та модельних бізнес-рішень. Обґрунтовано, що дані дослідження зосереджені на історико-філософському осмисленні природи туризму як соціогуманітарного феномену, а також базового інфор- маційного ресурсу для формування підґрунтя з метою розширення меж практичного використання основних інструментів та механізмів публічного адміністрування туристично-рекреаційної галузі у процесі реалізації полі- тики держави у цьому напрямі.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ МІФ ЯК ВИЯВ МІСТИЧНОГО НОКТЮРНА У ФОРМУВАННІ СПОРТИВНО-ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН ДЕРЖАВ

На основі двох режимів уявного за теорією Ж. Дюрана аналі- зується Олімпійський міф. Детально роглянувши цей підхід, визначено, що Олімпійський міф — це необхідний елемент соціально-політичного життя людини, який супроводжує її протягом життя та формує уяву про спорт та спортивну дипломатію. Доведено, що він є одночасно епістемологічною ос- новою та джерелом людської уяви у протиставленні денного та нічного змі- сту, нагадуючи, зокрема, екстраверсію, що належить до дня, до діяльності, до світла та інтроверсію, яка належить до нічного відпочинку, пасивності та до темряви. У системі Ж. Дюрана особлива увага приділяється трьом структурам, пов’язаними з двома режимами. Наведено приклади героїчного діурну, драматичного ноктюрну, а також визначено, що є виявом містичного нок- тюрну та антропологічним траєктом у спортивній дипломатії. Дослідження Олімпійського міфу на основі цієї методології дасть змогу розкрити нову суб’єктивність психологічних процесів людської уяви. Окреслено, що суть спортивно-дипломатичних відносин у визнанні того, що це — засіб, який ви- користовує уява під впливом античної міфології. У контексті теорії Ж. Дюрана проаналізовано основні відомі Олімпій- ські міфи та чотири основні періоди прогресу спортивно-дипломатичних відносин. Досліджується діяльніcть держав, таких як США, Велика Брита- нія, Німеччина, КНДР та ін. З’ясовано, що саме міcтичний ноктюрн домінує в дипломатії та має більше підстав впливу на уяву в соціальному середо- вищі. Немає сумніву, що ця теорія може окреслювати спортивно-дипломатич- ні події держав, можливу перспективу їх розвитку з огляду на формування подальших уявлень.

УЯВНЕ, АРХЕТИПИ І СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ: МОЖЛИВОСТІ ТА ОБМЕЖЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ

Порушено проблему інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління в частині соціального прогнозування. Виокремлено наступні проблемні зрізи, які особливо важливі для України як країни, що пе- ребуває у стані пролонгованої соцієтальної кризи і на тлі якої змушує відпові- дати на постпандемійні виклики сьогодення. Перший зріз стосується розроб- лення психологічно-обґрунтованих стратегій та технологій антикризового управління, що характеризує здатність державно-управлінського корпусу до перспективного бачення та стратегічного мислення. Другий зріз стосується розроблення психологічно обґрунтованих підходів до здійснення соціаль- ного прогнозування. Обидві проблемні зрізи взаємозалежні й обумовлюють один одне та, водночас, потребують уточнення в частині актуалізації власне їх соціально-психологічної обґрунтованості. Таким чином, проблема поля- гає в окресленні можливостей та меж застосування психологічних підходів у соціальному прогнозуванні (на прикладі соціальної архетипіки та соціології уявного Ж. Дюрана). Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що під час прогнозування необхідно враховувати не тільки особливості тієї чи іншої ситуації, а й відповідний (характерний для ситуації) психологічний стан соціальних груп і спільнот. З огляду на те, що прогноз мо- же виконувати як попереджувальну, так і мотиваційну функцію, недооцінка значущості аналізу ірраціональної сфери масової (колективної) свідомості в єдності її свідомих та несвідомих компонентів може виявитися невиправда- ним недбальством. Врахування мотиваційної складової людської поведінки, що зазнає впливу як свідомих, так і несвідомих компонентів, може суттєво розширити методологічний арсенал прогностики. Своєю чергою, це актуалі- зує запит на узагальнення доробку соціально-психологічної науки та визна- чення психологічних принципів при прогнозуванні соціальних процесів, що потребує подальшої кропіткої роботи.

ВЗАЄМОДІЯ ЧЛЕНІВ ПІДРОЗДІЛІВ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У КОНТЕКСТІ ТРАНСАКЦІЙНОГО АНАЛІЗУ І АРХЕТИПОВОГО ПІДХОДУ

У процесі розгляду побудови політичних партій нового поко- ління у контексті трансакційного аналізу встановлено, що останній визначає погоджування та визнання як базові та біологічно зумовлені потреби люди- ни на рівні з потребами у їжі, диханні чи розмноженні, реалізація яких може спричинити виділення нею значних обсягів соціальної енергії. Висвітлено, що у випадку обрання лідерами існуючої (або ініціаторами створення нової) політичної партії методики колективної роботи членів пар- тійних підрозділів у динамічній мережі, визначений її алгоритмами, систем- ний обмін погодженнями стане ефективним засобом соціального самоконтр- олю, який зможе гарантувати закріплення якісно іншого стану політичної партії як соціальної системи, що була створена внаслідок радикальної струк- турної трансформації традиційної партії. Проведені дослідження дають підставу припустити наявність взаємозв’яз- ку між виявленими его-станами у кожній конкретній ситуації взаємодії та активованими такими самими ситуаціями архетипами несвідомого і, разом з тим, актуалізованими цими архетипами цінностями. Таким чином, зміну ситуації взаємодії та її контекстів можна вважати тригером активації архе- типів несвідомого психіки учасників і одночасно тригером переключення їхніх его-станів та, відповідно, тригером взаємної зміни ролей, що дає мож- ливість розглядати визначені мотивації членів політичних партій нового покоління (конкурентну мотивацію та мотивацію визнанням) у їх взаємо- зв’язку. Встановлено, що подолання економії погладжувань внаслідок забезпечен- ня безперервного й алгоритмічно зумовленого обміну ними на системному рівні членами різнорівневих підрозділів політичних партій нового поколін- ня зі змінною структурою — динамічною мережею забезпечить виникнення і підтримку у цих членів стійкої мотивації до участі у роботі партійних під- розділів, що сформована базовою потребою втамувати стимульний і струк- турний голод. Визначено перспективний напрямок подальших досліджень — ним має стати розгляд сценаріїв розвитку політичних партій в рамках трансакційного аналізу у контексті впливу на них закону “олігархізації” Роберта Міхельса.

ОСМИСЛЕННЯ ТВОРЧОСТІ ТА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ЖІЛЬБЕРА ДЮРАНА У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ УЧЕНИХ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН

Проаналізовано осмислення творчості Ж. Дюрана у наукових дослідженнях вчених посткомуністичних країн, насамперед, з точки зору її креативності для усвідомлення процесів посткомуністичної трансформації. Зокрема, акцентується увага на онтологічному статусі “антропологічного траєкта” Ж. Дюрана, що має на увазі позиціонування між суб’єктом і об’єк- том, центральним і периферійним, раціональним та емоційним, внутрішнім і зовнішнім тощо. Саме це надає можливості науковцям посткомуністичних країн використовувати концепт “траєкта” для характеристики перехідного періоду між двома станами розвитку суспільства. Суттєвими зазначено й психологічні особливості свідомості, які застосовуються і для характеристи- ки трансформаційних станів суспільств. Виявлення, систематизація та аналіз праць науковців посткомуністичних країн, в яких характеризується творчість Ж. Дюрана чи використовуються його ідеї і наукова методологія, дозволили дійти висновку про різницю у підходах та акцентуванні уваги на певних частинах творчості Дюрана. Це зумовлюється політичними, соціальними та культурними особливостями окремих країн і необхідністю враховувати й характеризувати проблеми сьо- годення. Виділено напрацювання учасників Української школи архетипіки, М. Карвовської та С. Ясиновича (Польща), О. Дугіна (Росія) та відзначено помітну роль учня Дюрана М. Маффесолі (Франція). Втім, у переважній більшості посткомуністичних країн творчість Ж. Дюрана досі залишається маловідомою, а його ідеї використовуються, насамперед, психологами та мі- фознавцями. Спільним у посткомуністичних країнах є прагнення осмисли- ти ідеї Ж. Дюрана та використати їх для пояснення мінливого сьогодення, що й призводить до зацікавлення творчістю Дюрана соціологів, політологів та представників науки державного управління. Зазначено також і спро- би використати методологію Ж. Дюрана для усвідомлення цивілізаційних процесів, зокрема, обґрунтування особливостей російської цивілізації для її протиставлення західній, чи критики таких підходів. Проведений аналіз переконливо свідчить про доцільність ширшого засто- сування методологічних підходів Дюрана для осмислення управлінських, соціальних та інших проблем транзиту, а також для розвитку психології, мі- фознавства та літературної критики, що обумовлює активізацію перекладу та видання творів Ж. Дюрана.