ІННОВАЦІЙНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ФАКТОР РЕГІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ: УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТЕНТ

Ускладнення відносин, посилення турбулентності, новизна викликів, що виникають перед регіональною економікою обумовлюють доцільність пошуку нових чинників підвищення регіональної конкурентоспромож- ності, однин з яких виступає інноваційне підприємництво. Метою публі- кації є обґрунтування пропозицій щодо застосування сучасних управлін- ських технологій активізації інноваційного підприємництва як фактору підвищення конкурентоспроможності регіону. В статті показана роль інноваційного підприємництва в процесі формування регіональної кон- курентоздатності. Запропоновано розглядати інновації як економічну цін- ність в її економічному значінні: вона створює принципово нові ресурси, які потрібні економіці регіону для її інтенсивного, якісного зростання. Доведено, що активізація інноваційного підприємництва відбувається за наявності політичних, економічних, культурних та управлінських умов. Розкрито значення управління як базової консігнації успішного розвитку інноваційного підприємництва в регіоні. Регіональний менеджмент є умовою, коли рішення сприятимуть підтримці інноваційного підпри- ємництва, яке буде створювати інновації, і перетворюватися на детермі- нантну конкурентну перевагу регіонального розвитку. Описані елементи механізму управління інноваційним розвитком, у складі якого виділені преативні та інтерактивні складові. Преативне управління спрямоване на майбутнє і є частиною стратегічного менеджменту, включає страте- гію, стратегічну інфраструктуру, освіту. Інтерактивне управління забез- печує дотримання інтересів всіх учасників регіональної життєдіяльності і виступає складовою поточного менеджменту, формує узгодженість інте- ресів в процесі здійснення тактики регіонального розвитку. Інтерактив, крім застосування на етапі розробки стратегії розвитку регіону та його інноваційного підприємництва, проявляється, наприклад, в наступному: консалтинг стартапів стосовно вибору найбільш оптимальної органі- заційно-правової форми бізнесу, фінансова підтримка поточних акцій інноваційних підприємців, регіональні цільові програми підтримки інноваційного бізнесу. Управлінські умови перетворення інноваційного підприємництва на чинник регіональної конкурентоздатності передбача- ють поєднання преативної компоненти управління з інтерактивною, що надає можливості регіональній адміністрацій стратегічні рішення пого- джувати з тактикою розвитку території, здійснити в процесі підтримки інноваційного підприємництва адекватні фіскальні, кредитні, консалтин- гові та інші заходи.

МЕТОД ПРОГНОЗУВАННЯ В ЕПОХІ - ПРОМИСЛОВОСТІ 4.0

Для збільшення швидкості передачі даних, забезпечуючи доступ до багато- вимірних даних, використовується Big Data як інструмент в умовах промис- ловості 4.0. На основі моделі MapReduce ви можете використовувати сучасні інструменти для роботи з великими даними. Тому в роботі досліджуються великі дані як єдине централізоване джерело інформації для всієї предметної області. Крім того, у цій роботі пропонується структура системи прогнозування нейронної мережі, яка включає багато баз даних, де транзакції обробляються в режимі реального часу. Для прогнозування багатовимірних даних нейронної мережі розглядається і будується мережа в Matlab. Матриця вхідних даних та матриця цільових даних, які визначають вхідну статистичну інформацію, використовуються для навчання нейронної мережі. Розглянуто застосування алгоритму Левенберга-Марквардта для навчання нейронної мережі. Також представлені результати тренувального процесу нейронної мережі в Matlab. Представлені отримані результати прогнозування, що дозволяє зробити висно- вок про переваги нейронної мережі у багатовимірному прогнозуванні.

ТРАНСФОРМАЦІЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ МВФ ПІД ВПЛИВОМ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ

У статті розглянуто кредитну політику Міжнародного валютного фонду та її зміни внаслідок пандемії коронавірусної інфекції. Встановлена головна мета співпраці України та МВФ, яка виявляється в створенні стабільної української фінансової системи. Також розглянуто програму подальшої співпраці України з МВФ за умов пандемії коронавірусу. В статті визначено вплив корона вірусної інфекції на рівень безробіття в Україні. Визначено, які зміни МВФ внесло до Трастового фонду, задля збільшення коштів на противагу небезпеки від інфекції Covid-19.Проведено аналізу механізмів для надання допомоги державам в протидії економічним наслідкам розповсюдження корона вірусу, такий як здійснення фінансування, завдяки механізму прискореного кредитування та інструментам прискореного фінансування, розширення існуючої програми кредитування, надання пільгового фінансування та збільшення кількості грантів. Встановлено, що МВФ є дуже важливою складовою розвитку світової економіки. Його кредитні програми допомагають вирішити проблеми платіжного балансу, або в такий важкий час, як пандемія коронавірусу дозволяє країнам витримати натиск кризи.

ОЦІНКА ПРИВАБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЄКТІВ

У статті розглянуто актуальні питання застосування методик оцінки привабливості інвестиційних проєктів. Зазначено, що на сьогодні розвиток багатьох підприємств залежить від ефективної організації інвестиційної діяльності, оскільки значна їх частина вже є учасниками інвестиційного процесу, а ще більше прагне долучитися до нього. Залучення інвестицій є можливістю для підприємств забезпечити конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. У статті актуалізується проблема визначення поняття «інвестиційна привабливість проєкту», в зв'язку, з чим наведено ряд погля- дів авторів на дану категорію. Стаття акумулює сукупність існуючих методів оцінки економічної ефективності проєктів з метою вибору інструментарію для визначення поняття інвестиційної привабливості. За допомогою порів- няння існуючих на сьогоднішній день груп методів оцінки інвестиційної привабливості, зроблено висновок про те, що найбільш вдалою комбінацією є комплексне їх застосування в процесі інвестиційного аналізу.

ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА ШЛЯХУ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

Перехід України до сучасних вимог ринкової економіки вимагає від під- приємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності про- дукції та послуг на основі ефективних форм господарювання та управління виробництвом, саме ці аспекти стали основою даної статті, адже виробничі запаси є важливою складовою діяльності кожного сучасного підприємства, а їх облік є необхідним для правильного відображення фінансового стану виробництва. Жодне підприємство не обходиться без застосування виробни- чих запасів у своїй господарській діяльності. Запаси представляють собою один з найважливіших факторів забезпечення сталості та безперервності відтворення. Цю важливу роль відіграють всі складові частини сукупного матеріального запасу, в тому числі товарно-матеріальні цінності, що знахо- дяться у підприємства. Безперервність виробництва вимагає постійної наяв- ності сировини і матеріалів, для повного задоволення потреб виробництва в будь-який момент їх використання. Контроль над цим забезпечує пра- вильний і своєчасний облік запасів. Дослідження обліку виробничих запа- сів має велике ключове значення для ефективного фінансового управління Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й в цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства зазнають труднощів зі збутом своєї продукції, що в свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням техно- логії виробництва і вибором неефективних методів реалізації. Порушення оптимального рівня виробничих запасів призводить до збитків у діяльності компанії, оскільки збільшує витрати по зберіганню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінення товарів і зниження їх споживчих якостей, призводить до втрати клієнтів. Таким чином, кожен бухгалтер неминуче стикається з необхідністю відображення в обліку опе- рацій з виробничими запасами, їх всебічне вивчення і правильне розуміння сутності запасів товарно-матеріальних цінностей, їх значення і ролі в еконо- міці підприємств, стоїть в ряді найважливіших проблем з економії та раціо- нального використання матеріальних цінностей на виробництві, постановки завдань щодо вдосконалення технологій виробництва.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ У ТАБОРАХ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ НІМЕЧЧИНИ ТА АВСТРІЇ У 1945–1952 РР.

У статті аналізується господарське життя українських емігрантів у табо- рах переміщених осіб Німеччини та Австрії у 1945–1952 рр. Після Дру- гої світової війни мільйони українців опинилися на території Німеччини та Австрії. Згідно до угоди між СРСР, США та Великою Британією. Радянські громадяни підпадали під репатріацію СРСР. Таємна угода передбачала і примусову репатріацію. Значну групу переміщених осіб складали українці. Це були полонені, остарбайтери, учасники колабора- ціоніських формувань, біженці. З політичних та національних причин багато українців не бажали повертатися до СРСР. Незважаючи на при- мусову репатріацію біля 450 тис. українців не повернулися до СРСР. Вони склали так звану третю хвилю української еміграції. Джерельною базою статті стали статистичні дані з документів того часу, спогади, періодична преса 1945–1952 років. Розглядається історіографія проб- леми. Проблема репатріації діяльності таборів інтернованих, пересе- лення в нові країни перебування, громадсько-політична діяльність нової хвилі еміграції стали предметом вивчення дослідниками. Зазначимо, що гостра заполітизованість теми й відсутність доступу до архівних дже- рел не сприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 1980-х рр. Усе ж таки, окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику, присвя- ченому радянсько-французьким відносинам, згадувалося й про угоду із Францією про репатріацію і проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених і остарбайтерів, приділяли увагу і їхньому поверненню до СРСР [2]. Робилися спроби спростувати дослі- дження західних істориків, прикладом є стаття, присвячена дослідженню Миколи Толстого, у якій повторювалися пропагандистські твердження про добровільність репатріації, відсутність репресій щодо репатріантів, перешкоди західних союзників [3]. Незважаючи на заангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розгля- дається політика СРСР і союзних держав щодо репатріації, але й дається характеристика нової хвилі української еміграції [4]. Отже, радянські історики не зробили значного внеску у вивчення «третьої хвилі» україн- ської еміграції. У 1950–1980-х рр. історію нової хвилі української емі- грації почали досліджувати історики-емігранти. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад, країни посе- лення й особливості цієї хвилі української еміграції [5]. Детально вивча- лася діяльність українських політичних партій у 1945–1952 рр. і їхній вплив на еміграцію та стосунки з урядами зарубіжних країн [6]. Най- більш фундаментальною й ретельною працею була монографія Володи- мира Маруняка [7]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораці- оністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя в таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [8]. Отже, зарубіжна українська і західна істо- ріографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали недоліки, серед яких обмежена джерельна база й заідеологізованість. Наприкінці 1980-х рр. для дослідників стали доступними раніше закриті архіви. З’явився доступ до документів радянських репатріаційних орга- нів, дипломатичних установ та органів державної безпеки. Одним із перших, проблему почав досліджувати російський історик Віктор Зем- ськов [9–12]. Він не тільки ретельно проаналізував статистичні дані та напрями радянської політики щодо репатріації, але й звернув увагу на зародження нової хвилі еміграції. Науковець хоча й визнавав порушення прав людини з боку СРСР щодо репатріантів і репресії проти них, але зазначав їхню обмеженість і вимушеність в умовах того часу. В. Земськов доводив порушення угод з боку західних союзників СРСР і їхні пере- шкоди в репатріації. Автор одним з перших висвітлив чисельність, склад, країни перебування емігрантів після Другої світової війни. Цікавий ста- тистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію. Іншу позицію ми знаходимо у працях Павла Поляна, який безумовно засуджує примусову репатріацію й репресії, визначає причини нової хвилі емігра- ції, і вважає дії радянського керівництва брутальним порушенням прав людини [13–15]. Наведені ним статистичні дані не збігаються з даними В. Земськова в деяких цифрах до того ж відрізняються й дефініції. Під- сумовуючи, зазначимо, що російська історіографія багато уваги приді- лила репатріації радянських громадян і значно менше зародженню нової хвилі еміграції. Відсутні комплексні дослідження післявоєнної еміграції із СРСР. У 1990-х рр. українські дослідники вивчали «третю хвилю» української еміграції на основі нових архівних джерел. Спеціальні дослідження з проблеми репатріації українських біженців і переміще- них осіб, їхнього проживання в таборах, переселення у країни Америки і Австралії з’явилися тільки на зламі ХХ– ХХІ ст. Людмила Стрільчук у дисертації і статтях визначила чисельність, склад, особливості нової хвилі української еміграції та діяльність міжнародних організацій щодо роботи з ними [16–18]. Політику західних країн щодо переселення українських емігрантів до США і Канади розглянув в дисертації Сергій Рудик [19]. У дисертації Михайла Куницького проаналізовані причини, порядок та наслідки примусової рапатріації громадян СРСР [20]. Історик вивчає боротьбу між країнами антигітлерівської коаліції щодо проблеми репатріації. Він досліджує подальшу долю репатріантів у СРСР та за її межами. На наш погляд, «третя хвиля» української еміграції потребує подальшого ретельного вивчення українськими істориками, особливо після завершення переселення з таборів переміщених осіб. Дослідивши джерела автор у статті дійшов до наступних висновків. Що у таборах переміщених осіб українські емігранти відродили традиції кооператив- ного руху в Україні при чому кооперативи відіграли значну роль у фінан- суванні культурно-освітнього життя таборів та наданні соціальної допо- моги. Кустарні та народні промисли знайшли подальший розвиток серед емігрантів і допомогли не тільки вижити їм фізично але і розвиватися духовно. Після від’їзду більшості емігрантів з Німеччини та Австрії та передачі таборів до управління владою ФРН, господарське життя в табо- рах занепадає. Досвід який українські емігранти набули у господарській діяльності у таборах переміщених осіб вони перенесли до нових країн свого поселення.

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ТРУБНОЇ ПРОДУКЦІЇ ЗА РАХУНОК ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ПІДГОТОВКИ ПОВЕРХНІ ПЕРЕД НАНЕСЕННЯМ ЗАХИСНОГО ПОКРИТТЯ

У статті досліджуються питання підвищення якості трубної продукції за рахунок вдосконалення методів підготовки поверхні перед нанесенням захисного покриття. Розглянуто значення якості продукції виробничого під- приємства в розрізі виробництва труб. Встановлено, що найважливіше зна- чення в більшості ситуацій мають конкретні пропозиції щодо підвищення якості трубної продукції. Якість трубної продукції відноситься до трубної промисловості, яка у світовому масштабі належить до виробничих галу- зей, які характеризуються стійкими вимогами до якості продукції, її видів і сортаменту. Природно, що покупець віддає перевагу тим виробникам, чия трубна продукція за інших рівних умов (ціна, товарний вигляд, оператив- ність поставки, та інше) має підвищені споживчі властивості – міцність, довговічність, точність і тощо. Основні споживачі трубної продукції – базові галузі промисловості – машинобудування, автомобілебудування, будівни- цтво, добувна промисловість та ін. На найближчу перспективу у продукції чорної трубної металургії немає конкурентів і немає реальних замінників. Вимоги до трубної металопродукції (в частині механічних властивостей, корозійної стійкості, відсутності дефектів та ін.) постійно розширюються. Один із найважливіших напрямків оптимізації якості трубної продукції на досліджуваному підприємстві є пропозиція реалізувати інвестиційний про- єкт щодо придбання установки очищення зовнішньої поверхні труб з меха- нізацією. Розглянуто економічний ефект від реалізації проєкту і порівняння виготовлених труб з антикорозійним покриттям на зберіганні в порту і в умо- вах ТПЦ № 2. Здійснено розрахунки впровадження проєкту на підприємстві ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ». Проведено розрахунки фінансово-еконо- мічних показників згідно з внутрішніми вимогами даного підприємства при підготовці таких проєктів до впровадження.

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОАКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

У статті проаналізовано сучасні напрями управління трудовими ресур- сами. Визначено проблеми, що виникають при впровадженні нового фор- мату управління та проактивного управління, виявлено переваги і недоліки у результаті впровадження цифрової економіки та застосуванні Smart working в управлінні трудовими ресурсами, запропоновано створити цифрове інсти- туційне середовище економіки у вигляді стандартів, законів, норм і правил, які б регулювали дистанційні відносини. Досліджено базові елементи меха- нізму державного регулювання національним ринком праці. Запропоновано механізм забезпечення інноваційного розвитку єдиного державного меха- нізму регулювання та удосконалення проактивного управління трудовими ресурсами та визначено ефективність від застосування засобів цифровізації.

МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У статті наведено визначення ефективності з економічної точки зору. Відображено загальну класифікацію показників ефективності, що використовуються для оцінки бізнесу. Вони, в свою чергу, поділяються за рівнем кваліфікації: Рівень економічної активності, коефіцієнт витрат, спосіб розрахунку, повнота складових витрат і результатів, об'єкт оцінки, стадія калькуляції, метод калькуляції. Дається характеристика щодо кожного кваліфікаційного знака. Відображено основні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства. Вони поділяються на: класичний підхід, концепцію сталого економічного зростання та сучасну теорію фінансового управління. Наведено характеристики кожного з підходів. Зроблено висновок, що поєднання цих підходів та визначення критеріїв, що відображають ефективність діяльності підприємства, але не відображаються в основних підходах до оцінки ефективності діяльності підприємства.

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРІТЕТИ ВИКОРИСТАННЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

У статті досліджується оцінка та стратегічне управління конкуренто- спроможністю підприємства. Розглянуті основні концепції управління і питання удосконалення управління інноваціями, що направлені на підви- щення конкурентоспроможності підприємства. Обґрунтовано, що важли- вим аспектом системи забезпечення належного рівня конкурентоспромож- ності підприємства є процес його оцінювання, в ході якого виявляються його сильні і слабкі сторони, приховані можливості та потенційні загрози, що у подальшому дає можливість ефективно планувати та розвивати діяль- ність на основі конкурентних переваг. Визначення рівня конкурентоспро- можності підприємства є початковим моментом планування його діяльності та розробки стратегії конкурентоспроможності. Для функціонування орга- нізаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства необхідна система оцінки конкурентоспроможності, яка б врахувала інтереси інвесторів, підприємств, споживачів, держави. Акцен- товано увагу на те, що відсутність єдиного розуміння суті поняття конку- рентоспроможності підприємства обумовило неоднозначність трактування даної категорії. В сучасних ринкових умовах підприємства діють в конку- рентному середовищі. Зроблено висновок, що для забезпечення ефектив- ної діяльності підприємствам потрібно вивчати конкурентне середовище, визначати конкурентні переваги та конкурентоспроможність. Визначено, що існують різні підходи до визначення конкурентоспроможності підпри- ємства. Зроблено висновок що конкурентоспроможність підприємства це: порівняльна перевага, відмінність чи відносна характеристика, показник; властивість об’єкта управління (суб’єкта ринкових відносин) задовольняти потреби; система показників конкурентоспроможності та ефективності; підсумковий показник стійкості роботи підприємства, ефективного вико- ристання ресурсів, здатності протистояти чи виробляти і збувати товари і послуги; здатність витримувати конкуренцію на ринку; займана частка ринку; критерій виходу підприємства на товарні ринки; гнучкість і адап- тивність; рівень компетенції підприємства; пріоритетні аспекти конку- рентоспроможності з урахуванням інтересів зацікавлених користувачів інформації про конкурентоспроможність; якість і конкурентоспроможність продукції, що випускається. Зроблено висновки, що важелями підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є фактори конкурентоспро- можності. Встановлення визначальних факторів конкурентоспроможності здійснюють за їх впливом та в залежності від цілей і завдань управління конкурентоспроможністю.