Акме-орієнтири розвитку представників покоління Z у контексті рефлексивно-проєктної парадигми освіти

У статті представлено концептуальні положення теорії поколінь у контексті рефлексивно-проєктної парадигми освіти. Її метою визначено виокремлення способів удосконалення освітнього процесу сучасної молоді в напрямі значущих структурних компонентів означеної парадигми освіти. Завданнями дослідження є висвітлення особливостей цифрового покоління і психолого-педагогічного контексту рефлексивно-проєктної парадигми освіти для можливості трансформації їх у наукове поле методологічного і методичного знання з подальшим практичним відтворенням певних базисних положень. Методологічну основу становлять концептуальні положення теорії поколінь; філософські, психологічні та педагогічні аспекти освіти; акме-теорії розвитку особистості як суб’єкта діяльності з використанням історичного наративу; аналіз і узагальнення одержаної інформації щодо психологічних характеристик «цифрових дітей» та значущих структурних компонентів рефлексивно-проєктної парадигми освіти для можливості подальшого більш чіткого проєктування вектора акме-траєкторії означеного феномена як об’єктивної потреби освітньої практики у модернізації. Дослідження виконано в руслі комплексного поєднання особистісного, системно-структурного та контекстного підходів до розгляду акме-орієнтирів розвитку молоді у контексті рефлексивно-проєктної парадигми освіти. Використано такі методи дослідження: структурно-аналітичний метод і порівняльно-історичний, які дозволяють вивчати спадкоємні зв’язки між різними ідеями; метод систематизації наукових ідей; метод інтерпретації фактологічних даних; метод прогностичного мислення з орієнтацією на прогноз якісного результату. Новизна дослідження полягає у розробці алгоритму реалізації рефлексивно-проєктної парадигми освіти та визначенні її базисних положень як акме-орієнтирів розвитку молоді покоління Z. Ключові слова: теорія поколінь, соціально-психологічні особливості молоді покоління Z, алгоритм реалізації рефлексивно-проєктної парадигми освіти, базисні положення.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ НА УРОКАХ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

Багатоаспектна творча спадщина В. Сухомлинського становить 48 книг, 500 наукових статей, понад 1500 казок та оповідань. Творчий здобуток педагога-гуманіста активно перевидається: тільки на початку ХХІ сторіччя вийшло 65 творів В. Сухомлинського загальним накладом понад 15 млн. примірників. Твори вченого перекладено 59 мовами світу. До його вагомих здобутків належать «Духовний світ школяра», «Сто порад учителеві», «Праця і моральне виховання», «Батьківська педагогіка», «Листи до сина», «Книга про любов», «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям» (побачила світ 1969 р., видана 32 світовими мовами, має 55 видань) та ін. Провідною в педагогічній спадщині В. Сухомлинського є проблема виховання всебічно розвиненої особистості. Цю ідею учений уперше в історії педагогіки радянської доби обґрунтував у вигляді авторської концепції. Її педагог-новатор успішно реалізував у діяльності Павлиської середньої школи. В. Сухомлинський актуалізує проблему виховання моральних почуттів. У творчій спадщині видатного українського педагога велике місце посідають літературні казки та оповідання, присвячені моральному вихованню особистості. Є велика потреба в глибокому аналізі цих художніх творів для дітей як чинника навчання та морального виховання особистості. Казки та оповідання директора Павлиської школи стоять понад часом, вони присвячені вічній проблемі людства – збереженню духовності. В основі морального виховання педагог називає турботу/піклування/опіку людини про людину, відповідальність людини за людину. В. Сухомлинський виводить поняття «моральність» на високий (духовний) щабель його розуміння, а це дає підстави стверджувати, що моральне виховання дитини вчений підносить на рівень християнської моралі, в основі якої – любов до ближнього та добрі справи людини. Твори для дітей органічно вкраплені в ґрунтовних працях В. Сухомлинського. До прикладу, у книзі «Серце віддаю дітям» (1968, 1969), яка налічує близько 40 художніх текстів, дещо менше – у праці «Народження громадянина» (1970) та ін.У статті виокремлено педагогічні умови підготовки майбутніх учителів до використання на уроках позакласного читання творів для дітей Василя Сухомлинського.

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ ТЕХНОЛОГІЇ КОРПОРАТИВНОГО НАВЧАННЯ В КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ З ПЕРСОНАЛУ

У статті висвітлена проблема професійної підготовки майбутніх менеджерів з персоналу. Визначено сутність понять, які перебувають у межах одного лексико-семантичного поля, а саме: «технологія», «педагогічна технологія», «корпоративне навчання», «технологія корпоративного навчання». Мета статті полягає в їхньому теоретичному обґрунтуванні з позиції сучасної педагогічної науки та оновленому розумінні технології корпоративного навчання в контексті підготовки майбутніх менеджерів з персоналу. Відповідно до ретроспективного погляду на становлення та розвиток корпоративного навчання, з огляду на ступінь інтеграції змісту та технологій навчання працівників зі стратегією розвитку діяльності організації було обґрунтовано доцільність використання технології корпоративного навчання в процесі професійної підготовки майбутніх менеджерів з персоналу. Було обґрунтовано проблематику корпоративної освіти, а також зосереджено увагу на відмінності її від традиційної професійної підготовки та корпоративного навчання майбутніх менеджерів з персоналу. Було розглянуто етапи становлення і розвитку корпоративного навчання в межах інтеграції змісту і технологій навчання працівників відповідно до стратегії підприємств, що надало нам уявлення й розуміння виникнення технології корпоративного навчання.Доведено, що основою для сучасного підприємства все ж таки залишаються людські ресурси, тобто знання, навички, досвід, відносини, тому неможливо змінити фахівця відповідно до вимог бізнесової стратегії. Відтак, процес корпоративного навчання менеджерів з персоналу повинен бути постійним. Встановлено, що технологія корпоративного навчання ґрунтується на ідеях командного підходу до професійної підготовки майбутніх менеджерів з персоналу.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 242 «ТУРИЗМ» У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ АКАДЕМІЇ

У статті розглядаються особливості підготовки студентів спеціальності 242 «Туризм» у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії. Туризм визначений як пріоритетна галузь розвитку економіки Хмельницької області. Сучасний розвиток туризму ставить високі вимоги до рівня підготовки кадрів для галузі. У процесі розробки освітньої програми було враховано досвід освітньо-професійних програм закладів вищої освіти України та країн Європи. Налагоджено співробітництво з регіональними підприємствами, підписано угоди про співпрацю. Метою навчання є опанування загальних та фахових компетентностей для успішного здійснення професійної діяльності у сфері туризму та рекреації. Це засвідчується ґрунтовним вивченням базових теоретичних понять. З’ясовано принципи, які визначають закономірності підготовки фахівців. Методи, методики та технології є стандартними і включають загально- та спеціально-наукові методи: географічні, економічні, соціологічні, психологічні, інформаційні, методи туристичного обслуговування.Студенти є учасниками майстер-класів, семінарів, онлайн-курсів на вітчизняних та зарубіжних освітніх платформах, олімпіад, конкурсів наукових робіт, тренінгів, конференцій, вебінарів. Навчально-методичне забезпечення і консультування самостійної роботи здійснюється на платформах Moodlе, Google Classroom, Zoom. На кафедрі функціонують наукові гуртки. Впровадження в освітній процес освітньої програми «Туризм» здійснюється через формування індивідуальної освітньої траєкторії здобувачів. Унікальність освітньої програми полягає у розвитку туристичної діяльності в умовах становлення та розвитку територіальних громад. Здобувачі освіти залучені до практичної розробки та реалізації туристичного продукту в рамках проєкту «Туристичні Магніти». В академії активно працює студентське самоврядування.

ЗНАЧЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ЛІНГВОГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ПРИ ПІДГОТОВЦІ ІНЖЕНЕРІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Стаття присвячена одній з актуальних тем підготовки майбутніх інженерів залізничного транспорту – вивченню лінгвогуманітарних дисциплін, набуттю професійно спрямованої іншомовної компетентності. Розкривається сутність таких понять, як: стратегія навчання іноземних мов, комунікативна компетентність, особистісно орієнтований (особистісно розвиваючий) підхід в освіті, який передбачає навчально-професійний процес, де суб'єкту надається можливість реалізувати себе як особистість. Основна увага зосереджується на тому, що комунікативні вміння повинні розглядатись як важливий компонент структури професійної компетентності інженера будь-якого профілю, зокрема залізничного. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури обґрунтовується значення гуманістичного аспекту освітнього процесу, оскільки жорстке конкурентне середовище потенційно містить у собі загрозу дегуманізації, то надзвичайно важливим є ставити акцент на проблемі особистісного розвитку студента. Висвітлюється значення та роль євроінтеграційного процесу. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти визначають основні напрями професійної підготовки фахівців на початку ХХІ століття, що передбачає досягнення студентами технічного закладу освіти достатнього рівня іншомовної комунікативної компетенції у професійній сфері спілкування.Встановлено, що завдання формування лінгвогуманітарної культури у студентів передбачає: вивчення загальнотеоретичних основ культурного розвитку особистості студента і підготовку його до виконання ролі суб'єкта діалогу культур, з чого випливає визначення стратегії лінгвістичної освіти з урахуванням соціокультурного контексту вивчення іноземних мов і його ціннісно-орієнтаційного змісту. Особливу роль відіграє відбір культурознавчого матеріалу для заданих навчальних цілей, його дидактичне структурування та наукова розробка технологій реалізації для конкретних дидактичних контекстів (при ґрунтовному аналізі навчальної іншомовної літератури на предмет її придатності або адаптованості в заданих умовах).

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ЗАДАЧІ З ФІЗИКИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ

У статті на основі вивчення публікацій науковців та врахування думок учителів загальноосвітніх навчальних закладів доведено потребу в нових підходах до класифікації експериментальних задач з фізики. Автор відносить до експериментальних задач ті, дані для отримання розв’язання яких беруться з експерименту. Обґрунтовано, що без наведених класифікацій експериментальних задач вчителі дотримуються лише одного підходу, що не сприяє зростанню інтересу учнів до експериментування. Розглянуто чотири класифікації експериментальних задач з фізики: за програмним обсягом; за методами розв’язування; за метою використання; за використанням приладів. Кожна з класифікацій поділяє експериментальні задачі на види. Зокрема, класифікація за програмним обсягом розрізняє задачі двох типів: які торкаються лише однієї програмної теми, які охоплюють кілька програмних тем. Класифікація за методами розв’язання допускає такий поділ експериментальних задач: розв’язання яких потребує одного методу визначення фізичної величини, розв’язання яких допускає використання кількох методів визначення однієї і тієї ж величини. Класифікація задач за метою використання: ті, що слугують закріпленню вивченого матеріалу; ті, що орієнтовані на використання фізичних знань у життєвих ситуаціях. Класифікація за використанням приладів: звичні (розв’язання яких шукають із допомогою конкретних приладів; творчі (для розв’язання яких пропонується підібрати устаткування із наявного); дослідницькі (розв’язання яких потребує врахування всіх можливих факторів визначення фізичної величини). Для кожної класифікації наведено конкретні приклади, які ілюструють їх використання в навчанні фізики. Показано, що запропоновані класифікації експериментальних задач дають змогу вчителеві конструювати нові моделі уроків фізики; з’являється можливість добирати експериментальні задачі, які забезпечать формування в учнів багатоваріантності думки та зростання їхнього інтересу до експериментування. Використовується вся множина методів розв’язування такого роду задач, наближаючи цим учнів до розуміння важливості експериментального методу науки; формується сучасний науковий тип мислення. З’ясовано, що вчителі фізики схвально ставляться до пропонованих класифікацій. На їхню думку, згадані класифікації урізноманітнюють підходи до використання експериментальних задач у навчанні, що суттєво підвищує якість знань учнів з фізики та інтерес до предмета. Автор вважає, що перспективи подальших розвідок щодо використання експериментальних задач у навчанні фізики полягають у створенні збірників задач, що охоплюють пропоновані класифікації.

ПРОСВІТНИЦЬКА РОБОТА ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНФЕКЦІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ КОРОСТИ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У статті проаналізовано науково-педагогічну літературу, статистичну інформацію Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України щодо показників інфекційного захворювання корости в Україні за 2016-2021 рр., Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр» Міністерства охорони здоров’я України, Комунального підприємства «Обласний центр громадського здоров’я» Рівненської обласної ради. Наголошено на доцільності застосування просвітницько-інформаційної роботи, розробки і впровадження в освітній процес закладу вищої освіти міжгалузевого наукового знання безпекознавчого, оздоровчого характеру щодо формування сучасних фахівців на засадах компетенцій із безпеки життєдіяльності, суспільно-комунікативних, загальнокультурних та професійних компетенцій. Висвітлено проблему збереження громадського і особистого здоров’я через систему взаємозв’язків «людина-суспільство-природа».Порушено проблему недостатньої поінформованості студентів закладу вищої освіти щодо соціально-природних небезпек, що пов’язані з інфекційними хворобами (на прикладі корости). Звернуто увагу на низький рівень знань студентів про способи уникнення та захисту (профілактику) корости.Наведено результати опитування, наголошено на порівняльній характеристиці спалахів захворювання корости в м. Рівне, Рівненській області та Україні за 5,5 років поспіль. Представлено дані дослідницької роботи у доповіді, лекційному та практичному занятті, підготовці студентів до Міжнародної конференції та участь у Круглому столі «Просвітницька робота з учасниками освітнього процесу щодо попередження інфекційних хвороб».Зроблено висновки про необхідність підвищення рівня знань студентів закладу вищої освіти через просвітницьку роботу, виховання культури здоров’я, формування навичок безпечної поведінки впродовж життя, що уможливлює засвоєння теоретичних основ окресленої проблеми і систематизацію теоретичних знань, сприяє гартуванню здорової особистості.

ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ БОЙОВОГО ТА ОПЕРАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У статті проаналізовано ефективність формування міжкультурної компетентності у процесі практичної підготовки майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення. У період навчання майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення офіцери оволодівають навичками, вміннями, методами та формами організації професійної діяльності, а саме: вправляються у виконанні службових обов’язків у військових частинах, закріплюють теоретичні знання, розвивають навички облаштування укриття з використанням маскувальних властивостей місцевості, влаштування загородження, ведення бою тощо. На командно-штабних, тактичних навчаннях курсанти відпрацьовують методи ведення операції або бою на тлі спеціально створеної військово-політичної, стратегічної, оперативної та бойової обстановки. Звернуто увагу, що у процесі проходження практики майбутні фахівці бойового та оперативного забезпечення повинні розвивати мовні знання, такі як: полікультурні знання, знання про військово-професійні цінності, правила вербальної та невербальної комунікативної поведінки військовослужбовців. Метою їх навчання є отримання знань про стилі спілкування американських, англійських військовослужбовців та використання комунікативних стратегій для досягнення мети, вміння вести діалог з представниками інших культур. Військовослужбовці закріплюють навички толерантної комунікативної поведінки, здатність контролювати свої дії під час спілкування, зокрема вміння долати страх, етнічні та культурні стереотипиЗроблено висновки, що під час проходження курсантами навчальної і військової практики в умовах, наближених до реальних, з метою формування міжкультурної компетентності виявили проблемно-пошукові методи навчання, а саме кейс метод та навчально-рольова гра. Застосування кейс методу сприяє створенню умов для формування навичок й умінь, що є вагомими складовими міжкультурної компетентності. Навчально-рольова гра передбачає моделювання ситуацій професійно орієнтованого спілкування й має на меті навчання майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення прийняттю рішень.

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ В СИСТЕМІ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

У статті уточнено й системно визначено сутність поняття «превентивна педагогічна діяльність», «готовність до превентивної діяльності»; на підставі особливостей превентивної діяльності з’ясовано сутність і специфіку готовності майбутніх педагогів до її реалізації у практиці початкової школи. Превентивна діяльність розглядається як дії, що спрямовані на визнання пріоритетів особистісного розвитку студентів, їхніх потреб, мотивів, цілей, здібностей, індивідуально-психологічних особливостей власної траєкторії професійного зростання та набуття високого рівня професіоналізму. Готовність до превентивної діяльності розглядається як складне особистісне утворення, яке поєднує в собі знання, уміння, професійні якості, що дозволяють успішно здійснювати превентивну діяльність, будувати освітній процес на принципах педагогічної підтримки, допомоги й запобігання відхиленням вчинків молодших школярів від норм поведінки та спілкування, прийнятих у суспільстві. Обґрунтовано структурні компоненти, критерії цього складного особистісного утворення та зміст підготовки студентів. Структурні компоненти готовності взаємозалежні й взаємозумовлені. Їхня виразність визначається змістовністю, логічністю, гнучкістю структурної складової педагогічної підготовки студентів. Установлено, що позитивні результати у формуванні готовності студентів до превентивної діяльності можливі при взаємовідповідності структурних компонентів готовності як складного особистісного утворення майбутнього педагога. Конкретизовано зміст педагогічної підготовки в системі університетської освіти; встановлено етапність реалізації її цілей у практиці вищої школи (на першому етапі формуються первинні уявлення про превентивну діяльність, про функції й превентивні дії педагога, сутність педагогічної підтримки й запобігання негативним звичкам у поведінці молодших школярів. На другому етапі студенти одержують уявлення про специфіку превентивної педагогіки й діяльності педагога, її відмінність від корекційної педагогіки і діяльності. На третьому етапі студенти опановують технологію індивідуально-творчої превентивної діяльності; виокремлено й обґрунтовано необхідність співвідношення змісту підготовки майбутніх педагогів до превентивної роботи зі структурними компонентами готовності як важливої характеристики педагогічного професіоналізму.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ І ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНИЙ ПІДХОДИ В МЕТОДИЦІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Стаття присвячена вивченню потенціалу лінгвістичного та екстралінгвістичного підходів до навчання дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» у педагогічних закладах вищої освіти. Завданням дослідження є висвітлення основних шляхів усунення орфоепічних, акцентуаційних, лексичних, синтаксичних і пунктуаційних недоліків професійного мовлення майбутніх учителів початкових класів у межах навчального курсу. На основі аналізу інформаційного простору проблеми встановлено, що перспективи застосування лінгвістичного підходу в контексті української мови за професійним спрямуванням представлені незначною кількістю публікацій. Лексичний аспект професійного мовлення спрямований на формування термінологічної компетентності студентів і частково – на розкриття методики лексичної сполучуваності у фаховій мові та усунення лексичних помилок. Наголошено на актуальності проблем надмірного вживання пасивних дієслівних форм і неправильної побудови прийменникових конструкцій у писемному діловому мовленні, а також можливостях їх вирішення у межах курсу. Окреслено основні аспекти вдосконалення синтаксичного й пунктуаційного оформлення професійного мовлення студентів та невирішені питання у цьому контексті. Лінгвістичний підхід до навчання української мови за професійним спрямуванням охоплює реалізацію прагмалінгвістичних категорій у професійній комунікації, зокрема мікропрагматичних одиниць (рівень мовця), макропрагматичних (рівень реципієнта), мегапрагматичних (соціальний рівень). Акцентовано на відсутності досліджень методики навчання особливостям застосування екстралінгвістичних засобів у професійному спілкуванні. Підтверджено необхідність інтегрованого застосування лінгвістичного підходу до навчання української мови за професійним спрямуванням поряд з іншими концептуальними підходами до мовної освіти.