СТАТУС ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

Досліджено використання комплексного механізму військово-цивільної адміністрації, відносини між рівнями управління на окремих територіях України. Розглянуто, як цей приклад покращує або змінює розуміння статусу органів місцевого самоврядування в особливих умовах. На цій основі проведена оцінка того, чи дійсно військово-цивільні адміністрації забезпечують закріплене право територіальних громад на місцеве самоврядування. Проаналізовано проблематику поточної взаємодії при здійсненні повноважень всіх державних органів на територіях з особовим статусом. Надано науково обґрунтовану інформацію про характер проблем у процесі управління обласними радами на територіях, на яких функціонують військово-цивільні адміністрації Донецької та Луганської областей, пропозиції щодо пріоритетних напрямів їх розв’язання та шляхи оптимізації системи управління в області функціонування військово-цивільних адміністрацій. Якісне функціонування військово-цивільних адміністрацій як резервного механізму державного управління та забезпечення виконання законів України має вирішити загострену проблематику законодавчого врегулювання діяльності органів місцевого самоврядування у Донецькій та Луганській областях. Правовому урегулюванню підлягають відносини у сфері праці, оплати трудової функції, підпорядкуванні працівників правилам трудового розпорядку, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативно–правовими актами з трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором тощо. Недосконалість положень Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», пов’язується з необхідністю врегулювання питання діяльності органів місцевого самоврядування, неспроможних виконувати свої функції там, де виникла потреба створення нових механізмів управління, таких як військово-цивільна адміністрація. Водночас в Донецькій і Луганській областях, окрім функцій та повноважень встановлених законодавством, в процесі децентралізації вони більше набувають ознак органу місцевого самоврядування та стають механізмом децентралізації на цих територіях. На військово-цивільні адміністрації покладається додаткова функція формування громад, формування нової територіальної основи для функціонування органів місцевого самоврядування. Зазначене актуалізує потребу в дослідженні, метою якого є ідентифікація викликів для органів місцевого самоврядування в межах виконання повноважень військово-цивільними адміністраціями. Визначення реального стану та актуальних проблем у процесі управління обласними радами на територіях утворення цих деожавних органів, проведення аналізу причин їх виникнення, відпрацювання основних напрямів, шляхів та способів оптимізації системи управління та функціонування військово-цивільних адміністрації можуть бути підставою для постановки та проведення інших наукових робіт щодо практичного розв’язання визначених у цій роботи проблем.

СВІТОВІ ПРАКТИКИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ БЛАГОУСТРОЮ МІСТ

Розглянуто світовий досвід публічного управління сферою благоустрою міст. Досліджено сучасні тенденції розвитку благоустрою міст, визначено проблеми сфери благоустрою й озеленення, проаналізовано досвід впровадження сучасних ідей покращення комфортного проживання громадян міст США, Великобританії, Швеції, Німеччини, Франції. Встановлено, що в розвинених державах. питання екологічного стану посідають одне з провідних місць у політичному та громадському житті суспільства. З`ясовано широке коло вимог до сфери благоустрою: соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, інженерні та архітектурні. Вони передбачають виконання певного комплексу заходів щодо екологічного стану та зовнішнього вигляду міст для створення більш комфортних мікрокліматичних, санітарно-гігієнічних й естетичних умов на вулицях, в житлових кварталах, громадських місцях (парках, бульварах, скверах, площами тощо). З огляду на зарубіжний досвід, що основним етапом на шляху до міського комфорту є планування ефективної системи благоустрою міста. Виявлено, що основним напрямом розвитку системи благоустрою у зазначених країнах є розвиток системи озеленення території та класифікація таких територій за рівнями озеленення, оновлення та покращення їх відповідно до затверджених типових схем облаштування вулиць, озеленення, велосипедних доріжок тощо. Проаналізовано сучасні світові практики публічного управління сферою благоустрою міст та визначено, що в світі вже сформувалася чітка система організації, координації й контролю щодо виконання поставлених завдань між владою та громадскістю згідно з існуючими потребами. Це є прикладом правильної співпраці влади та громадськості та передумовою формування для міст України можливого сценарію для створення власних підходів щодо благоустрою та виявлення основних проблемних питань у зазначеній сфері.

БЕЗПЕКОВА СКЛАДОВА ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ

У статті наведено результати дослідження сучасного стану безпекової освітньої компоненти у змісті професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Акцентовано увагу на нагальній для нашої крани потребі цільової професійної підготовки державно-управлінських кадрів, компетентних у питаннях національної безпеки. Розглянуто процес становлення спеціальності «Державне управління у сфері національної безпеки» в межах галузі знань 1501 Державне управління протягом 2002-2015 рр. Проведено вибірковий аналіз магістерських програм зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» деяких закладів вищої освіти на предмет наявності обов’язкових та вибіркових навчальних дисциплін, спрямованих на формування у студентів безпекової складової фахової компетентності. Обґрунтовано пропозиції щодо переліку спеціальних (фахових, предметних) компетентностей здобувачів вищої освіти за вказаною спеціальністю в рамках магістерської програми «Державне управління у сфері національної безпеки», а також стосовно переліку обов’язкових компонент відповідної програми. Зроблено такі висновки: включення освітніми закладами в магістерські програми зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» навчальних дисциплін з питань національної безпеки, державного управління у цій сфері, має фрагментарний характер, через що у змісті цих програм розмивається безпекова компонента; відсутність бюджетних магістерських програм зі спеціальності 256 «Національна безпека», а також з питань державного управління у сфері національної безпеки за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» свідчать про брак системного підходу до вирішення проблем професійного навчання управлінських кадрів для сфери національної безпеки. Обґрунтовано пропозицію щодо необхідності розробки та впровадження у навчальний процес магістерських програм «Державне управління у сфері національної безпеки» зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування», фінансування таких програм за рахунок коштів державного бюджету.

ІНСТИТУЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Eкономічні, політичні, соціально-правові рамки взаємодії між суб’єктами споживчого ринку формуються в інституційному середовищі як сукупності «правил гри» (правила, настанови, норми, санкції тощо),. Суб’єктна структура регуляторного впливу на споживчому ринку представлена державними, регіональними інститутами та організаціями, які є не тільки інститутами політичної влади, а й громадськими інститутами, котрі формують соціально-правове поле функціонування економічних агентів. Зазначені суб’єкти забезпечують функціональну основу реалізації організаційно-інституційного управління споживчим ринком в Україні. Метою статті є дослідження інституційних аспектів відносин, що виникають в процесі державного впливу і саморегулювання споживчих ринків, регулювання їх розвитку як системи заходів з державного програмування структури економіки України та областей. Розглянуто безперервний процес впливу на ринок з боку попиту і пропозиції, а також боротьби із «тіньовою» економікою, спрямований на розв’язання завдань, що стоять перед суб’єктами підприємницької діяльності і державою в умовах економічної та законодавчої невизначеності. Визначено сценарії взаємодії суб`єктів національного споживчого ринку, особливості формалізації такої взаємодії з урахуванням національної специфіки, а також фактори обмеженої раціональності сторін взаємодії. Обґрунтовано найбільш значущі інституційні проблеми ринку в Україні. Проаналізовано процес організації споживчого ринку України та виявлено домінування неформальних інститутів, що визначають підприємницьку діяльність, та перерозподіл трансакційних витрат за допомогою виплат неформального характеру. Здійснено кількісну оцінку трансакційних витрат суб’єктів підприємницької діяльності на основі даних. Запропоновано шляхи розвитку інституційного середовища державного регулювання споживчого ринку в Україні.

МІСЦЕ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Визначення місця іншомовної комунікативної компетенції в професійній компетентності сучасного державного службовця проблематика нашого дослідження. Здійснено детальний аналіз вітчизняних наукових праць та законодавчої (нормативної) бази. Встановлено, що важливою умовою для вступу на державну службу та подальшого її проходження на всіх етапах є відповідний рівень професійної компетентності державного службовця. Від рівня професійної компетентності кожного державного службовця залежить ефективність функціонування державної служби загалом. Комунікативна компетенція висвітлена як вагома складова професійної компетентності. Враховуючи необхідність залучення державного службовця до міжнародних відносин, постійного перебування в міжнародному інформаційному просторі, комунікативні навички та достатній рівень знання іноземної мови професійного спрямування стають вирішальними у даному питанні та дають впливають на формування та розвиток іншомовної комунікативної компетенції. З метою розкриття сутності цієї компетенції, наголошено на основних її компонентах та надано пояснення до кожного з них. Доведено, що формування та розвиток іншомовної комунікативної компетенції відбувається одночасно з проходженням професійного навчання державних службовців. Наведено приклади започаткованих на державному рівні програм з вивчення іноземної мови (англійської), до яких залучаються державні службовці. Також зазначається, що самоосвіта та саморозвиток мають не менш вагомий вплив на навчання, що надає можливість самостійно планувати, коригувати, координувати своє навчання та самостійно впливати на формування іншомовної комунікативної компетенції як складової своєї професійної компетентності. Зазначено, що іншомовна комунікативна компетенція посідає чільне місце в професійній компетентності сучасного державного службовця та сприяє застосуванню отриманих під час професійного навчання знань та вмінь у професійній діяльності, використовуючи спеціальні лінгвістичні засоби.

МАТЕРІАЛЬНІ РЕЗЕРВИ ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ КОМПОНЕНТ РЕСУРСНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Сучасне лабільне середовище потребує розробки дієвих механізмів запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Ефективні заходи запобігання беззаперечно здатні попередити значну кількість надзвичайних ситуацій природного, техногенного та іншого характеру. Злагоджені дії під час ліквідації наслідків збережуть життя та зменшать наслідки такої ситуації. У цьому процесі важливою складовою виступає матеріальне забезпечення, адже недостатня кількість та якість матеріальних запасів знижують результативність заходів з реагування на надзвичайні ситуації та призводять до збільшення втрат і тривалості дій з подолання їх наслідків. Проблемні питання економічного характеру, які виникають під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, потребують перегляду ресурсного механізму державного управління в системі цивільного захисту України. У запропонованій статті розглянуто поняття ресурсного механізму державного управління у сфері цивільного захисту населення і територій, матеріальних резервів, їх види. На підставі аналізу визначень, запропонованих провідними науковцями, удосконалено та сформовано авторське визначення понять «механізм управління» та «ресурсний механізм державного управління у сфері цивільного захисту населення і територій». Встановлено, що цей механізм, зокрема, передбачає забезпечення наявності матеріальних ресурсів через призму вимог до формування, накопичення, зберігання та відчуження матеріальних резервів всіх рівнів з метою ефективної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Досліджено основні відмінності оновлених Методичних рекомендацій щодо створення та використання матеріальних резервів для запобігання виникненню і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що застосовуються Державною службою України з надзвичайних ситуацій з 2020 року, від попередніх, які були чинними з 2017 року. На підставі аналізу законодавчих вимог щодо формування та використання матеріальних резервів запропоновано ключові заходи, яких необхідно вжити задля забезпечення сталого розвитку економіки в умовах надзвичайних ситуацій. Представлений науковий доробок уміщує дослідження заходів з удосконалення ресурсного механізму державного управління системою цивільного захисту України.

ПОЗИЦІЇ ЛІДЕРА У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

В сучасних умовах Україна, як незалежна держава поставила перед собою ряд завдань, в тому числі створити індивідуальну державну політику, як в цілому так і в різних сферах діяльності. Значною мірою це стосується кадрової політики, механізмів її реалізації, як універсального важеля, на основі якого держава має вплив на стан суспільного, економічного та політичного розвитку. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до позицій лідера у структурі державного управління. Важливим аспектом вирішення даної проблеми є ефективність управлінської діяльності, так як від її результативності залежить функціональна спроможність організації. Враховуючи це, необхідно побудувати комфортні, з боку суб’єкта та об’єкта управлінської діяльності умови, які задовольнять всіх учасників даного процесу та будуть відрізнятися значно вищим рівнем відповідальності до виконання соціальної функції держаного управління. Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, яка покращить якість реалізації управління державою. Визначено, що лідерство є новою якістю управління людськими ресурсами. Для розвитку професійної державної служби необхідно забезпечити якість розвитку сталої спроможності лідерства. Лідерство у державному секторі пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення. Проаналізовано основні засади лідерства у структурі державного управління. Теорія лідерства за Н. Макіавеллі визначено теоретичним підгрунтям дослідження. Здійснено систематизацію теорій лідерства. охарактеризовано основні зміни, щодо управління персоналом на державному рівні після прийняття Закону України «Про державну службу», узагальнено навички лідера в рамках державного управління та виокремлено особистісні характеристики лідера при реалізації державного управління.

ІНФОРМАЦІЯ – ВАЖІЛЬ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

Вимогами сучасності для сталого функціонування глобального суспільства в умовах надзвичайних викликів до його стійкості є проведення методологічних та науково-прикладних досліджень з проблематики цивільної безпеки, вивчення кращих практик антикризового менеджменту країн Європи. Також науковим завданням є теоретичне обґрунтування складових механізму державного управління сферою цивільної безпеки та їх характеристик. На основі аналізу механізму державного антикризового управління республіки Польща гіпотетично визначено інформацію як центральний (базовий) його важіль, обгрунтовано її значущі характеристики. Методами дослідження були метод компаративного аналізу, контент-аналізу, гіпотетичний, метод інтерв’ювання експертів. На основі аналізу попередніх наукових розвідок визначено, що такі структурні елементи механізму державного управління як політики, важіль, інструменти, зокрема в управлінні сферою цивільної безпеки, не знайшли свого місця, часом їх ототожнюють, а здебільшого лише похідно про них згадують. Зазначені дослідження є теоретичною базою підтвердження гіпотези, що інформація є основою прийняття державних управлінських рішень, невід'ємною частиною системи, метою якої є зменшення стану невизначеності її функціонування, не лише міждисциплінарним терміном, який суперечить невідомому, а й ключовим фактор (важелем державного управління) національної безпеки. Обіг інформації є підгрунтям належного функціонування системи антикризового управління Республіки Польща (далі – РП). Аналіз системи антикризового менеджменту РП свідчить, що діяльність органів управління спрямована на організацію і підтримку всіх можливих систем комунікації – інформаційних, транспортних, логістичних тощо. Чим вищий рівень управління, тим важливішим є фактор координації окремих видів діяльності. Ця координація органів управління (сил) антикризового менеджменту заснована на базі отримання (надання) повідомлень (інформації) з наявних сил і засобів та проведених заходів суб’єкта системи нижнього рівня управління та повідомлень із запитом необхідних сил і засобів з вищих рівнів управління. Також значна увага приділяється системі моніторингу визначених загроз. Пропонується замість поняття «моніторинг» ввести «контролінг», в основі якого лежить збір, обробка, перевірка, стандартизація відповідної інформації (повідомлення) про стан (загрозу, ризик) об’єкта захисту. Визначено, що для упорядкування ієрархічної інформації та обробки даних у системі антикризового менеджменту РП, підтримання ефективного інформаційного потоку стандартизованих даних (збір мінімального обсягу даних, доповнення (за необхідності) їх додатковою інформацією та представлення у вигляді звіту (початкового, корегуючого, заключного) про ситуацію) функціонує інформаційно-аналітична система «Central Reporting Application». Зроблено висновок, що інформація – це зміст, який передається повідомленням, що надає можливість зрозуміти сенс даних і взаємозв’язок між ними, точка опори системи (механізму) державного управління антикризового менеджменту, відповідно до характеристик якої визначається ефективність діяльності його комунікаційної складової зокрема та всієї системи антикризового менеджменту загалом. Визначено значущі характеристики інформації, серед яких: актуальність, цінність, своєчасність, обґрунтованість, правдивість або істинність (хибність), суб’єктність (суб’єктивність), об’єктивність, первинність (вторинність), корисність, повнота, точність, гнучкість, достовірність, достатність, унікальність, однозначність. Напрямом подальшого дослідження є вивчення практичних кейсів щодо функціонування інформаційно-аналітичних систем антикризового менеджменту країн Європи з визначення значущих характеристик інформаційних потоків, що в них обробляються.

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У МАГІСТРІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ

Стаття присвячена розкриттю питання формування іншомовної комунікативної компетенції у здобувачів другого (магістерського) рівня освіти за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування”. Розглянуто сутність понять “компетенція”, “іншомовна компетенція”, “комунікативний підхід”. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питань якісної підготовки сучасних фахівців з державного управління та адміністрування. Обґрунтовано важливість розвитку комунікативної компетенції та необхідність вивчення магістрами з публічного управління та адміністрування іноземних мов в цьому контексті. Зазначено, що комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови, в основі якого покладено комунікативний підхід, передбачає формування у слухачів іншомовної комунікативної компетенції, яка вважається сформованою, якщо слухачі використовують іноземну мову з метою самостійного отримання і розширення своїх знань і досвіду. Встановлено, що характер навичок та вмінь, пов’язаних з формуванням іншомовної комунікативної компетенції при вивченні іноземної (англійської) мови магістрами з публічного управління та адміністрування носить не лише комунікативно-орієнтований, але й професійно-спрямований характер. У дослідженні показані ефективні форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування, зокрема з використанням проєктних технологій, аудіо- та відеоматеріалів, у тому числі автентичних матеріалів. Проведено опитування у формі анкетування серед слухачів магістратури за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” та державних службовців, які проходили навчання з підвищення кваліфікації в Інституті державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (м. Київ). За результатами проведеного аналізу з’ясовано, що навчальна дисципліна “Іноземна (англійська) мова за професійним спрямуванням” є актуальною у наш час, слухачі виявляють бажання та розуміють необхідність вивчення мов для здійснення подальшої професійної діяльності або використання в різних життєвих ситуаціях, відмічають значне покращення свої знать за час навчання.

Інституційні засади адміністрування протиепідемічних заходів в умовах сучасної системи охорони здоровʼя України

Поширення в Україні епідемій свідчить, що профілактична робота не достатня й потребує ретельного вивчення. Важливість проблеми запобігання поширенню соціально-небезпечних хвороб відзначена і у документах Організації Об’єднаних Націй. Наразі виклики соціально небезпечних хвороб становлять велику проблему не тільки для національних систем охорони здоров’я, так й для світової спільноти, що вимагає консолідованої масштабної та ефективної відповіді світу. Незважаючи на зниження показників захворюваності з деяких нозологій, епідемічна ситуація з інфекційних хвороб в країні залишається нестабільною. Відповідно до Стратегії національної безпеки України у розрізі прогнозних і поточних загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов визначається загроза виникнення і поширення як уже відомих, так і нових інфекційних хвороб. Причиною цього є низький рівень стану здоров’я населення та високий рівень його захворюваності тісно пов'язаний з низьким рівнем соціального захисту окремих верств населення, наявністю безробіття та неконтрольованих міграцій. На сучасному етапі відбулося значне погіршення епідеміологічної ситуації щодо особливо небезпечних інфекцій як в Україні, так і в усьому світі. Це обумовлено політичною та економічною нестабільністю, масовою міграцією населення, військовими конфліктами та передислокацією військ, новими умовами господарювання з порушенням стабільності систем епізоото-епідеміологічного нагляду, що діяли раніше, послабленням профілактичних заходів. На територіях, які постраждали від наслідків надзвичайних ситуацій можливе різке погіршення санітарно-епідемічної ситуації, що викликає потребу в проведенні санітарних та протиепідемічних заходів по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя постраждалого населення. Ґрунтуючись на аналізі адміністрування протиепідемічних заходів в умовах реформування системи охорони здоров’я України, змушені констатувати наявний юридичний дисбаланс, що пов'язаний з неузгодженістю нормативних актів з документами вищого рівня, тобто законами. Даний стан справ спричинений потребою внесення змін і доповнень, а також прийняттям нових нормативних актів, що мають регулювати ситуацію за принципом «тут і зараз», стрімко реагуючи на нові загрози і виклики в системі охорони здоров’я. Значення управління у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя важко переоцінити, адже йдеться про забезпечення умов життєдіяльності всього суспільства, про його безпеку, а, отже, національну безпеку держави Україна. Проте у ході реорганізації центральних органів виконавчої влади забезпечення санітарно-епідеміологічного було розділено між двома органами виконавчої влади: питання санітарного нагляду та контролю покладено на створений у ході орган – Держспоживслужбу, а контроль за епідеміологічною ситуацією – на управління громадського здоров’я МОЗ України, без чіткого визначення та розмежування функцій та повноважень. Можна стверджувати наразі про неповну інституційну спроможність забезпечити належний стан санітарного та епідеміологічного нагляду у зв’язку з ліквідацією Державної санітарно-епідеміологічної служби та відсутністю однозначного визначення центрального органу виконавчої влади, що має реалізовувати державну політику у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Спираючись на вищевикладене нагальною потребою є створення регіональних центрів контролю та профілактики захворювань для створення сучасної системи реагування на загрози для здоров’я та протиепідемічного захисту. Перспективи подальших розвідок у даному напрямі будуть полягати у дослідженні генези системи управління протиепідемічним захистом в умовах надзвичайних ситуацій.