Інформаційна безпека середовища як чинник розвитку громадянської компетентності молоді

Актуальність досліджуваної проблеми визначається соціальним запитом на створення освітнього середовища, максимально наближеного до стандартів безпечного і сприятливого для розвитку громадянської компетентності молоді. Метою представленого дослідження було виявлення особливостей впливу інформаційної безпеки середовища на розвиток громадянських компетентностей молоді. Методи дослідження: для визначення особливостей когнітивних настанов молоді застосовувалась авторська версія методики семантичного диференціалу; для виявлення особливостей впливів соціального середовища на розвиток когнітивних настанов – авторський опитувальник; для встановлення зумовленості громадянських компетентностей молоді особливостями когнітивних настанов – методи кореляційного та кластерного аналізу. Виокремлено два рівні аналізу зумовленості розвитку громадянської компетентності молоді: 1) ступінь сформованості когнітивних настанов, які забезпечують здатність протидіяти негативним інформаційним впливам; 2) відповідність впливів соціального середовища вимогам безпеки. За результатами дослідження виявлено особливості когнітивних настанов майбутніх педагогів на критичний аналіз ситуації, на раціональне оцінювання інформації, на рефлексивний аналіз ситуації. Визначено показники громадянських компетентностей, які утворюють кластери з показниками когнітивних настанов. Виявлено тенденції щодо зумовленості розвитку ціннісних, мотиваційних та ставленнєвих компонентів громадянської компетентності рівнем сформованості когнітивних настанов особистості на раціональний аналіз інформації, критичний аналіз ситуації та рефлексію. Зроблено висновок про те, що соціальне середовище загалом і освітнє зокрема не сприяє належним чином розвитку компетентностей, які зумовлюють якість опрацювання інформації, зниження конфліктності та протистояння маніпулятивним впливам. Визначено ймовірні причини низької результативність зусиль середовища, спрямованих на розвиток когнітивних настанов.

Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

Особливості застосування арттерапії в соціально-психологічному супроводі ВПО

Актуальність. Соціально-психологічний супровід ВПО є актуальною потребою українського суспільства в умовах триваючих військових дій на сході країни, ускладнених світовою кризою пандемії COVID-19. Сучасні напрями супроводу обговорюється у площині сприяння відновленню психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS), посилення особистісної автономності, зокрема здатності самостійно організовувати свою власну життєдіяльність і бути суб’єктом свого життєтворення. Важливим напрямом соціально-психологічного супроводу ВПО є арттерапевтичні методи. Попри широке використання арттерапевтичних методів в практиці соціально-психологічного супроводу ВПО в Україні, не вистачає загального аналізу напрацьованого доробку. Метою статті є визначення особливостей застосування арттерапії в соціально-психологічному супроводі ВПО в Україні. Методи і методологія. Проведено контент-аналіз 30 публікацій вітчизняних авторів, присвячених використанню арртерапії в соціально-психологічному супроводі ВПО в Україні на основі чотирьох критеріїв: вік клієнтів, модель супроводу, вид арттерапії, критерії ефективності арттерапевтичного втручання. Результати. Показано, що 56,7% статей присвячені застосуванню арттерапії в соціально-психологічному супроводі дітей. 36,7% проаналізованих статей описується психосоціальна модель супроводу (без задіяння аспекту тілесності). 73% проаналізованих джерел повідомляють про використання малюнкових методів. Серед ефектів арттерапевтичної роботи 50% авторів виділяють катарсис, 40% – покращення емоційної саморегуляції. Перспективи подальших досліджень пов’язані з популяризацією накопиченого практичними психологами масиву успішних кейсів практичного використання арттерапії у соціально-психологічному супроводі ВПО. Необхідним є також збільшення кількості доказових наукових досліджень використання арттерапії у соціально-психологічному супроводі ВПО

Зв’язок особливостей планування життєвого шляху з рівнем невротизації у жінок різних сексуальних орієнтацій

Актуальність. Проблема психологічного стану представниць СМ є практично не дослідженою в Україні. Представниці СМ потенційно психологічно більш уразливі через стигматизацію та агресивне ставлення до них представників гетеросексуальної більшості, в тому числі, найближчих родичів. Мета дослідження - виявити, наскільки жінки, що відносяться до сексуальних меншин (СМ), відрізняються в образі і плануванні життя від гетеросексуальних жінок, та як це пов’язано з рівнем невротизації, що їм властивий. Методи дослідження: анкета щодо життєвих планів; графічна методика оцінки значущості минулого, теперішнього, майбутнього; Шкала для психологічної експрес-діагностики рівня невротизації Л.І. Вассермана. Вибірку дослідження склали 50 жінок гетеросексуальної орієнтації, 76 бісексуалок та 36 лесбіянок. Діапазон віку 16-46 років, медіана віку – 23 роки. В результаті дослідження були виявлені найбільш вразливі аспекти життєвого планування представниць СМ, які стосуються низьких очікувань створення власної сім'ї; коротшого очікуваного життєвого шляху і більш високої ймовірності суїциду. При цьому представниці СМ мають значимо більше сексуальних партнерів. Це можна пояснити меншим тиском стримуючих соціально-культурних стереотипів поведінки всередині співтовариства СМ у порівнянні з традиційними відносинами чоловіків і жінок та еволюційно успадкованою схильністю до більш широкого кола сексуальних контактів. Рівень невротизації на найменшому рівні зафіксовано у жінок з традиційною сексуальною орієнтацією, значуще вище він у лесбійок, на найбільш високий – у бісексуальних жінок. Це відображує дезадаптованість представниць СМ в суспільстві, де переважаюча гетеросексуальна більшість негативно ставиться до різноманітності існуючих сексуальних орієнтацій. Обмеження дослідження можуть полягати у невеликому обсязі досліджених груп та їх нерівномірності. Перспективи подальших досліджень. Планується вивчити особистісні особливості та ціннісну сферу представниць СМ, щоб виявити, наскільки вони пов’язані з сексуальною орієнтацією та життєвими планами. Можливість використання результатів дослідження для підвищення якості психологічної допомоги та обізнаності суспільства становить практичну значущість дослідження. Результати роботи можуть вплинути на збільшення толерантності, інклюзії та прийняття різноманітності в Україні.

Психологічний підхід до прогнозування макросоціальних процесів: п’ятифакторна модель суспільного розвитку

ктуальність. Прогнозування розвитку великих спільнот як у класичній, так і в сучасній науці здійснюється переважно на основі теоретично побудованих моделей суспільного розвитку і передбачає виокремлення глобальних закономірностей і чинників історичного процесу. Недоліком таких моделей з практичної точки зору є те, що вони не розраховані на прогнозування особливостей розвитку того чи іншого суспільства в обмежені проміжки часу. Тому метою цієї статті було розроблення прогностичної моделі, яка дозволяла б визначати характер розвитку конкретного соціуму на короткострокову та середньострокову перспективу. Методологія. Вихідним теоретико-методологічним базисом дослідження стало положення про те, що суб’єктом суспільного розвитку є людина як член соціуму, і саме змістами її психічного життя задається напрямок цього розвитку. Результати. На основі цього положення за допомогою теоретичного аналізу було виокремлено п’ять факторів, за якими може бути визначений вектор розвитку певного суспільства. Це, по-перше, уявлення про бажаний стан соціуму, які притаманні членам цього соціуму; по-друге, їхній локус контролю в політичній сфері; по-третє, їхній рівень політичної компетентності; по-четверте, їхній рівень ресурсного забезпечення, необхідний для досягнення бажаного стану соціуму; і, по-п’яте, чисельність соціальних груп, які розділяють ті чи інші уявлення про бажаний стан соціуму. Для здійснення прогнозування у просторі суб’єктивних моделей соціуму для кожної такої групи будується вектор, напрямок якого задається бажаним станом соціуму, а величина задається середнім показником локусу контроля, середнім показником політичної компетентності та рівнем ресурсного забезпечення, притаманними цій групі. Сума отриманих векторів дозволяє визначити загальний вектор розвитку суспільства. Висновки та перспективи подальших досліджень. Побудований у такий спосіб прогноз дозволяє описувати загальні тренди і сценарії розвитку певного соціуму. При цьому релевантність прогнозу обмежується середньостроковою перспективою, що пов’язано з умовою константності значень, отриманих за всіма п’ятьма факторами прогностичної моделі. Операціоналізація цієї моделі становить перспективу подальшої роботи.

Само- та взаємодопомога в опануванні ветеранами та волонтерами посттравматичних стресових станів при повернені до мирного життя

Актуальність. Повернення ветеранів до мирного життя є важливою та складною проблемою для різних країн, які мають досвід участі у військових діях. В Україні ця проблема ускладняється гібридним характером війни; необхідністю залучення до адекватної боротьби з російською агресією чисельної групи цивільних людей – волонтерів, втому числі значної кількості жінок тощо. Мета дослідження полягає у визначенні ефективності набуття ветеранами і волонтерами знань і умінь само та взаємодопомоги в опануванні посттравматичних стресових станів засобами тілесно зорієнтованих і дихальних психотехнологій у відновлені їхнього психологічного благополуччя при поверненні до умов мирного життя. Методи і методологія. Досліджено 20 учасників тренінгу взаємодопомоги: 8 чоловіків-ветеранів і 12 жінок-волонтерок, 10 з яких також є членами сімей ветеранів. Основними методами дослідження були: включене спостереження, аналіз запитань та відповідей учасників, анкетування. Результати. Зазначено, що для певної частини учасників дослідження умови гібридних війни і миру, поширення коронавірусної інфекції є стимулами особистісного зростання, проте для значної частини вони, навпаки, зумовлюють актуалізацію посттравматичних стресових станів. Опитування учасників безпосередньо після завершення тренінгу показало досить високу самооцінку ефективності опанування ними представлених психотехнологій відновлення психологічного благополуччя при повернені до мирного життя: 100% повідомили про опанування психотехнологіями самодопомоги, 85% - технологіями взаємодопомоги, 80% висловили бажання отримати додаткові знання і уміння. Проте повторне опитування, в якому взяло лише 9 учасників, засвідчило зменшення активності використання учасниками дослідження набутих умінь порівняно з даними першого заміру. Висновки та перспективи подальших досліджень. Зазначено, що для трансформації набутих підчас тренінгу умінь само і взаємодопомоги щодо відновлення психологічного благополуччя у сталі практики, необхідно формувати спільні груп взаємодопомоги учасників і учасниць тренінгу

Негативні психічні стани та реакції працівників поліції в екстремальних умовах службової діяльності

Актуальність дослідження. Виконання службових завдань працівниками поліції в екстремальних умовах з психологічної точки зору характеризуються впливом на психіку особистості широкого спектра несприятливих стрес-факторів. Тривале здійснення своїх службових обов’язків у надто напружених, екстремальних умовах може призводити до дезадаптації, нервово-психічного перенапруження, результатом чого є розвиток стійких негативних психічних станів. Проблема психічних станів є однією з маловивчених і складних у психологічній науці, зокрема в її прикладних розділах, пов’язаних із професійною діяльністю особистості в екстремальних умовах. Метою статті є аналіз особливостей негативних психічних станів та реакцій працівників поліції в екстремальних умовах службової діяльності. Методи і методологія. На основі комплексного аналізу наукових джерел досліджено негативні психічні стани та реакції, які виникають у працівників поліції під час виконання службових завдань в екстремальних умовах: професійний стрес, невроз, стомлення, монотонія, персервація, ригідність, фрустрація, страх, паніка, істерика, афект. Результати дослідження. Охарактеризовано найбільш типові умови і стрес-чинники, які найчастіше зустрічаються при виконанні працівниками поліції свого професійного обов’язку і приводять до виникнення негативних психічних станів та реакцій. Показано, що при виконанні професійних обов’язків високого рівня відповідальності, що потребують пошуку швидких й нестандартних варіантів виходу з екстремальної ситуації, у працівників поліції можуть проявлятися розгубленість, зниження координованості i точності рухів, уповільнення реакції, порушення логіки міркувань, зниження критичності мислення та розсіяність уваги. Запропоновано шляхи екстреної психологічної допомоги при негативних психічних реакціях. Практична значущість та перспективи подальших досліджень. Дослідження зовнішніх та внутрішніх стрес-факторів, що впливають на особистість працівника поліції в екстремальних умовах службової діяльності, сприятиме розробці засобів і методів психологічної профілактики негативних психічних станів та реакцій у працівників поліції.

Протиставлення «ми» - «вони» у міжгруповій взаємодії: тлумачення, загрози, можливості прогнозування соціальної поведінки.

Актуальність статті зумовлена важливістю аналізу міжгрупової взаємодії з точки зору соціальної психології в цілому та теорії соціальної ідентичності зокрема. Аналізуються сучасні дослідження здійснені у рамках теорії соціальної ідентичності, що стосуються міжгрупової взаємодії, протиставлення ін- та аутгруп. У світі ця теорія є однією із основних для вивчення і прогнозування міжгрупової взаємодії, в українській науковій думці ці аспекти теорії соціальної ідентичності представлені недостатньо. Мета наукового дослідження аналіз сучасних напрацювань теорії соціальної ідентичності що стосуються міжгрупового протиставлення та міжгрупової взаємодії. методологія дослідження – аналіз статтей та наукових робіт, що здійснені у рамках теорії соціальної ідентичності і здійснені з метою вивчення міжгрупової взаємодії. Результати аналізу джерельної бази показали, що міжгрупова взаємодія відбувається у залежності від того, якими є настанови членів груп щодо своєї та аутгрупи, визначення їх статусу. Більш статусні групи використовують стратегії підтримки власного статусу. Менш статусні групи використовують стратегії щодо зміни свого статусу: стратегії соціальної мобільності, соціальної креативності і соціального протистояння. Обєднавчі стратегії міжгрупової взаємодії представлені формуванням єдиної надідентичності, соціальною кросс-категоризацією та мультикультуральним фреймуванням міжгрупових стосунків. Ці теоретичні підходи можуть бути базовими для розробки методологічних підходів прогнозування міжгрупової взаємодії та зниження міжгрупової напруженості. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у глибшому аналізі результатів досліджень здійснених у межах теорії соціальної ідентичності, виділенні основних закономірностей, спільних для цих досліджень та інтеграцію отриманих знань в українську соціально-психологічну наукову думку з метою напрацювання методологічних підходів до прогнозування міжгрупової взаємодії.

Розробка та апробація опитувальника «Діагностика зрілості та типу громадянської ідентичності особистості»

Метою статті є представлення процедури розробки та апробації авторської методики діагностики зрілості та типу громадянської ідентичності особистості. Методологія. Опитувальник містить 7 основних шкал і 7 субшкал і складається з двох частин. Перша частина опитувальника містить завдання, призначені для оцінювання рівня зрілості громадянської ідентичності (шкали: Репрезентованість, Стійкість, Суб’єктна орієнтація, Концептуальність), друга – для оцінювання міри розвиненості/актуалізованості вимірів громадянської ідентичності та встановлення типу громадянської ідентичності (шкали: Інституціональна спрямованість, Спільнотна спрямованість, Індивідуально-рольова/ігрова спрямованість). На етапі апробації опитувальника взяло участь 574 громадян віком 16-62 років (середній вік 32,6 років), 241 чоловіків (42%), 333 жінок (58%). Внутрішню надійність/узгодженість шкал опитувальника перевірено за допомогою показника альфа Кронбаха (отримано значення від 0,704 до 0,852), методом «розчеплення» (коефіцієнт Спірмена-Брауна) та статистикою Гутмана (значення коефіцієнтів від 0,66 до 0,89). Ретестова надійність перевірялася за участю 215 громадян (135 жінок, 80 чоловіків, середній вік 29,9 років) шляхом повторного тестування через 4 тижні. Коефіцієнти кореляції між показниками шкал опитувальника (від 0,73 до 0,88), отримані при повторному тестуванні мають високий рівень значущості (р ≤ 0,001). Оцінка конструктної валідності здійснювалася шляхом визначення факторної структури опитувальника за допомогою експлораторного факторного аналізу методом виділення головних компонент з обертанням Varimax normalized та конфірматорного факторного аналізу. Результати засвідчили, що теоретичні моделі щодо показників зрілості та вимірів громадянської ідентичності демонструють задовільну відповідність емпіричним даним. Підтвердженням конвергентної валідності опитувальника є виявлені взаємозв’язки показників громадянської ідентичності з характеристиками его-ідентичності, особистісної зрілості та громадянською самосвідомістю. Встановлено діапазони низького, середнього та високого рівнів зрілості громадянської ідентичності, а також інституціональної, спільнотної та індивідуально-рольової/ігрової її спрямованості. За допомогою кластерного аналізу (із використанням методу дерева кластеризації та к-середніх) виявлено 8 груп досліджуваних з різним рівнем розвиненості/актуалізованості вимірів громадянської ідентичності, що дозволило описати типи громадянської ідентичності: Латентний; Інституціально-спільнотний; Спільнотний; Спільнотно-ігровий; Ігровий; Інституціонально-ігровий; Різнобічний; Державницький. Загальний відсоток коректності здійсненої класифікації складає 98,75%, що свідчить про високу достовірність поділу осіб на групи з різним типом громадянської ідентичності. Висновки. Розроблений опитувальник валідний, надійний і може використовуватися для подальших досліджень громадянської ідентичності, зокрема, для встановлення рівня зрілості громадянської ідентичності та поширення її типів серед українських громадян різного віку, статі, політичних орієнтацій.

Просторові виміри соціальних уявлень української молоді про благополуччя

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім рівнем вивчення буденних соціальних уявлень про благополуччя мешканців різних («своїх» та «чужих») територій, зокрема психологічних чинників цих уявлень. Мета статті полягає у висвітленні результатів емпіричного вивчення соціальних уявлень вітчизняних студентів про благополуччя мешканців різних країн і регіонів та зв’язку цих уявлень з соціально-культурними (територіальними) й особистісними (рівні суб’єктивного благополуччя та патріотизму) чинниками. Метод і методологія. Шляхом онлайн-опитування було досліджено 259 студентів з усіх основних регіонів України («Північ», «Центр», «Захід», «Південь» та «Схід»). Середній вік опитаних складав 19 років. Досліджуваним пропонувалося 3 методики: 1) суб’єктивне шкалювання рівня благополуччя більшості громадян ряду країн та регіонів, а також місця власного проживання/навчання; 2) шкала суб’єктивного благополуччя Е. Діннера (SWLS); 3) шкала «патріотизму» опитувальника «Громадянська ідентичність» І. Петровської. Основні результати. У буденній свідомості сучасної молоді має місце ідеалізація країн ЄС та США з одного боку (прояв топофілії) та негативний «ефект ореолу» стосовно тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму з іншого (топофобія). Оцінка благополуччя мешканців власного населеного пункту є трохи вищою, ніж співгромадян в Україні загалом. Соціальні уявлення вітчизняних студентів про благополуччя мешканців різних країн та регіонів являють собою ціннісно-когнітивні утворення, зміст яких зумовлений комплексом соціальних і особистісних чинників. Ними є: загальнодержавний та регіональний соціально-політичний дискурс, соціокультурні стереотипи, особистий досвід, рівень суб’єктивного благополуччя індивіда, а також рівень патріотизму. Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивчені соціальних уявлень про благополуччя серед інших соціодемографічних груп, а також зв’язку змісту цих уявлень із «політизованими» соціально-політичними характеристиками особистості (колективний нарцисизм, орієнтація на соціальне домінування тощо).