ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ РОЗСЛІДУВАННЯ КРАДІЖОК В УМОВАХ ВЕЛИКОГО МІСТА

Актуальність статті полягає в тому, що вирішення завдань досудового розслідування за допомогою ситуаційного підходу – поширений та виправданий практикою метод аналітичної та практичної роботи слідчого (дізнавача), що дозволяє максимально урахувати всі важливі обставини події і провадження на різних етапах розслідування та прямо застосувати наукові розробки до його певних ситуацій та умов. Формування типових слідчих ситуацій досудового розслідування кримінальних правопорушень відбуваються на основі вивчення матеріалів правозастосовної практики і є складовою практично усіх криміналістичних методик. У статті аргументовано, що слідчі ситуації початкового етапу розслідування впливають на визначення основних завдань: встановлення події, способу та предмета крадіжки; виявлення та викриття осіб, які її вчинили; визначення характеру та розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди; виявлення та процесуальне закріплення слідів кримінального правопорушення; виявлення причин та умов, які сприяли учиненню крадіжок (з правовим реагуванням на їх усунення). Виділено такі типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування крадіжок в умовах великого міста: 1) факт крадіжки встановлено, але дані про правопорушника відсутні; 2) факт крадіжки встановлено, є відомості про особу правопорушника (або групу злочинців), проте ніхто не затриманий; 3) факт крадіжки встановлено і підозрюваного затримано з викраденим майном (речовими доказами), або за «гарячими слідами». До кожної слід- чої ситуації сформовано окремі версії та запропоновано перелік першочер- гових слідчих (розшукових) дій, інших заходів, спрямованих на їх перевірку. З’ясовано, що правильна оцінка слідчої ситуації на початковому етапі розслідування крадіжки в умовах великого міста допомагає слідчому: 1) висунути низку версій; 2) зібрати криміналістично значущу інформацію про кримінальне правопорушення та його учасників; 3) своєчасно провести наступні слідчі (розшукові) дії тощо; 4) організувати належну взаємодію сил та засобів Національної поліції України; 5) правильно спланувати та організувати розслідування в цілому.

ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ АДМІНІСТРАТИВНО – ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Актуальність статті полягає в тому, що з боку держави вимагаються лише дії щодо гарантування прав та відтворення порушеного права. Зазначений механізм включає елементи, які сприяють створенню умов для здійснення свобод, охорону і захист їх від правопорушень, участь у відтворенні порушеного права людини. Аналіз джерельної основи державного управління у сфері виконання судових рішень судами та іншими установами показує, що, як правило, в контексті правоохоронних процедур представники права та практики здебільшого розглядають усі аспекти державного управління. У той же час не було проведено всебічного аналізу виконання рішень як явища державного управління та аналізу форм і методів державного управління, а отже, удосконалень у сфері державного управління в галузі правозастосування примусового виконання судових рішень. Акцентується увага, що в сучасній науковій юридичній літературі відсутній єдиний підхід до розуміння адміністративно-правового механізму забезпечення примусового виконання судових рішень, його складових еле- ментів та предмету. Оскільки найчастіше, в теорії адміністративного права, до елементів структури адміністративно-правового механізму ре- гулювання суспільних відносин зараховують норми права, що регулюють- ся управлінські суспільні відносини, адміністративно-правові відносини, а також правозастосовна практика у зазначеній сфері. Зауважимо, що у теорії права розрізняють механізм правового регулювання, механізм реалізації прав і свобод та механізм забезпечення реалізації прав і свобод людини. Крім механізму реалізації конституційних суб’єктивних прав і свобод, має значення механізм забезпечення реалізації цих прав. Такий механізм є складовою механізму реалізації суб’єктивних прав та свобод людини. Акцентуємо увагу, що механізм забезпечення виконання судових рішень, є невід’ємною складовою реалізації конституційних прав громадян, коли є необхідність втручання держави та органів влади у процес реалізації прав громадян на справедливий суд та гарантії судочинства на виконання судового рішення.

ВІДОМЧИЙ КОНТРОЛЬ В СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ ПРАВ ОСОБИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

В статті визначено доктринальні підходи до поняття «забезпечення прав і свобод людини». Встановлено, що сфера кримінального провадження є такою, в якій найбільш звужуються та можуть бути порушені конституційні права і свободи особи, оскільки діяльність органів досудового розслідування пов’язана із застосуванням обмежень прав людини та у визначених випадках. Виходячи з цього, запропоновано визначати забезпечення прав і свобод людини в сфері кримінального провадження як діяльність уповноважених органів (органи досудового розслідування, прокуратура, суд), спрямовану на недопущення порушень прав і свобод кожного учасника кримінального провадження, контроль за додержанням прав людини та захист порушених прав. Щодо визначення гарантій прав учасників кримінального провадження під час проведення слідчих (розшукових) дій, автор дійшов висновку про те, що вони є складовою частиною гарантій кримінального провадження в цілому. Такі гарантії спрямовані на забезпечення виконання завдань кримінального провадження, реалізацію його засад, додержання належної правової процедури та недопущення порушень прав і свобод учасників слідчої (розшукової) дії та в необхідних випадках сприяють відновленню порушених прав учасників кримінального провадження. Розглянуто відомчий контроль за проведенням слідчих (розшукових) дій як одну з основних гарантій забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи. Запропоновано визначати відомчий контроль як управлінську функцію керівників органів дізнання або досудового розслідування з метою виконання завдань кримінального провадження, додержання прав і свобод учасників дізнання та досудового розслідування, визначення законності дій слідчого або дізнавача, а також недоліків у здійсненні досудового розслідування з метою якнайшвидшого їх усунення. Окреслено ряд проблемних питань під час здійснення відомчого контролю за проведенням дізнавачем та слідчим слідчих (розшукових) дій, зокрема, щодо надання вказівок, витребування матеріалів кримінального провадження керівником органу дізнання або досудового розслідування вищого рівня, співвідношення повноважень слідчого та керівника органу досудового розслідування. На підставі проведеного дослідження запропоновано внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України.

КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ «ПОРТРЕТ» ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКА ВЧИНЯЄ ШАХРАЙСТВА ПІД ПРИВОДОМ ПРОПОВІДУВАННЯ ВІРОВЧЕНЬ ТА ВИКОНАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОБРЯДІВ

Актуальність статті полягає в тому, що проблема шахрайства упродовж декількох десятиліть не втрачає своєї наукової актуальності та практичної значущості. Значна кількість наукових праць фахівців у галузі криміналістики, кримінології, кримінального права, кримінального процесу, юридичної психології, присвячена різним аспектам цього суспіль- но-небезпечного явища. Метою статті є створення типового портре- ту особи, яка вчиняє шахрайства під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів, на підставі виявлення та дослідження криміналістично значущих ознак, які формують категорію «особа зло- чинця». У статті досліджено загальні аспекти стосовно формування криміналістичного «портрету» особи, яка вчиняє шахрайства під приво- дом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів, та можли- вості його використання під час здійснення кримінального провадження. Визначено категорії криміналістичнозначущої інформації, яка може бути використана в процесі вивчення особи злочинця, зокрема: демографіч- ні відомості про особу шахрая; соціальні та психологічні ознаки шахрая; відомості про фізичні та фізіологічні особливості шахрая. Проведено диференціацію шахраїв на певні види, залежно від обраної сфери діяль- ності та способу шахрайських дій та виокремлено наступні групи: шахраї, які представляють різні релігійні культи, вчиняють антисоціальні дії, шляхом провокації масових заворушень, з метою введення потерпілих в оману та заволодіння їх матеріальними цінностями; шахраї, які очолю- ють закордонні релігійні представництва та їх дії спрямовані на отри- мання та використання у своїх цілях не задекларованих пожертв грома- дян; шахраї, які є лідерами або адептами неорелігійних груп закордонного походження та, з метою отримання матеріальних цінностей, використо- вують психологічний інструментарій для формування у потерпілих стій- кої залежності від культу; шахраї, які дії яких, спрямовані на здійснення продажу адептам «неякісного товару» шляхом маніпулювання інформа- цією.

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА РОБОТА З КАДРАМИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УРСР У ПЕРЕДВОЄННИЙ ПЕРІОД

Стаття присвячена дослідженню особливостей військово-політична робота з кадрами збройних сил УРСР у передвоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. З’ясовано, що для розробки організаційної струк- тури і штатів центральних органів Наркомату оборони СРСР, на підставі затвердженої наркомом оборони схеми, були створені групи по п’ять осіб, яким доручили подати пропозиції щодо реформування штатів і організації управлінь. Для роботи над перетворенням Політичного управління Робіт- ничо-Селянської Червоної Армії була призначена група на чолі з заступником начальника. Після закінчення роботи цієї групи політичне керівництво от- римало пропозиції про вдосконалення системи управління пропаганда і оп- тимізації ряду штатних категорій. З’ясовано, що збільшення чисельності армії знову призвело до браку політпрацівників, послабило політроботу, особливо серед рядового і молодшого начальницького складу, змусило керів- ництво країни робити нові організаційні перетворення в цілях подолан- ня загрози, ослаблення керівництва Збройними Силами, зниження впливу партії в них. До того ж, у зв’язку з швидким розгортанням Збройних Сил, ре- пресіями в армії велике число молодих командирів, часто не мали достат- нього досвіду керівництва військами, висувалися на вищі посади. Багато з них були безпартійними. Таким чином, більшість командного складу вже в 1933 р було досить молодими військовослужбовцями, які не нагромадили необхідного досвіду військового керівництва. Ситуація була серйозно поси- лена в середині - другій половині 30-х років. Визначено, що слабка підготовка офіцерських кадрів була обумовлена, перш за все, недостатнім рівнем знань, отриманих в ході навчання в військово-навчальних закладах. Умови діяль- ності військово-навчальних закладів того періоду були надзвичайно склад- ними. Навчальні програми у військових академіях і училищах часто склада- лися некомпетентними людьми. Військово-політичні навчальні заклади складали за чисельністю майже 20% всіх сухопутних військ. Поряд з розши- ренням старих і створенням нових середніх і вищих військово-навчальних закладів, утворюється широка мережа курсів перепідготовки. Крім раніше існуючих двох курсів з удосконалення політскладу, відкриваються нові курси для підготовки комісарів.

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У ХОДІ РОЗСЛІДУВАННЯ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Однією з обов’язкових умов ефективного розслідування злочинів та їх подальшого судового розгляду є не лише професійний досвід працівників Національної поліції України, що проводять досудове розслідування, а й необхідність використання різних спеціальних знань. Потреби судочинства у використанні досягнень науки та техніки породжують необхідність залучення до провадження спеціальних суб’єктів − носіїв спеціальних знань, які після їх допуску в кримінальний процес є самостійними учасниками кримінального провадження. Це зумовлює необхідність вивчення питання використання спеціальних знань у кримінальному провадженні про корисливо-насильницькі злочини, що вчиняються неповнолітніми. Мета статті полягає в проведенні аналізу наукових підходів вчених щодо використання спеціальних знань в ході розслідування злочинів, а також визначенні особливостей їх застосування під час розслідування корисливо- насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Проаналізовані наукові підходи до визначення поняття «спеціальні знання». Показана роль слідчого, експерта, спеціаліста в розслідуванні злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Визначено, що одним з найважливіших засобів одержання доказів у кримінальному провадженні є проведення експертиз. Визначено, що залежно від характеру вчинення неповнолітніми корисливо-насильницького злочину можуть бути призначені судово-трасологічні, судово-балістичні експертизи, криміналістичні експертизи холодної зброї, дактилоскопіч- ні, комп’ютерно-технічні, портретні, товарознавчі експертизи. Зазначе- но також, що у разі вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідом- лювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації може бути призначена комплексна психолого-психіатрична експертиза. Зроблено висновок, що перелік окреслених нами судових експертиз, які призначаються й проводяться під час розслідування корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми, не є вичерпним і залежить від конкретної си- туації, яка складається в ході розслідування. Безсумнівним є також те, що можливості судових експертиз постійно зростають унаслідок появи нових об’єктів дослідження, а також за рахунок розроблення нових методів проведення експертних досліджень, що доцільно враховувати під час розсліду- вання цієї категорії злочинів.

СУБ›ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЄВИЙ АСПЕКТ

Актуальність статті полягає в тому, що будь-яка адміністративна дія – це завжди елемент конкретного механізму. Для її вчинення на законодавчо-нормативному рівні має бути визначено підстави, умови, рамки та головне – виконавці. Для сфери публічного адміністрування діяльності місцевих судів України це має визначальне значення, адже сфера судової процесуальної діяльності є недоторканою, будь-який сторонній вплив є забороненим. Відповідно з’ясування кола суб’єктів, уповноважених на реалізацію обов’язку держави забезпечити ефективну діяльність місцевих судів в Україні, є досить складним науковим викликом, що беззаперечно потребує своєї об’єктивізації у науково доктринальній площині. У статті здійснено спробу з’ясувати коло суб’єктів, уповноважених на реалізацію обов’язку держави забезпечити ефективну діяльність місцевих судів в Україні. Оскільки традиційно вважається, що суб’єкти, які уповноважені на реалізацію публічного адміністрування, сукупно іменуються як публічна адміністрація, стверджується, що суб’єктами публічного адміністрування діяльності місцевих судів в Україні є відповідна публічна адміністрація. З’ясовано, що в адміністративному праві європейських країн публічна адміністрація переважно визначається саме як сукупність органів та установ, які реалізують публічну владу шляхом виконання закону, підзаконних актів та вчинення інших дій у публічних інтересах. До прикладу, у Франції публічними є тільки юридичні особи та держава, що представлена переважно її центральними органами, а також місцеві територіальні громади. А ось у Болгарії поняття «публічна адміністрація» без його визначення. Сформовано висновок, згідно з яким публічною адміністрацією діяльності місцевих судів України є сукупність владно-уповноважених суб’єктів (від держави чи представників громадянського суспільства) – Президента Україна, органів виконавчої влади, органів суддівського самоврядування та представників системи правосуддя, адміністрацій та менеджерів судових установ та в окремих випадках інституцій громадянського суспільства – основне функціональне завдання яких полягає у забезпеченні умов та ресурсів для повноцінної діяльності місцевих судів в Україні.

ДЕТЕРМІНАНТИ ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальність статті полягає в тому, що одним із елементів кримінологічної характеристики злочинності є визначення її детермінуючих чинників. Слід підкреслити, що проблема детермінації злочинності в цілому, окремих її видів і конкретного кримінального правопорушення є однією з центральних проблем кримінології. Важливість цієї проблеми полягає в тому, що без її вирішення практично неможливе ефективне запобігання злочинності. У статті виокремлено та проаналізовано різні чинники розвитку країни, які впливають на відтворення (поширення) окремих видів (груп) кримінальних правопорушень. Наголошується не лише на короткострокових (поточних) чинниках, а й на довгострокових і на середньострокових, що допомагає виявити тенденції змін у структурі та динаміці кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Короткострокові чинники діють протягом, як правило, перехідних процесів у суспільстві, які тривають від кількох місяців до кількох років. До них належать диспропорції економічного розвитку, невідповідність між економічними потребами й економічними можливостями їх задоволення, між інтересами розвитку окремих галузей господарства, між економічними інтересами окремих господарюючих суб’єктів та інститутів громадянського суспільства (у 1997, 2008 рр. в Україні на цьому позначилися негативні наслідки світових економічних криз, а у 2019-2020 рр. пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинена коронавірусом SARSCoV- 2). З’ясовано, що службові особи держави в умовах ринку звільнилися не лише від суспільного, партійного, а й від державного контролю, їх казнокрадство стало основною та перспективною статтею доходів на тимчасових і нестійких державних посадах. Зроблено висновок, що більшість криміногенних детермінант злочинності у сфері господарської діяльності, як, власне, і у будь-якій іншій сфері життєдіяльності суспільства, впливає на неї через поведінку конкретних суб’єктів кримінальних правопорушень. У більшості випадків особа сама приймає для себе рішення, законним або протиправним способом задовольнити свої інтереси, досягти того чи іншого результату. Класично для кримінології саме особистість є тим «перехрестям», на якому «зустрічаються» усі соціальні протиріччя.

ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ЯК ІСТОТНА УМОВА ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ

Актуальність статті полягає в тому, що однією з умов договору, яка характеризує предмет купівлі-продажу з точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції. Якість продукції – це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживачів. Якість речей, що продаються, повинна відповідати стандарту, технічним регламентам або зразкам, встановленим для речей такого роду. Вимоги до певних видів товарів встановлюються нормативними актами зі стандартизації: національними стандартами України, галузевими стандартами, технічними регламентами тощо. З метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції проводиться обов’язкова (щодо окремих видів товарів) або добровільна сертифікація. Якщо у договорі відсутні умови про якість проданої речі, то вона за якістю повинна відповідати вимогам, що звичайно пред’являються, тобто бути придатною для звичайного використання за своїм призначенням або для цілей, передбачених договором. Наголошено, що визначення якості товару за стандартом припускає, що якість товару, що поставляється, точно відповідає визначеному стандарту – документу, розробленого на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Зроблено висновок, що різниця між гарантійним строком і строком придатності полягає в тому, що якщо зі спливом гарантійного терміну товар може не втратити своїх властивостей і може використовуватися в майбутньому впродовж невизначеного часу, то зі спливом терміну придатності товар, як правило, втрачає свої властивості, що робить неможливим його використання за призначенням. Окрім того, при виявленні в товарі недоліків у період дії гарантійного терміну можливе їх усунення шляхом ремонту, однак, як правило, неможливе виправлення недоліків, які виявилися у товарах після спливу терміну придатності.

ПОПЕРЕДНІЙ СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЯК ГАРАНТІЯ ЗАКОННОСТІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ

Актуальність статті полягає в тому, що попередній судовий кон- троль здійснює превентивний, попереджувальний, запобіжний вплив неза- цікавленого в результатах досудового розслідування, а отже, неупередже- ного уповноваженого спеціального суб’єкта ‒ слідчого судді на процесуальні відносини, дії, рішення, пов’язані із можливим обмеженням прав осіб на до- судовому розслідуванні. До них, насамперед, належать застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій. Вирішення слідчим суддею клопотань про надання дозволу на проведен- ня позапланових перевірок у кримінальному провадженні не охоплюється його повноваженнями, визначеними КПК України, які мають реалізовувати- ся у передбачений процесуальним законом спосіб, адже не відносяться ні до заходів забезпечення кримінального провадження, ні до слідчих дій, ні до не- гласних слідчих дій. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод та інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві. З’ясовано, що в ухвалі Київського апеляційного суду зазначено, що розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішен- ня, суд, відповідно національного та міжнародного законодавства повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підо- зрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Зроблено висновок, що попередній судовий контроль являє сукупність пов’язаних дій щодо перевір- ки законності рішень і дій органу досудового розслідування (відповідність дій і рішень вимогам законодавства, що регулює діяльність органу досудо- вого розслідування та у межах визначених повноважень), обґрунтованості таких дій і рішень, а також підтвердження або спростування юридичного значення дій і рішень уповноважених органів, що у комплексі забезпечує, крім законності, стабільність, передбачуваність досудового розслідування у ча- стині дій та застосування заходів, що обмежують права осіб. Ухвала слід- чого судді як акт правозастосування відображає права і обов’язки суб’єктів, яких вона стосується, її постановлення впливає на відповідні процесуальні відносини. При цьому попередній судовий контроль забезпечує законність рішень та дій слідчого, дізнавача, прокурора, а не обмежує їх процесуальну самостійність не є втручанням в неї.