СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО АВТОРСЬКОГО НЕОКЛАСИЧНОГО СТИЛЮ АНІКО РЕХВІАШВІЛІ

У статті проаналізовано специфіку неокласичних постановок Аніко Рехвіашвілі. Мета дослідження полягає в системному аналізі балетмейстерської роботи. Проаналізовано специфічні риси авторського стилю вітчизняної неокласики, а також розкриті форми побудови хореографічних постановок Аніко Рехвіашвілі. Представлено аналіз робіт попередників із дотичною проблематикою у галузі неокласичного балету, специфіка форм, технік, жанрів. Визначено характеристики та зміст архітектоніки хореографічних мініатюр, великих форм – однодійних балетів автора. Зроблено акцент на тому, що сучасна вітчизняна неокласика активно взаємодіє з новітніми формально-технічними засобами танцювальних технік – модерну, джазу та стріт-формами. Чітке знання власної неокласичної школи та її видатних зразків, а також знайомство з комбінаціями та рухами надають можливість сучасній хореографічній молоді опановувати вітчизняне надбання та гідно презентувати його на фестивалях та конкурсах

ПОХІДНІ ТВОРИ В ХОРЕОГРАФІЧНОМУ МИСТЕЦТВІ: НАТХНЕННЯ ЧИ ПЛАГІАТ?

Створення хореографічних творів – багатогранний процес, в якому основними джерелами успіху є майстерність хореографа, можливості виконавців та натхнення, без якого даний процес не дає належного результату. В такому процесі важливо відчувати межу, щоб авторський продукт, натхненний певними творами, не був копією або похідним твором з ознаками копіювання чи плагіату. Саме тоді постає питання недоброчесних запозичень та порушення авторського права в галузі хореографії. Сценічні майданчики конкурсів та фестивалів із хореографічного мистецтва все більше рясніють постановками з ознаками плагіату, і все частіше постає питання привласнення або копіювання чужих хореографічних творів без дозволу автора. Інтернет-платформи наповнені величезною кількістю цікавих постановок, які викликають бажання створити щось подібне, тому після їх перегляду часто відбувається процес наслідування, копіювання, запозичення певних частин композиції, а деколи і цілісної композиційної структури. Часто копіюються постановки з телевізійних проєктів, які відомі не тільки в Україні, а й за кордонами нашої держави. Випадки плагіату в хореографії фіксуються не лише на території України, а й за її межами, що визначає актуальність цього питання на міжнародному рівні. Такі дії у професійній галузі не тільки призводять до активізації уваги до проблеми плагіату, а й потребують конкретного алгоритму протидії таким вчинкам. Стаття присвячена проблемі плагіату в хореографії. У роботі зазначені причини та описані наслідки використання чужого хореографічного матеріалу, розглянуто його невдалу часткову компіляцію та повне копіювання, внаслідок чого порушуються авторські права, а чужі роботи привласнюються. Визначено ознаки плагіату та похідних творів у хореографії на прикладі деяких компонентів танцю або прийомів композиційного рішення. Зосереджено увагу на прикладах апропріації, фактів плагіату та використання чужого хореографічного твору або його складової без згоди автора в розрізі конкурсної та фестивальної діяльності в Україні.

ОБРАЗИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ДЗЕРКАЛІ ЕКСЛІБРИСУ

Екслібрис є важливою складовою книжкової культури, щирим зізнанням книголюба в його відданій любові до книги. Образно-художня сутність українського книжкового знаку приваблює своєю багатогранністю. Враховуючи, що екслібрис – це охоронний знак книжки, найулюбленішим елементом композиції досить часто слугує саме вона, бо найбільше пасує до функціонального призначення книжкового знаку. Важливим стимулом для художників і власників екслібрисів були ювілейні дати, які привертали їхню увагу до літературного процесу не лише в Україні, а й у країнах Європи. Тому значна кількість екслібрисів була представлена досягненням не лише світочів українського народу, а й геніям усього людства, письменникам і їхнім літературним героям. Окрему групу формують численні книжкові знаки, присвячені особливо шанованим Тарасу Шевченку, Миколі Гоголю, Івану Франку, Лесі Українці. Сприяли появі екслібрисів, присвяченим відомим українським письменникам і поетам, ювілейні дати, які особливо широко відзначалися у ІІ пол. XX ст. Серед них 200-ті роковини Івана Котляревського (1969 р.), Григорія Квітки-Основ’яненка (1978 р.), 150-річчя Марка Вовчка (1984 р.), «Русалки Дністрової» (1987 р.), 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» (1988 р.), 150-річчя Василя Стефаника (2021 р.) тощо. У творчості художника Георгія Малакова туристична поїздка країнами Європи мала вирішальне значення для його неперевершених ілюстрацій та екслібрисів. «Божественна комедія» флорентійця Данте Аліг’єрі (1265-1321 рр.), «Декамерон» Джованні Бокаччо (1313-1375 рр.), герой середньовічного німецького та нідерландського фольклору Тіль Уленшпігель Шарля де Костера (1827-1879 рр.), майстри сатиричних романів Сервантес (1547-1616 рр.) і Рабле (пр. 1494-553 рр.) стали об’єктами творчості українських екслібрисистів. Трагедія «Гамлет», яку Шекспір (1564-1616 рр.) написав у 1601 р., а надрукував у 1603 р., набула особливої популярності серед його творів. Загальновідомим став вигук «Бідний Йорик!». Серед улюблених персонажів – і герої французького письменника та льотчика Антуана де Сент-Екзюпері (1900- 1944 рр.). Особливо популярним завдяки російському колекціонеру Миколі Яценку став «Маленький принц», який став рекордсменом по кількості створених екслібрисів.

USING POP SONGS IN TEACHING ENGLISH LANGUAGE TO STUDENTS MAJORING IN MUSIC ARTS. PHONOLOGICAL ASPECT

In the process of foreign language acquisition, students can face various obstacles, which can prevent them from achieving the desired goal. English pronunciation is traditionally considered one of the most challenging issues, which require special approach and teaching techniques to tackle. Teaching English language using popular songs appears to be a very effective method as songs provide students with plethora of pronunciation patterns they can master in an effective and at the same time enjoyable way. Moreover, music influences students' feelings thus developing their emotional intelligence, ensure relaxed atmosphere in the classroom, thus motivating them to learn various aspects of English language. Another indisputable argument for using songs and music in the process of EFL/ESL teaching is that these two notions have a lot in common. Both language and music have acoustic parameters like pitch, duration, stress and intonation. Having analyzed the research works of domestic and foreign scholars and practitioners, it was concluded that popular songs can be used to practice all language skills – grammar, vocabulary, reading, listening, writing and most importantly, pronunciation skills. It is clear that inadequate phonetic interpretation of the vocal text can cause deviation from the original (authentic) content and result in total misunderstanding or spoilt aesthetic perception of a song. In the process of mastering pronunciation with vocalists, it is necessary to take into account the peculiarities of vocal speech too. The article focuses on the methodological value of popular songs in the development of phonetic abilities in students majoring in music arts. The article also outlines the difficulties students face in the process of honing phonological skills such as certain consonant sounds and diphthongs as well as connected speech and provides the methodological approach to using songs in the classroom. It is strongly advised that language instructors carefully select the songs, taking into account many factors such as the students' level of English, age, and interests, as well as the complexity of the songs and their rhythm. It is recommended to follow a certain sequence of activities when working on the song material in order to facilitate the process of improving pronunciation of English sounds

КОРЕЛЯЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТЦІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ СИНЕСТЕЗІЇ

У статті розглянуто основні взаємопов’язуючі компоненти створення художнього образу, в основу яких покладено такі поняття як «ритм», «колорит», «композиція», «художня форма». Розкрито сутність, психологічну природу та різні підходи до трактування феномену синестезії як джерела оригінальних рішень у мистецтві, специфіку міжмистецької взаємодії образотворчого мистецтва й музики. Зазначається, що синопсія (кольоровий слух) заснована на емоційно-смисловому оцінюванні тональностей, акордів чи тембрів різних музичних інструментів і навпаки, – звукових відчуттів від споглядання барв чи кольорів. Акцентується, що схильність до синестезійного сприйняття світу, зокрема синопсії, впливає на здатність сприймати й писати музику, у якій кольоровому світлу надається роль повноцінного музично-творчого компоненту. Увага зосереджується на наявності існування прихованого спектру внутрішніх механізмів мозкової діяльності, спрямованої на формування невербального чуттєво-смислового поля, яке виступає передумовою творчого процесу та творення художнього образу в цілому. Автори зупиняються на проблематиці обдарованості, зокрема, художньої обдарованості як її окремого, самостійного виду, що виявляється у високих досягненнях особистості в галузі художньої творчості та майстерності у певному виді мистецтва. Здійснюється систематизація фрагментарних даних щодо маловідомих граней творчості та деяких фактів біографії окремих митців, які працювали чи працюють у різних царинах мистецтва, створюючи цілісний образ твору: композиторів, професійна музична діяльність яких межувала з захопленням образотворчим мистецтвом, і художників, чиє життя було безпосередньо пов’язане з музикою, а музичні образи та музична тематика в цілому посіли вагоме місце у їхньому творчому спадку. У фокусі дослідження опиняється зв’язок мистецтва з актуальними процесами сьогодення (виникнення нових креативних індустрій, професій, які знаходяться на стику науки та мистецтва, поширення мас-медіа-технологій, які поєднують різні види мистецької та технічної діяльності та інше), що виявляється у тенденції до інтеграції Arts з наукою, математикою і технологіями, а також у впровадженні в навчально-виховний процес закладів загальної середньої освіти інноваційних підходів, спрямованих на формування творчої, активної особистості майбутніх фахівців усіх галузей діяльності.

УНІВЕРСАЛІЗМ ТАЛАНТУ ДЖИНА КЕЛЛІ ТА ВПЛИВ ТВОРЧОСТІ МАЙСТРА НА АМЕРИКАНСЬКУ КУЛЬТУРУ ХХ СТОЛІТТЯ

Cтаття присвячується життю та творчості всесвітньо відомого американсько-ірландського танцюриста, актора, співака, режисера, кінопродюсера та хореографа Джина Келлі – володаря Національної медалі США в галузі мистецтва, почесного «Оскара», двох премій «Золотий глобус» та ще трьох десятків нагород, призів та премій. У роботі розглянуті особливості епохи, в якій жив та творив Джин Келлі, подані важливі факти з його біографії, досліджено унікальний синтез його різноманітних здібностей, розкриті численні грані його таланту. Відтак, з’ясована художня цінність мистецького доробку Джина Келлі та визначено його вплив на американську культуру ХХ ст.

ҐЕГ НА ЕСТРАДІ ТА У КЛОУНАДІ

Природа сміху, гумору протягом століть є предметом досліджень. Для багатьох єдина практична функція сміху полягає в тому, щоб принести тимчасове полегшення від тягаря утилітарності. Але сміх – це рефлекс, унікальний тим, що він служить явній біологічній і психологічній меті, тому його можна назвати рефлексом-розкішшю. Ще одна властивість сміху – заразливість. Психолог Роберт Провайн, який досліджував етологію сміху у людей, встановив, що люди сміються у тридцять разів частіше, коли вони знаходяться поруч з іншими людьми, ніж коли вони на самоті. Навіть коли люди сміються наодинці з собою, вони нерідко уявляють, що поруч із ними інші люди – вони читають текст, написаний іншою людиною, чують її голос по радіо чи бачать її по телевізору. Люди сміються, коли чують сміх, саме тому в телевізійних комедіях використовуються аудіозаписи сміху, щоб компенсувати відсутність живої аудиторії. Попередником цього явища був барабанний дріб або удар по обідку барабана після жарту одного з комедіантів у водевілі. Сміх виражається за допомогою звуків не тільки тому, що він являє собою вивільнення накопиченої емоційної енергії, а й тому, що так його можуть чути інші; сміх є формою комунікації. Спираючись на численні дослідження вчених, неможливо недооцінювати соціальну значимість артистів, що працюють у комічних жанрах. Таке явище дійсності для кожної людини має свої смислові ракурси. Одним з найуніверсальніших видів мистецтв, простих, на перший погляд, і водночас дуже складних, є пантоміма. Щоб поставити пантомімічний номер – мімодраму, «тілесну міму», алегоричну або комічну пантоміму, потрібно знати й розуміти специфіку використання інструментарію даного різновиду мистецтва, бачити різницю між традиційною і класичною пантомімою; досконало володіти технікою пантоміми, видами ідентифікацій, рівнями стилізації, простими і складними видами руху, його біомеханікою, диференціювати алегорію і метафору, гротеск і ексцентрику в пантомімі, вміти створювати комічні трюки – ґеги. У цьому списку гег є дуже потужним способом впливу на людські емоції і дуже рідкісним об'єктом наукових досліджень. Отже, розвідка спрямована на розширення, систематизацію і класифікацію, аналіз структурної одиниці комічного, процесу створення ґега.

СПРОБИ ОСМИСЛЕННЯ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ПАРАДИГМ У ТВОРЧОСТІ БРАТІВ СТРУГАЦЬКИХ («СПРОБА ВТЕЧІ», «ВАЖКО БУТИ БОГОМ», «ПІКНІК НА УЗБІЧЧІ», «ЗА МІЛЬЯРД РОКІВ ДО КІНЦЯ СВІТУ»)

У статті ми намагаємося продемонструвати осмислення зміни культурно-історичних парадигм у творчості братів Стругацьких. Здійснено аналіз основних творів письменників: «Спроба втечі», «Важко бути богом», «Пікнік на узбіччі», «За мільярд років до кінця світу» з точки зору переосмислення парадигм мислення. Доводиться, що кожна нова доба спричиняє нові фактори сприйняття дійсності. У статті робиться акцент на здатність братів Стругацьких передбачати майбутні зміни в суспільстві. Окрім цього, належне місце в дослідженні відводиться механізмам мотиваційного пошуку, що розкривалися в моделях ймовірного розвитку людства. Аналізуються елементи радянської дійсності, що додатково додають паралелізму творам письменників. Розглянуто фактори закріплення різноманітних елементів мислення в чітку структуру суспільного життя. Особливу увагу ми приділяємо «правді життя», що могла бути продемонстрована братами Стругацькими лише частково (цензурні обмеження). Нами введено в текст статті уривки з автобіографічних творів Сергія Довлатова – за допомогою цих цитат створюється більш повна картина радянської дійсності. Ця реальність дозволяє будувати умовні конструкти майбутнього, аналізувати сьогодення та здійснювати історичну ретроспекцію минулого. Фокус дослідження дозволяє нам відстежити відтінки зародження свободи у пізньому «застої», що було викликано поглибленням системної криси СРСР. Брати Стругацькі плідно працювали в царині з’ясування «внутрішньої мотивації радянської людини». Ці розвідки знаходили живий відгук у радянському суспільстві – їх творчість носила напівдемократичний формат, що за умов авторитаризму дуже цінувалося. Саме завдяки такому «статусу» письменникам вдалося залишити твори прийнятними для офіційного друку в СРСР та продемонструвати в них проблеми суспільства. В своїй творчій еволюції брати Стругацькі відійшли від вульгарного соціологізаторства перших своїх творів і здійснили справжній психологічних прорив в осмисленні людського буття, що почасти не втрачає актуальності і в описуваному ними ХХІ ст. При цьому дійсність у Стругацьких часто балансує на межі абсурду, що дозволяло їм більш глибоко відстежити механізми «долі».

ДО ПИТАННЯ ПРО ТВОРЧУ ДИНАСТІЮ ШЕВЧЕНКІВ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ЦИРКУ

Стаття має на меті актуалізувати питання значення творчих династій в історії українського циркового мистецтва, від етапу його існування у складі радянського цирку, найсильнішого у світі, до сьогоднішнього дня, коли пишеться літопис сучасного вітчизняного цирку. Підкреслюється слабка ступінь дослідженості цього феномену в українському науковому просторі, наводяться провідні джерела інформації, які допомагають висвітлити питання. Дано стислий екскурс в історію становлення українського цирку, головні вектори його роботи, причини надзвичайної популярності та великого попиту в радянський період, загально проаналізовано його «золоту добу», пов’язану з активною гастрольною діяльністю. Виокремлено феномен циркової родини як один з фундаментальних при формуванні характеру, специфіки циркового мистецтва, особливо в жанрі дресури при роботі з хижаками, де на першому місці стоять взаємодовіра та надійність партнерів, які мають роботу, пов’язану з постійним ризиком для життя. Акцентуються основні риси, що є стилеутворюючими при народженні нових атракціонів, унікальних трюків. Підкреслено місце творчості циркового подружжя Шевченків в історії радянського та українського цирку, висвітлюються головні програми, унікальні трюки, що увійшли в історію світового цирку, зроблено акцент на ролі конкретних персоналій у творчих біографіях артистів подружжя Шевченків (Б. Едер). Описано історію виникнення окремих складних трюків центрального атракціону тандему дресирувальників («Дресировані левиці»), шлях від початку роботи з хижаками до всесвітньо відомого номеру, аналогів якому до цього часу немає в жодній країні світу. Окремо акцентовано різні вектори творчого шляху кожного з дресирувальників: акробатику у Л.Ш., роботу В.Ш. у кінематографі (його амплуа як актора режисера, каскадера), співробітництво з легендарними режисерами. Стаття має характер нарису з елементами мемуаристики, побудована на матеріалах спогадів, інтерв’ю, рецензій на відомі циркові атракціони, програми за участі творчого тандему В. та Л. Шевченків

ТЕНДЕНЦІЇ МУЗЕЙНОЇ ПОЛІТИКИ ХХІ СТОРІЧЧЯ В НОРВЕГІЇ

Музейна політика Норвегії ХХІ ст. має чіткі тенденції, які окреслюють вимоги суспільства та адекватно на них рефлектують. За останні двадцять років помітними є тенденції організації нових музеїв, активне будівництво музейних площ, рефункціонування старих приміщень, створення музейних об’єднань. На прикладі чотирьох музеїв, а саме: музейне об’єднання «МUST» у Ставангері, Національний музей фотографії у Хортені, музей Західного Телемарку та музей фаянсу в Егерсунді зроблено спробу охарактеризувати основні тенденції музейної політики Норвегії ХХІ ст. Музеї щільніше стають вписаними та включеними у культурний ландшафт країни. Означено вектор розвитку музеїв як таких, що пропагують національну культуру в широкому світовому контексті. Завдання музеїв, де головними є збирання, збереження, дослідження та презентація, не втрачають своєї актуальності. Проте акценти ХХІ ст. у цій справі змінено по відношенню до ХІХ та ХХ ст. На перший план виходить дослідницька і просвітницька справи, їх популяризація у медійному просторі, організація виставок-досліджень, відкритість музеїв до культурного та соціального діалогів. Формулювання на державному рівні ідеї – музей для всіх, вимагає від музейної справи знаходити інструменти залучення широкого глядача. Музеї як активна форма дозвілля пропанують високу естетичну якість. Презентації пам’яток приділяється надзвичайно велика увага, інтерактивна форма спілкування з глядачем є нормою. Музей із зібрання предметів поступово трансформується в напрямку презентації ідей. Дизайн експозиційного простору творить захоплюючі історії входження та спілкування з предметами культури. Досягнення техніко-технологічного розвитку впроваджуються у музейну справу головним чином для забезпечення збереження експонатів та для того, щоб фонди музеїв стали відкритими для всіх охочих у діджітальному форматі. Рівень оснащеності місцевих і регіональних музеїв підвищує їх роль як об’єктів концентрації історії про культурний ландшафт кожної конкретної території.