Генологічна та змістові трансформації казки в літературних адаптаціях та перекладах англійською мовою

Статтю присвячено дослідженню проблеми адекватності літературних обробок та перекладів деяких казок в Європі, а також порушень моральних принципів у авторській казці. Аналіз проведено на прикладі фольклорних та літературних казок і перекладів фольклорної казки англійською мовою. В ході дослідження аналізується, чому помирає Колобок, хто витягує ріпку в Англії і як Кіт-вбивця перетворюється на героя.

Гіперреальність постмодерного наративу в романі «Перверзія» Юрія Андруховича

У статті розглянуто явище гіперреальності в постмодерному романі Юрія Андруховича «Перверзія». Гіперреальність у тексті оприявнена в ефекті «віртуальної», симулятивної реальності. Автор стирає грані між реальним і уявним та створює умовні світи, котрі переплітаються між собою. Також гіперреальність простежується в епізодах, що ілюструють симуляцію стосунків між персонажами роману: нереальність реально показаних відносин, де комунікація між людьми не відбувається, бо за словами немає дійсної глибини почуттів. Ефект гіперреальності у постмодерному тексті досягається за рахунок того, що сама розповідна стратегія автора спричиняє розмитість межі між фантазією і реальністю, справжнім і симульованим.

«Геть від Москви…». Микола Хвильовий – руйнівник імперських міфів

У статті проаналізовано памфлети Миколи Хвильового, який, задекларувавши гасло «Геть від Москви», вдався до руйнування імперських міфів про культурну й мовну російську вищість. Літературна дискусія вийшла за межі суто мистецької. Памфлети митця перетворилися на політичні ідеї, у котрих було місце не тільки культурній незалежності, а й державній.

Сенсорні образи в художньо-літературній Проекції повісті Е.-Е. Шмітта «Дитя Ноя»

У статті розглянуто специфіку функціонування сенсорних образів у повісті Еріка-Емманюеля Шмітта «Дитя Ноя». Автором відзначено, що ці образи характеризуються найвищим ступенем емоційного резонансу і є вагомою складовою психопоетики твору. Спираючись на позицію, сформульовану в дослідженнях Х. У. Гумбрехта, наголошено на неможливості ігнорувати ставлення до навколишнього, яке базується на присутності в ньому. Така позиція обумовлена тим, що чуттєве сприйняття предметного світу є первинним базовим механізмом його осягнення людиною. У досліджуваному тексті саме сенсорні (зорові, звукові, тактильні, ольфакторні, смакові) образи вибудовують смислову модель світу твору та проявляють сутність характеру персонажа, світосприйняття автора. Сенсорні образи розглядаться як такі, що окреслені їхньою предметністю. Вони репрезентують відчуття окремих властивостей навколишнього, часто виконують роль каталізатора розвитку дії, концентрують увагу на психологічних домінантах персонажа, акцентують на сюжетоутворюючих моментах. При цьому сенсорні концепти є суб’єктивними, тому досить вільно інтерпретуються. У статті з’ясовано, що особливу роль у повісті відіграють тактильні та ольфакторні образи, які створюють смислові мікрополя у процесі виробництва (продукування) присутності. Звукові та візуальні концепти моделюють яскраві музичні та візуальні екфразиси та реалізуються на всіх рівнях поетики твору. Крім того, завдяки моделюванню системи відчуттєвих образів створюється потужний читацький емоційний резонанс.

Музична основа оповідання Лесі Українки «Над морем»

У статті із застосуванням інтермедіального підходу досліджуються особливості художнього відтворення музики в оповіданні «Над морем» української письменниці Лесі Українки, аналізується роль пісень, музики оркестрів, звуків моря тощо у формуванні музичної палітри твору. Море в акустичному оформленні оповідання виконує ключову роль, характеризує героїв, створює настроєву палітру твору, психологізує важливі сюжетотворчі епізоди. Звернення Лесі Українки до музики в оповіданні «Над морем» потрактовується як необхідність оптимізувати поетикальні можливості прози, оновити й осучаснити жанр оповідання, відкрити його незапитані можливості, інтелектуалізувати прозу, урізноманітнити й удосконалити художні прийоми й засоби змалювання складного внутрішнього світу персонажів. Море, що є функціональною складовою музичної палітри оповідання Лесі Українки, органічно зв’язане з проблематикою, сюжетом твору, має свою «історію взаємин» із головною героїнею; це самодостатній пейзажний компонент, що утримує настроєвий баланс твору, корпус переживань і дій героїні-нараторки. Музика і море у творі тісно контактують, утворюють неперервну й водночас неодноманітну за емоційним наповненням лінію, характеризують героїнь. Відповідно до модерністської практики Леся Українка представляє головну героїню – чутливу, вразливу, емоційну, яка сприймає досконалі звуки й неперевершені кольори моря як гармонію. Панорамні візуально-акустичні описи водної стихії в оповіданні Лесі Українки, а також численні листи письменниці дають підстави говорити про море як енергетичний канал, джерело емоційного й тілесного відновлення героїні й авторки, своєрідну вісь, що тримає смислову конструкцію твору. Енергія, звуки моря художньо увиразнюють ідею захищеності героїні, котра усвідомлює цінність і повноту буття. На основі листів Лесі Українки обґрунтовано доцільність потрактовувати терапевтично-лікувальну роль звуків, кольору моря.

Духовні шукання особистості та її шляхи до ідеалу святості в драмі-містерії Поля Клоделя «Благовіщення діви Марії» («L’annonce fiat a Marie»)

У статтi дослiджено роль i мiсце феномена святостi як вершини духовного пошуку в драматичному творi Поля Клоделя «Благовiщення Дiви Марiї» та засоби представлення цього поняття в українських перекладах. Драматична естетика Поля Клоделя тiсно пов’язана з шекспiрiвською драматичною концепцiєю, театром П.Кальдерона, а також iз основами античної високої трагедiї Есхiлата Софокла. Як драматург Поль Клодель, безумовно, символiст, що знаходив у видимому свiтi знак прихованого змiсту i сприяв розвитку поетики сучасної релiгiйної драми. У цьому дослiдженнi висвiтлено основнi лексичнi компоненти, що формують поняття святостi та способи їх перекладу українською мовою. Також у статтi пропонуєтьсяподiл на мiкроконцепцiї, якi сприяють формуванню особистостi персонажiв, а також принципи, за якими образи розташованi у драмi. У статтi вiдзначено позицiю автора, який придiляє менше уваги зовнiшнiм факторам, при тому, що характеристика в основному мiститься в реплiках, зауваженнях та деталях. У статтi автор доводить, що iдеал святостi формується в повсякденних дiях заради iнших. Драма Поля Клоделя мiстить лiтургiйнi тексти, молитви та пiснi, сповненi бiблiйних символiв, що є другим пластом пiдтексту: лiтургiйним, i це надає твору монументального характеру.

Les particulariteś de la technique narative dans „Le page disgracié” de T.L’Hermite

The article deals with the features of narrative technology in Tristan l'Hermite’s novel Le Page disgracié (1643; “The Disgraced Page”). The genre nature of the work remains uncertain. The intertwining of autobiography with well-known literary models generates a great deal of heated debates in the scientific community. The author's narrative strategy is currently poorly understood, but it is precisely this that can clarify the artistic nature of the work. The author uses different spheres of novel understanding of reality, using personal, individual experience, trying to bring the novel’s world closer to reality. The combination of elements of different novel poetics and innovations in the narrative structure are the important steps in the development of the genre of novels in a historical perspective.

Національно-патріотичні смисли та сенси етнокультурного потенціалу творів О. Довженка

У статті розглянуто концептуальні домінанти як елементи аторського стилю О. Довженка. Проаналізовано художні форми реалізації етнокультурних концептів як важливого чинника формування національної свідомості й патріотизму українців. Доведено, що ключовими етноконцептами багатьох його творів (оповідань, кіноповістей, драматичних творів) та щоденникових записів стали концепти «історія», «козак», «запорожець», «могила», «Україна» та ін. Резюмовано, що за допомогою концептів національного в творчості письменника репрезентується ментальність українського народу, його самобутність та цінність.

Перекладацька діяльність української діаспори ХХ століття: напрями та здобутки

У статті визначаються три головні напрямки перекладацької діяльності української діаспори. Перший напрямок сягає власне формування перекладацтва в українському зарубіжжі, що пов’язано з історією перекладу. Оскільки перекладачі українського зарубіжжя зазвичай були переважно теоретиками та критиками художнього перекладу, другий напрямок перекладацької діяльності розкриває питання теоретичних аспектів перекладу (питання перекладу поезій, вивчення принципів укладання перекладних антологій, жанрів перекладу тощо). Третій напрямок охоплює власне мистецькі практики перекладачів українського зарубіжжя, постаті яких узагальнюються за різними критеріями.