Трансформаційні процеси освітньої діяльності в умовах COVID-19

У статті розглянуто сучасні перетворення в галузі освітньої діяльності в українському суспільстві. Проведено аналіз різних форм освітнього процесу в умовах пандемії, їх проблемні аспекти та позитивні особливості, які виникли під час використання різних сучасних платформ у мережі Інтернет. У сучасному студентському товаристві виникають серйозні дискусії щодо форми проведення навчального процесу в умовах вагомого приросту інфікованих осіб та збільшення рівня смертності від захворювання на COVID-19. За таких умов виконання компетентністного критерію освітньої програми зменшується, адже в онлайн-режимі перевірити рівень навичок у повному обсязі досить складно. Усі ці виклики у сучасному освітньому середовищі зумовлюють актуалізацію цієї проблематики в наукових дослідженнях. Основоположним принципом освітньої політики та загалом навчального процесу є рівність усіх суб’єктів у можливості здобути бажаний освітній багаж навичок у рамках окремого навчального підрозділу. Однозначно освітня політика щодо рівності усіх бажаючих є дзеркалом конституційних основ, які відтворюють демократичні ідеї та принципи. У зв’язку з цим діяльність політичних агентів має відповідати ключовим законно закріпленим принципам, спрямованим на створення умов для різних соціальних рівнів отримати можливість для здобуття освіти. Окрім того, важливим елементом в освітній політиці є можливість отримання рівного доступу до освітнього процесу, що в умовах пандемії реалізувати практично досить важко. Під час реалізації основних ідей рівності освітньої політики суспільство зможе набути позитивних якостей та підвищити рівень політичної свідомості. Усі позитивні зміни в рамках системи освіти показують можливість для консенсусу та компромісу в межах загальної політичної системи під час вирішення стратегічних питань для суспільства, а саме життя та здоров’я громадян. Суб’єкти політики в умовах високого суспільного інтересу не зможуть використовувати політичні технології з метою маніпуляції свідомістю населення, а політичні конфлікти стануть джерелом досягнення ефективних політичних рішень. Така система відносин зможе допомогти транзитному українському суспільству стати демократичним, правовим, громадянським не лише в межах норм права, але й в реальній площині відносин.

Дослідження питання національної консолідації теоретиками українського націоналізму

У статті розглянуто питання національної консолідації українського суспільства у працях провідних теоретиків українського націоналізму. Досліджено бачення проблем національної консолідації відомими теоретиками українського націоналізму – М. Міхновським, О. Бочковським, М. Сціборським, М. Донцовим, С. Бандерою та ін. Наголошено, що питання національної консолідації вітчизняні дослідники українського націоналізму почали вивчати у ХІХ – ХХ століттях і розглядали її як важливий процес соціально-політичного націєтворення. Доведено, що теоретики українського націоналізму досліджували такі аспекти політичної та культурної інституалізації національної консолідації: 1) зовнішній аспект, який передбачав вплив геополітичних чинників на процес національної консолідації; 2) внутрішній, що зумовлений історичними, культурними, релігійними, мовними, ментальними особливостями українського суспільства. Проаналізовано механізми досягнення національної консолідації суспільства в Україні, які залежать від особливостей боротьби українського народу за незалежність, національних традицій, національної свідомості, шляхів формування національної ідентичності, політичної культури, рівня соціально-економічного розвитку. Висвітлено концептуальні підходи представників українського націоналізму до використання форм, методів і засобів формування національної консолідації українського суспільства на різних етапах історичного розвитку. З’ясовано, що врахування зовнішніх та внутрішніх чинників національної консолідації забезпечить в Україні стабільний розвиток національного державотворення. Особливий наголос у процесі національної консолідації представниками націоналізму робиться на питаннях національної свідомості, національного виховання, яке передбачає цілеспрямоване формування в особистості позитивного ставлення до базових національних цінностей, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь минулих, сучасних і майбутніх.

Концепція прав дитини в ісламській правовій системі

Встановлено, що захист прав та добробуту дітей виник як одне із перших зобов’язань ісламського права, для реалізації чого були прийняті як правові, так і неправові підходи. Дитина має набір прав, що віднесені до соціальних, освітніх та фінансових прав. Деякі соціальні права дитини виникають навіть до її фактичного народження. Освітні права охоплюють права на життя, загальний догляд та соціалізацію, а також право на базову освіту, справедливе та рівне ставлення та фізичне виховання. Фінансові права охоплюють права на майно та спадщину. Для того, щоб дозволити дітям користуватися своїми правами, гарантованими ісламом, батьківська опіка відіграє важливу роль. Але держава та організації громадянського суспільства також мають зіграти ключову роль у цьому питанні. Освіта, сприятлива для дітей, може бути проявом соціальної відповідальності організації громадянського суспільства за реалізацію прав дитини. Права бути усиновленим в ісламському праві немає, проте є практика кафала, яка делегує відповідальність за виховання дитини іншим батькам. Встановлено, що шаріатом дитині надається право знати своїх біологічних батьків. Доведено, що права дітей в ісламі корелюють з тими, які забезпечуються з боку міжнародного гуманітарного права. Насамперед такими є право дітей на захист під час війни та катастрофи та право дитини не використовуватися на війні до досягнення відповідного віку. В ісламському праві поняття прав та обов’язків – особливо в сім’ї – є взаємними. Така взаємність не обмежується тільки матеріальними правами. Зобов’язання батьків виховувати своїх дітей, наприклад, відповідає обов’язку дитини перед ними «іхсан», який включає «доброту, довіру, благоговіння» щодо нього/неї. Іхсан також включає в себе повагу та послух, але вони повинні здійснюватися в межах закону.

Цифрові технології в механізмі взаємодії громадянського суспільства та держави

У статті розглянуто сутність громадянського суспільства та його трансформацію в умовах активного розвитку інформаційних технологій. Визначено критерії ефективності громадянського суспільства через функції останнього. З’ясовано роль мережі Інтернет та соціальних мереж і новітніх цифрових технологій в налагодженні та розвитку взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства. Визначено принципи механізму взаємодії держави та громадянського суспільства та досліджено п’ять рівнів такої взаємодії, а саме: рівень комплексного аналізу проблеми, рівень розробки системи заходів і проектів програм, рівень прийняття рішень, рівень реалізації спільно прийнятого рішення та рівень контролю і перевірки виконання рішення, оцінки ефективності взаємодії сторін. Проаналізовано особливості цифрових інструментів, що використовуються на кожному рівні. Обґрунтовано, що завдяки мережі Інтернет політичні процеси і управління набули нового змісту і зумовило появу нових суб'єктів громадянського суспільства – мережевих спільнот, які сприяють формуванню «мережевого громадянського суспільства», метою якого є спілкування в режимі он-лайн для вирішення існуючих соціальних проблем. До головних характеристик мережевого громадянського суспільства віднесені відкритість і спонтанність. Визначено, що під впливом мережевих технологій формується open space-простір, в якому відкриваються нові можливості для розвитку громадянського суспільства (подолання відчуженості, нерозвиненості комунікацій та ін.). Доведено, що перенесення громадських структур у віртуальний простір сприяє більш продуктивній взаємодії органів влади та громадян на основі «цифрової демократії», практичним вираженням якої стала технологія «GOV 2.0» або «уряд 2.0», яка ґрунтується на принципі відкритості влади та участі громадян в прийнятті рішень на всіх рівнях. Показано, що ця технологія реалізується через прихід чиновників в соціальні мережі і блогосферу, просвіту спільнот, доступ до чинних законів та законопроектів в режимі он-лайн та інші практики. З’ясовано, що в останні роки все більшої популярності набувають такі практики, як Network Democracy («мережева демократія»), Social Bar, Global Voices Online та інші.

Поняття «діджиталізація» в контексті цифрового уряду

У статті досліджено поняття «діджиталізація», «автоматизація», «оцифровка даних», «цифрова трансформація», «електронне урядування» та «цифрове урядування». «Діджиталізація» стосується всіх сфер суспільного життя та означає новий підхід до управління державою, бізнес-структурами та комунікацією. Процес автоматизації пов’язаний з певним переходом даних в електронну форму. Таким чином, можна вважати, що це частковий процес, який не змінює сутності явища. Встановлено, що оцифровка даних є частиною процесу автоматизації. Зроблено висновок про ототожнення понять «діджиталізація» та «цифрова трансформація». Проаналізовано проект президента України В. Зеленського «Держава у смартфоні». Крім того, окрема увага у статті приділяється CDTO – посаді керівника цифрової трансформації у виконавчих органах державної влади в Україні. Наведено дані про місце України в дослідженні ООН щодо Електронного урядування за 2020 рік. Проаналізовано, які країни досягли найкращих результатів у електронному урядуванні та в яких країнах можна брати участь у виборах онлайн. Досліджена законодавча база України у регулюванні електронного урядування та наведено саме визначення поняття «електронного урядування». Поняття електронного урядування та електронної демократії були зіставлені у цій статті та визначена ієрархія між ними. Проаналізовані певні проблеми та позитивні трансформації в електронному урядуванні в Україні та наведено інформацію щодо відсутності поняття цифрового уряду в українському правовому полі. Надано визначення терміна «цифрове урядування» та наведено ключові відмінності порівняно з електронним урядуванням. Наведено ключові, на думку автора, пропозиції ООН щодо пришвидшення темпів цифрового урядування та цифрової трансформації держав. Зроблено висновок про недостатню ефективність побудови іміджу України як електронної держави у соціальних мережах через низьку цифрову гра- мотність серед населення та нерівномірне покриття Інтернетом по всій території Україні. Окремою проблемою залишається непоінформованість громадян щодо освітніх програм в Україні у сфері цифрових навичок.

ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР

У статті розглянуто співвідношення політики та моралі, розкрита взаємодія політичних технологій та суспільно-моральних норм. Розкрито поняття «політична технологія». Проаналізовані та виділені основні види політичних технологій за ступенем легальності та взаємодії із нормами суспільної моралі: «білі», «сірі» та «чорні» технології впливу. Обґрунтовано використання політичних технологій під час виборчих кампаній. Окреслено основні межі поєднання політичних технологій та суспільно-моральних норм. У роботі наведені основні різновиди технологій за ступенем їх легальності. Розкриті поняття «політичної реклами», «чорного піару», «інформаційних технологій», «громадянського суспільства». У статті наголошено, що громадянське суспільство є виразником пануючих суспільно-моральних норм та їх рупором. Суспільно-моральні норми відображають ступіть розвитку певного суспільства, затверджують його цінності та принципи. Використання політиками та політтехнологами «чорного» PR та заборонених, протиправних методів ведення боротьби відображає не тільки низькі моральні якості конкретної людини, але й певним чином ступінь суспільної моралі, затвердження демократичних цінностей суспільства. У розвинутих демократичних суспільствах показники використання заборонених політичних технологій значно менші, адже їхні цінності базуються на високих моральних стандартах, в основі яких лежать Конституційні норми та правові принципи. Рівень політичної культури підвищує пильність електорату щодо застосування у політиці «брудних, заборонених прийомів». Чим більший рівень правової свідомості та політичної культури, тим більш прагматичними стають виборці, які за допомогою сталого громадянського суспільства протидіють спробам політичної маніпуляції. Рівень освіченості громадян несе за собою незмінні наслідки системі, а саме вимоги до політичної боротьби у вигляді чесності та прозорості, використання «білих» технологій та поступове відмирання брудних політичних технологій. У сучасному світі епохи глобалізації та кібернетизації політичні технології постійно змінюються та вдосконалюються, що у подальшому буде викликати питання щодо співвідношення моралі та політики.

Сучасні наукові концепції політичного менеджменту

У статті показано, що пандемія коронавірусу та спроби її подолання в Україні чітко виявили відсутність як ефективного управління ресурсами нашої країни, що втілюється у внутрішніх і зовнішніх втратах, так і тривалого стратегування на тлі уявлення про образ майбутнього як ціль політичного розвитку. Ці обставини актуалізували необхідність розгляду наукових концепцій дослідження проблематики політичного менеджменту. Акцентовано увагу на понятті і розумінні поняття політичного менеджменту для зарубіжної політичної та вітчизняної політичної науки. Стаття присвячена комплексному дослідженню проблематики і методології досліджень і виявленню проблем політичного менеджменту в сучасному світі. Визначено, що ключовим чинником формування політичного менеджменту в державі є істинне трактування та розуміння суті двох базових категорій цього явища: менеджменту – як науки про ефективне управління саме людськими ресурсами, а також політики – як мистецтва управління різними суспільними групами, державою, народом із метою здобуття або утримання державної влади. Розглянуто основні підходи до визначення політичного менеджменту з погляду західної науки, вітчизняної науки, їх спільне та відмінне. Проаналізовано вже усталені часом види політичного менеджменту за основними сферами людської діяльності, серед яких соціально-політичний менеджмент або адміністративно-державне управління. Виділено форми самого політичного менеджменту: державний, державно-адміністративний, урядовий і технологічний. У сучасному політичному процесі значення політичного менеджменту постійно зростає. Це спричинило його більшу професіоналізацію та диференціювання. Підвищення інтересу до політичного менеджменту зумовлено звуженням можливостей силового подолання проблем у сфері політичних владних відносин, утвердженням цінностей і принципів правової держави, ідеологічного і політичного плюралізму, поваги до прав меншості, свободи опозиції, толерантності. Ефективність політичного менеджменту, в тому числі і державного управління, має досягатися на основі засобів, які забезпечують виконання прийнятих рішень без репресивних інструментів.

Політологічний аналіз місцевих виборів 2020 р. в Україні

Мета статті – виявити особливості національного і регіонального партійного впливу, специфіку політико-ідеологічної фрагментації регіонів України. Цієї мети можна досягти завдяки вирішенню таких завдань: проаналізувати мотивацію виборців до участі у виборах; дослідити результати, отримані місцевими та загальнонаціональними партіями; оцінити зміни Виборчого кодексу. Гіпотезою статті є те, що в політико-партійному просторі України намічаються істотні зміни, а саме деякі партії, що мають статус національних, поступово йдуть із політичного життя країни. На їхні місця претендують поки ще регіональні партії, які показали переконливі результати на місцевих виборах 2020 р. і мають амбіції стати парламентськими партіями. Українці віднеслися до цієї виборчої кампанії байдуже, що виразилося в надзвичайно низькій явці. Причина у тому, що в Україні люди все менше беруть участь у виборах через високий рівень недовіри до політики і державних інститутів. На відміну від жителів демократичних країн, вони вважають, що їхнє життя не зміниться на краще. У статті на основі аналізу результатів місцевих виборів 2020 року в Україні робиться висновок про зміцнення місцевих політичних еліт, підвищення ролі регіональних партій, що претендують на проходження в парламент на майбутніх (можливо, позачергових) парламентських виборах. Показано, що місцеві політичні партії продемонстрували високий рівень електоральної підтримки, що пояснюється впливом реформи децентралізації влади в Україні на регіональний політичний процес. Правляча партія «Слуга народу» втратила ту феноменальну перевагу перед парламентськими партіями, яку мала на парламентських виборах. Причина у тому, що після президентських і парламентських виборів з’явилося розчарування виборців у партії «Слуга народу». Всього трохи більше року минуло з того моменту, як виборці були готові голосувати за будь-якого кандидата від цієї партії. Тоді цю партію підтримали практично всі регіони України. Виборчий кодекс України потребує подальшого вдосконалення, щоб виборчий процес став ще більш зрозумілим, прозорим і ефективним.

Влияние социально-экономических реформ на формирование современной семьи (на примере Азербайджанской Республики)

Целью статьи является изучение влияния экономического развития на семью, выявление противоречивого характера этого воздействия путем выявления форм проявления в общностях с различными национально-культурными традициями и поиск решений данных проблем в Азербайджанской Республике. Методология и методы исследования. Методологической основой исследования является системный подход и комплексное исследование, которое позволило институту семьи в современном обществе получить полную картину воздействия экономической сферы. В то же время были использованы такие общие методы исследования, как метод анализа, синтеза и обобщения, в качестве эмпирического метода исследования сравнительного анализа. При изучении влияния экономического развития на институт семьи использовался метод контент-анализа журналистских статей, публикуемых в газетах и журналах, социологические опросы различного назначения, интервью с должностными лицами и компетентными экспертами, анализ статистики, опубликованный соответствующими официальными органами, и другие методы политического и социологического анализа. Научная новизна статьи. Впервые в статье делается вывод о влиянии экономического развития на институт семьи, нельзя недооценивать устойчивость брака, и это влияние зависит от доминирующих национально-нравственных и культурных ценностей в обществе. Это основано на анализе ситуации в Азербайджанской Республике за прошедшее столетие. Выводы. Подводя итоги исследования, автор приходит к выводу, что влияние экономического развития на институт семьи неоднозначно. Таким образом, исходя из конкретной статистики, можно сказать, что количество разводов растет в экономически развитых странах. Эта тенденция в основном объясняется тем, что женщины обрели экономическую независимость и не боятся финансовых трудностей после развода. Это не так в Азербайджане. Таким образом, на основании статистики за последние сто лет можно сказать, что количество разводов в периоды экономического кризиса выше, чем в периоды экономического роста. Иными словами, экономическое развитие не увеличивает количество разводов. Фактически это можно объяснить уникальностью азербайджанской семьи, которая больше основана на общих национальных и моральных ценностях.

Методика раннього виявлення гібридних загроз в умовах агентурних заходів впливу РФ

У статті досліджено форми і методи ведення підривної діяльності (в тому числі активні заходи), притаманні радянським (російським) спецслужбам у контексті ведення гібридної війни проти країн Заходу та України. Доведено, що гібридні операції як наступальні дії радянських (російських) спецслужб були реалізовані здебільшого завдяки реалізації мережі спеціальної агентури впливу. Проаналізовано особливості підривної діяльності та активних заходів радянських і російських спецслужб у вимірі політичної, воєнної, економічної та інших видів зовнішньої розвідки. Досліджено сутність, мету та основні види діяльності відповідної агентури впливу (включно з формуванням потрібної для РФ суспільної думки; встановленням та збереженням таємного контролю за урядом або частини уряду іншої держави; генерацією політичної кризи і нейтралізацією небажаних РФ політичних опонентів тощо). Виявлено, що задля досягнення своїх цілей агенти впливу радянських (російських) спецслужб використовують такі інструменти, як компрометація, дезінформація, науково-технічна розвідка та розвідка у ЗМІ противника, агентурне проникнення (інфільтрація) і вербування, застосування чужого прапора тощо. Визначено особливості раннього виявлення гібридних загроз, що пов’язані з агресивними діями РФ у контексті проактивного підходу з пошуку проявів, що мають ознаки підривної діяльності (Hybrid Threat Hunting – HTH). Запропоновано методику відповідного виявлення на основі розвитку мережі спеціалістів (Hybrid Threat Hunters) центральних органів державної влади в кожній сфері державного управління та суспільного життя. Окреслено основні види діяльності в рамках попередження та протидії агентурним заходам впливу російських спецслужб, які включають у себе регулярний HТН-моніторинг, а також ефективну міжвідомчу взаємодію з раннього виявлення (в подальшому – аналіз, прогнозування та протидію відповідному впливу).