ПОВТОРНІ ВИПАДКИ ІНФІКУВАННЯ SARS-COV-2

Обговорюється проблема повторного інфікування SARS-CoV-2. Довести випадок реінфекції не просто, адже для цього потрібно не тільки отримати два позитивні ПЛР-тести до SARS-CoV-2 при двох випадках захворювання, а й довести, що в обох випадках це «живі» та різні штами вірусу. Основними причинами розвитку реінфекції SARS-CoV-2 є стан імунної системи на період повторного контакту зі збудником, тобто наявність імунодефіциту, а також кількість вірусу, що попав в організм людини в цей період. Це може бути пов’язано з надзвичайно високим рівнем вірусного навантаження новим штамом, який спричинив сильнішу реакцію макроорганізму, або більш вірулентним штамом вірусу. Повторно інфіковані SARS-CoV-2, як правило, переносять хворобу тяжче і майже завжди з пневмонією. Можливість повторного і, навіть, багаторазового інфікування створює ситуацію постійної циркуляції SARS-CoV-2 з багаторічною проблемою ліквідації цієї інфекції взагалі (нові мутації, нові вакцини тощо).

ЕФЕКТИВНІСТЬ І БЕЗПЕКА АЛЬТЕРНАТИВНИХ СХЕМ ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З КРИПТОКОКОВИМ МЕНІНГОЕНЦЕФАЛІТОМ ТА ВІЛ-ІНФЕКЦІЄЮ

Україні не вирішена проблема ефективного і безпечного лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів з криптококовим менінгоенцефалітом (КМ) у зв’язку з недоступністю флуцитозину і вкрай обмеженими можливостями використання амфотерицину В дезоксихолату. Метою дослідження була оцінка ефективності й безпеки використання монотерапії флуконазолом порівняно з комбінацією амфотерицин В дезоксихолат і флуконазол для лікування пацієнтів з КМ на фоні ВІЛ-інфекції. Пацієнти і методи. Провели ретроспективне, когортне дослідження, в яке був включений 71 дорослий пацієнт. Хворих поділили на дві групи – у групу 1 було включено 49 осіб, які отримували лікування комбінацією амфотерицину В дезоксихолату (0,7-1 мг/кг маси тіла на добу внутрішньовенно) і флуконазолу (800 мг на добу). У групу 2 було включено 22 пацієнти, які отримували монотерапію флуконазолом у високих дозах (800-1200 мг на добу). Тривалість індукційної терапії в обох групах була мінімум два тижні. У фазі консолідації пацієнти отримували флуконазол 400 мг на добу впродовж восьми тижнів. Для оцінки ефективності використовували підрахунок летальності у групах через 2 і 10 тижнів лікування. Оцінка безпеки включала виявлення токсичних ефектів, тяжких побічних реакцій і контроль лабораторних показників впродовж періоду спостереження. Результати досліджень та їх обговорення. Через 14 діб лікування показники летальності у групі 2 були у 3,6 разу менше, порівняно з групою 1 – 4,5 % (95 % ДІ: 0,1-22,8 %) і 16,3 % (95 % ДІ: 7,3-23,7 %), відповідно, але при цьому не відрізнялися (Р=0,17) статистично. У групі 1 на 25-у добу лікування померло 14/49 (28,5 %), в той час, як у групі 2 лише 2/22 (9 %), але до кінця 10-го тижня спостереження показники летальності в обох групах зрівнялися (Р=0,76) – 36,4 % (95 % ДІ: 17,2-59,3 %) проти 32,6 % (95 % ДІ: 20-47,5 %). Загальна кумулятивна виживаність за цей період також не відрізнялася (Р=0,47) і склала 67,1 % у групі 1 і 57,2 % у групі 2. Серед побічних реакцій впродовж 10 тижнів лікування зареєстрована суттєва різниця (Р<0,01) за частотою розвитку гострого пошкодження нирок – 87 % у групі 1 порівняно з 27 % у групі 2. Висновки. Ефективність альтернативної схеми лікування пацієнтів з КМ на фоні ВІЛ-інфекції із застосуванням монотерапії флуконазолом не відрізняється (Р=0,17) від комбінації амфотерицин В дезоксихолат плюс флуконазол і 10-тижнева летальність за групами складає 36,4 % (95 % ДІ: 17,2-59,3 %) і 32,6 % (95 % ДІ: 20-47,5 %), відповідно. Частота гострого пошкодження нирок на фоні використання амфотерицину В дезоксихолату складає 87 % порівняно з 27 % при монотерапії флуконазолом.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ COVID-19 ПІД ЧАС ДРУГОЇ ХВИЛІ ПІДЙОМУ ЗАХВОРЮВАНОСТІ В УКРАЇНІ

Мета – встановлення особливостей епідемічного процесу COVID-19 в Україні в період другої хвилі підйому її захворюваності. Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз епідемічного процесу COVID-19 в Україні на початку 2021 р. та під час нового підйому захворюваності (другої хвилі) за матеріалами офіційної звітності. Результати досліджень та їх обговорення. Перша хвиля епідемічного процесу COVID-19 в Україні тривала до кінця перших 2 тижнів 2021 р. Починаючи з 7-го тижня року, можна констатувати підйом захворюваності 2-ї хвилі з максимумом на 13-14-у тижні (тижневі показники захворюваності становили 271,7-276,3 на 100 тис. населення); із 15-го тижня (через 1 тиждень після введення з 5 квітня 2021 р. локдауну в більшості регіонів України) почалося її зниження; із 21-го тижня 2021 р. можна говорити про припинення другої хвилі підйому захворюваності. Захворюваність на COVID-19 достовірно корелювала у часі із загальною захворюваністю на ГРВІ (r=0,88±0,05), і можна опосередковано говорити про гіподіагностику COVID-19. Мінімальні щотижневі показники смертності від COVID-19 спостерігалися на 6-7-му та 22-му тижнях року (2,0 на 100 тис. населення), максимальні – на 14-15-му тижнях (7,1 на 100 тис. населення). Сумарна летальність протягом 01.01-06.06.2021 р. зросла з 1,8 до 2,3 %, а щотижнева летальність протягом 17-22-го тижнів стабільно перевищувала 4,0 % та мала тенденцію до зростання. Серед пацієнтів вікових груп 60-69 років та 70 років і старше наприкінці другої хвилі сумарна летальність перевищувала значення середнього показника серед загальної кількості пацієнтів (2,33 %) відповідно в 1,6 та 4,8 разу. Частка пацієнтів, в яких методом ПЛР підтверджено діагноз COVID-19, коливалася від 4,8 до 33,4 % з найменшими рівнями, починаючи з 18-го тижня, на тлі значного зниження захворюваності другої хвилі. Висновки. Можна говорити про прискорення передачі SARS-CoV-2 під час другого підйому захворюваності на COVID-19 в Україні порівняно з першою хвилею. За результатами епідеміологічного аналізу офіційних статистичних даних, за період нової епідемічної хвилі (7-20-й тижні) не відбулося значних змін особливостей епідемічного процесу цієї інфекції, за винятком його різкої інтенсифікації, що призвело до перевантаження системи охорони здоров’я, зростання летальності (головним чином за рахунок пацієнтів віком від 60 років, на яких припадало 81,72 % летальних випадків при їх частці серед захворілих 29,15 %). Показники сумарної летальності підвищувалися через 2-3 тиж після зростання співвідношення кількості захворілих до кількості госпіталізованих до рівня 2,7 та вище. Дані офіційної статистики щодо захворюваності на COVID-19 занижені. За епідеміологічними ознаками підтвердження збільшення вірулентності SARS-CoV-2 не виявлено.

ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ ЕМПІЄМИ ПЛЕВРИ

На підставі огляду наукової літератури висвітлюється специфічне туберкульозне захворювання плеври. Туберкульозна емпієма плеври залишається одним із найтяжчих ускладнень генералізованого (туберкульозно-неспецифічного) ураження органів грудної порожнини. Особливостями змішаного нагноєння є прихований початок, пізня діагностика і неадекватне лікування на попередніх етапах медичної допомоги. Досить велике значення має первинна резистентність мікобактерій, приєднання стійкої лікарняної флори та гіперсенсибілізація хворого уже до змішаної коморбідної інфекції, яка залишається нині не зовсім дослідженою. Науковий і практичний інтерес до цієї проблеми обумовлений значною поширеністю туберкульозної емпієми в медичних закладах, недостатньою ефективністю існуючих методів діагностики та лікування, відсутністю тенденції до зниження та високою летальністю у задавнених випадках. Сутність проблеми вказує на відсутність єдиних поглядів на патогенез і морфогенез інфекції туберкульозної емпієми плеври, які обмежують ранню діагностику та можливості своєчасного хірургічного лікування.

КЛІНІКО-ІМУНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕЗЕРИТЕМНОЇ ФОРМИ ЛАЙМ-БОРЕЛІОЗУ І ГРАНУЛОЦИТАРНОГО АНАПЛАЗМОЗУ ЛЮДИНИ

Мета роботи – з’ясувати клініко-імунологічні особливості безеритемної форми Лайм-бореліозу (БЕФ ЛБ) і гранулоцитарного анаплазмозу людини (ГАЛ) у пацієнтів, окремо та в поєднанні. Пацієнти і методи. Під спостереженням було 97 хворих із БЕФ ЛБ і ГАЛ, віком від 19 до 77 років. Групу порівняння склали 30 донорів крові, які за віком і статтю відповідали розподілу обстежених хворих. Для серологічного підтвердження ЛБ використали двох­етапну діагностику. Для лабораторної діагностики ГАЛ використали ПЛР у режимі реального часу, в крові обстежених визначали ДНК A. phagocytophilum, а також метод непрямого імунофлуоресцентного аналізу, яким визначали специфічні антитіла класів IgM та IgG до A. phagocytophilum. Рівень цитокінів (ІL-4, ІL-6 та TNF-α) у сироватці крові визначали методом ІФА. Результати досліджень та їх обговорення. У пацієнтів із БЕФ ЛБ і ГАЛ усіх трьох груп (лише БЕФ ЛБ, лише ГАЛ, їх поєднання) переважали артралгія, гарячка та міалгія, рідше – втомлюваність, когнітивні порушення, кардіалгія, без суттєвої різниці між групами. Проте, припухлість суглобів частіше мали хворі з ЛБ та поєднанням двох інфекцій порівняно з пацієнтами лише з ГАЛ, p<0,01; лімфаденопатія переважала у пацієнтів з ГАЛ, як при моноінфекції, так і при поєднанні з ЛБ, щодо хворих лише на ЛБ, p<0,05; пацієнтів із ЛБ і ГАЛ частіше турбувало зниження зору; нудота і блювання траплялися в осіб лише із ГАЛ. Вміст IL-4 переважав у пацієнтів із двома інфекціями щодо групи лише з БЕФ ЛБ: 3,55 проти 2,01 пг/мл, р<0,05, залишаючись в межах норми. Суттєве підвищення ІL-6 було в сироватці крові пацієнтів лише з ГАЛ та поєднання ГАЛ + БЕФ ЛБ порівняно з групою порівняння: 38,70 проти 0,43 пг/мл, р<0,001, та 12,93 проти 12,93 пг/мл, р<0,001. При цьому, концентрація ІL-6 значно переважала в обстежених із ГАЛ порівняно з пацієнтами з ГАЛ і БЕФ ЛБ: 38,70 проти 12,93 пг/мл, р<0,001. Рівень TNF-α переважав у пацієнтів лише із ГАЛ щодо хворих лише із БЕФ ЛБ: 7,43 проти 4,81 пг/мл, р<0,05, залишаючись в межах референтних значень. Проте, концентрація TNF-α у сироватках крові пацієнтів з ГАЛ і БЕФ ЛБ була вищою, ніж у групі порівняння: 7,43 проти 0,21 пг/мл, р<0,001 та 4,81 проти 0,21 пг/мл, р<0,001 відповідно. Висновки. Клініко-імунологічні особливості БЕФ ЛБ і ГАЛ у пацієнтів лікарень Тернополя, окремо та в поєднанні, вивчені вперше. Встановлено переважання інтоксикаційного синдрому у всіх пацієнтів із кліщовими інфекціями, незалежно від їх поєднання; домінування лімфаденопатії у пацієнтів із ГАЛ, припухлості суглобів у хворих із БЕФ ЛБ (p<0,05). Концентрація протизапального IL-4 у сироватці крові пацієнтів з БЕФ ЛБ і ГАЛ у поєднанні та лише із БЕФ ЛБ була в межах норми, проте вища в осіб із вказаними інфекціями (р<0,05). Вміст прозапального ІL-6 був значно збільшений у сироватці крові пацієнтів цих обох груп, із значним переважанням у хворих на ГАЛ порівняно з поєднанням БЕФ ЛБ і ГАЛ (р<0,001); TNF-α був збільшений у сироватці крові пацієнтів лише із ГАЛ (р<0,05).

СЕРОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА КЛІЩОВИХ ІНФЕКЦІЙ У ХВОРИХ НА ЛОКАЛІЗОВАНУ СКЛЕРОДЕРМІЮ

Мета дослідження – встановити частоту виявлення специфічних антитіл IgM і/чи IgG до Borrelia burgdorferi s. l., B. miyamotoi, Bartonella henselae та B. quintana у сироватці крові хворих на локалізовану склеродермію. Пацієнти і методи. Під спостереженням було 78 хворих із локалізованою склеродермією, віком від 18 до 74 років, які протягом 2015-2021 рр. лікувались амбулаторно і стаціонарно в КУТОР «Тернопільський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер». Чоловіків було 17 (21,8 %), жінок – 61 (78,2 %). Для виявлення специфічних IgM і/чи IgG до B. burgdorferi s. l. (збудників Лайм-бореліозу) у сироватці крові використали двохетапний метод (ІФА та імуноблот) за допомогою тест-систем компанії Euroimmun AG (Німеччина). Отримані результати аналізували відповідно до рекомендацій виробника. Антитіла IgM і IgG до B. miyamotoi (одного зі збудників кліщових поворотних гарячок) визначали в сироватці крові методом імуноблоту в лабораторії «IGeneX Inc.» (Мілпітас, Каліфорнія, США). Специфічні антитіла IgG до Bartonella henselae та Bartonella quintana (збудників бартонельозу) визначали у сироватці крові пацієнтів за допомогою методу мультиплексної непрямої імунофлуоресценції, застосувавши тест-системи «Mosaic for Bartonella henselae / Bartonella quintana (IgG)», компанії Euroimmun AG (Німеччина), із використанням технології «Біочіп», які містили мічені флуоресцеїном антигени вказаних видів бартонел. Результати досліджень та їх обговорення. Позитивні або проміжні результати пошуку специфічних IgM і/чи IgG до комплексу B. burgdorferi s. l. (хоча б одного класу антитіл) за допомогою ІФА отримано в 29 (37,2 %) із 78 пацієнтів з локалізованою склеродермією. Підтвердити отримані дані методом імуноблоту вдалося у 25 (86,2 %) хворих. Антитіла лише класу IgM одночасно до B. burgdorferi s. l. та B. miyamotoi методом імуноблоту діагностовано у 4 (11,1 %), IgG у – у 5 (13,9 %) із 36 пацієнтів із локалізованою склеродермією. За допомогою методу непрямої імунофлуоресценції специфічні антитіла класу G лише до B. henselae виявлено в сироватці крові 4 (15,3 %) із 26 пацієнтів із локалізованою склеродермією. Серологічну діагностику кліщових поворотних гарячок і бартонельозу (наявних або перенесених у минулому) в пацієнтів із локалізованою склеродермією, мешканців Тернопільської області, проведено вперше. Висновки. Застосування двохетапного методу серологічної діагностики ЛБ (ELISA та імуноблот) дозволило виявити антитіла IgM і/чи IgG до B. burgdorferi s. l. у 32,1 % хворих із локалізованою склеродермією. Встановлено причетність B. miyamotoi до клінічних проявів локалізованої склеродермії у 13,9 % пацієнтів шляхом виявлення у них антитіл IgG одночасно до B. miyamotoi та B. burgdorferi s. l. методом імуноблоту. Специфічні антитіла IgG лише до B. henselae діагностовано в сироватці крові 15,3 % пацієнтів із локалізованою склеродермією.

ПРОГНОЗУВАННЯ МОДИФІКАЦІЇ ПРИРОДНИХ КОМАРИНИХ ОСЕРЕДКІВ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНФЕКЦІЙ В УКРАЇНІ ПІД ВПЛИВОМ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН

Початок нового тисячоріччя ознаменувався суттєвим зростання рівнів біологічних небезпек і загроз, незважаючи на прогрес і нові досягнення у боротьбі з інфекційними хворобами. Зміна кліматичних умов з тенденцією до збільшення середньобагаторічних температур зумовила перерозподіл і структурні зміни в ареалах поширення біологічних видів тварин, птахів, рептилій та багатьох інших компонентів, які формують паразитарні системи зооантропонозів. Просторові зміни ензоотичних територій з переформатуванням суперареалів зумовили зростання ризиків ураження населення збудниками особливо небезпечних природно-осередкових інфекцій та інвазій. З урахуванням існуючих тенденцій змін низки епідеміологічно значимих абіотичних і біотичних чинників, проаналізовано наявні та потенційні загрози для України внаслідок змін клімату й обумовлених цим просторових змін природних осередків, їх тривалості функціонування, появи нових збудників. Прогнозується поява нових патогенів і формування активних автохтонних природних і змішаних осередків комариних трансмісивних інфекцій, переважно дифузного типу. Є висока ймовірність укорінення на території держави нових збудників або високовірулентних генетичних варіантів ендемічних патогенів. Потенційну небезпеку становлять збудники гарячок Чикунгун’я, денге, Зіка, Західного Нілу (нові генотипи), а також малярії. Територіями ризику поширення гарячок денге, Чикунгун’я, а також малярії будуть АР Крим, Луганська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, Чернівецька і Закарпатська області. Гарячка Західного Нілу розширить ареал з охопленням північних територій у зоні Полісся, а також є реальна загроза заміни цього збудника у західному регіоні на високовірулентний нейроінвазивний генотип внаслідок поширення останнього з території Румунії. Група комариних інфекцій стане домінуючою серед трансмісивних природно-осередкових інфекцій з переважанням полігостальних осередків.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ КЕРОВАНИХ РЕ-ЕМЕРДЖЕНТНИХ ІНФЕКЦІЙ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ SARS-COV-2

Своєчасна вакцинація – це однин із найуспішніших профілактичних напрямків охорони здоров’я, найефективніший і найдешевший спосіб для держави зберегти здоров’я своїх громадян. Мета – запропонувати алгоритм організації планової імунізації дітей в умовах карантину для підвищення ефективності рутинної імунізації на первинній ланці та зниження ймовірності виникнення епідемічних спалахів ре-емерджентних інфекцій. Пандемія SARS-CoV-2 внесла свої корективи в реалізацію налагоджених національних імунізаційних програм. Світ зіштовхнувся із кризою громадського здоров’я, ініційованого COVID-19, наслідком якої можуть стати значні соціально-економічні втрати через зростання ймовірності виникнення ре-емерджентних інфекцій і що може мати руйнівний вплив на кожен аспект людського життя, спричинивши значну захворюваність та смертність. ВООЗ рекомендує продовжувати планові щеплення в умовах пандемії, але з чітким дотриманням всіх протиепідемічних заходів. В умовах медичної реформи в Україні реалістичним є сценарій, який передбачає детальний аналіз стану колективного імунітету дільниці та об’єму потреб в імунізації для дітей цього підрозділу з подальшим сортуванням отриманих даних за термінами проведення, використанням певних вакцин, можливостями батьків відвідати лікаря в призначену дату. Окремо варто скористуватись можливістю поєднання планового патронажу дитини з вакцинацією, надати пріоритетність первинним вакцинальним комплексам і застосуванню комбінованих вакцин у формуванні індивідуального календаря імунізації для кожної дитини, що наздоганяє Календар. Програма наздоганяння вимагає визначити, хто пропустив, виявити, що пропустив та скласти відповідно отриманій інформації індивідуальні програми імунізації, враховуючи наявний перелік імунобіологічних препаратів за кошт держбюджету чи виходячи з можливостей або бажання батьків. Висновок. Щеплення продовжують відігравати важливу роль у захисті вразливих людей від потенційно смертоносних хвороб. Незважаючи на те, що пандемія порушила важко здобутий прогрес, досягнутий за останнє десятиліття шляхом вакцинації, вона повинна тривати. Потрібно наздогнати втрачене шляхом створення індивідуальних схем рутинної імунізації, зробивши їх максимально зручними для батьків. Регулярні профілактичні щеплення як захід забезпечення громадського здоров’я є найбільш ефективним засобом у запобіганні виникненню ре-емерджентних інфекцій та економічно вигідним при запобіганні масової захворюваності та передчасної смертності. Запобіжна масова захворюваність і висока смертність шляхом регулярної рутинної імунізації перевищує за користю ймовірні ризики від COVID-19, пов’язані з відвідуванням клінік для вакцинації, особливо для дітей з уже наявним певним вакцинальним анамнезом.

НЕЙРОІМУННІ ЗМІНИ В РАННІЙ ДІАГНОСТИЦІ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ

Мета – вивчення впливу нейроспецифічних білків на розвиток нейро-СНІДу, встановлення перспектив їх визначення з метою ранньої діагностики ВІЛ-інфекції. У дослідженні використовували теоретичні методи, які включали аналіз та синтез вивчення сучасних світових наукових публікацій та клінічних спостережень, дедуктивно-індуктивні методи. Висновки. В Україні, як і у всьому світі, відбувається активне поширення та пізнє виявлення ВІЛ-інфекції. Стандартні методи лабораторної діагностики не можуть забезпечити якісну ранню діагностику хвароби. Швидке проникнення вірусу у центральну нервову систему (ЦНС) створює труднощі для диференційної діагностики з подальшим формуванням стійкості до антиретровірусних препаратів. Поки ВІЛ у крові залишається протягом тривалого прихованого періоду, збудник активно реплікується у клітинах мозку і призводить до розвитку нейро-СНІДу. Зв’язки та особливості накопичення матриксу ВІЛ-білка р-17 у ЦНС, активність транскрипційного трансактиватора, регуляторного білка Vpr залишаються недостатньо вивченими. Нейроспецифічні білки як маркери вірусного патологічного процесу у нервовій системі людини потребують особливої уваги та вивчення. Перегляд основ ранньої діагностики ВІЛ-інфекції дасть можливості посилити епідеміологічний контроль та запобігати новим випадкам хвороби, що у підсумку приведе до зменшення фінансового навантаження щодо цієї проблеми не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу.

ЦИКЛІЧНІСТЬ ІНФЕКЦІЙНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ, ЇЇ ПРИЧИНИ І ПРОГНОЗУВАННЯ

Метою роботи було вивчення феномену циклічності інфекційної захворюваності, пов’язаної з циклічністю сонячної активності, дослідження факторів, які обумовлюють активацію епідпроцесу, для побудови математичної моделі захворюваності протягом сонячного циклу. Запропоновано принцип побудови динамічних рядів захворюваності протягом повного сонячного циклу при періодичності 3 і 5 років на основі реальних показників інфекційної захворюваності, зареєстрованих на території України. Розглянуто модель довгострокового прогнозу захворюваності на інфекційні хвороби на основі мінімального показника, який відповідає першому року циклу, запропоновано формули розрахунку середнього і максимального показників захворюваності за цикл.