АКТАНТИ ТЕМАТИЧНОЇ ГРУПИ ПРЕДИКАТІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЗУМОВЛЕНОГО ІРРАЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ, АНГЛІЙСЬКОЇ ТА НІМЕЦЬКОЇ МОВ)

У дослідженні представлено предикатно-актантні моделі як один із засо- бів презентації семантичної структури лексики в контексті функціонального синтаксису. Визначено, зокрема, тематичну групу предикатів на позначення зумовленого ірраціонального стану в українській, англійській та німецькій мовах. Описано центральні елементи ядерної семантичної структури. Уточнено поняття предиката й актанта з позиції функціонального синтаксису. Проаналізовано семантичну роль учасника ірраціональної ситуації, представле- ного як актант Експерієнцер. Схарактеризовано в зіставному аспекті актант Експерієн- цер для досліджуваної тематичної групи предикатів в українській, англійській та німецькій мовах відповідно до його синтаксичного вираження, комунікативного рангу й таксономіч- ного класу в семантичній структурі ірраціональної лексики досліджуваних мов. З’ясовано, що приклади виокремленої семантичної ролі учасника наявні в кожній з обраних мов. Актант Експерієнцер відрізняється своїм синтаксичним вираженням (належністю до різних частин мови або поєднанням різних частин мови в одному словосполученні чи різними видами синтак- сичного зв’язку) і таксономічним класом в українській, англійській та німецькій мовах. У ході дослідження виявлено, що комунікативний ранг проаналізованого актанта в зіставлюваних мовах збігається. Установлено та проаналізовано особливості реалізації предикатно-ак- тантних відношень для тематичної групи предикатів на позначення зумовленого ірраціональ- ного стану в межах ірраціональної ситуації у зіставлюваних мовах. Визначено перспективи подальших досліджень семантичних структур ірраціональної лексики на предмет вивчення специфікаторів названої тематичної групи ірраціональних предикатів в українській, англій- ській та німецькій мовах.

ҐЕНДЕРНО НЕЙТРАЛЬНА МОВА В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА

Перманентна трансформація сучасного суспільства знаходить відображення насамперед у його мові. Зокрема тяжіння до ґендерного паритету зумовлює необхідність усе- бічного врахування самоідентифікації кожного індивіда в процесі спілкування. У статті розгля- нуто актуальний стан соціальних змін у суспільстві як передумову розвитку ґендерного перекла- дознавства (на матеріалі французької та української мов). Кількість доробок у царині ґендерної лінгвістики, присвячених різним аспектам перекладу на матеріалі інших мов, є ознакою важливо- сті цього напряму. Проведене компаративне дослідження доводить, що в Україні культура вико- ристання ґендерно коректних термінів є доволі низькою порівняно з іншими країнами, зокрема Францією. Йдеться не лише про фемінізацію сучасної мови, а й про її ґендерну нейтралізацію з огляду на небінарні особистості. Непредставленість в арсеналі мови засобів, пристосованих до нової ґендерної картини світу, безперечно, призводить до певних проблем у внутрішньомовному спілкуванні та під час передачі гендерно нейтральних форм іншою мовою. Головна відмінність полягає у протилежних напрямах розвитку французької та української мов: якщо перша тяжіє до нейтралізації назв професій, надаючи перевагу інклюзивному письму, то друга, навпаки, – до створення ґендерно бінарних слів. Французька та українська мови мають відмінну граматичну структуру і різняться, зокрема, засобами вираження граматичного гендеру. Українська нале- жить до тих мов, які мають систему дієвідмінювання, де граматичний рід на відміну від фран- цузької може зазначатися в дієсловах. Ідентичним для досліджуваних мов є намагання уник- нути ґендерно маркованих займенників, замінюючи їх нейтральними (французька) та іншими термінами без указівки на біологічну стать (українська). Сьогодні бракує комплексних праць із вивчення специфіки перекладацьких трансформацій у мовній парі «французька/українська» під час передачі одиниць ґендерно нейтральної мови, що засвідчує актуальність нашої розвідки.

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТТЄВОГО КОМПОНЕНТУ КОНЦЕПТУ ‘AUSSIE’ В АВСТРАЛІЙСЬКОМУ СЛЕНГУ

Стаття присвячена проблемі віднаходження лексичних засобів вербалізації поняттєвого компонента концепту ‘Aussie’ в австралійському сленгу (тж. strine, Ozspeak), яка не була ще предметом розгляду. Мета статті – дослідження поняттєвого компонента концепту ‘Aussie’ та віднаходження лексичних засобів його вербалізації в австралійському сленгу. Завдання дослідження полягають у вивченні семантики лексеми Aussie, виявленні когнітивних ознак концепту, що сформувався на базі значення ‘an Australian’ / ‘Australian people’, у диференціації когнітивних ознак на ядерні та периферійні, розгляді способів словотвору віднайдених лексичних номінацій концепту в австралійському сленгу. Ілюстративний матеріал представлений сленговими назвами у формі іменників та іменникових словосполучень різних типів. Методологічним підґрунтям дослідження послугували останні публікації в галузі лексикографії, теоретичні праці з лексичної семантики, семасіології та лінгвоконцептології. У роботі застосовані: метод словникових дефініцій, порівняльний, морфологічний, лексико- семантичний та лінгвоконцептуальний аналізи. Результати наукових пошуків допомогли зробити обґрунтовані висновки про те, що концепт ‘Aussie’ є одним з ключових для носіїв австралійського сленгу, що підтверджують його численні номінації в дослідженому матеріалі (170 лексичних одиниць). Ядро когнітивного компонента концепту формує когнітивна ознака ‘inhabitant’, похідні від неї когнітивні ознаки ‘gender’, ‘age’, ‘appearance’, ‘mental capabilities’, ‘social status’, ‘behaviour’, ‘kinship and relashinship’ становлять його периферію. Номінації концепту ‘Aussie’, представлені метафоричною, метонімічною, перифрастичною, семантично мотивованою, римованою та звуконаслідувальною лексикою, засвідчують його образність та високий емотивно-оцінний потенціал.

УКРАЇНІКА ОЛЕКСАНДРА ДЕЙЧА – АВТОРА ПОВІСТІ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ «ЛОМИКАМІНЬ»

У статті йдеться про видатного українського письменника, вченого, пере- кладача, мистецтво- та літературознавця, який народився, виріс і здобув освіту у Києві на помежів’ї культур та мов (української, єврейської та російської), Олександра Йосиповича Дейча. Увагу звернено на культурне оточення, у якому формувався світогляд О. Дейча, виник інтерес та проявилися любов і повага до української літератури, театру. З’ясовано біогра- фічні факти, пов’язані з його зацікавленістю життєтворчістю українських письменників, зокрема Лесі Українки. Простежено творчі та дружні зв’язки, які послугували підґрунтям для перекладів творів української літератури та її популяризації на світовому рівні: знайомство з М. Старицьким, М. Заньковецькою, родиною Косачів, дружба та співпраця з М. Рильським, Лесем Курбасом. Виявлено умови та етапи з’яви, формування та розвою «українського кон- тексту» в творчій спадщині та науковій і перекладацькій діяльності О. Дейча. Проаналізовано «україніку» О. Дейча, його російськомовні переклади, статті, спогади, есеї про представни- ків української культури: І. Котляревського, Т. Шевченка, В. Стефаника, Лесю Українку, Леся Курбаса, М. Куліша та ін. Особливу увагу приділено листуванню та дружбі з М. Рильським. Акцентовано на дослідженнях про самого О. Дейча, на жаль, сьогодні ще нечисленних і малопо- мітних. У статті перераховано найбільш значущі книги й переклади авторства О. Дейча, які становлять неабиякий інтерес для дослідників української літератури. Наголошено на необ- хідності глибокого осмислення наукової та творчої спадщини людини, яка, володіючи енцикло- педичними знаннями, будучи інтелектуалом і видатним ученим своєї доби (1893 – 1972 рр.), у непростих умовах радянського часу присвятила себе збереженню української культурної спадщини й промоції української літератури поза межами України; розставлено відпо- відні акценти крізь часові та ідеологічні нашарування, які заважали доброму імені вченого зайняти почесне місце в історії розвитку української культури. Цим умотивовано актуаль- ність розвідки.

КОНОТАЦІЇ АНІМАЛІСТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ НОВЕЛІ ЗЛАМУ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ

Динамізм, мінливість, суперечливість як головні константи рубежу століть наклали відбиток і на характер усвідомлення літературного процесу. У статті показано, як саме на зміну одновимірному трактуванню літератури як відображення довкілля приходять нові рівні її розуміння – самовираження, моделювання. Унаслідок цього архетипи національ- ної культури синтезуються з оригінальними естетичними ідеями, окресленими в європейській філософській думці доби модернізму. Установлено, що в поетизації двоєдності «людина – при- рода», яку вважають сталою прикметою українського національного письменства, особли- вого значення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. набуває символізація наскрізної деталі та фольклорного образу, увиразнюючи тим самим проблему «людина – цивілізація». Дослідження інтерпретацій тваринної символіки у творах малої прози дало змогу не лише виявити нові її значення, які в кожного окремого письменника унікальні, але й утвердити на цьому ґрунті синкретичну спорідненість людини з тим чи тим об’єктом природи. Особливості наративної структури розглянутих у статті новел Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини допомогли простежити становлення характеру героя твору передусім у природному довкіллі, показати найтонші порухи його душі, спроєктувати минуле або майбутнє на теперішню «незвичайну» подію в його житті, зчаста супроводжу- вану спілкуванням із живою істотою. Образи й деталі новели, надто ж анімалістичні, нада- ють авторові та реципієнтові змогу «змоделювати» світ персонажа на основі кількох міст- ких символів і численних асоціацій, викликаних ними. Завдяки згаданим чинникам українська новелістика отримує естетичний потенціал космогонічного міфу, виявами якого є діалог опо- відача або розповідача з вищими силами, природними стихіями, реаліями буденного життя, їх поетизація та одухотворення.

«ЛІСОВА ПІСНЯ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ: МІСТЕРІЙНА ЖАНРОВА МАТРИЦЯ

У статті виокремлено містерійні домінанти драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки та особливості їх художнього вияву. Окреслено основні літературознавчі погляди щодо дефініції містерії як античного/дохристиянського та середньовічного/хрис- тиянського жанру. З’ясовано, що містерійне начало, особливо в його антично-язичницькому розумінні (пов’язане із циклічністю перевтілень, колообігом буття) має структуротвірне зна- чення у «Лісовій пісні». Сезонна структуризація художнього часу в драмі підводить до зістав- лень із найдавнішими грецькими елевзинськими містеріями. З архаїчною матрицею класичної містерії драму зближує також прийом моделювання художнього простору на двосвіття: сакрально маркований світ лісових мешканців та профанний, часто негативний світ селян. Категорія жертовності та множинності смерті (її подійність або циклічність), мотиви перероджень, метаморфоз задля змін як окремі складники парадигми класичного жанру міс- терії стали основою для творення смислового рівня «Лісової пісні». Простежено, що драма Лесі Українки, як і антична містерія, поєднує у собі три першопочатки: поетично-словесний, мелодійно-музичний та малярсько-образний. До містерійного також віднесено образ дуба як сакралізованого Дерева Життя, зі знищенням якого порушилася рівновага взаємостосун- ків природи та людини, стерлася гармонійна межовість світів. У драматичному творі про- стежено усі основні архетипні стихії: повітря, землю, воду. Багатопроявним виявився образ вогню як символ руйнівної та життєдайної сили, перетворення та переродження, як і у дав- ніх містеріях. З’ясовано, що Леся Українка у драмі «Лісова пісня» розчиняє елементи містерії у філософсько-метафоричному просторі власне витвореного міфу, витворює своєрідну міс- терійну модифікацію з елементами містифікації, міфологічних сюжетів, мотивів та образів, залучаючи категорії віри та невіри, свободи та несвободи, смерті й безсмертя, честі, вірно- сті та зради.

НАЗВИ ПЕРШИХ СТРАВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКІВ ХVIII–ХІХ СТ.)

У статті проаналізовано останні дослідження й публікації з проблеми номі- нації українських страв. Зокрема, визначено, що лексико-семантичну групу «назви страв» доволі докладно схарактеризовано на матеріалі українських говірок та українських пам’яток XIV–XVII ст. Наукову новизну дослідження визначає те, що назви страв, ужиті у творах українських письменників, ще не були об’єктом спеціального розгляду. Мета роботи – дослідити назви перших страв в українській мові на матеріалі художніх творів письменників ХVIII–ХІХ ст. До аналізу залучено тексти таких авторів: І. Котлярев- ського, С. Гулака-Артемовського, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Л. Глібова, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Коцюбин- ського, М. Кропивницького, О. Кобилянської. Матеріал класифікуємо таким чином: лекси- ко-тематична група «назви страв», лексико-семантична підгрупа «назви перших страв». Із творів виокремлено такі компоненти цієї підгрупи: борщ, галушки, юшка, куліш, щерба, ква- сок, просілне. У статті здійснено аналіз їхньої частотності. Установлено, що до найчастіше вживаних належать такі лексеми: борщ (виявлено у творах 11 авторів), юшка (8 авторів), галушки (7 авторів). Менш уживаними є такі назви: куліш (виявлено у творах 6 письменни- ків) і щерба (2), квасок, просілне зафіксовано по 1 разу. Три останні назви не є активними в мовленні сучасних українців. Отже, їх можна вважати архаїзмами. Проведено паралелі між лексичними значеннями назв страв у сучасній українській мові та тими, які зафіксовані в лек- сикографічних джерелах ХІХ ст. У тексті статті збережено їхній оригінальний правопис. Зазначено демінутивні форми лексем, тоді як аугментативних не виявлено ні в аналізованих текстах, ні в словниках. Також проаналізовано віднайдені в текстах рецепти приготування страв. Виявлено, що письменники аналізованого періоду жодного разу не використали такі назви перших страв: бульйон, суп, уха, харчо, шурпа, щі. Це дає підстави припустити, що ці лексеми були запозичені українською мовою з інших мов у ХХ ст.

НОМІНАТЕМА КОМПЛЕКСНОГО ЗРАЗКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ВТІЛЕННЯ У МОВЛЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ)

Питання про визначення мовних одиниць постає надважливим у лінгвістич- ній теорії. Комплексний опис основної одиниці мови виявляє залежність від вибору підходу до ідентифікації мовних інваріантів. У статті зазначені дві парадигми його вирішення – сло- воцентричну та несловоцентричну. Традиційну лінгвістику характеризує тенденція до виді- лення словосполучень та інших одиниць разом зі словами як таких, що мають семантичну, а значить і номінативну цілісність. Базовими різновидами номінативних одиниць уважають наслідки мовної номінації (слова-синтагми, глоси прості й комплексні, модифікації відповід- них номінатем), а базовою одиницею мовної номінації – номінатему. У статті детально розглянуто номінатеми-словосполучення, тобто номінатеми комп- лексного зразка та їхні структурні різновиди. До них віднесено всі семантично тотожні одиниці, а саме: ідіоматизоване словосполучення, тобто колокацію; фразеологізоване словос- получення; сполуку повнозначного слова зі службовим та аналітичні лексико-граматичні варі- анти; універбалізований еквівалент словосполучення, тобто слово, що з’явилося внаслідок вербального модифікування словосполучення і є тотожним йому в лексико-граматичній сис- темі координат. Метою статті є визначення параметрів ідентифікації номінатем комплек- сного зразка, дослідження шляхів реалізації основної номінативної одиниці та особливостей втілення номінатеми комплексного типу в мовленні та тексті. Методи та методики дослі- дження. У дослідженні використано низку методів, що дали змогу максимально об’єктивно вивчити проблему й дійти певних висновків. Зокрема, метод суцільної вибірки застосовано для накопичення фактичного матеріалу, а методику дистрибутивного аналізу – для диферен- ціювання понять. Висновки. Основною номінативною одиницею визнано певний інваріант – слово чи словосполучення – на підставі критеріїв номінативності та семантико-граматичної тотожності всіх його реалізацій.

ВІДТВОРЕННЯ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ ІНКОНГРУЕНТНОСТІ ЯК ЗАСОБУ СТВОРЕННЯ «ЧОРНОГО ГУМОРУ» В ЖАНРІ СТЕНДАП-КОМЕДІЇ (НА ПРИКЛАДІ МОНОЛОГІВ ДЖОРДЖА КАРЛІНА)

Статтю присвячено вивченню особливостей відтворення при перекладі інконгруентності як засобу створення «чорного гумору» в жанрі стендап-комедії на прикладі монологів Дж. Карліна. Актуальність теми дослідження полягає як у недостатньому вивченні комічного й інконгруентності як механізму його створення, так і в недостатній увазі науков- ців до творчості відомого американського сатирика Дж. Карліна, вплив якого на американське та навіть світове суспільство важко переоцінити. Метою статті є, таким чином, вивчення інконгруентності як механізму створення «чорного гумору» в жанрі англомовної стендап-ко- медії та засобів передачі інконгруентності під час перекладу. У ході дослідження визначено основні характеристики «чорного гумору» як виду комічного й описано інконгруентність як механізм створення комічного в «чорному гуморі»; на прикладі окремих фрагментів виступів Дж. Карліна простежено особливості створення інконгруентності та її передачу в україн- ських перекладах. У результаті виявлено, що «чорний гумор» хоч і вважається «жорстким» видом гумору, проте є соціальним і часто має на меті виправлення суспільства через сміх. Автори, що використовують у творчості «чорний гумор», удаються до таких форм психо- логічного захисту адресата, як катарсис і сублімація. Когнітивним механізмом створення комічного в «чорному гуморі» є інконгруентність – будь-який вид невідповідності нормі, яка провокує комічний ефект як результат реакції інтерпретатора на неочікувану невідповід- ність усталеним нормам комунікативної ситуації, включно з референтною, відображеною висловленням. Дж. Карлін у виступах вдається до різних типів інконгруентності – онто- логічної, логіко-поняттєвої, валоративної, що дає йому змогу йому через змалювання часто абсурдних ситуацій не лише смішити публіку, а й змушувати її замислюватися. При відтво- ренні монологів Дж. Карліна використовують широкий спектр перекладацьких трансформа- цій, однак найбільш суттєвими для передачі інконгруентності «чорного гумору» є лексико- семантичні трансформації та компенсація.

КОНЦЕПТ ПІСНЯ ЯК СИМВОЛ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ, ПАТРІОТИЧНОЇ ГІДНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ В.С. БОЙКА

Стаття присвячена висвітленню концепту ПІСНЯ як національної духовної цінності українського народу, що є символом єдності нації, виховання патріотизму сучас- ного молодого покоління, уособлює традиції та звичаї сьогодення, сприяє розвитку просвітни- цтва й освітянської діяльності суспільства. Проблеми розвитку духовності завжди цікавили людство, що давало підґрунтя для з’ясування потреб соціуму, виховання духовної й емоційної культур нації. Така ситуація зумовлена також необхідністю дослідження вербального вира- ження в сучасній українській мові концептів на позначення духовних цінностей загалом і в аспекті взаємодії національно-мовної й індивідуально-авторської картин світу, реалізованих, зокрема, у поетичному доробку В.С. Бойка – харківського письменника, громадського діяча. Окрім того, потреба звернення до текстів цього автора вмотивована інтересом до вивчення внутрішнього світу людини, до взаємодії мови та психіки, кореляції знаків культури з лекси- ко-семантичною системою. Сьогодні цінності як такі перестали бути предметом розгляду лише філософії та аксіології: їх розглядають у низці інших наук: культурології, політології, психології, педагогіці, літературознавстві й, нарешті, у лінгвістиці. Тож цінності охоплю- ють практично всі виміри людського життя: фізичний, суспільний, духовний, психічний. Така увага до цінностей цілком умотивована, позаяк їх вивчення відкриває шлях до розуміння самої природи людини, причин її дій і вчинків. Саме тому тема України червоною ниткою проходить крізь вірші В.С. Бойка, актуалізуючись практично в усіх концептах. Одним із них є концепт ПІСНЯ. Вона здатна передати найтонші відчуття й порухи душі ліричного героя, а також є важливим маркером патріотизму, адже для українців пісня постає чимось значно більшим, ніж просто родом словесно-музичного мистецтва.