Автори часопису

Автори часопису

Слово редактора

Слово редактора до чергового 94 номеру журналу

Рецензія на трьохтомну "Історію релігій" авторства О.М.Шепетяка

Рецензія на трьохтомну "Історію релігій О.М.Шепетяка

Рецензія на «Записки Наукового товариства ім. Шевченка в Америці» (Нова серія. Том 1. Головний редактор серії Григорій Грабович; редактор тому Олесь Федорук. Нью-Йорк, 2017, 256 с. )

Рецензія на «Записки Наукового товариства ім. Шевченка в Америці» (Нова серія. Том 1. Головний редактор серії Григорій Грабович; редактор тому Олесь Федорук. Нью-Йорк, 2017, 256 с. )

Майбутнє релігії та релігійних практик у пост-пандемічний період

У статті на підставі аналізу наукової літератури, експертних інтерв’ю, інформаційних ресурсів світової комп’ютерної мережі Інтернет, зокрема електронних варіантів таких видань, як BBC news, BBC Future, Financial Times; офіційних інтернет-порталів міжнародних організацій ООН, ВООЗ, українського Національного інституту стратегічних досліджень та ін. розглядаються питання щодо того, який вплив виказала пандемія COVID-19 на релігію і релігійні практики за час тих «жнив скорботи», які вона вже здійснила, та що чекає на них у майбутньому, коли пандемія таки припинить свій руйнівний хід по планеті. Авторка поставила за мету – на основі аналізу новітньої інформації щодо впливу пандемії COVID-19 на релігію і релігійні практики виявити і представити ті важливі моменти, які вже є актуальними для них у нинішній момент, а також ті, що ще тільки починають проявлятися і будуть актуальними в пост-пандемічну епоху. В якості провідного метода дослідження використовувався метод Desk Research, який дозволяє як швидко отримувати інформацію, так і плідно зіставляти джерела інформації між собою з метою досягнення ефективного дослідницького результату та формулювання аргументованих висновків. У статті розглядаються питання: Якими були причини того, що пандемія фактично «перевернула світ»? Що це означає для майбутнього релігійних зборів, ритуалів та подорожей, враховуючи, що все це може посилити передачу вірусів у глобальному масштабі? Чи гряде кардинальна трансформація всього релігійного життя людства? А чи не є це вже початком кінця релігій, як це передбачали деякі соціологи минулого? Питання, як бачимо, фундаментальні. І їх поставила перед нами саме пандемія. Тож, вочевидь, праві ті вчені, які завжди відзначали, що кризи несуть в собі не тільки негативні явища, а й дають шанс на позитивні зміни в людському суспільстві. І, зіставивши думки філософів минулого, які вважали, що релігія, ця «стара магія» і «розчарування світу», скоро відійде в минуле, а «тотемом нового виду стане туризм», з тим, як пандемія COVID-19 вплинула на релігійну свідомість людей в усьому світі, авторка доходить висновку, що ці прогнози не справджуються. Релігія нікуди не дінеться (і у статті показано, чому), а ось самі вчення і релігійні практики чекають певні трансформації. Як також церкви будуть зобов’язані дотримуватись вимог епідеміологічної безпеки під час церковних заходів і подорожей. Оскільки впливи пандемії COVID-19 у науковому середовищі ще осмислюються і література тільки починає з’являтись, то у даній статті викладено авторську позицію з проблем, які в ній піднімаються.

Штучні та пародійні релігії: проблеми дефініції

У статті розглядаються явища релігієтвору епохи постмодерну, які релігієзнавці намагаються окреслити за допомогою хмари термінів: квазірелігії та псевдорелігії, синтетичні або синкретичні релігії, штучні релігії, пародійні релігії, плинні релігії, гіпер-реальні релігії. Автор аналізує специфіку застосування та примінимість цих термінів до нових релігійних течій, що конструюються в епоху постмодерну, зокрема до течій, які виникли з артефактів художньої чи популярної культури (як от Церква всіх світів, джедайство, матрицизм), та течій, у віровченні чи практиці яких яскраво виражений іронічний чи тролінговий компонент (Церква Летючого Локшинного Монстра, Церква невидимого рожевого однорога, різноманітні атеїстичні церкви) абсурдизм (дискордіанство, Церква СубГенія), та ставить питання класифікації релігій, що поєднують у собі висміювання усталених релігій з цілком щирою релігійною практикою, релігійною свідомістю, віровченням, інституціями та бажаннями змінити себе та світ у кращий бік. Автор аналізує термінологію, яку різні автори у межах різних підходів намагаються застосувати до виявів постмодерного релігієтвору, звертає увагу на проблематичність побудови стійкої системи класифікації таких утворень за умов нерозв’язаності основоположного питання релігієзнавства – загальноприйнятного визначення релігії, яке в деяких країнах виражається в юридичній площині формулюваннями, вразливими для висміювання й пародіювання методами штучних релігій. Релігієзнавство ХХ століття не змогло виробити термінологічний апарат, який би зміг задовільно розв’язати проблему «релігія чи імітація релігії» та створити парадигму, яка б навела лад у розмитих постмодерном поняттях «релігія», «не-релігія», «імітація релігії», і навіть «імітація релігії, реалістичніша, ніж деякі релігії». Однак вже початок ХХІ століття побачив конкуренцію трьох термінів: гіпер-реальні релігії А.Поссамая, плинні релігії Т.Тайри та штучні релігії К.Кьюзак. На думку автора, саме термін «штучні релігії» К.Кьюзак, (попри його певний імпліцитний редукціонізм з точки зору філософії релігії) найкраще задовольняє вимоги до терміну для опису сучасних придуманих, сконструйованих, виведених з інших явищ популярної культури явищ, що називають себе релігіями, і різною мірою задовольняють вимоги класичного релігієзнавства для визначення релігії.

Зміст

Зміст

Рецензія на колективну монографію “Окультні корені релігієзнавства: про вплив не-гегемонічних течій на академічне середовище близько 1900 року” (Berlin-Boston, De Gruyter, 2021)

В рецензії розглянуто колективну монографію “Окультні корені релігієзнавства: про вплив не-гегемонічних течій на академічне середовище близько 1900 року”, опубліковану видавництвом De Gruyter у 2021 році. Книга містить гіпотезу про те, що підвалини релігієзнавства, крім позитивістської та християнсько-теологічної парадигм, також вбирають у себе парадигму езотеризму. Автори обґрунтовано демонструють, що провідні релігієзнавці, археологи та інші науковці межі ХІХ-ХХ століть або активно цікавилися езотеризмом, або навіть самі належали до відповідного світогляду, стаючи членами Теософського товариства чи інших езотеричних організацій того часу. Такий підхід є важливим для історії релігієзнавчої думки, оскільки дозволяє помітити закономірності, на які раніше не звертали окремої уваги, зокрема, популярність компаративного релігієзнавства, намагання поєднати науку та релігію в одному світогляді тощо.

Титульна сторінка

Титульна сторінка

Сучасні погляди на проблему датування Таємної Вечері. Частина 1 Календарне вирішення датування Таємної вечері

У статті аналізуються різні підходи до вирішення проблеми пов'язаної з характером і датуванням так званої Таємної вечері, яку провів Ісус Христос зі своїми учнями перед своєю смертю. Описи, представлені в синоптичних Євангеліях явно вказують, що ця подія відбулася в четвер увечері і представляло собою пасхальний седер. Наратив Євангелії Івана ясно показує, що єврейська пасхальна вечерю мала відбутися в п'ятницю. Узгодженням цих двох наративів богослови займаються вже тривалий час. Стаття докладно демонструє різні рішення цієї проблеми, які стали популярні в останні десятиліття. Автор показує, що провідні біблеїсти сучасності все частіше повертаються до традиційної точки зору, що Остання вечеря Христа була дійсно пасхальної трапезою, а не дружній (несакральной) зустріччю хабурів, яку Ісус бажав провести у вузькому колі найближчих учнів. Перший розділ статті присвячений одному з найбільш модний напрямків - календарному вирішення проблеми датування Останньої вечері Ісуса. У статті висвітлюються особливості та етапи становлення єврейського календаря. Також аналізується гіпотеза, детально розроблена Анні Жобер, яка ґрунтується на наявності в юдаїзмі Другого храму різних календарних варіацій і супротивних груп, які по-різному розуміли особливості святкування релігійних свят. Анні Жобер розвинула теорію двох календарів на основі псевдоепіграфа Книги ювілеїв і кумранских рукописів із залученням відомостей з патристичній літератури. На її думку Христос провів пасхальну юдейську трапезу з споживанням агнця з 12 апостолами не в четвер, а у вівторок, тому що Він використав не офіційний храмовий місячно-сонечний календар, а сонячний календар єсеїв, описаний в книзі Ювілеїв. Деякі підтвердження цієї гіпотези можна зустріти в роботах Єпіфанія Кіпрського та Вікторина Петавійского. У статті наводяться основні аргументи критиків цієї гіпотези. Зокрема, з точки зору Жобер треба відкинути наративи синоптичних Євангелій, вважаючи їх пізніми дописами, стає незрозуміло, як храмове священство могло допустити заклання агнців єсеїв на кілька днів раніше за встановлений термін, особливо зважаючи на їх дуже напружені стосунки. Також немає ніяких документальних підтверджень аналогічних випадків в історії юдаїзму. Таким чином, календарна теорія має як ряд серйозних підтверджень, так і чимало слабких аргументів. У наступному числі цього видання буде подано так зване рабиністичне вирішення датування Останньої вечері і його докладний огляд. У поза наступному числі цього видання буде розглядатися астрономічний та інші концепти цієї проблеми.