ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПАСАЖИРІВ ЗА ДОГОВОРОМ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПОВІТРЯНИМ ТРАНСПОРТОМ В УКРАЇНІ

У статті надано загальну характеристику цивільно-правової відповідальності пасажирів за договором переве-зення повітряним транспортом в Україні. Визначено, що цивільно-правова відповідальність настає за порушення зобов’язання, а воно проявляється через вчинення боржником протиправних дiй, або, як ще говорять, протиправну поведiнку боржника. Протиправною визнається така поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведiнки. Цивільно-правова відповідальність застосовується за порушення зобов’язань сторонами договору повітря-ного перевезення. Підстави і випадки застосування цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов’язань регламентуються ЦК України, Законом України «Про транспорт» та іншими законами, транспортними кодексами і статутами, а також відомчими актами Міністерства інфраструктури України.Розглянуто особливості відповідальності пасажира за порушення правил перевезення. Відповідальність запорушення зобов’язань із перевезення має специфіку, що відрізняє її від звичайної відповідальності за порушення зобов’язань. Пасажир також несе відповідальність за будь-яку шкоду, завдану авіаперевізнику або особам, перед якими авіаперевізник несе відповідальність.Встановлено, що в разі порушення зобов’язання, яке виникає з договору, протиправною визнається пове-дінка боржника, який порушує умови договору. Наголошується, що пасажир самостійно несе відповідальність заотримання всіх потрібних документів: віз, дозволів тощо. Відповідальність пасажира за порушення правил перевезення має зазначатися у договорі перевезення пасажирів та багажу.Договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка або багажної квитанції, дія договорузавершується, коли пасажир прибув у місце призначення та залишив транспортний засіб. Із метою забезпечення належного виконання договору повітряного перевезення необхідно здійснювати послідовні і взаємопов’язані дії, що обумовлені у договорі перевезення.Встановлено, що немає єдиного підходу до визначення цивільно-правової відповідальності, а також відсутнійосновний підхід до розуміння її сутності.

ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ПЕРЕВЕЗЕННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ТРАНСПОРТНИХ АГРЕГАТОРІВ

Об’єктом дослідження виступають відносини між користувачами платформ транспортних агрегаторів тасамими транспортними агрегаторами. У межах статті досліджуються питання місця транспортних агрегаторів усучасних транспортних правовідносинах, функцій транспортних агрегаторів та переваг, які вони надають перевізникам та замовника послуг перевезення.Визначено сутність поняття «агрегатор», з’ясовано переваги останніх перед звичайними рекламними майданчиками. Проаналізовано види агрегаторів, визначено місце транспортних агрегаторів серед інших агрегаторів товарів та послуг. Визначено, що агрегатори не здійснюють пошук постачальників та клієнтів, а використовують IT-рішення, що дозволяють сторонам договору самим знаходити потрібні товари та послуги.Класифіковано транспортні агрегатори за критерієм статусу суб’єктів відносин у сфері перевезень (P2P, B2Pта B2B, тобто між фізичними особами, між суб’єктами підприємництва та юридичними особами, змішані); за сту-пенем доступності виділено загальнодоступні та умовно закриті транспортні агрегатори (такі, що співпрацюють з обмеженим колом компаній); відповідно до видів перевезень запропоновано розрізняти агрегатори авіаційного, залізничного, автомобільного, водного транспорту, універсальні транспортні агрегатори; за критерієм призначення перевезень виділяють агрегатори пасажирських перевезень та вантажно-транспортні біржі. Проаналізовано особливості характеру окремих видів транспортних агрегаторів.Доведено, що найбільш важливим для науки цивільного права критерієм класифікації відповідних транспортних відносин є правовий статус транспортного агрегатора, зміст його прав і обов’язків у відповідних відносинах.Для коректного визначення меж правового статусу транспортного агрегатора проаналізовано завдання та функції конкретних транспортних агрегаторів. Відзначено, що питання визначення юридичного статусу транспортного агрегатора у відносинах надання послуг перевезення пасажирів та вантажу не має однозначного вирішення. У літературі діяльності транспортних агрегаторів надають характер посередницької, інформаційної, комунікаційної, експедиторської діяльності або визначають основною метою транспортних агрегаторів організацію перевезення й оптимізацію перевізного процесу. Відсутність єдності поглядів на суть діяльності транспортних агрегаторів пояснюється неоднорідністю функцій конкретних агрегаторів, отже, ступенем відповідальності за порушення умов договору послуг перевезення.Зроблено висновок, що правовий статус транспортних агрегаторів визначається на договірних засадах долучення користувача до агрегатора та зумовлюється його роллю в безпосередніх відносинах між замовником та виконавцем послуги перевезення. Межі цивільної відповідальності транспортного агрегатора залежать від того, чи є він посередником, надає інформаційні послуги або є безпосереднім виконавцем за договором перевезення.

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ВАКЦИНАЦІЇ ВІД COVID-19 З ПОГЛЯДУ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ВАКЦИНАЦІЇ ВІД COVID-19 З ПОГЛЯДУ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВАУ статті досліджуються правові проблеми вакцинації від вірусу COVID-19 з погляду цивільного права. Вихідною тезою є те, що така вакцинація обґрунтовано розглядається як реальний засіб подолання пандемії, котрий потребує належного матеріального, організаційного, правового та ідеологічного забезпечення. При цьому увагу звернено на те, що для подолання проблем, які виникають у зв’язку з вакцинацією від COVID-19, важливе значення маєефективне використання не лише публічно-правових, як це зараз має місце, а й приватноправових юридичних засобів. Зазначається, що успішне проведення вакцинації в Україні ускладнюється існуванням у суспільстві глибо-кого конфлікту між прихильниками і противниками такої вакцинації. Зауважується, що на тлі сподівань держави на вирішення проблеми подолання пандемії COVID-19 та її наслідків публічно-правовими засобами у частини суспільства наразі формується виразна тенденція до уникнення вакцинації, що обґрунтовується тезами про зазіхання на права людини, порушення цивільних прав приватної особи. Зазначається, що негативне ставлення до вакцинації має наслідками ухилення «антивакцинаторів» від щеплення, а також вчинення ними протиправних дій, які полягають у виготовленні та збуті фальшивих документів, котрими посвідчується фейковий факт вакцинації, котрий нібито мав місце. Констатується недостатня ефективність зусиль однієї лише держави у цій галузі. На підставі критичного аналізу етичних та правових аспектів ситуації, що склалася, робиться висновок проможливість й умови вирішення низки проблем вакцинації за допомогою засобів цивільного законодавства та удосконалення практики його застосування. Звертається увага на те, що активне протистояння вакцинації можерозглядатись як зловживання цивільними правами (шикана), та аналізуються наслідки такого зловживання правами, передбачені цивільним законодавством. Констатується важливе значення вакцинації дітей, захворюваність яких на COVID-19 наразі є високою і супроводжується низкою додаткових негативних наслідків. У зв’язку з цим зазначається існування проблеми врахування ставлення дітей та їхніх батьків до вакцинації і доводиться необхідність керуватися положеннями Цивільного кодексу, що стосуються диференціації правового становища неповнолітніх.

ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАВЛЕННЯ ЗАКОННИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ДІТЕЙ-ТВОРЦІВ У НОРМОТВОРЧІЙ ТА ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття присвячена дослідженню психологічних аспектів ставлення представників дітей-творців до їх правовоїграмотності. У роботі аналізується інтелектуальна власність, яка являє собою деякий продукт розумової діяльно-сті та дій особистості, що має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об’єктівправа інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття таінші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об’єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Водночас має бути враховано, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому та непередбачуваному світі. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об’єктів інтелектуальної власності. З’ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилю дитячо-батьківських стосунків, складу сім’ї та стосунків між її членами, ставлення сім’ї до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища.Обґрунтовується, що в умовах активної комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема,дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми і неповнолітніми дітьми, та врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців.Має бути враховано також, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностейта правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбу-вається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.

EXTRAJUDICIAL INSTITUTIONS IN RESOLUTION OF SPORTS DISPUTES

The article analyzes extrajudicial instances for resolving sports disputes, identifies their role and advantagesover courts. It is noted that in practice, sports relations cannot exist without disputes, and the latter can take placebetween athletes, on the one hand, and coaches, sports organizations, mediators, etc., on the other hand; betweenathletes (on both sides), or when an individual athlete is not a party to the dispute at all. It is established that the mostcommon disputes today are about objective judging, anti-doping, fair play.As a result of the analysis of literature sources, it was found that in all national federations of Ukraine orassociations (except the Football Federation) such specialized bodies, as a rule, do not exist. The executive bodiesof the federation are empowered to resolve disciplinary disputes, and the powers to review them on appeal arevested in higher governing bodies (for example, congresses, conferences, general meetings). This provokes situationswhere sports disputes are considered by federation leaders who do not have the appropriate legal education, or evenhave a legal education but do not have relevant experience in resolving such disputes, which negatively affects thequality of sports disputes, as often unfair decisions are made or those that contradict the regulations of internationalfederations in certain sports.The work of such an independent international arbitration body as the Court of Arbitration for Sport, which isauthorized to resolve sports or sports-related disputes, is analyzed. These disputes are divided into two groups; GroupI includes commercial disputes arising from contractual relations between professional clubs, between clubs andathletes, sports agents, disputes over the specifics of transfer activities, agreements on the transfer or distributionof television and other media rights, etc., and group II – disciplinary disputes considered by the Court of Arbitrationfor Sport as a court of the first instance or a court of appeal in the case of a dispute between national authorities.It is concluded that to protect the rights and legitimate interests of sports entities, there is an extensivesystem of national and international out-of-court bodies for resolving sports disputes. Despite this, Ukraine has anunderdeveloped system of such bodies, as only the football sphere has an effective mechanism for resolving sportsdisputes at the national level, and therefore there is a significant need to establish a Sports Arbitration Court underthe National Olympic Committee of Ukraine to protect the rights of other sports.

ЗМІСТ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ І НАСЕЛЕННЯ

У статті систематизовано сучасні наукові погляди на загальноправові засади взаємодії Національної поліції України і населення, зокрема зазначено, що ефективність організації та забезпечення охорони публічногопорядку і безпеки неможливі без допомоги й участі в цій справі громадськості. Важливі заходи, спрямовані назапобігання правопорушенням, не призведуть до суттєвого покращення ситуації доти, доки діяльність підрозділів національної поліції не отримає широку підтримку від населення.У дослідженні визначено взаємодію поліції з населенням як соціально обумовлену, спільно погоджену діяль-ність, виражену в тісній співпраці між суб’єктами взаємодії із застосуванням певних форм і методів для досяг-нення єдиної мети. Така співпраця заснована на законі, має спільну мету – підтримання належного стану публічного порядку, зниження рівня злочинності, залучення до спільних заходів дедалі більшої кількості громадськості та підвищення ефективності роботи поліцейських підрозділів. Зазначено, що повага у відносинах взаємодії і партнерства є умовою ефективної співпраці, а поліція в особі окремих працівників має її заслужити серед громадськості добросовісною працею, гідними вчинками, поведінкою; крім того, у професійній діяльності, а також поза нею кожен поліцейський зобов’язаний з повагою ставитися до будь-якої особи, незалежно від ситуації та інших чинників.Проаналізовано й узагальнено основні форми взаємодії національної поліції та населення, серед яких: спільнарозробка заходів, планування діяльності з протидії правопорушень; спільна організація і здійснення заходів ізохорони публічного порядку та безпеки і запобігання правопорушенням; взаємний обмін оперативною інформацією й якісне реагування на отриману інформацію; допомога населенню поліцейськими у здійсненні заходів із охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; здійснення населенням правоохоронних заходів за ініціативою національної поліції; спільна діяльність громадських формувань з охорони публічного порядку і поліцейських; організація правової та спеціальної підготовки громадян, які мають бажання виконувати завдання з охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; індивідуальні форми залучення громадськості (зокрема, співпраця під час провадження у справах про адміністративні правопорушення або під час кримінального провадження як понятих, свідків, перекладачів, фахівців, експертів); діяльність громадських помічників поліції (наприклад, волонтерів поліції чи позаштатних працівників) тощо.

УКЛАДАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДОГОВОРУ ПІДРЯДУ

Статтю присвячено дослідженню окремих питань договору підряду. Автори розглянули низку поглядів ученихщодо загальної характеристики договору підряду. Завдяки аналізу нормативно-правових актів, що регулюютьпідрядні відносини, визначені прогалини, на які слід звернути увагу під час укладання та реалізації договорупідряду та які потребують додаткового законодавчого врегулювання. Автори вважають, що дослідження істотних умов договору підряду доцільно розпочати з аналізу предмета, та зазначають, що законодавець не розкриває зміст цього поняття у нормативно-правових актах. У науці також не сформований єдиний підхід до цього питання.Зазначено, що в разі уніфікації підходу до змісту предмета договору підряду учасникам цивільного обігу було бнабагато легше розробляти і погоджувати умови, крім того, це нівелювало би ризики визнання таких договорівнедійсними на основі неузгодження такої істотної умови, як предмет договору. З’ясовано, що предметом дого-вору підряду можуть виступати побутові, особисті потреби фізичних осіб; об’єкти будівництва; проєктно-пошукові роботи; державний підряд.Автори зазначають: для того щоб договір підряду був взаємовигідним сторонам, необхідно приділити особливуувагу його істотним умовам. Така увага при укладенні договору є запорукою захищеності сторін, а також здатна в майбутньому зменшити ризики невиконання зобов’язань. Здебільшого такі суперечки стосуються оплати виконаних підрядником робіт, претензій замовника щодо якості або термінів виконання робіт. При цьому часто сторони оспорюють істотні умови договору. Як правило, більшість конфліктів між сторонами пов’язана з неузгодженістю істотних умов і визнанням договору недійсним. Наразі сторонам договору підряду для мінімізації ризиків зловживання правом з боку контрагента необхідно дуже ретельно підходити до узгодження умов договору. Зокрема, важливе значення мають істотні умови, оскільки їх відсутність у договорі або некоректне формулювання може зумовити визнання договору недійсним. У статті виявлені проблеми, що виникають під час укладення та виконання договору підряду, та запропоновано шляхи їх вирішення.

ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ПЕРШОЇ ЧЕРГИ СПАДКОЄМЦІВ ПРИ СПАДКУВАННІ ЗА ЗАКОНОМ В УКРАЇНІ, ЛИТВІ ТА ПОЛЬЩІ

Дослідження присвячене суб’єктному складу першої черги спадкування за законом згідно з законодавствомУкраїни, Литви та Польщі. Особливу увагу приділено першій черзі спадкування, оскільки вона є вихідною точкою для визначення подальшого порядку спадкування, розподілу спадщини тощо. Здійснено порівняльний аналіз суб’єктів, які законодавствами вищевказаних держав віднесені до першої черги спадкування, на підставі чого виокремлено спільні та відмінні особливості бачення законодавців щодо необхідності включення відповідних осіб до переліку першочергових спадкоємців. Здійснено детальне дослідження положень законодавства України, Литви та Польщі в межах встановлення першої черги спадкування за законом. Досліджено мотиви законодавців порівнюваних держав щодо віднесення відповідних суб’єктів до першої черги спадкування за законом у контексті розуміння припустимої волі спадкодавця. Виявлено недоліки суб’єктного складу першої черги спадкування за законом в Україні, Литві та Польщі. Визначено вектори удосконалення суб’єктного складу першої черги спадкування за законом відповідно до законодавства України. Запропоновано шляхи врегулювання відносин спадкування в Україні в межах спадкування спадкоємцями першої черги з урахуванням максимального забезпечення їхніх спадкових прав та інтересів. Визначено, що відмінною рисою суб’єктного складу першої черги спадкування у законодавствах України, Литви та Польщі є також різне ставлення до можливості спадкування батьками померлого. Український законодавець батьків спадкодавця, що є живими на момент його смерті, відносить до першої черги спадкування, прирівнюючи їх у спадкових правах до дітей та подружжя спадкодавця. Натомість Цивільний кодекс Литви та Цивільний кодекс Польщі наділяють батьків спадкодавця, які є живими на момент смерті останнього, правом спадкувати тільки у випадку відсутності попередньої (першої) черги спадкоємців. Автор зазначає, що Україна, Литва та Польща мають схоже бачення суб’єктного складу першої черги спадкування, відносячи до неї тих осіб, які є найбільш близькими спадкодавцю в розумінні кровного та соціального споріднення. Водночас відзначає, що визнати досконалим таке бачення не можна, оскільки як Україна, так і Литва та Польща мають незначні прогалини в регулюванні спадкових відносин у межах закликання до спадкування першої черги спадкоємців за законом.

УПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Розвиток інформаційних технологій є одним з аспектів глобальної трансформації, зокрема й органів державної влади. Зважаючи на сучасні інформаційні потреби суспільства, зрозуміло, що без упровадження інформаційних технологій і автоматизації окремих процесів у суді подальший розвиток системи правосуддя неможливий.«Електронне правосуддя» забезпечує використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі реалізації процесуального права. Новинки судової влади мають бути спрямовані на розширення доступності правосуддя, прискорення й оптимізацію судового розгляду, підвищення його якості й ефективності, досягнення прозорості та відкритості судової системи.Метою статті є розкриття особливостей використання інформаційних технологій у цивільному судочинствів розрізі дотримання основних його засад, адже цифровізація судової системи шляхом упровадження сучасних IT-технологій в Україні є одним із найбільш ефективних способів підвищення рівня та якості здійсненняправосуддя, виконання його завдань. Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішенняцивільних справ неможливі без дотримання його принципів, які є ключовими орієнтирами у формуванніпроцесуального права.У результаті проведеного аналізу чинного та перспективного законодавства, доктринальних підходів, передового досвіду зарубіжних країн автор розкриває переваги впровадження інформаційних технологій у цивільне судочинство, їхній вплив на реалізацію таких принципів, як: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, гласність і відкритість судового процесу, розумність строків розгляду справи судом, змагальність сторін.Перехід на електронне правосуддя, безумовно, замінить паперову рутину та полегшить доступ до правосуддя,а також зробить правосуддя більш прозорим та доступним. Міжнародний досвід свідчить, що використання електронних технологій у судовій системі сприяє більш ефективній судовій діяльності, спрощує обмін інформацією між судами, учасниками процесу, а також іншими органами влади.На основі проведеного дослідження зроблені узагальнення та висновки щодо стану та перспектив застосування інформаційних технологій у цивільному судочинстві крізь призму його принципів.

ГНОСЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ

ГНОСЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУСтаття присвячена дослідженню світоглядних засад інтерпретації правової допомоги як соціального феномену.Обґрунтовано, що правова допомога є соціальним феноменом, хоча вона й санкціонована державою, однакє незалежною від неї. Це дозволяє спеціалістам, які надають правову допомогу, діяти незалежно, об’єктивно,в інтересах клієнта, за допомогою суто законних та морально виправданих методів. Особливо актуальне це тоді,коли розглядаються правові суперечки в системі взаємин «людина – держава», де держава має більше шансівобстояти власну позицію. Фахова правова допомога вирівнює можливості сторін, а суд, який керується вимогами неухильного дотримання законності, сприяє досягненню справедливості. З’ясовано, що для того, щоб мати змогу надавати якісну правову допомогу, яка сприятиме досягненню справедливості, адвокат, окрім бездоганного знання закону, має володіти і філософсько-правовими знаннями. Найперше це допоможе зрозуміти причини певних явищ у праві, окреслити для себе чіткі позиції праворозуміння та правосприйняття. Це можна зробити, якщо визначити концепти правової допомоги, що містять основи, з яких надалі розвиваються інноваційні ідеї.У цьому контексті обумовлено, що до світоглядних концептів правової допомоги можна віднести ті твердження,які допомагають: 1) зрозуміти її цінність для людини і держави; 2) усвідомити, що вона є невідчужуваним правом кожної людини незалежно від будь-яких обставин (соціальне походження, рівень освіти, віросповідання, стать, вік тощо); 3) сприйняти пересічній людині право не тільки як систему заборон і обов’язків, установлених державою, а й як систему гарантій її гідного життя та можливостей для повноцінного розвитку особистості; 4) як єдино можливий спосіб досягнення справедливості на основі законних та морально виправданих методів. Це дало можливість констатувати, що стрімкі темпи розвитку суспільства загалом зумовлюють необхідність відповідного розвитку всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та держави, які стають щоразу більш реґламентованими з метою встановлення певних правил, що допоможуть гармонізувати життя, сприяти досягненню загального блага.Власне держава за таких умов повинна виступити гарантом захисту людини, її прав та свобод, які мають залишатися недоторканими. Однією з таких гарантій є інститут правової допомоги, основна мета функціонування якого полягає в захисті прав та свобод людини від протиправних посягань.