Відносини з делегування повноважень як складник предмета адміністративного права

У статті розглядаються теоретичні та практичні засади делегування повноважень щодо публічного адміністрування, а також їх адміністративно-правове регулювання. Встановлено, що під час переосмислення суспільного призначення адміністративного права відповідні суспільні відносини розглядаються більшістю дослідників як елемент предмету цієї галузі. Ці відносини є допоміжними щодо відносин, які опосередковують публічне адміністрування: публічно-управлінських та публічно-сервісних. Взято до уваги, що в Україні з початку 90-х років ХХ століття були зроблені значні кроки щодо деконцентрації та децентралізації публічних адміністративних функцій. Це стосується делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування (виконавчим органам місцевих рад), а також делегування повноважень обласних та районних рад відповідним місцевим державним адміністраціям. Визначено проблеми адміністративно-правового регулювання делегування повноважень, пов’язані, зокрема, з відсутністю основоположного законодавчого акта, який упорядковує відповідні питання. Запропоновані перспективні сфери, у яких може здійснюватися делегування повноважень щодо публічного адміністрування приватним (недержавним) суб’єктам. Охарактеризовано види суспільних відносин щодо делегування повноважень, які можна розглядати в контексті предмету адміністративного права: 1) основне відношення з делегування повноважень; 2) відносини щодо матеріально-технічного, інформаційного, фінансового та іншого ресурсного забезпечення делегування повноважень; 3) відносини щодо контролю суб’єкта делегування та громадянського суспільства за реалізацією делегованих повноважень; 4) відносини щодо захисту інформації під час реалізації делегованих повноважень. Зроблено висновок, що відносини з делегування повноважень щодо публічного адміністрування як складова частина предмету адміністративного права створюють умови для підвищення ефективності реалізації відповідних повноважень із метою забезпечення здійснення публічно-адміністративної діяльності та реалізації інших функцій органів публічної влади.

Деякі актуальні питання правового забезпечення відновлення земель

Статтю присвячено дослідженню проблем правового забезпечення відновлення земель. Наголошується, що значна частина земель незалежно від їх цільового призначення вимагає проведення невідкладних заходів відновлення. Звертається увага на декларативність правових приписів, спрямованих на відновлення стану земель, наявність юридичних прогалин і колізій у вказаній сфері. Запропоновано критерії розмежування понять «відновлення» та «відтворення», зауважено, що вказані поняття не є тотожними. Наголошено на невідтворюваності земель як природного об’єкта. Зазначено, що під час відновлення земель відбувається приведення стану земель від існуючого негативного до притаманного їм первісного якісного стану. Підкреслюється необхідність документальної фіксації змін стану земельної ділянки. Запропоновано дефініцію поняття «відновлення земель». Наголошено на різних його правових аспектах. Запропоновано класифікацію заходів відновлення земель. Особливу увагу привернуто до основних заходів відновлення останніх. Пропонується відрізняти відновлення земель у широкому розумінні від вузького розуміння вказаного терміну. Наголошується на особливостях відновлення земель різних категорій. Акцентовано увагу, що насамперед землі потребують відновлення через неправомірні дії, водночас у певних випадках стан земель може бути погіршеним і через дії правомірні. Досліджено правову природу норм, що регулюють суспільні відносини у сфері відновлення земель, їх місце у системі земельного права. Запропоновано обґрунтовані критерії розмежування охорони та відновлення земель, проаналізовано їх взаємозв’язок. Розглянуто особливості та місце відновлення стану земельної ділянки в системі способів захисту порушених прав на землю. Проведено аналіз правових норм, які регламентують права та обов’язки у відповідній сфері. Виявлено прогалини у правовому регулюванні у вказаній царині та зроблені відповідні пропозиції. Зроблено висновок про слабкий економічний механізм та необхідність посилення юридичної відповідальності у сфері забезпечення відновлення земель. Зроблено висновок про необхідність надання відновленню системного характеру та розробки й прийняття необхідних нормативно-правових актів.

Світовий правовий порядок: COVID-19 як мультиплікатор викликів і загроз

У сучасних реаліях світовий правовий порядок перебуває під постійними викликами і загрозами – незважаючи на значні зусилля прогресивної спільноти, наявність певних механізмів регулювання відносин на міжнародній арені та всередині країн, світовий соціум не зміг побороти проблеми нерівноправ’я, зупинити перманентне виникнення військових конфліктів, ефективно вирішити демографічні, економічні, екологічні та інші світові проблеми чи хоча б встановити реально діючі механізми ефективного реагуванню на них. Замість об’єднання та зосередження на спільних проблемах кожна країна намагається відстояти свої інтереси (чи в крайньому випадку країн-сусідів), отримати переваги над іншими. Особливого драматизму ці процеси набули на фоні пандемії COVID-19. У таких умовах світовий правовий порядок – структура правового буття світового соціуму, що складається з багатогранної конструкції поєднання правових проявів на всіх рівнях, взаємодії спільного і суперечності відмінного, стає надзвичайно вразливим. Світовий правовий порядок є частиною загального світопорядку, який є системою організації відносин між людьми в процесі розвитку світових політичних, економічних, соціальних, культурних та правових процесів і віддзеркалює рівень розвитку людства, реальну структуру по взаємодії між людьми на всіх рівнях і у всіх проявах при існуючих проблемах та небезпеках та являється результатом синергетичної взаємодії всіх проявів життя соціуму. В такій структурі складно визначити важливі чи другорядні сфери, оскільки вони всі пов’язані між собою. Зв’язок між одними є майже непомітним, тоді як інші не можуть існувати без тісної взаємодії. Проблеми однієї сфери завжди матимуть вплив на всі інші. Важливим ресурсом утвердження і розвитку світового правового порядку є людський капітал, «міжнародна дипломатія» мільйонів людей, яка в сучасних умовах також піддається новим викликам, але й отримує нові імпульси і виявляє себе в нових формах. Загрозливе загострення сучасних екологічних загроз має активізувати процеси з контролю зв’язку діяльності людства з природою, боротьби з катастрофами техногенного і природного характеру. Формування світового правового порядку сьогодні, як ніколи, залежить від усвідомлення людськими спільнотами, державами, політичними лідерами взаємопов’язаності сучасного світу, складності і актуальності посталих перед людством викликів, і пошуку ефективних шляхів розв’язання нагальних проблем.

Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого в цивільному судочинстві

Статтю присвячено визначенню підстав і процесуального порядку передачі справи з одного суду до іншого у цивільному судочинстві. Під передачею справи з одного суду до іншого запропоновано розуміти направлення справи з суду, до якого особа звернулася за захистом, до іншого органу судової влади для розгляду і вирішення у випадках належності такої справи до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, неможливості утворення нового складу суду для розгляду справи після задоволення відводів (самовідводів) або з інших підстав, а також ліквідації або припинення роботи суду, який розглядав справу. Обґрунтовано, що передачу цивільної справи з одного суду до іншого неправильно ототожнювати зі зміною підсудності справи. Зазначено, що правильним є надання суду першої інстанції протягом усього строку розгляду справи можливості передати справу, провадження у якій було відкрито з порушенням правил підсудності, до суду, якому вона підсудна. Зроблено висновок про те, що за нині чинним цивільним процесуальним законодавством України цивільну справу, що стала непідсудною суду в процесі розгляду справи, може бути передано лише у випадку належності такої справи до виключної підсудності іншого суду внаслідок змін у складі відповідачів (залучення співвідповідача, заміна неналежного відповідача). Аргументовано, що при передачі цивільної справи у випадках, визначених у ч. 1 ст. 31 ЦПК України, до найбільш територіально наближеного суду має враховуватися лише територіальна ознака. З метою забезпечення виконання завдань цивільного судочинства запропоновано до підстав для передачі справи з одного суду до іншого віднести реорганізацію суду, а також зміну законом підсудності справи. Одним із шляхів забезпечення права відповідача на суд, встановлений законом, визначено закріплення на законодавчому рівні необхідності передачі справи до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання чи місцезнаходженням у випадку, коли внаслідок змін у складі відповідачів, зміни предмета і підстав позову справа стала непідсудною суду, яким розглядається, за умови подання до суду відповідного клопотання.

Історичний аспект виникнення та розвитку відповідальності за статеві злочини щодо неповнолітніх осіб

Статтю присвячено аналізу історичних тенденцій щодо розвитку вітчизняного законодавства та кримінальної відповідальності за статеві зносини з особами, які не досягли статевої зрілості. Розв’язання проблеми захисту неповнолітніх від сексуальних злочинів і посягання на їхню честь і гідність неможливе без звернення до історично-правових аспектів. Ретельне вивчення історії розвитку кримінальної відповідальності за статеві злочини проти неповнолітніх дає нам змогу виявити, який є рівень розвитку відповідальності, та зрозуміти, які існують перспективи щодо вдосконалення законодавства з цього питання. Історичний розвиток законодавства стосовно статевих злочинів може сягати в далеке минуле, коли відповідальність за такі злочини регулювалася переважно законами церкви. Тому будь-яка держава, яка існувала або проходила стадію розвитку за той час, мала свої законодавчі акти, що регулювали ту чи іншу сферу життя суспільства. Закони з часом проходять багато стадій удосконалення, тому якщо сьогодні порівняти будь-який нормативно правовий акт сучасності, можливо знайти в ньому багато різних аспектів щодо захисту неповнолітніх від різних посягань на їхню честь і гідність. Історичний етап існування людства на той час характеризувався різними особливостями та мав багато заборон, які стосувалися злочинів щодо неповнолітніх. Тому врегулюванню сексуального життя суспільства відводилась не останнє місце з боку законодавців того часу. Правники розуміли важливість таких питань, як захист неповнолітніх осіб від посягання на їхню статеву свободу та статеву недоторканність, для розвитку надалі стабільного та сучасного суспільства. Діти є майбутнім будь-якої держави, і від того, як відбувається їх захист на різних сферах їхнього життя, залежить розвиток сучасного законодавства. Тому історичний розвиток українського законодавства щодо злочинів, які було скоєно з неповнолітніми, має характерні суперечки щодо ставлення держави до відповідальності за такі злочини. Історичний аналіз норм стосовно статевих злочинів показав, що вітчизняне законодавство на різних етапах свого зародження виділяло такі злочини в окремий інститут.

Принципи і пріоритети Ради Європи щодо захисту прав людини в інформаційному суспільстві: ініціативи Інформаційне суспільство: Фокус 2021

Статтю присвячено аналізу новітніх правозахисних ініціатив Ради Європи щодо правового регулювання в умовах розвитку інформаційних технологій і прискореного технологічного розвитку. Пропонована проблематика досліджується у вітчизняній правничій літературі вперше. Зазначено, що наприкінці 2020 р. в умовах святкування 70-річчя Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у Раді Європи було підготовлено аналітико-прогнос-тичний документ Інформаційне суспільство: Фокус 2021 (Information Society: Focus 2021), в якому сконцентровано принципи подальшого розвитку захисту прав людини в специфічних умовах техно-логічного прогресу та визначено сучасну правову базу, яку створила Рада Європи для юридичного забезпечення правозахисного руху. Серед напрямів захисту прав людини в цифровому середовищі визначено такі: захист свободи висловлення поглядів (Defending Freedom of Expression), посилення цифрового управління (Enhancing Digital Governance), вивчення штучного інтелекту (Exploring Artificial Intelligence), захист конфіденційності (Safeguarding Privacy), боротьба з кіберзлочинністю (Combating Cybercrime). Керівний комітет Ради Європи з питань засобів масової інформації та інформаційного суспільства (Council of Europe Steering Committee on Media and Informational Society – CDMSI) розробляє керівні принципи управління засобами масової інформації та комунікаціями, щоб розв’язати питання про перехід від усталених інформаційних каналів до соціальних мереж і пов’язаних із ними ризиків, серед яких – маніпулювання громадською думкою, брак довіри громадськості, невпорядкованість інформації. Аналізується Стратегія управління Інтернетом на 2016–2019 рр., яка спрямована на забезпечення державної політики в Інтернеті, орієнтованої на людей і сприяння побудові демократії в Інтернеті, захист користувачів Інтернету та забезпечення поваги прав людини. Проблема забезпечення прав людини через використання штучного інтелекту є однією з центральних для сучасної правозахисної діяльності Ради Європи. Для координації зусиль експертного середовища було створено міждисциплінарний спеціальний Комітет із питань штучного інтелекту (Ad-hoc Committee on Artificial Intelligence – CAHAI), до завдань якого входить створення правової бази для розроблення, проєктування та застосування штучного інтелекту на основі стандартів прав людини, демократії та верховенства права. Розглянуто питання модернізації Конвенції про захист фізичних осіб під час автоматизованої обробки персональних даних для адаптації до нових реалій інформаційного суспільства та посилення ефективності її впровадження. Проаналізовані особливості сучасних підходів до забезпечення та захисту прав людини в інформаційному суспільстві повинні враховуватися українським законодавцем під час розроблення норм національної системи захисту.

Особливості цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб у законодавстві України

У статті проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «правовий статус» у теорії права, розуміння «правового статусу фізичної особи» в теорії права та цивільному праві, комплексний характер такого. Визначено зміст поняття та елементи цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб з урахуванням концептуальних підходів, розроблених як у загальній теорії права, так і безпосередньо у цивілістиці. Здійснено системний аналіз норми Цивільного кодексу України, яким визначено цивільно-правовий статус як фізичних осіб, так і неповнолітніх осіб в цивільному праві. У статті досліджено особливості складових елементів цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб як учасників цивільних правовідносин. Розглянуто зміст правоздатності та дієздатності неповнолітніх осіб як елементів цивільно-правового статусу неповнолітньої особи. Вказано, що визначальною характеристикою цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб є те, що наявність окремих прав та межі самостійного їх здійснення залежать від досягнення певного віку. Вікові цензи встановлено для відмежування правовідносин, в яких неповнолітні особи можуть бути самостійними учасниками, від тих, де участь неповнолітніх осіб хоч і можлива, однак потребує доповнення правосуб’єктністю інших повнолітніх осіб. Зазначено, що період неповноліття встановлюється законодавцем з урахуванням фізичних і психічних можливостей особи формувати, висловлювати і здійснювати персоніфіковану волю. Потенційний обсяг цивільних прав і обов’язків неповнолітніх осіб, механізм реалізації таких залежить від теоретичного обґрунтування та юридичного закріплення правоздатності та дієздатності неповнолітніх осіб. До суттєвих ознак цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб віднесені динамічність, обмеженість чіткими віковими рамками, комплексність, а також особливі умови правового захисту, способи адаптації загальних норм цивільного права. Особливістю цивільно-правового статусу неповнолітніх осіб є відсутність абсолютної самостійності та юридичної незалежності, тобто необхідне доповнення цивільно-правового статусу неповнолітньої особи цивільною та іншою правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю повнолітніх осіб – батьків (усиновителів), опікунів або ж піклувальників.

Гендерна рівність у трудових правовідносинах: питання сьогодення

Стаття присвячена питанням гендерної рівності у трудових правовідносинах в умовах сьогодення, на підставі чого зроблено певні висновки. Питання гендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад. Зазначено, що нагальною потребою сьогодення є прийняття правових норм, які б забезпечили розвиток статей як рівних, та гендерних відносин як рівноправних, оскільки правове становище жінки на рівні суспільства і сім’ї є показником розвинутості політичного, соціального і правового державного устрою. Державна політика дедалі більше повинна орієнтуватися на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, при цьому вона повинна проводитися з урахуванням міжнародних документів, підписаних Україною. Констатовано, що Україна вже перебуває на шляху виправлення гендерного законодавства та впровадження норм, принципів і положень, закріплених у міжнародно-правових актах, пов’язаних із наданням рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах. Наголошено, що під час розроблення реформи трудового законодавства в Україні слід (1) не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників/иць, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Визначити розширення економічних можливостей жінок одним із пріоритетів реформи трудового законодавства; (2) забезпечити правові інструменти, що сприятимуть впровадженню принципу рівної оплати праці рівної цінності; (3) урегулювати законодавче забезпечення безпеки праці з виконання робіт із важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, умовами підвищеного ризику для життя і здоров’я.

Провокація кримінального правопорушення під час проведення контролю за вчиненням злочину: етико-правовий аспект

Статтю присвячено дослідженню проблем провокації кримінального правопорушення при проведенні контролю за вчиненням злочину у розрізі етичних аспектів взаємодії суб’єктів кримінального провадження. Автором здійснено аналіз вітчизняної судової практики на предмет виявлення провокації кримінального правопорушення за всіма розділами Особливої частини Кримінального кодексу України. Дослідження проведено на прикладі найчисленнішої, за виявленням провокації з боку органів досудового розслідування, категорії справ – сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. При цьому особливу увагу приділено морально-етичним аспектам недопустимості використання доказів, здобутих під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, які мають ознаки провокації, а саме ризикам: штучного збільшення показників розкриваємості кримінальних правопорушень і притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинних осіб; негативного впливу на правосвідомість та правову культуру суспільства, включаючи деформацію професійної правосвідомості у формі правового нігілізму. У статті наведено дефініцію провокації кримінального правопорушення та критерії, за яких можливо констатувати наявність або відсутність цього явища з боку органів досудового розслідування, що сформовані практикою Європейського Суду з прав людини. Разом із цим виділено ознаки провокації кримінального правопорушення в матеріальному (змістовному) (ознаки, що вказують на провокування: відсутність підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, активна поведінка органів досудового розслідування, яка не має характеру приєднання) та процесуальному (можливість суду перевірити обставини, викладені в заяві про провокацію) аспектах, які знайшли своє відображення у вітчизняній судовій практиці, на підтвердження чого наведено низку судових рішень. До того ж, у статті визначено причини виникнення провокації кримінального правопорушення та запропоновано способи подолання цього негативного явища шляхом криміналізації провокації кримінального правопорушення на прикладі законодавства США, Іспанії, Франції, Німеччини і Грузії. Проблеми, які порушуються у статті, є актуальними та такими, що викликані потребами юридичної науки та практики.

Особливості та способи захисту інтересів інвестора в зелену енергетику в разі відмови держави від наданих гарантій

Статтю присвячено актуальній темі в усьому світі – відновлювальні джерела енергії, способи та особливості захисту інвесторів у зелену енергетику. Оскільки вже на 2019 рік у зелену енергетику України було вкладено $ 10 млрд, а держава накопичує борг та не надає гарантованих благ інвесторам, то у статті ми розглянули основні тенденції та способи захисту інвесторів в зелену енергетику, що є нині в Україні. Більшість інвестованих коштів було вкладено іноземними інвесторами, а не повернення обіцяних Україною благ іноземним інвесторам може спричинити міжнародні міжусобиці. Також Україна потерпає від економічної стагнації через коронавірус, тому зелена енергетика – це, без сумніву, найліпший вихід із ситуації для залучення іноземних інвесторів. Проте недотримання міжнародного договору може призвести до більшої кризи, аніж зараз, з якої українській економіці буде дуже важко виходити. Порушення міжнародної угоди може привести до небажання інших країн співпрацювати з Україною в будь-якій сфері надалі. У статті було зазначено та проаналізовано зміни, які відбувалися в законодавстві протягом 2020 року (нововведення у закон про «зелений» тариф, підписання меморандуму). Наведено перелік умов, за якими «Гарантований покупець» мав зобов’язання у наданні благ інвесторам відновлювальної зеленої енергетики. Наведено причини, за яких «Гарантований покупець» не виконує своїх зобов’язань, і зазначено статистичні дані щодо боргу держави перед інвесторами на момент травня 2021 року. Також було розглянуто питання, щодо іноземних інвесторів у зелену енергетику України. Проаналізовано їхню позицію та визначено можливі проблеми з країнами, що інвестували. Необхідне вдосконалення законодавства в цій галузі енергетичних кооперативів в Україні. Окрім економічного законодавства, мусить бути вдосконалено муніципальне законодавство, оскільки територіальні громади та місцеві органи влади відіграють важливу роль у активації створення енергетичних кооперативів. Енергетичні кооперативи дають можливість громадам задовольняти свої енергетичні потреби, використовувати місцеві види палива, ставати енергетично незалежними та бути активними членами енергетичного ринку.