ФРЕНСІС БЕКОН – ВИДАТНИЙ НОВАТОР І ПРОПАГАНДИСТ НАУКИ

У статті здійснено спробу розглянути філософсько-теоретичну діяльність Ф. Бекона, спрямовану на розкриттяролі і місця науки і наукових знань в опануванні людиною і законом природи як важливого чинника соціальногопрогресу.Установлено, що Ф. Бекон був одним із перших мислителів, хто усвідомив характер нової епохи і значення екс-периментальних наукових досліджень для соціально-економічного, політичного, правового, морально-етичногота культурного розвитку суспільства.Він творчо сформулював ідею щодо науки як сили, яка здатна озброїти людину знаннями, і як важливого чин-ника її самовдосконалення. У статті акцентується увага на прагненні Ф. Бекона до активного проведення експери-ментальних досліджень як необхідної умови розширення і поглиблення знань про навколишній світ, виявленнязаконів і закономірностей розвитку і функціонування природних явищ, без чого не можна заволодіти людиноювладою над природою. Мислитель був упевнений у тому, що опанувати природу і поставити її собі на службу люди-на може тільки за умови створення нової техніки, постійно вдосконалюючи науково-технічні винаходи. Філософнаголошує на необхідності тісного творчого зв’язку науки й техніки.У статті обґрунтовується, що важливим аспектом нових наукових досліджень Ф. Бекон уважав розробленнянового методу і методології дослідження. Основою розвитку наукових знань філософ оголошує експерименталь-не дослідження природи, а логікою, що забезпечує цей розвиток, має бути індуктивне узагальнення результатівдослідження.У статті наголошується, що Ф. Бекон був активним прихильником політики й ідеології британського коло-ніалізму. У науці він відводив особливу роль, мріючи тим самим перетворити Велику Британію в сильну світовудержаву.Мислитель був упевнений у тому, що наука здатна забезпечити не тільки економічний розвиток, а й обороноз-датність держави, в якій важливу роль відіграє військова наука і військове мистецтво, розширення торговельнихзв’язків з іншими країнами, а також розширення своєї території за рахунок придбання нових колоній.У статті вказується, що Ф. Бекон акцентував увагу на тісному діалектичному взаємозв’язку теорії і практики.Будь-яка практика, як заявляв він, може бути успішною, якщо вона спирається на науково обґрунтовану теорію.Установлено, що значну роль Ф. Бекон відводив досвіду й експерименту, зосереджуючи увагу на ґрунтовномувідборі фактів. Таким чином, Ф. Бекон у науці бачив велику силу і соціальну цінність прогресивного розвиткусуспільства.У результаті наукового дослідження автором статті розглядається аналіз творчості Ф. Бекона в науковихрозвідках та його оцінка. Філософські теоретичні ідеї Ф. Бекона привертали увагу західноєвропейських ученихБ. Биховського, Т. Котарбинського, М. Мелвиля, Б. Рассела, Л. Фейєрбаха,, Л. Фейхтанверга, Ф. Фішера та ін.Деякі аспекти творчої спадщини англійського мислителя аналізували у своїх працях представники радянської таросійської науки Г. Александров, В. Асмус, А. Деборин, Ф. Коган-Бернштейн, О. Литвинова, А. Луначарський,Ю. Михаленко, І. Нарський, В. Соколов, А. Субботін та ін.На жаль, серед вітчизняних дослідників Ф. Бекону дотепер не приділено достатньо уваги.

ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

У статті розглянуто поняття взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами Наці ональної поліції в межах кримінального провадження та з метою розкриття і розслідування кримінальних пра вопорушень. Вона передбачає використання спільних зусиль у розкритті та розслідуванні кримінальних право порушень через поєднання методів та засобів, властивих цим службам. Звертається увага на необхідність такої взаємодії і вказується на її ефективність. Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів зумовлена такими об’єк тивними передумовами, як спільність завдань; відмінність у повноваженнях; специфічність сил, засобів та методів боротьби зі злочинністю; самостійність та підвищення рівня роботи з попередження та розкриття кримінальних правопорушень. Взаємодія між слідчим та оперативними підрозділами може реалізовуватися як у процесуальній формі, врегульованій нормами кримінального процесуального законодавства, так і в непроцесуальній, або орга нізаційній. Окрема увага приділяється визначенню та аналізу основних принципів такої взаємодії в криміналь ному провадженні, що забезпечують повне, швидке та неупереджене досудове розслідування кримінальних пра вопорушень. Основними принципами взаємодії слідчого з оперативними підрозділами є дотримання законності, конституційних прав і свобод громадян; комплексне використання сил та засобів; персональна відповідальність кожного; самостійність слідчого в прийнятті рішень, а оперативних підрозділів – у виборі засобів та методів опе ративно розшукової діяльності; узгодженість планування слідчих дій та оперативно розшукових заходів; безпе рервність взаємодії в межах розслідування та розкриття кримінальних правопорушень до прийняття рішення щодо кримінальної справи. Установлено також основні завдання взаємодії: забезпечення невідкладних слідчих дій та оперативно розшукових заходів під час кримінальних правопорушень; всебічне та об’єктивне розслідуван ня кримінальних правопорушень, своєчасне викриття та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили, а також розшук осіб, що зникли; вживання заходів, спрямованих на відшкодування матеріальних збитків, завданих громадянам та організаціям незалежно від форм власності злочинними діями винних осіб.

ЭЛЕКТРОННОЕ УГОЛОВНОЕ ДЕЛО

Сокурова Е. Ж. ЕЛЕКТРОННА КРИМІНАЛЬНА СПРАВА: ДОСВІД КАЗАХСТАНУ У статті розглядається досвід Казахстану щодо ведення електронного судочинства у кримінальних справах. Наведено різні функціонали, що реалізуються в рамках концепції «Е кримінальна справа», а також демонстру ється один із таких функціоналів, як «Публічний сектор» Інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових роз слідувань». Авторка дійшла висновку щодо ефективності ведення кримінального судочинства в електронному форматі.

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ГРОМАДЯН ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ

Узагальнено, що в Україні багато уваги приділяється реформі органів місцевого управління та органів місце-вого самоврядування. На відміну від попередніх етапів муніципальної реформи в Україні нині увага приділяєть-ся підвищенню ефективності функціонування органів місцевого самоврядування, плануються зміни як у системімісцевого самоврядування, так і у взаємодії органів місцевого самоврядування з організованою та неорганізова-ною громадськістю. Прикладом змін у системі місцевого самоврядування є заплановане утворення власних вико-навчих органів обласних і районних рад.Доведено, що в Україні найбільш комплексно проблематику загальних зборів громадян за місцем проживанняаналізував О.С. Орловський, однак його висновки та пропозиції не знайшли свого вираження в монографічнихпрацях із цього питання. Таких досліджень в українській юридичній літературі наразі немає, що робить опрацю-вання цієї проблематики актуальним та нагальним.Що ж до монографічних досліджень, присвячених інститутам безпосередньої демократії загалом, то структур-ні підрозділи про загальні збори громадян за місцем проживання посідають у них чільне місце. Якщо звертатисьдо монографічних досліджень окремих інститутів безпосередньої демократії, то найчастіше про загальні зборигромадян за місцем проживання йдеться у тих, які присвячені аналізу органів самоорганізації населення.Проаналізовано сформоване в українській юридичній літературі теоретичне підґрунтя для подальшого вдоско-налення законодавства про загальні збори громадян за місцем проживання в селах, селищах, містах та виявленоперспективні напрями для подальших досліджень цього інституту. Вони полягають у розширенні кола суб’єктів,що можуть ініціювати скликання та брати участь у загальних зборах громадян за місцем проживання, у спрощен-ні процесуальних вимог до скликання та проведення цих зборів тощо. Ці новели можуть бути застосовані в ЗаконіУкраїни «Про загальні збори (конференції) членів територіальної громади за місцем проживання», який станомна 01 жовтня 2021 р. перебуває на розгляді у Верховній Раді України.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВИХ КОШТІВ АБО ІНШОГО МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ СПОСОБОМ

Статтю присвячено дослідженню актуальних питань криміналістичної характеристики протиправної діяль ності щодо легалізації грошових коштів (майна), здобутих злочинним способом, та особливостям здійснення досудового розслідування. Зважаючи на те, що легалізація (відмивання) грошей або майна, здобутих злочинним способом, наразі стала глобальною загрозою економічній безпеці держави, дослідження обставин, які сприяють вчиненню вказаного кримінального явища, є надзвичайно важливим. Актуальність цього питання не викликає сумнівів, адже тіньова злочинна діяльність набула світового роз маху. Ще в недалекому минулому такі кримінальні правопорушення вчинялися, як правило, з метою вкладе них легалізованих коштів у певний вид підприємницької діяльності для отримання прибутку. Сьогодні грошові кошти або майно, здобуті злочинним способом, використовуються для фінансування тероризму, здійснення актів корупційного характеру, незаконного обігу зброї, викрадення людей тощо. Незважаючи на те, що цій тематиці присвячена значна кількість наукових досліджень, єдиного визначення поняття «тіньова економіка» немає, саме тому автором досліджено це поняття як вид діяльності, спрямованої на порушення податкового законодавства з метою отримання високих доходів та мінімальними витратами. Також вивчено питання взаємозв’язку легалізації коштів або майна, здобутих злочинним способом, із тіньовим сектором економіки. У роботі розглянуто поняття легалізації («відмивання») грошей (майна), проаналізовано склад цього кримі нального правопорушення, адже правильне визначення його складників забезпечує правильну кваліфікацію. Автор у своїй роботі розглянув історичний розвиток такого кримінального явища, як відмивання грошей, причи ни, умови скоєння кримінальних правопорушень у сфері економіки та наслідки такого виду злочинної діяльності. Також здійснено огляд міжнародного законодавства щодо розслідування легалізації коштів або майна, здобу тих злочинним способом, та напрями використання світового досвіду національними слідчими органами.

ПРОЦЕДУРА МОНІТОРИНГУ СПОСОБУ ЖИТТЯ ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ

Статтю присвячено дослідженню процедурних особливостей моніторингу способу життя до працівників Націо нального агентства з питань запобігання корупції. Звернено увагу на відсутність нормативно встановленої вказів ки щодо прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції окремого порядку проведення моні торингу способу життя до суб’єктів декларування. Установлено, що специфікою статусу працівника Національного агентства з питань запобігання корупції є діалектичний зв’язок одночасності визнання суб’єкта вповноваженим на вживання антикорупційних заходів та застосування до нього цих інструментів антикорупційного контролю. Визначено, що процедура здійснення моні торингу способу життя працівників НАЗК є регламентованою нормами публічного права послідовністю дій у сфе рі запобігання корупції, яку спрямовано на забезпечення доброчесності службовців спеціально вповноваженого антикорупційного органу державної влади та дотримання ними нормативно встановлених вимог і обмежень, що одночасно мінімізує ризики погіршення авторитету НАЗК та негативно впливає на репутацію службовця антико рупційного профілю. Зазначено, що процедура моніторингу способу життя працівників НАЗК є втручальною фор малізованою процедурою, яка застосовується вибірково; підставою для моніторингу способу життя працівників НАЗК є інформація, яка свідчить про можливість невідповідності рівня життя працівника НАЗК та задекларова ним ним відомостям про майновий стан; джерелом інформації, яка стала підставою для застосування цього анти корупційного інструмента, можуть бути: повідомлення фізичних чи юридичних осіб; публікації в засобах масової інформації; дані, зібрані з відкритих баз даних (включно із соціальними мережами); відсутні визначені терміни між початком процедури та встановленням підстав для цього; змістом процедурних дій є перевірка, порівняння інформації, наданої особою в деклараціях та спостереження за конкретним об’єктом доходу; наслідком її засто сування є складання документа у вигляді доповідної записки, що є підставою для застосування інших заходів антикорупційного контролю до працівника НАЗК тощо.

ПОНЯТТЯ ТА РОЛЬ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В РЕАЛІЗАЦІЇ ЮВЕНАЛЬНОЇ АНТИДЕВІАНТНОЇ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Статтю присвячено організаційним питанням запобігання ювенальній злочинності як проблемі загальнодер жавного характеру. Очікувати позитивної динаміки у зниженні рівня цього негативного явища у країні можна лише за умови практичного втілення конкретних заходів відповідної політики. Кримінологічні знання про харак терні риси й особливості деморалізації та криміналізації дітей зумовлюють проведення в державі не лише анти кримінальної, а й цілеспрямованої та ефективної ювенальної антидевіантної кримінологічної політики, необхід ною умовою якої є належне організаційне забезпечення діяльності державних органів і громадських об’єднань у сфері запобігання ювенальній злочинності. Емпіричною базою дослідження стали наукові праці вчених у галузі кримінології та адміністративного права. Завдяки поєднанню загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема діалектичного, формально юри дичного, порівняльного аналізу й синтезу, авторові вдалося опрацювати наявний у правовій науці емпіричний матеріал та отримати власні наукові висновки, що корелюються з метою і завданнями статті. Зазначено, що розпорошеність (за численними напрямами та рівнями профілактики) завдань у сфері запобі гання ювенальній злочинності вимагає неабияких організаційних зусиль щодо забезпечення системної та ефек тивної діяльності різних за правовим статусом і набором повноважень суб’єктів та інших учасників цього процесу. Пропонується авторське визначення організаційного забезпечення діяльності державних органів і громад ських об’єднань у зазначеній сфері правовідносин. Наголошується на тому, що організаційне забезпечення має додатковий (допоміжний) характер стосовно безпосередньо кримінологічної (запобіжної) діяльності суб’єктів запобігання ювенальній злочинності, проте є обов’язковою та необхідною умовою для ефективної реалізації юве нальної антидевіантної (кримінологічної) політики в державі. Ключові слова: дитина, правопорушення, ювенальна злочинність, запобігання, організаційне забезпечення, державна політика.

НАСИЛЬСТВО ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ТА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Державна політика, особливо в соціальній сфері, має зосереджуватись на створенні гідних умов життя та високого рівня добробуту не лише в нинішнього покоління, а й у прийдешнього. Проблема насильства над дітьми є актуальною в усьому світі. Насильство над дітьми може виявляти зв’язок між загальним зростанням кількості таких випадків, які визначаються в суспільстві. Одним із пріоритетних напрямів соціальної політики держави є визначення напрямів боротьби зі злочинними виявами насильства над дітьми. Українське суспільство почало усвідомлювати факт того, наскільки насильство є поширеним явищем та як воно може травмувати психічний стан дитини. Діти дуже часто соромляться говорити про факти, спрямовані на скоєння над ними насильницьких дій. Важливо вказати, що основною причиною незвернення дітей до правоохоронних органів є загроза зі сторони кривдника, яка полягає в тому, що він помститься за те, що дитина розповіла про обставини, які з ними відбу лися. Таким чином, дитина стає співучасником цих подій (як у ролі жертви, так і в ролі особи, яка вчиняє ці злочини). Якщо дитина стає учасником цих подій, то потрібно зрозуміти, як взагалі дитина потрапила до цієї компанії і що вона може переживати, коли стає свідком злочину. Діти – це особливі свідки, які через свій розви ток та когнітивні навички можуть залежати від тих, хто їх виховує. Тому кримінально правова характеристика в криміналістичних аспектах щодо запобігання насильницьким діям стосовно дитини визначається державою, що є одним із головних завдань, які вона перед собою ставить. Потрібно вдосконалити заходи правового захисту дітей від насильства, щоб виховати здорове суспільство.

MODERN LEGAL MEANS OF TRANSFER OF INTELLECTUAL PROPERTY RIGHTS

For the development of the national economy, an effective system of legal support of relations is formed, which is formed as a result of transformation of intellectual activity results into innovative products and innovations, introduction of intellectual property rights into economic turnover. Given the expansion and complexity of ways to commercialize intellectual property rights in connection with the acquisition of these rights of various qualities, it is important to study not only the statutory agreements on the disposal of intellectual property rights, but also to develop other legal forms that mediate acts of transfer objects of intellectual property in the field of management. The purpose of the article is to refine the scientific and theoretical provisions on the legal forms of transfer of intellectual property rights in the field of management. The ways of involving intellectual property rights in the economic turnover within the framework of corporate, contractual, mortgage legal relations are revealed. It is established that the specificity of these relations leaves its mark on the legal forms of transfer of intellectual property rights. It has been found that with the complication of economic relations, the spheres and ways of involving intellectual property rights in economic turnover are expanding. Thus specificity of mechanisms of realization of the specified ways of transfer of the rights causes necessity of working out of the legal form adequate to this specificity. It is proved that economic and legal regulation of transfer of intellectual property rights does not provide proper definition and differentiation of legal forms of transfer of intellectual property rights in the organization and implementation of economic activities, which should take into account the broad economic potential of these rights. The study substantiates the types of legal forms of transfer of intellectual property rights in the field of management in the case of these rights as: contribution to the formation of the authorized capital of the business organization, contribution to joint activities (simple partnership); use as a subject of pledge and subsequent alienation of the pledged property right as a result of foreclosure on it. On this basis, a conclusion was made about the expediency of improving the economic and legal regulation of relations in the field of transfer of intellectual property rights in terms of normative definition of types of legal forms of transfer of these rights.

ВЗАЄМОВПЛИВ ПРОФЕСІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ АДВОКАТА ТА ПРАВОСЛУХНЯНОЇ ПОВЕДІНКИ ГРОМАДЯНИНА

Статтю присвячено дослідженню правових засад взаємовпливу професійної поведінки адвоката та правослухняної поведінки громадянина, з’ясовано, що підвищення рівня усвідомленої правослухняної поведінки є одним із завдань і держави, що прагне бути правовою, і суспільства, що вважається громадянським. Зрозуміло, що питання, пов’язані з порушенням людьми встановлених законом норм, існуватимуть завжди, однак у правовій державі вони мінімізовані та не чинять масштабного впливу на ситуацію в державі та суспільстві, окрім того, існують ефективні механізми боротьби з правопорушеннями та швидкого відновлення порушених прав і свобод людини. Іншою є ситуація в державах, які тільки стали на шлях побудови правової держави й громадянського суспільства і роблять у цьому напрямі перші кроки. Звісно ж, тут рівень усвідомленої правослухняної поведінки низький, адже незадоволеними залишаються базові потреби людини в безпеці (коли людина не впевнена в тому, що в держави наявні ефективні механізми для захисту її прав і свобод, законних інтересів), тому немає можливостей для розвитку особистості та забезпечення собі гідного рівня життя. Обґрунтовано, що одним зі шляхів підвищення рівня усвідомленої правослухняної поведінки в суспільстві може стати приклад професійної поведінки адвока- та, адже через свою професійну діяльність адвокат не тільки захищає права і свободи, законні інтереси людини, а й часто першим ознайомлює людину з її правами та обов’язками в певних ситуаціях, а своєю професійною поведінкою демонструє, що досягнути справедливості можна тільки за допомогою законних та морально виправданих методів. Цим контекстом зумовлено тезу, відповідно до якої адвокат через свою професійну поведінку, яка ґрунтується на неухильному дотриманні закону та усвідомленій системі моральних цінностей, що є обов’язковим складником поведінки, може впливати на правослухняну поведінку в суспільстві. Його професійна поведінка сприяє підвищенню рівня довіри суспільства до адвокатської діяльності й зростанню кількості звернень людей за професійною правовою допомогою, що спростить процес досягнення справедливості та допоможе підвищити рівень правової освіченості громадян.