МЕНЕДЖЕР У ФІЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ: ПЛАНУВАННЯ ОСОБИСТОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мета. Розкрити роль та значення планування у роботі менеджера, охарактеризувати зміст планування особистої праці менеджера у фізичній культурі. Методи. Для реалізації поставленої мети були використані наступні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури. Результати. Встановлено, що функції менеджера у фізичній культурі багатогранні: загальне керівництво діяльністю організації, координація дій підрозділів і служб, робота з кадрами, визначення цілей і завдань діяльності, прийняття рішень, представництво організації у стосунках з іншими організаціями, контроль за діями виконавців. Виконання зазначених функцій потребує від менеджерависоких ділових і особистих якостей. Доведено, що час – один із ресурсів, який не відновлюється. Брак часу на виконання поставлених завдань веде до штучного продовження робочого дня, нераціонального його використання. Брак часу – це результат відсутності чіткості, плановості та організованості роботи менеджерів. Показано, що уміння раціонально використовувати робочий час, постійно вдосконалювати процес його планування – ознака організованого менеджера. Планувати особистий робочий час менеджера необхідно так само, як і всі інші види діяльності організації, в тому числі і ресурси. Розкрито особливості планування особистої праці менеджера у фізичній культурі. Процес планування праці менеджера має починатися з вибору ним особистих цілей. Визначивши цілі менеджер складає такі плани: починаючи з річних – конкретизує місячні – далі на тиждень – завершує щоденними. Висновок. Планування робочого часу менеджера з фізичної культури має здійснюватися з урахуванням раціонального чергування проблем, які необхідно вирішити. Спочатку слід планувати справи: з фіксованим терміном виконання; ті, що вимагають значних витрат часу; неприємні справи, відкладати які на потім небажано. Далі планується рутинна робота і виконання повсякденних обов’язків. Третє місце відводиться другорядним і епізодичним справам.Ключові слова: планування, менеджер у фізичній культурі, діяльність.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПЛАВАННЯ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ КАРДІОРЕСПІРАТОРНОЇ СИСТЕМИ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНИХ ЗАПАЛЕНЬ ЛЕГЕНЬ

Мета. Встановити вплив занять плаванням на відновлення функціональних резервів кардіореспіраторної системи після перенесених запальних захворювань легень. Методи. У дослідженні взяли участь 50 осіб (12 жінок і 38 чоловіків, середній вік 42,01±1,29 років) після завершення стаціонарного лікування з приводу запальних захворювань легень в пульмонологічному відділенні Івано-Франківського обласного фтизіопульмонологічного центру. За погодженням з лікуючими лікарями вони були скеровані у санаторії “Алмаз” і “Кристал (м. Трускавець) де основним групам (ОГ) у кількості 25 осіб чоловічої і 6 жіночої статі було створено умови для щоденних занять плаванням протягом 18 днів. Тривалість кожного заняття складала 45 хвилин, а обсяг фізичного навантаження – 400–800 м при ЧСС 120-140 уд/хв. Контрольні групи протягом перебування в санаторії плавання не використовували. Для оцінки основних показників функції зовнішнього дихання використовувався комп’ютерний спірометр Mіcrospіro HІ-501. Визначення загальної фізичної працездатності здійснювали за допомогою проби Джеймса. Обстеження здійснювали двічі (до початку і після завершення циклу занять плаванням). Результати. Порівняльний аналіз змін середніх значень дихального об’єму і життєвої ємності легень контрольної й основної групи чоловіків свідчить про те, що в основній групі ці показники зовнішнього дихання перевищують дані групи контролю на 10,9% і 4,0% відповідно (р<0,05). Аналіз засвідчує, Щодо жінок, то величини дихального об’єму та життєвої ємності легень основної групи наприкінці занять зросли у порівнянні з групою контролю на 5,0% і 12,4% відповідно. Вірогідні зміни виявлені також і в показниках хвилинного об’ємудихання, форсованого об’єму дихання та пікової швидкості видиху як у чоловіків, так і в жінок. Висновок. Застосування плавання у відновному періоді осіб, які перенесли запальні захворювання дихальної системи забезпечує нормалізацію функціонування як дихальної, так і серцево-судинної системи, що опосередковано свідчить про нормалізацію механізмів нейрогуморальної регуляції функцій організму.Ключові слова: плавання, запальні захворювання легень, функціональний стан.

ЗАДОВОЛЕНІСТЬ ЖИТТЯМ ТА РОЛЬ ПСИХОФІЗИЧНИХ КОМПОНЕНТІВ У ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

Мета. Встановити співвідношення факторів, що впливають на задоволеність життям та роль фізичних і психологічних компонентів у якості життя людей похилого віку. Методи. У процесі дослідження використовували теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури;педагогічні спостереження, методику визначення “Індексу життєвої задоволеності” (Live Satisfaction Index) Б. Ньюгартена (в модифікації Н. Паніної), методику “Шкала задоволеності життям” Е. Дінера, методику визначення якості життя “SF 36”, методи математичної статистики. В опитуванні бралиучасть 504 особи віком 60–65 років, з яких 317 жінок та 187 чоловіків (непрацюючі пенсіонери). Результати. Встановлено, що більшість опитуваних (69,2% жінок та 63,7% чоловіків) мають низький рівень задоволеності життям. Середній рівень задоволеності життям виявлено у 23,08% респондентівжіночої статі та у 25,8% чоловіків. Лише 7,7% опитуваних жінок та 10,5% чоловіків мають високий рівень індексу задоволеності життям. Більшість жінок (75,1%) з низьким індексом вважають, що їх індекс задоволеності життям обумовлений фактором “позитивна оцінка себе і своїх вчинків”, а у62,6%) чоловіків – фактором “інтерес до життя”. Однак, такі фактори як послідовність у досягненні цілей та узгодженість між поставленими та досягнутими цілями виявилися найвагомішими серед осіб з високим рівнем задоволеності життям. Згідно нашого соціологічного опитування, у більшості осіб похилого віку спостерігається низький рівень якості життя як за фізичними, так і психологічними ком- понентами. Висновок. У результаті проведеного дослідження встановлено, що більшість осіб похилого віку мають низький індекс задоволеності життям. За показниками “Шкали задоволеності життям” (SWLS) Е. Дінера жінки і чоловіки теж характеризуються низьким рівнем задоволеності життям. Вище середнього рівня задоволеності життям мають 11,4% жінок та 10,2% чоловіків, середній – відповідно 5,4% та 9,1% і високий – 3,8% та 7,5%. За даними соціологічного опитування (методика SF-36), у більшості жінок і чоловіків похилого віку встановлено низький рівень якості життя. При цьому,низькі показники характерні як для фізичного, так і психологічного компонентів здоров’я.Ключові слова: похилий вік, якість життя, задоволеність життям, фізичний і психологічний компоненти.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН І ФІЗИЧНА ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ УЧНІВ ЛІЦЕЮ З ПОСИЛЕНОЮ ФІЗИЧНОЮ ПІДГОТОВКОЮ З РІЗНИМ РІВНЕМ БІОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

Мета – дослідити взаємозв’язок між функціональним станом і фізичною підготовленістю учнів з різним рівнем біологічного розвитку. Методи дослідження: 1) тестування фізичної підготовленості (комбінований силовий тест, біг на 100 і 1000 м, човниковий біг 4×9 м , стрибок у довжину з місця, нахил тулуба вперед з положення сидячи, підтягування з вису); 2) біологічні методи (антропометрія, визначення рівня біологічного розвитку, артеріального тиску, адаптаційного потенціалу, індексів Робінсона та Кердо, життєвого індексу, проби Штанге та Генчі); 3) методи математичної статистики. В дослідженні взяли участь 332 учні Прикарпатського ліцею з посиленою фізичною підготовкою віком 13–17 років. Результати. Із збільшенням рівня біологічного розвитку знижуються функціональні резерви організму, про що свідчить низький показник життєвого індексу та індексу Робінсона. Ці зміни супроводжувалися зростанням систолічного артеріального тиску та адаптаційного потенціалу, що свідчить про напругу регуляторних систем організму. Із збільшенням рівня біологічного розвитку підвищуються показники комплексної силової вправи, стрибка у довжину з місця, гнучкості та підтягування у висі. Поряд з цим відбувається зниження витривалості та спритності по відношенню до підлітків з низьким рівнем біологічного розвитку. Висновок. Підвищення рівня біологічного розвитку супроводжується зростанням розвитку силових та швидкісно-силових якостей, а також гнучкості. Натомість, у період інтенсивного статевого дозрівання, на фоні уповільнення процесів диференціації кардіореспіраторної системи і зростання напруги механізмів нейрогуморальної регуляції функцій організму, уповільнюється зростання аеробних можливостей (витривалості). Розвиток фізичних здібностей та функціональних резервів фізіологічних систем відбувається гетерохронно, що обумовлено різними темпами росту організму та біологічного розвитку. Урахування виявлених особливостей фізичного та функціонального стану організму підлітків з різним рівнем біологічного розвитку в процесі фізичної підготовки дозволить більш ефективно здійснювати дозування фізичних навантажень у підлітковому віці.Ключові слова: функціональний стан, підлітки, біологічний розвиток, фізична підготовленість, фізичні якості, функціональні резерви.

ПРИДАТНІСТЬ ЗАСОБІВ ОЦІНКИ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ СТАНУ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ

Мета. Дослідження спрямоване на перевірку придатності тестів, як інструментів оцінки рухової функції дітей з розладами спектру аутизму. Представляє аналіз засобів і методів, які дозволяють оцінити рухову сферу людини і можуть бути застосовані до дітей з розладами спектру аутизму.Методи. Було відібрано шістнадцять хлопців з розладами спектру аутизму, віком від 7 до 11 років. Також для них були підібрані рухові тести з урахуванням теорії Миколи Берштейна про координацію та регуляцію рухів. А саме: теппінг тест, проба Ромберга, спеціально регламентовані стрибки/ходьба по платформах, ходьба на задану відстань, відтворення кута підйому передпліччя, ліплення, перекати в сторону, стрибок на точність, ходьба над лавками, метання кульки в ціль, монтаж-демонтаж заклепок, перебудова стереотипу письма. Дві групи рухових тестів було порівняно: одна група тих, що були розроблені та використовувалися раніше іншими дослідниками для здорових людей та інша група тестів, що були розроблені нами для роботи з дітьми з розладами спектру аутизму. Метою порівняння було оцінити різницю в тому наскільки ці тести є придатними для виконання дітьми з розладами спектру аутизму, та на основі отриманих даних обґрунтувати доцільність їх застосування. Результати. Отримані результати порівняння показали значну різницю між двома групами рухових тестів в тому наскільки рухові завдання, що лежать в їх основі доступні для розуміння дітей з розладами спектру аутизму. Відсоток засвоєних досліджуваними інструкцій з виконання рухових завдань, суттєво різниться для першої та другої групи тестів (P<0.05). А саме виявлено, що друга група моторних тестів є для них більш зрозумілою ніж перша. Висновок. З наведеного можна зробити висновок, що запропоновані нами тести більш ефективні для оцінки рухової функції дітей з розладами спектру аутизму ніж ті, що застосовувались раніше іншими дослідниками для здорових людей.Ключові слова: оцінка, розлади спектру аутизму, діти, рухова функція.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Мета. Встановити системність підготовки майбутніх тренерів- викладачів у закладі вищоїосвіти. Методи. У дослідженні взяли участь 30 студентів першого і 20 другого курсів. Вибір методів,що використані в статті, обумовлений логічною моделлю процесу дослідження, що склалася впедагогічній науці. Теоретичний аналіз науково-методичної літератури проводився для вивчення основ-них концепцій управління підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності 017 – фізична культура іспорт. Вивчення педагогічної та навчально-нормативної документації вищої школи дало змогу встано-вити проблеми в розумінні студентів процесу освіти в галузі фізичної культури. Анкетування, конс-татуючий експеримент, методи математичної статистики (графічне відображення даних, аналізпараметрів розподілу) дозволили визначити стан підготовки майбутніх викладачів фізичного вихованняу вищому навчальному закладі. Результати. Встановлено, що професійно-педагогічна підготовка тре-нера-викладача спрямована на формування наступних компонентів: мотиваційно-педагогічного (відоб-ражає спрямованість, мотиви, потреби в навчанні, ціннісні орієнтації), когнітивно-педагогічного (знан-ня вікової психології, вікових морфо-функціональних особливостей людини), конструктивно-педаго-гічного (формуванням цілей діяльності, складанням планів і програм, плануванням занять із фізичноговиховання і спорту), організаційно-педагогічного (здатність і готовність організовувати навчально-тренувальний процес, управляти і моніторити його ефективність), педагогічно-технологічного (пси-холого-педагогічні вміння та навички розв’язувати завдання спортивного тренування дітей і підлітків)та педагогічно-рефлексивного (вміння вивчати, адаптувати і застосовувати кращий досвід в управлінніфізичною підготовкою). Найбільший вплив на професійно-педагогічну мотивацію студентів першого ідругого курсів чинять дисципліни, розташовані у загально-професійному та професійному блоці. Вияв-лений низький рівень зацікавленості студентів у здійсненні науково-дослідницької діяльності. Висновок.Встановлено, що для здобуття освітньої кваліфікації тренер-викладач на початкових етапах навчання(1–2 курси) для студентів найважливішими є дисципліни професійної підготовки.Ключові слова: професійно-педагогічні компетентності, навчальні дисципліни, студенти.

АНАЛІЗ СИСТЕМИ ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ СПОРТСМЕНОК З ПЛЯЖНОГО ВОЛЕЙБОЛУ В РІЧНОМУ МАКРОЦИКЛІ НА ЕТАПІ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ БАЗОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Мета. Розкрити особливості тренувального процесу юних спортсменок 14–15 років з пляжного волейболу у річному макроциклі на етапі спеціалізованої базової підготовки. Методи. Для реалізації мети дослідження використовували: аналіз науково-методичної літератури та планів підготовки юних волейболісток; педагогічне спостереження; оцінку технічної підготовленості; контрольні випробування; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Аналіз системи підготовки та особливості навчально-тренувального процесу з пляжного волейболу в річному макроциклі на етапі спеціалізованої базової підготовки проводився в спортивних школах міста у відповідності до діючих програм. Результати. Система тренувального процесу у пляжному волейболі на етапі спеціалізованої базової підготовки здійснюється на основі двох циклового річного макроциклу. При цьому обсяг тренувальних занять складає 960 годин протягом року (20 годин на тиждень). Відтак, на теоретичну підготовку відведено 30 годин, загальну і спеціальну фізичну – 295, технічну – 324, тактичну – 150, змагальну – 135 і на тестування 26 годин. Двох циклова структура річного макроциклу складається з трьох періодів – підготовчого, змагального та перехідного. Перший цикл охоплює 7 календарних місяців,другий – 5. До структури у відповідності до поставлених завдань увійшли: втягуючий, базові, передзмагальні, змагальні та відновлювальні мезоцикли, втягуючі, ударні, модельні, змагальні та відновлювальні мікроцикли. Висновок. Встановлено, що система підготовки юних волейболісток 14–15 років з пляжного волейболу здійснюється на підставі програм для ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ України. На підставі аналізу навчального плану встановлено, що протягом першого циклу річного макроциклу на загальну фізичну підготовку витрачається 30–35% від загального часу, об’єм технічної підготовки складає 35–40%, а тактичної, ігрової та спеціальної фізичної підготовки – 25–35%. У другому циклі річного макроциклу загальнв фізична підготовка планується в обсязі 20–25% від загального часу, технічна 30–35%, а тактична, ігрова та спеціальна фізична – 40–50%.Ключові слова: пляжний волейбол, юні спортсменки, річний макроцикл підготовки.

БІОМЕХАНІЧНІ АСПЕКТИ ХОДЬБИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Мета. Визначити особливості часової структури ходьби практично здорових дітей 6-8 років. Методи. Для виконання поставлених завдань використано такі методи дослідження, як аналіз науково-методичної літератури та документальних матеріалів, відеометрія, пакет прикладної програми“БіоВідео”. Результати. Ходьба є циклічним локомоторним рухом, здійснюваним за способом відштовхування. Характерною особливістю ходьби є наявність постійного контакту опорної ноги (період одиночної опори) або обох ніг (період подвійної опори). Саме ходьба може служити в якості критерію оцінки стану моторики людини. У той же час, накопичені більш ніж за столітній період дані, що стосуються питань фазового складу ходьби, ролі і цільової спрямованості кожної з фаз в циклі подвійного кроку, механізму реалізації основних рухових дій, принципово один від одного не відрізняються. При цьому інформація про формування біомеханіки ходьби у молодших школярів обмежена. Проведені дослідження свідчать про те, що тривалість фази подвійної опори при лівій опорній нозі у практично здорових хлопців 6 років дорівнює в середньому 0,12 с (S = 0,01 с), у дівчат – 0,14 с (S = 0,01 с), водночас у практично здорових хлопців і дівчат 7 років показники тривалості цієї фази однакові і складають 0,14 с (S = 0,01 с), так само однакова тривалість цієї фази у хлопців і дівчат 8 років і становить 0,16 с (S = 0,02 с у хлопців і S = 0,01 с у дівчат). Необхідно відмітити, що статистично значущої різниці у показнику тривалості фази подвійної опори при лівій опорній нозі між хлопцями та дівчатами у кожній з віковихкатегорій 7–8 років не спостерігалоя (p > 0,05) на відміну від хлопців і дівчат 6 років, у яких показники тривалості цієї фази статистично значуще відрізнялися (р < 0,05), що підтверджено за допомогою критерію Стьюдента для незалежних вибірок. Варто відмітити, що у заключній фазі подвійного кроку ходьби, зафіксовано статистично значуще збільшення її тривалості у дівчат 7 років, порівняно з хлопцями цього віку на 0,04 с (p < 0,05), її тривалість становить у дівчат 7 років, а також у хлопців і дівчат 8 років в середньому 0,24 с (S = 0,03 с у дівчат 7 років і хлопців 8 років і S = 0,02 с у дівчат 8 років). Висновок. В результаті проведеного дослідження була вивчена структура циклу ходьби практично здорових дітей 6–8 років, значимість яких підтверджена об’єктивними часовими показниками. Підтверджено думку ряду фахівців, які вказують, що біомеханічна структура локомоторного акту практично повністю складається у віці 7-8 років.Ключові слова: діти молодшого шкільного віку, статодинамічна постава, часова структура ходьби, біомеханічні аспекти.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РІВНЯ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ КІКБОКСЕРІВ-АМАТОРІВ ТА КІКБОКСЕРІВ- ПРОФЕСІОНАЛІВ В РОЗДІЛІ К-1

Мета. Провести порівняння рівня техніко-тактичної підготовленості кваліфікованих кікбоксерів-аматорів та кікбоксерів-професіоналів в розділі К-1. Методи. У педагогічному дослідженні прийняли участь 40 кікбоксерів, умовно розділених на дві групи: 22 спортсмена-аматори високої кваліфікації, і18 спортсменів-професіоналів. Тестування техніко-тактичної підготовленості кікбоксерів (ISKA) у розділі К-1 за вдосконаленою методикою В.А. Еганова, дозволяє широко, об’єктивно і швидко діагностувати рівень сформованої техніко-тактичної підготовленості. Результати. Дослідження дозволило виявити істотні відмінності в рівні техніко-тактичної підготовленості кікбоксерів, що увійшли до групи спортсменів-професіоналів і кікбоксерів-аматорів високої кваліфікації в розділі К-1. В змагальній діяльності рівень активності в атаці, контратаці у відповідь і контратаці на зустріч у двобою, по відношенню до суперника, в групі спортсмени професіонали мали вищий рівень відповідних показників ніж у кікбоксерів аматорів. Активність у зустрічній контратаці за допомогою ударів руками, ногами і колінами у спортсменів-аматорів є нижче середнього рівня, а у професіоналів, означений показник значно вищий. Професіонали переважають аматорів у показнику надійності захисту при чому рівеньзахисних дій від ударів ногами в обох групах нижчий ніж від ударів руками і колінами. Висновок. Встановлено, що кікбоксери у розділі К-1 активніше використовують у нападі удари руками, ніж ногами і колінами. З переходом на професійний ринг, у спортсменів підвищуються наступні показники: рівень активності та надійності ударів ногами і колінами. З переходом на професійний ринг, підвищується рівень спортивної кваліфікації, кікбоксери-професіонали покращують показники надійності захисних дій в верхній (голову) в середній (тулуб) рівні, але захисні дії від ударів в нижній рівень продовжують знаходитись не на належному рівні. У кікбоксерів в розділі К-1, з переходом на професійний ринг спостерігається значне підвищення загального рівня техніко-тактичної підготовленості.Ключові слова: техніко-тактична підготовка, кікбоксинг, аматори, професіонали.

ОЦІНКА ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ ТА РЕАКТИВНОЇ ТРИВОЖНОСТІ КУРСАНТІВ В КОНТЕКСТІ РОЗРОБКИ МОДЕЛІ ТРЕНУВАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ ДЛЯ СПОРТСМЕНІВ З ВІЙСЬКОВО-АВІАЦІЙНОГО П’ЯТИБОРСТВА

Мета. Оцінка, емоційно-вольової сфери, реактивної тривожності а також їх зміни за умов ознак втоми після стрес-тесту методом кросфіту у курсантів в контексті планування тренувальної діяльності з військово-авіаційного п’ятиборства. Методи. В дослідженні використані наступні методи: анкетування, психологічне тестування, математично-статистичний аналіз. У педагогічному експерименті приймали участь 48 курсантів першого курсу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (чоловіки), віком 17–18 років, з них 38 кандидатів в майстри та 10майстрів спорту. Рівень ситуативної (реактивної) тривожності визначали за тестом Ч. Спілбергера.Для оцінки стабільності емоційної сфери використовували показник емоційної лабільності за шкалою самопочуття В.А. Доскіна. Статистичну обробку отриманих даних проводили параметричним методом, а перевірку значущості отриманих даних здійснювали за допомогою t-критерія Стьюдента (для n < 100) при заданому рівні надійності р = 0,95. Результати. Встановлені вихідні показники курсантів-спортсменів, кандидатів для подальшої тренувальної діяльності з військово-авіаційного п’ятиборства. Проведено розподіл кандидатів за такими видами спорту як ігрові, циклічні, складно-координаційні види та спортивні єдиноборства. Враховуючи те, що емоційно-вольова сфера, реактивна тривожність та когнітивні здібності є інтегрольними показниками прояву індивідуальних якостей кожного із спортсменів, були відібрані психофізичні тести, дані яких свідчать про найважливіші властивості емоційно-вольової сфери спортсменів, що можуть бути використані для прогнозування результату головних змагань з військово-авіаційного п’ятиборства. Висновок. Встановлена гетерогенність вихідних показників емоційно-вольової сфери, реактивної тривожності та когнітивних здібностей кандидатів в збірну команду з військово-авіаційного п’ятиборства. Обгрунтована необхідність розробки єдиного універсального алгоритму тренування з визначенням обов’язкових контрольних точок – періодів оцінки провідних психофізичних здібностей та розроблено комплекс допоміжних спортивних вправ (кросфіту) для покращення тих чи інших показників емоційно-вольової сфери, реактивної тривожності та когнітивнихздібностей курсантів у відповідності до конкретного виду спорту.Ключові слова: військово-авіаційне п’ятиборство, смуга перешкод, кросфіт, емоційно-вольова сфера, реактивна тривожність, курсанти.