У статті досліджується актоіллокутивний потенціал англійського побутового дискурсу виправдання шляхом зіставлення іллокутивних характеристик частотних у дискурсі виправдання мовленнєвих актів. Спираючись на змодельовані конструкти змісту виправдання, дифенсивну інтенцію мовця визначено передумовою породження дискурсу виправдання. У результаті вивчення наявних у науковій літературі класифікацій мовленнєвих актів визначено, що домінантна іллокутивна сила дискурсу виправдання включає складові інформування та переконування, що типово представлено констативом та асертивом. Власне мовленнєвий акт виправдання визначено як кредитив з включеною перлокуцією винесення виправдального вердикту, яким регулюється міжсуб’єктна взаємодія.
Література
References
Вендлер З. Причинные отношения // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 18:Логический анализ естественного языка. – М.: Прогресс, 1986. – С. 264–277.Vendler, Z. (1986). Prichinnije otnoshenija [Causal Relations]. In: New in World Linguistics,(pp. 264-277), Issue 18: Study in Logic of Natural Language. Moscow: Progress.
Вендлер З. Факты в языке // Философия, логика, язык. – М.: Прогресс, 1987. – С. 293–318.Vendler, Z. (1987). Fakti v jazike [Facts in Language], (pp. 293-318). In: Phylosophy, Logic,Language. Moscow: Progress.
Йоргенсен, Марианне В., Филлипс Луиза Дж. (2008). Дискурс-анализ. Теория и метод.Xарьков: Гуманитарный Центр [Humanitarian Centre].Jorgensen, M & Phillips, Louise. (2002). [Discourse Analysis as Theory and Method]. –London; Thousand Oaks; New Delhi.
Карабан В. И. Сложные речевые единицы: прагматика английских асиндетическихполипредикативных образований: [монография] / Карабан В. И. – К.: Вища школа, 1989.Karaban, V. I. (1989). Slozhnije rechevije jedinitsi: pragmatika anglijskikh asindeticheskikhpolipredikativnikh obrazovanii [Complex Speech Acts: Pragmatics of English AsyndeticPolypredicative Formations]. Kyiv: Vyshcha Shkola.
Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 17: ТРА. – М. :Прогресс, 1986. – С. 22–129.Austin, J. (1986). Slovo kak deistvije [Word as Action] In: New in World Linguistics, (pp. 22–129), Issue 17: Speech Acts Theory. M.: Progress.
Хилпинен Р. Семантика императивов и деонтическая логика // Новое в зарубежнойлингвистике. – Вып. 18: Логический анализ естественного языка. – М. : Прогресс, 1986. –С. 300–318.Hilpinen, R. (1986). Semantica imperativov i deonticheskaja logica [Semantics of Imperativesand Deontic Logic]. In: New in World Linguistics, (pp. 300–318), Issue 18: Study in Logic ofNatural Language. Moscow: Progress.
Шевченко І. С. Дискурс як мисленнєво-комунікативна діяльність / І. С. Шевченко,О. І. Морозова // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен: [кол. монографія] / [зазаг. ред. І. С. Шевченко]. – Х. : Константа, 2005. – С. 21–28.Shevchenko, I. (2005). Dyskurs jak myslenevo-komunikatyvna diyalnist [Discourse as Mentaland Communicative Activity]. In: Discourse as Cognitive and Communicative Phenomenon,(pp. 21–28). I. Shevchenko, (ed.). Kharkiv: Konstanta.
Austin, J. L. (1962). How to do Things with Words. Oxford: Oxford University Press.
Auwera, J. van der. (1980). On the Meaning of Basic Speech Acts. Journal of Pragmatics, 4(3), 253–303.
Auwera, J. van der & Alsenoy, L. van. (2016). On the Typology of Negative Concord. Studiesin Language, 40, 473–512.
Bach, K. & Harnish, R. M. (1979). Linguistic Communication and Speech Acts. Cambridge,Mass.: MIT Press.
Ballmer, Th. T. & Brennenstuhl, W. (1981). A Study in the Lexical Analysis of EnglishSpeech Activity Verbs. New York, Berlin: Ruhr-Universität.
Dijk, T. A. van. (1997). The Study of Discourse. In: Discourse as Structure and Process,(pp. 1–35). London: Sage Publications.
Grice, H. P. (1991). Logic & Conversation. Pragmatics, 305–316.
Gruber, H. (1998). Disagreeing: Sequential Placement and Internal Structure of Disagreementsin Conflict Episodes. Text, 4 (18), 467–503.
Habermas, J. (1981). Theorie des kommunikativen Handelns. In: Handlungsrationalität undgesellschaftliche Rationalisierung. Frankfurt am Main: Suhrkamp.
Leech, G. N. (1983). Principles of Pragmatics. New York, London: Longman.
Levinson, S. (1983). Pragmatics. London, New York, Melbourne etc: CUP.
Rees-Miller, J. (2000). Power, severity & context in disagreement. The Journal of Pragmatics,8 (32), 1087–1111.
Searle, J. R. (1979). Expression and Meaning. Cambridge: Cambridge University Press.
Schifrin, D. (2001). Handbook of Discourse Analysis. Oxford: Blackwell.
Schlieben Lange, Br. (1975). Linguistische Pragmatik. Stuttgart, Berlin: Kohlhammer.
Stalnaker, R. (1978). Assertion. In: Syntax & Semantics, (pp. 315–333), Vol. 9: Pragmatics.New York, San Francisco, London.
Tatsuki, D. H. (2000). If my complaints could passion move: an interlanguage study ofaggression. The Journal of Pragmatics, 7 (32), 1003–1007.
Tannen, D. (1995). You Just Don’t Understand. N.Y.: University of California.
Tsui, A. B. M. (1995). English Conversation. Oxford: Oxford University Press.
Wunderlich, D. (1980). Methodological Remarks on Speech Act Theory. In: Speech ActTheory & Pragmatics, (pp. 291–312), Vol. 10. Dordrecht : D. Reidel Publ. Comp.
Джерела іллюстративного матеріалу
Sources
Amis, M. (1991). Time’s Arrow. London: Penguin Book.
Christie, A. (1945). Death Comes at the End. London: Fontana.
Francis, D. (1992). Longshot. New York: Fawcett Crest.
Gardner, J. (1987). The Sunlight Dialogues. New York: Vintage Books.
James, P.D. (1977). Death of an Expert Witness. London: Penguin Books.
O’Hara, J. (1985). Ten North Frederik. New York: Carol and Graph Publ.
Pronzini, B. (1990). I didn’t Do It. In: New Crimes, 2, (136–140). London: Robinson Publ.8. Rendel, R. (1985). All Unkindness of Ravens. London: Hutchinson.