РОЛЬ СІМ’Ї У МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

У статті досліджується роль сім’ї в моральному вихованні дітей та розкрито особливості морального виховання. Обґрунтовано думку про те, що моральне виховання дуже важливе для повноцінного розвитку дитини. Моральне виховання дітей відбувається впродовж їхнього життя, і визначальне значення в становленні моральності дитини відіграють середовища, в якому вона розвивається і росте. Автор доходить висновку, що навчити дитину моральних принципів – надзвичайно вагоме завдання для батьків. Сім’я - один з основних джерел морального виховання дітей. Правила поведінки, прийняті в сім’ї, дуже швидко засвоюються дитиною і сприймаються нею, як правила загальноприйнятої норми. Найперше завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти дітям визначитися з об’єктами їхніх почуттів і зробити їх суспільно цінними. Почуття дозволяють людині відчути задоволення після зробленого правильного вчинку або змушують відчувати докори сумління, якщо моральні норми були порушені. Основа таких почуттів як раз і закладається в дитинстві, і завдання батьків допомогти в цьому своїй дитині. Обговорювати з нею моральні питання, допомогти сформувати систему моральних цінностей. На основі вивчення психолого-педагогічної літератури встановлено, що розвиток моралі в дитини невіддільний від її соціального розвитку. Якщо з якихось причин дитина не має достатньо сформованих соціальних навичок, вона стає схильною до аморальної поведінки.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ У ЗВО ЯК ПЕРШООСНОВА ЯКОСТІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

У статті автори зауважують на важливості модернізації організаційних форм навчання у закладах вищої освіти як першооснові якості сучасної освіти. За мету визначають теоретичне обґрунтування та емпіричну перевірку проблеми модернізації організаційних форм навчання у ЗВО в умовах парадигмальних змін. Об’єктом дослідження окреслено процес модернізації організаційних форм навчання у ЗВО. Предметом дослідження – організаційні форми навчання у ЗВО в умовах парадигмальних змін. Результати аналізу наукових джерел, вивчення та узагальнення педагогічного досвіду авторів (викладання та навчання), результати спостережень за магістрантами дозволили зробити висновки про основні напрямки оновлення (інтенсифікації) процесу викладання у ЗВО: зменшення обсягу викладання лекцій у зв’язку з розширенням доступу до освітньої інформації і, відповідно, «переформатуванням» функцій та змісту лекційного курсу (орієнтаційні, інструктивні, проблемні лекції); подолання протиставлення лекційних та практичних методів навчання студентській діяльності; активне використання сучасних технологій у процесі викладання тощо. Автори дійшли висновку, що модернізація форм організації навчання є необхідною умовою якісної освіти у закладі вищої освіти, але при цьому важливим є врахування психолого-педагогічних аспектів комунікації студентів та викладачів в умовах цих змін. У перспективі варто дослідити оптимізацію освітнього процесу в закладах вищої освіти в умовах дистанційного навчання.

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВОЛИНІ ЯК ОРГАНІЗАТОР ПОЧАТКОВОЇ ЛАНКИ ШКІЛЬНИЦТВА (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

У статті обґрунтовано загальні основи організації та розробки змісту навчання в системі православного шкільництва Волині у ХІХ – на початку ХХ століття, що склалися під впливом суспільно-релігійних, соціально-політичних, соціокультурних чинників. Окреслена специфіка процесу організації та розробки змісту навчання в приходських/народних училищах Волинської губернії православним духовенством краю під впливом освітніх реформ ХІХ - початку ХХ століття. Визначено основні проблеми в організації діяльності приходських народних училищ в краї – спорадичність, неврегульованість розгортання мережі початкового парафіяльного шкільництва під опікою православного духовенства. Зміст освіти концентрувався виключно навколо вивчення основ православ`я і змісту богослужінь, з невеликим додатком у вигляді арифметики й історії Російської імперії. Реалізація такого змісту навчання цілком відповідала тій само формулі, проголошеній на початку ХІХ століття – «православ`я, самодержавство, народність». Головними чинниками такої неврегульованості визначено складнощі з фінансуванням народних училищ, проблеми із забезпеченням приладдям та елементарними підручниками, а також вчителями – представниками місцевого духовенства, що мали б належний рівень професійної підготовки до викладання у системі парафіяльного шкільництва.

ПРОБЛЕМА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ В СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Анотація. У статті аналізується проблема формування професійних якостей вихователя закладів спеціальної дошкільної освіти, зокрема особливості їх розвитку в процесі підготовки студентів до професійної діяльності. Здійснюється аналіз психолого-педагогічних досліджень проблеми. Подається визначення поняття емоційної стійкості педагога, аналізуються її складові та особливості їх формування; поняття емоційного вигорання та саморегуляції вихователя, а також симптоми порушень емоційної саморегуляції, наводяться чинники, які їх детермінують (негативний соціально-психологічний клімат, взаємини в колективі і з керівництвом, ставлення до об’єкта праці, наявність напруженості й конфліктів у професійному середовищі). Розглядаються засоби формування емоційної стійкості та саморегуляції в процесі підготовки здобувачів до професійної діяльності та профілактики порушень (семінари, практичні заняття з елементами тренінгу, спрямовані на ознайомлення з особливостями емоційної стійкості та професійної саморегуляції, феноменом професійного та емоційного вигоряння). Стаття презентує результати дослідження з даної проблеми, а саме визначення рівнів емоційної стійкості та саморегуляції здобувачів вищої освіти напряму спеціальна освіта та фахівців, а також напрями роботи з розвитку емоційної стійкості майбутніх вихователів закладів спеціальної освіти. Методи корекції, представлені в статті, спрямовані на підвищення рівня емоційної грамотності та самооцінки, рівня емпатії, впевненості в собі, формування мотивів домагань здобувачів.

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ПРОЄКТІВ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗДО

Статтю присвячено актуальній проблемі дослідження поняття методу проєктів. Проаналізовано наукові погляди до розуміння методу проєктів. Обґрунтовано сутність методу, яка полягає у стимулюванні інтересу майбутніх вихователів до проблем фізкультурно-оздоровчого виміру, що передбачає опанування сукупності знань і шляхом проєктної діяльності вирішення однієї або низки проблем, практичне застосування отриманих знань. Відзначено, що даний метод є найбільш сприятливим щодо розвитку та саморозвитку особистості майбутніх вихователів, оскільки зумовлює отримання результатів, які відображають особистісні досягнення кожного студента. Проаналізовано вимоги, яких було дотримано при залученні методу проєктів уході підготовки майбутніх вихователів до фізкультурно-оздоровчої роботи в ЗДО. Встановлено, що використання названого методу буде ефективним за умови актуальності тематики пропонованих проєктів і практичної значущості передбачуваних результатів для здійснення фізкультурно-оздоровчої роботи в ЗДО. Окреслено переваги застосування методу підготовки проєкту, а також запропоновано алгоритм проєктування.

ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ У РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ СТУДЕНТІВ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ЗАСОБАМИ АДАПТИВНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

У статті розглянуто питання розвитку інклюзивного середовища для ветеранів війни у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження обумовлена значними проблемами щодо збереження здоров’я ветеранів війни у державному масштабі, зумовленої бойовими діями на сході країни. Мета дослідження – виявлення інноваційних педагогічних підходів у розвитку інклюзивного середовища для ветеранів війни у закладах вищої освіти засобами адаптивної фізичної культури. Установлено, що одним із найважливіших завдань адаптивної фізичної культури у вищій школі залишається забезпечення високого рівня здоров’я, працездатності, функціональних можливостей і фізичної підготовленості студентів-ветеранів війни. Виявлено напрями інноваційних педагогічних підходів у розвитку інклюзивного середовища для студентів-ветеранів війни у закладах вищої освіти засобами адаптивної фізичної культури. Вони передбачають поліпшення фізичного простору закладу вищої освіти, забезпечення спеціальними технічними та навчально-методичними засобами фізичного виховання, облаштування для проведення корекційно-розвиткових і реабілітаційних занять; удосконалення кадрового забезпечення: підвищення рівня професійної компетентності педагогів; розроблення навчальних програм з урахуванням потреб студентів-ветеранів війни, організації групових і колективних адаптивної фізичної культури, використання гнучких стратегій і методів адаптивної фізичної культури, їх корекційного спрямування та здоров’язбережувальної спрямованості.

ВІДОБРАЖЕННЯ СВІТУ ЖИВОГО У ПІДРУЧНИКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (ДОРАДЯНСЬКИЙ І РАННЬОРАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД)

Статтю присвячено характеристиці тем і сюжетів, що формували у школярів знання і ставлення до світу живого (рослин і тварин) на сторінках вітчизняної навчальної літератури початку ХХ століття, коли у суспільній думці ще не було усталеної позиції щодо цих питань. У центрі аналізу – підручники і навчальні посібники для молодших школярів, на сторінках яких віддзеркалена думка педагогів-авторів й укладачів щодо питань взаємодії людини/дитини та світу живого. У статті розкрито змістове наповнення підручникової літератури, створеної і впровадженої у роки діяльності українських урядів періоду Української революції (1917-1921), яка в цілому продовжила дореволюційну тенденцію висвітлення цих питань як розкриття повсякденного світу дитини. Охарактеризовано підручники Т. Хуторного (Тимофія Лубенця) та внесок видатного педагога Бориса Грінченка у формування у дітей милосердного ставлення до тварин. З’ясовано, що в ранньорадянський період, коли в республіці була сформована власна система освіти, переважна частина підручників, застосовувана в попередні роки, була перероблена під радянський дискурс і напрями діяльності школи – вивчення оточуючого світу, зв’язок з життям. Тем і сюжетів про рослинний і тваринний світ побільшало в підручниках для сільської школи з огляду їх «корисності» для людини і господарства, а піклування автори радили приділяти диким птахам. У статті охарактеризовано російську підручникову літературу, оскільки її застосовували і в школах УPCР. Встановлено, що в усіх аналізованих джерелах початку 1920-х років матеріал про світ живого представлений недостатньо. У порівнянні з іншими темами, особливо ідеологічними, спостерігається виразна тенденція до його зменшення, натомість політична, ідеологічна складова з кожним роком все зростала.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДРУЧНИКА З ГЕОМЕТРІЇ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ

Стаття активізує одну з сьогоденних проблем освіти – це проблема якості шкільних підручників. Математика є обов’язковим предметом зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації, завдання яких вимагають певних компетенцій для успішного складання іспитів. Компетентнісний підхід навчальної програми з математики вимагає оновлення шкільних підручників. Експертиза та вибір підручників вчителями, ініційовані Міністерством освіти і науки України, створює конкуренцію, що дає можливість підвищити їх якість. В даній статті нами приведені узагальнені висновки науково-методичного аналізу підручника з геометрії авторів О. Істера та О. Єргіної для 11 класу профільного рівня. Було проаналізовано зміст підручника: відповідності його Державному стандарту; систематичність, логічність, доступність та науковість змісту; забезпечення формування компетентностей на наскрізних ліній засобами підручника, зазначених у навчальній програмі з математики; реалізація ціннісного та українознавчого компонентів; наявність диференційованого та індивідуального підходу; наявність фактичних помилок. Результат аналізу дав змогу стверджувати, що досліджуваний підручник відповідає всім критеріям науково-методичної експертизи, затверджених Міністерством освіти і науки України.

ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

Анотація. Стаття присвячена аналізу особливостей формування соціальної компетентності дітей дошкільного віку. Проблема соціальної компетентності дошкільнят – одна з найактуальніших. Розв’язання її, з одного боку, допоможе здійснити системний, цілісний підхід до розвитку дитини, з другого – співвіднести цей розвиток з життям. Сучасна система освіти та виховання намагається втілити гуманістичні ідеали виховання досконалої людини, вільної особистості, здатної жити і творчо діяти в умовах змінного соціуму. Виховання такої людини виступає на перший план. Загальні підходи до формування соціальної компетентності дитини визначаються принципами гуманізації виховання – олюдненні виховних стосунків, визнанні цінності дитини як особистості, її значущості в суспільстві, заснованої на усвідомленні своїх зв’язків з оточуючими людьми і в цілому – місця у людстві. Такий підхід відповідає загальній меті виховання – формуванню цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культури у творчій життєдіяльності, саморозвиток і моральну саморегуляцію поведінки. З огляду на це особливої значущості набуває проблема становлення соціальної компетентності старших дошкільників. Оскільки на сучасному етапі розвитку освіти мають місце суперечності між процесом формування соціально-активної особистості та умовами її соціалізації, то перш за все доцільно посилити увагу до підготовки майбутніх вихователів. Зосереджена увага автора на необхідності підготовки майбутніх вихователів до успішної реалізації процесу соціалізації особистості дошкільного віку. Розкрито компоненти готовності майбутніх вихователів до формування соціальної компетентності старших дошкільників, виокремлено педагогічні умови для покращення стану готовності майбутніх вихователів до формування соціальної компетентності старших дошкільників. Abstract. The article is devoted to the analysis of features social competence formation of the preschool age children. The problem of social competence of preschool children is one of the most topical. On the one hand, the solving of it will help to implement a systematic, holistic approach to child development, on the other - will help to correlate this development with life. The modern system of education and upbringing tries to embody the humanistic ideals of the education of a perfect person, a free personality, to be able to live and act creatively in a changing society. The upbringing of such a person is the main task. General approaches to the formation of social competence of the child are determined by the principles of humanization education - the humanization in education relations, the recognizing the value of the child as a person, its importance in society, based on awareness of their relationships with the other people and in general - its place in humanity. This approach corresponds to the general purpose of the education - the formation of a holistic, humane personality, who is focused on the reproduction of the values of the national and universal culture in the creative life, self-development and moral self-regulation of behavior. In this case, the problem of the social competence formation of the older preschoolers becomes especially important. As at the present stage of the development of the education there are the contradictions between the process of the formation of the socially active personality and the conditions of its socialization, so, first of all, it is necessary to pay more attention to the training of the future educators. The author payed more attention to the necessarity to prepare future educators for their successful implementation to the process of the preschool personality's socialization. The components of readiness of future educators for the formation of social competence of senior preschoolers are revealed, pedagogical conditions for improving the state of readiness of future educators for the formation of social competence of senior preschoolers are singled out. It was discloced the components of future educators readiness for the formation of the social competence in the senior preschoolers , it was separated the pedagogical conditions how to improve the readiness of future educators for the formation of social competence in senior preschoolers.

РЕАЛІЗАЦІЯ АВТОРСЬКОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКАРПАТТЯ

Анотація. У статті представлено дослідження авторської педагогічної системи Василя Сухомлинського, охарактеризовано форми освітньої діяльності «під блакитним небом». Окреслено фактори удосконалення професіоналізму вчителя, які, на переконання В. Сухомлинського, розкривають творчий потенціал вчителя і визначають сенс його професіоналізму впродовж життя: наявність у нього віри в дитину; поєднання емоційної культури з тактом; дотримання вчителем інтелектуальної культури; орієнтація учнів на особистий приклад вчителя; поглиблення, поповнення, удосконалення знань; самоаналіз педагогічної праці; її дослідницький, творчий характер, використання передового педагогічного досвіду; атмосфера багатого духовного життя колективу. Великий педагог довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю. В.Сухомлинський вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них формуються необхідні уміння і навички, розвивається відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища.