Відкрита “офісна флебологія” первинного хронічного захворювання вен нижніх кінцівок

Мета роботи: оцінити ефективність використання методики CHIVA у корекції венозної недостатності різного ступеня на принципах офісної хірургії. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів відкритого хірургічного лікування 578 пацієнтів (21,45 % – чоловіки та 78,55 % – жінки) із первинним хронічним захворюванням вен нижніх кінцівок. Виділено дві групи пацієнтів, яким виконували планові втручання 423 (71,18 %) хворі – 1 група та 155 (26,82 %) пацієнтів в ургентному порядку – 2 група. Розподіл пацієнтів за тяжкістю первинного хронічного захворюванням вен проводили згідно з класифікацією СЕАР (2020): С2s- – 355 (61,42 %), C3s – 159 (27,51 %), C4s – 38 (6,57 %), С5s – 16 (2,77 %), С6s – 10 (1,73 %). У структурі 2 групи гострий тромбофлебіт підшкірних вен нижніх кінцівок діагностовано у 143 (92,25 %), кровотечу із варикозних вузлів – 12 (7,74 %). Варикозний анамнез оперованих склав від 3 до 25 років (в середньому 10,4 ± 5,8 року). Двобічний характер патології виявлено у 37,50 % осіб, у 62,50 % – однобічний, переважно на лівій нижній кінцівці. Ступінь клінічних проявів захворювання до та після перенесеного операційного втручання оцінювали за допомогою шкал (VCSS, VDS, VSS). Результати досліджень та їх обговорення. Порівняльний аналіз результатів операційного лікування двох груп (ургентне та планове лікування) із первинним хронічним захворюванням вен нижніх кінцівок у динаміці методом CHIVA на принципах офісної хірургії засвідчив, що критерій VSDS нормалізувався в обох групах. Серед оперованих в плановому порядку цей показник становив 89,90 % в ранньому післяопераційному періоді. Після проведеного ургентного хірургічного втручання у 78,30 % пацієнтів відновлення працездатності проходило дещо повільніше з нормалізацією його в пізньому післяопераційному періоді. Згідно з критерієм VDS, серед оперованих у плановому порядку процес відновлення проходив швидше (96,40 %) в ранньому післяопераційному періоді, а повне відновлення працездатності впродовж 3 тижнів встановлено у 89,70 % оперованих пацієнтів. Згідно з критерієм VSDS патологічних венозних рефлюксів в системі підшкірних вен у ранньому і пізньому післяопераційних періодах не діагностовано в жодному випадку.

Осмотично-об’ємний індекс сечі у виявленні та діагностуванні тяжкості центрального нецукрового діабету в нейрохірургічних хворих

Мета роботи: дослідити зміни осмотично-об’ємного індексу сечі у хворих на нейрохірургічну патологію, ускладену центральним нецукровим діабетом, установити його цифрові значення залежно від ступеня тяжкості патології. Матеріали і методи. Обстежено та проведено ретроспективне дослідження медичної документації у 52 нейрохірургічних пацієнтів, які перенесли черепно-мозкову травму (24), операцію з приводу пухлини мозку (14) та інсульту (14). Перебіг захворювання у них ускладнився центральним нецукровим діабетом різного ступеня тяжкості. Групу порівняння склали 20 нейрохірургічних хворих, у яких не відмічали нецукровий діабет. За показниками темпу діурезу та щільності сечі розробили інформаційний критерій діагностики нецукрового діабету та його тяжкості – осмотично-об’ємний індекс сечі. Результати досліджень та їх обговорення. У фізіологічних умовах з організму людини впродовж години зазвичай виділяється 0,8–1,0 мл∙кг-1 сечі. При цьому її щільність складає 1012–1025. Вимірявши темп діурезу та щільність сечі та розрахувавши за наведеною формулою у 20 пацієнтів групи порівняння осмотично-об’ємний індекс сечі, установили середні його значення: 8,0–12,0. При центральному нецукровому діабеті осмотично-об’ємний індекс сечі різко знижується, набуваючи значень ˂ 1,0. Установили, що при нецукровому діабеті легкого ступеня осмотично-об’ємний індекс сечі складає 0,6–0,41, середнього – 0,4–0,21, а тяжкого – ˂0,2–0,05.Показником ефективності інтенсивної терапії нецукрового діабету є зростання осмотично-об’ємного індексу сечі до норми. Для ранньої діагностики центрального нецукрового діабету у нейрохірургічних хворих доцільно проводити одночасне дослідження темпу діурезу і щільності сечі, за якими розраховувати осмотично-об’ємний індекс сечі згідно з запропонованою формулою. У нормі осмотично-об’ємний індекс сечі знаходиться в діапазоні значень 8,0–12,0. При центральному нецукровому діабеті легкого ступеня осмотично-об’ємний індекс сечі знижується до 0,6–0,41, середнього – до 0,4–0,21, а тяжкого – до 0,2–0,05. Ознакою ефективності інтенсивної терапії хворого на центральний нецукровий діабет є зростання осмотично-об’ємного індексу сечі ˃1,0 у кожній із дослідних порцій сечі.

Застосування магнієвмісних мінералів у лікуванні післяопераційних ранових ускладнень у хворих похилого віку

Мета роботи: дослідження протизапальної дії бішофіту при його місцевому застосуванні та його вплив на процеси загоєння післяопераційних ран, у тому числі при ранових ускладненнях. Матеріали і методи. На клінічному матеріалі, що включає 57 хворих, старших 60 років, яким було виконано впродовж трьох років різні оперативні втручання з приводу хірургічних захворювань черевної порожнини та черевної стінки. Показано в динаміці впродовж місяця безпосередні результати лікування ранових ускладнень (серома, гематома, запальний інфільтрат) із застосуванням бішофіту. В роботі використовували клініко-лабораторні, інструментальні, мікробіологічні та цитологічні методи обстеження хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Доведено, приймання вказаного лікарського препарату сприяє зменшенню ексудації в рані, більш швидкому послабленню інтенсивності болю та зниженню концентрації мікроорганізмів у рані, які підтверджені клініко-лабораторними, цитологічними та інструментальними дослідженнями. Метод можна використовувати разом із класичними способами лікування післяопераційних ран та їх ускладнень. Робота має перспективи щодо подальшого вивчення впливу бішофіту на організм при патологічних станах.

Improvement of surgical tactics in acute destructive cholecystitis

Relevance. According to the World Health Organization, in the world due to the increase in the incidence of cholelithiasis, there is an increase in the number of patients with destructive forms of this pathology. The aim of the study is to improve the quality of treatment of patients with acute destructive cholecystitis by improving surgical tactics. Materials and research methods. The work is based on the assessment of the results of surgical treatment of patients with acute destructive cholecystitis who were treated in the surgical departments of the 1st clinic of the Samarkand State Medical Institute (clinical base of the departments of surgical diseases No. 1 and general surgery of the Samarkand State Medical Institute) for the period from 2016 to 2020. Conclusions. The tactics of surgical treatment of patients with destructive cholecystitis, taking into account an integrated approach to the choice of access, made it possible to improve the quality of care by reducing the frequency of immediate postoperative complications from 13.4% (11 patients in the comparison group) to 1.7% (2 patients in the main group).

Особливості цитокінового профілю та імунного статусу у хворих на кондиломи аногенітальної ділянки

Мета роботи: вивчити зміни клітинного та гуморального імунітету у хворих на гострокінцеві кондиломи аногенітальної ділянки та визначити ступінь порушень; дослідити стан цитокінового профілю у хворих на ГК аногенітальної ділянки як факторів прогнозування перебігу післяопераційного періоду та ефективності лікування. Матеріали і методи. Обстежено 105 хворих на ГК аногенітальної ділянки: 63 (60 %) жінки та 42 (40 %) чоловіки. Вивчено стан клітинного та гуморального імунітету та рівень цитокінів TNFa, IL-4, IL-6, IL-8. Результати досліджень та їх обговорення. Частота хронічних соматичних захворювань склала 96 (91,43 %). Визначено достовірне зниження абсолютної та відносної кількості лімфоцитів та їх Т-популяцій. На тлі Т-лімфопенії визначено підвищення рівня В-лімфоцитів (CD22) в абсолютній та відносній кількості та Ig A та Ig G, що свідчить про наявність хронічного запального процесу та / або вірусного запалення з виснаженням Т-ланки імунітету. Рівень IL-4 був вищим, ніж у контрольній у 2,4 раза, та дорівнював (4,14 ± 0,24) пг/мл; IL-8 – у 1,9 – (29,82 ± 3,15) пг/мл; TNFa – у 3,0 – (7,64 ± 0,93) пг/мл; IL-6 – у 2,7 – (3,77 ± 0,45) пг/мл. Виявлено залежність рівня TNFa, IL-6, IL-4 та IL-8 від розповсюдження гострокінцевих кондилом та присутності супутнього перифокального запалення з найвищими значеннями при кондиломах Бушке–Левенштейна, тоді як у хворих на поодинокі гострокінцеві кондиломи цитокіновий профіль не відрізнявся від контрольної групи. У хворих на гострокінцеві кондиломи аногенітальної ділянки зсуви в ланках клітинного та гуморального імунітету характеризуються виснаженням ланки клітинного імунітету – загальною лімфопенією, Т-лімфопенією зі зниженням їхньої абсолютної та відносної кількості в усіх субпопуляціях, підвищенням рівня В-лімфоцитів, Ig G та Ig A. Підвищення рівня цитокінів IL-4, IL-6, IL-8 та TNFa у хворих на ГК аногенітальної ділянки відображає ступінь розповсюдження гострокінцевих кондилом та відповідає характеру перифокального запального процесу, що доцільно використовувати як фактор прогнозування перебігу післяопераційного періоду та ефективності лікування.

Спосіб лікування остеомієліту п’яткової кістки у хворих на нейропатичну форму синдрому діабетичної стопи

Мета роботи: поліпшити результати лікування, знизити кількість післяопераційних ускладнень, скоротити терміни стаціонарного лікування хворих з остеомієлітом п’яткової кістки на тлі нейропатичної форми синдрому діабетичної стопи завдяки застосуванню запропонованої методики модифікованого операційного лікування. Матеріали і методи. Дослідження проводили на базі відділення гнійно-септичної хірургії Міської клінічної лікарні № 11 м. Одеси. У дослідження включені пацієнти, які хворіють на цукровий діабет типу 2 з нейропатичною формою синдрому діабетичної стопи. У всіх випадках гнійно-некротичний процес локалізувався в ділянці п’яти з ураженням п’яткової кістки. Впродовж 2014–2020 рр. ми спостерігали пацієнтів з остеомієлітом п’яткової кістки на тлі нейропатичної діабетичної стопи. Пацієнтів розділили на дві групи. Першу групу склали 24 пацієнти з остеомієлітом п’яткової кістки, оперованих за запропонованою методикою. З метою стимуляції репаративних процесів у тканинах ми використовували інтраопераційну інфільтрацію шкірно-м’язових клаптів збагаченою тромбоцитами плазмою. Друга групу сформували на підставі ретроспективного аналізу історій хвороби 32 пацієнтів, які отримували лікування за загальноприйнятими методиками. Результати досліджень та їх обговорення. Застосування запропонованого методу лікування остеомієліту п’яткової кістки дало змогу знизити кількість післяопераційних ускладнень з 25 до 8,2 %, скоротити середній термін перебування пацієнта в стаціонарі з (29,4 ± 6,2) до (17,14 ± 5,2) дня, а також внаслідок більш ефективного лікування остеомієліту п’яткової кістки зберегти опороспроможність кінцівки, поліпшити якість життя пацієнтів. Відсутність післяопераційних гематом у пацієнтів першої групи ми пов’язуємо із застосуванням розробленої методики «пломбування» залишкових порожнин, яку ми розробили, що запобігає скупченню ексудату з наступним його нагноєнням. Інтраопераційна інфільтрація тканин збагаченої тромбоцитами плазми, що містить не тільки фактори росту, але й адгезивні молекули і цитокіни, що стимулюють репараційні й анаболічні процеси в пошкоджених тканинах, стимулює неоангіогенез, зменшує ймовірність розвитку вторинних некрозів у рані.

Гнійно-некротична хірургічна оніхопатологія, авторські погляди: деякі проблеми діагностики та комплексного лікування ускладнених та комбінованих випадків

Мета роботи: покращити ефективність комплексного лікування хронічної та комбінованої гнійно-некротичної патології дистальних відділів кисті та стопи, зокрема “хірургічної оніхопатології”, шляхом оптимізації клінічної діагностики, розробки і вибору послідовності застосування окремих методик комплексного хірургічного лікування, створення ефективних протирецидивних заходів та профілактики ускладнень. Матеріали і методи. Роботу виконано на клінічних базах Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. За 15-річний період (2006–2020 рр.) у 1838 хворих віком від 5–92 років: 1007 чоловіків і 831 жінок досліджені нозологічні форми, клінічні варіанти та особливості перебігу патологічного процесу. Проспективно досліджено 757 випадків оніходеструкції. Клінічний та морфологічний матеріал опрацьовано методами описової та кореляційної статистики. Дизайн досліджень передбачав дотримання принципів конфіденційності та поваги до особистості хворого, концепцію інформованої згоди та інші положення морально-етичних норм та принципів біоетики. Результати досліджень та їх обговорення. Найбільше спостережень немікотичної та мікотично-асоційованої гнійно-некротичної хронічної та комбінованої патології кисті та стопи припадала на субвибірки осіб середнього віку. Розподіл за віком демонстрував превалювання (у загальній кількості) осіб середнього та похилого віку, особливо у субвибірках із мікотичним дерматофітним (трихофітним) ураженням. У пацієнтів (у вікових групах 50–70 років) з наявністю врослого нігтя та піднігтьового гіперкератозу було діагностовано вторинне вростання нігтя внаслідок компресії гіперкератоїдними масами та дерматофітомою центральної частини нігтя, деформацію й інкарнацію. Стверджено 45,05 % випадків вростання нігтя та 21,87 % – ускладненого дерматофі­тійного оніхомікозу. Такі варіанти оніходеструкції, як і поліоніхомікоз, характерні для осіб похилого та старечого віку (χ2=24,12, р=0,028). Найбільше становили особи з ускладненим оніхомікозом (χ2=20,87, р<0,01), діагностовано вторинну деформацію мікотично зміненого нігтя, χ2=17,35, р=0,022, вростання країв нігтя у епоніхеальні валики, χ2=15,36, р<0,05. У 48 % спостережень констатовано мікотичне ураження однієї, у 27 % – двох, в інших – 25 % парціальної проспективної вибірки – більше 2 нігтьових пластинок. При проведенні патоморфологічного дослідження симультанно вивчено та конкретизовано ускладнений, торпідний, хронічний, а також рецидивний варіанти перебігу гнійно-некротичної патології кисті та стопи, пато- та морфогенез деструктивного оніхомікозу. Приєднання до мікотичної “хірургічної оніхопатології” бактерійної суперінфекції детермінує формування мало- або безсимптомного піднігтьового панариція змішаної етіології. Вторинний хронічний остеомієліт дистальної фаланги діагностовано у 5 % усіх випадків, лікованих стаціонарно. Чимало незадовільних результатів лікування при комбінованих ураженнях детермінується неадекватним вибором або технічними порушеннями операційного лікування, у випадках залишення спікули та невдалій резекції (χ2=4,22), рецидиви спостерігають при видаленні нігтів за способом Дюпюїтрена та інших відомих хірургічних методах (χ2=13,47, р=0,02), при відмові від проведення одночасних хірургічних втручань на пароніхеальних і піднігтьових структурах. Операційне лікування повинне влючати протиінкарнаційні корекційні заходи, χ2=12,11, p=0,024; що дає змогу значно зменшити ризик рецидивів, χ2=28,17, p<0,01. Запропоновано та впроваджено блокоподібну епоніхектомію, способи малотравматичної мобілізації та дисекції уражених нігтів. Максимальну частоту рецидивів поліоніхомікозу спостерігали впродовж 12–15 місяців, χ2=25,52, p=0,018, у разі системної терапії – на третій рік після лікування, χ2=13,47, p=0,023. Видалення уражених нігтів у хворих на деструктивний ускладнений оніхомікоз, комбіновані ураження доцільно проводити через оніхолізовані структури.

Мініінвазивні технології в хірургічному лікуванні абсцесів печінки

Мета роботи: провести аналіз ефективності традиційних і мініінвазивних методів хірургічного лікування абсцесів печінки, що дасть змогу удосконалити підходи до кожного з відомих способів лікування із розробкою алгоритму дій хірурга у різних клінічних випадках. Матеріали і методи. У статті викладено досвід лікування 142 хворих із абсцесами печінки. 89 операційних втручань було виконано лапаротомним доступом, 36 черезшкірних дренувань – за допомогою УЗД навігації, 17 втручань – за допомогою мініінвазивного лапароскопічного дренування. Вік пацієнтів коливався від 26 до 84 років. У жінок діагностували АП в 1,41 раза частіше, ніж у чоловіків. Тривалість від початкової маніфестації до госпіталізації становив від 4 діб до 1 місяця. Супутню патологію виявлено в 121 пацієнта (85,2 %). Результати досліджень та їх обговорення. Абсцеси печінки найчастіше розвивалися в таких сегментах печінки: ІІІ сегмент – 14,54±2,85 %, VI сегмент – 24,43±3,85 %, VII сегмент – 34,26±3,77 %, у 26,77±3,34 % випадків були уражені декілька сегментів печінки. Ускладнення проявлялися нагноєнням післяопераційної рани – 6 (6,37 ± 3,25 %), ексудативний плеврит праворуч – 7 (5,16 ± 2,85 %), жовчотеча – 4 (3,01 ± 2,58 %), пневмонія – 6 (6,04 ± 2,63 %), рання злукова кишкова непрохідність – 3 (3,03 ± 2,14 %). Тривалість перебування в стаціонарі пацієнтів із мініінвазивними методами лікування абсцесів печінки була менша (5,7 ± 0,4 днів) порівняно з відкритими операціями (14,7 ± 1 (р <0,05)). Перевагу варто віддавати мініінвазивним способам лікування, які мають високу ефективність, безпечність, скорочують терміни перебування пацієнтів у стаціонарі та знижують летальність до 7,04 %. При неефективності обраного методу хірургічна тактика повинна мати ескалаційний принцип, який полягає у своєчасному переході до більш дієвого та інвазивного методу.

Паховий фасціїт “під маскою” епідидиміту

У роботі розглянуто актуальне питання гнійної хірургії – лікування хворих на некротизуючий фасціїт, захворювання, яке маніфестується сепсисом та ендотоксикозом. Смертність за умов лікування сягає 30–80 %, а в нелікованих – 100 %. Проблема є актуальною через кількість таких хворих за останні 10 років зросла в 2 – 6 разів. Проаналізовано випадок лікування хворого на некротизуючий фасціїт із його паховою локалізацією. У доступній літературі є згадки про аналіз хворих на некротизуючий фасціїт із мультилокулярною локалізацією, але відсутні відомості про випадок, ідентичний нашому. В роботі описано первинне операційне втручання з приводу “так званого” епідидиміту. Окрім того, розглянуто симптоми, які допомогли запідозрити у хворого наявний некротизуючий фасціїт. Наведено дані стосовно патогістологічного аналізу операційного матеріалу й описано подальшу хірургічну тактику. Даний випадок є інформативним, оскільки свідчить про можливий атиповий перебіг некротизуючого фасціїту, зокрема в паховій ділянці. Окрім того, у хворого первинний некроз маніфестно локалізувався в жировій тканині і поверхневій фасції тіла поблизу зовнішнього отвору пахового каналу.

Спосіб зʼєднання мʼяких тканин аутогенним шовним матеріалом

Мета роботи: розробити спосіб виготовлення автогенних шовних ниток як шовного матеріалу та спосіб зʼєднання мʼяких тканин, з метою запобігання розвитку імунних та запальних процесів у тканині навколо накладених хірургічних швів, що забезпечує повне розсмоктування автогенних фіброзних шовних ниток, та поліпшити результати загоєння хірургічної рани первинним натягом без подальшого видалення шовного матеріалу. Матеріали і методи. У дослідження включено 56 пацієнтів, яким проведено зʼєднання мʼяких тканин хірургічним шовним матеріалом. Хворих залежно від застосування шовного матеріалу умовно поділили на 2 групи. Першу (контрольну) групу склали 28 пацієнтів, яким було виконано зʼєднання мʼяких тканин “традиційним” хірургічним шовним матеріалом. Другу (основну) групу склали 28 пацієнтів, яким було виконано зʼєднання мʼяких тканин автогенним хірургічним шовним матеріалом. Всі пацієнти обстежені згідно з клінічними протоколами. Проведено забір та використання власного автогенного шовного матеріалу у 28 пацієнтів, прооперованих із приводу різних планових та ургентних хірургічних захворювань черевної порожнини (черевні грижі, гострий і хронічний холецистити, проривна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, кишкова непрохідність, травми живота, ургентна гінекологічна патологія та ін.). Результати досліджень та їх обоговорення. У контрольній групі пацієнтів ускладнення лігатурна нориця виявлені в 3 (10,7±0,6) % випадках, лігатурний абсцес в 5 (17,8±0,7) % випадках, перифокальна гранулема в 4 (14,3±0,7) % випадках, перифокальне запалення проявилось в усіх 28 випадках, що склало (100,0±0,0) %, алергічні реакції проявились у 2 пацієнтів (7,1±0,5) %. В основній групі пацієнтів ускладнення у вигляді лігатурного абсцесу виявлено лише в 1 випадку, що склало (3,7±0,4) %. Всього з 28 (100) % прооперованих пацієнтів у цій групі ускладнення виникли в 1 пацієнта, що склало лише (3,7±0,4) % ускладнень. В обох групах ускладнення лігатурний свищ виявлені в 3 (5,4±0,30) % випадках, лігатурний абсцес в 6 (10,7±0,4) % випадках, перифокальна гранулема в 4 (7,1±0,3) % випадках, перифокальне запалення 28 (100,0±0,0) %, алергічні реакції 2 (3,6±0,2) %. Майже всі види ускладнень виникли в контрольній групі, що склало (53,6±0,9) % і лише 1,7 % ускладнень виникло в основній групі.