Psychological Prospects Journal
Latest Publications


TOTAL DOCUMENTS

240
(FIVE YEARS 240)

H-INDEX

1
(FIVE YEARS 1)

Published By Lesya Ukrainka Eastern European National University

2308-3743, 2227-1376
Updated Wednesday, 16 June 2021

Author(s):  
Олег Попик

Метою представленого дослідження є спроба осмислення екодеструктивної діяльності людини крізь призму досягнень психологічної науки. Зокрема, витоки людської екодеструктивності запропоновано шукати у потязі до руйнування, що визначено як мортідо. Методами дослідження є аналіз, узагальнення та систематизація теоретичних джерел вітчизняних і зарубіжних учених з питань психологічних витоків деструктивності та агресії, в т.ч. у ставленні до навколишнього середовища. Результати. На основі екстраполяції даних щодо причин міжособистісної агресивної поведінки, сформовано висновки, що деструктивність у ставленні до навколишнього середовища може виявлятися більш наявно, коли вона є прихованою за ширмою інституцій, тобто реалізуватися деперсоніфіковано, за умови, що довкілля посідає роль «об’єкта». Визначено, що об’єктивізація довкілля, деперсоніфікація в питаннях управління довкіллям, а також завуалювання загрозливих наслідків екодеструктивних проявів постають основними психологічними чинниками, що становлять підґрунтя метафізики антропогенної діяльності. Деструктивність розглянуто через руйнування, як глибоко екзестенційний процес, що характеризує й супроводжує буття людини, а також через категорію свободи. Визначено, що свобода детермінувала дебіологізацію людини та створила певний емоційний вакуум, відчуття порожнечі та втраченого минулого, і цей травматичний досвід в еволюційному вимірі призвів до формування не тільки аутодеструктивності, але й потягу до руйнування середовища свого існування. Запропоновані інструменти скорочення екодеструктивних впливів, зокрема самокорекція й самоусвідомлення в процесі реалізації управлінських рішень, як атрибут персоніфікації в питаннях управління якістю довкілля. Висновки. Виявлено, що антропогенний вплив є деструктивним в тому випадку, коли ця діяльність невиправдана або ж нелімітована, тобто порушує природний фон чи усталені механізми саморегуляції і підтримки гомеостазу в екосистемах, саме тому важливою є демаркація предметного поля й окреслення перспектив мінімізації екодеструктивних проявів виключно через усвідомлення психологічних механізмів, що лежать в основі невиправданого руйнування людиною себе та середовища свого існування, а не будь-якої діяльності, що може мати певний вплив на стан довкілля.


Author(s):  
Інесса Візнюк ◽  
Анна Поліщук

Мета. У вступі обґрунтовано проблему інформаційної та комунікативної компетентності в наш час, що є надзвичайно важливою, особливо в умовах карантину, коли нам доводиться сидіти вдома і працювати віддалено. Метою статті є розробка та перевірка ефективності реалізації авторської програми для формування компетентності-ІТ майбутніх магістрів у галузі освіти. В цій статті йдеться про розробку та перевірку ефективності використання авторської програми для формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти на базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Методи. Загальна організація та наукові дослідження проводились відповідно до встановлених вимог щодо експериментальної роботи: було сформульовано гіпотезу, заплановано експеримент відповідно до гіпотези; організовано контрольну та експериментальну групи; визначено методи та засоби, критерії експериментального дослідження доведено до відома учасників експерименту; визначено оптимальну тривалість експериментальної роботи. Результати. На початкових етапах дослідження отримані результати довели, що в навчальних дисциплінах не було ІТ-змісту, тому професійна компетентність формувалася стихійно. Не вистачало розкриття змісту навчальних дисциплін підтримки ІТ для досліджень майбутніх учителів та освітян, оволодіння ними засобами ІКТ для підвищення ефективності наукових досліджень. За результатами подальшого дослідження були розроблені критерії, показники та методи вивчення складової інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти, рівні сформованості дослідницької складової інформаційно-комунікаційних компетентностей майбутніх магістрів у галузі освіти та визначено поняття «хмарні технології». Запропоновано різні завдання для вивчення інформаційної та комунікативної компетентності магістра. Впроваджено авторську програму формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти. Зіставлено показники згаданої компетентності магістрів до і після експерименту. Висновки. У висновках зазначено, що запропонована програма формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти в рамках експериментальної групи виявилася ефективною та невипадковою. Виявлено загальне збільшення показників високого та достатнього рівнів для формування дослідницької складової інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти.


Author(s):  
Михайло Коць ◽  
Тамара Дучимінська ◽  
Софія Полікарчик

Мета. У статті здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження гендерних відмінностей поведінкового компоненту соціального інтелекту дітей з особливими освітніми потребами. Методи. Вибірку склали учні 7-11 класів навчально-реабілітаційного центру. Загальна чисельність яких склала 60 осіб: 36 хлопців та 24 дівчат. Досліджувані представляли собою групу різну за статевими та віковими параметрами. Для проведення емпіричного дослідження було використано: опитувальник «Соціальна адаптованість», тест «Визначення стилю поведінки в конфліктній ситуації» (К. Томас, адаптація Н. Грішиної), шкали самомоніторингу Снайдера. Результати. Встановлено, що хлопці більш соціально адаптовані, ніж дівчата. Це зумовлене, перш за все, середовищем, в якому навчаються діти з особливими освітніми потребами. Підтверджено, що у хлопців найбільше виражений оптимальний рівень самомоніторингу, тоді як в дівчат переважає високий рівень. Це свідчить про те, що у хлопців феномен самомоніторингу більш розвинутий ніж у дівчат. Висновки. Виявлено низку статистично значущих кореляційних зв’язків, а саме: між стилями поведінки в конфліктних ситуаціях та рівнем самомоніторингу дітей з особливими освітніми потребами, а також між рівнем соціальної адаптованості та стилями поведінки у дівчат. Перспективами подальших досліджень вбачаємо у проведенні емпіричного дослідження особистісної сфери дітей з особливими освітніми потребами, вивчення основних причин, форм та проявів поведінкових розладів з метою їх ранньої діагностики та корекції.


Author(s):  
Тамара Кочубинська

Мета дослідження – теоретичне конструювання та апробація авторської методики психокорекції проявів соціально-психологічної дезадаптації учасників операції Об’єднаних сил. Методи. Для досягнення мети дослідження були застосовані такі методи дослідження: теоретичні: філософсько-психологічний аналіз дослідження, узагальнення теоретико-методологічних підходів, моделювання та конструювання; емпіричні: формувальний експеримент з використанням психодіагностичного комплексу методик; методи математичної обробки даних: порівняльний аналіз за t-критерієм Стьюдента. Реалізація програми психокорекції відбувалася відповідно до 5 етапів: діагностичного, інформаційно-просвітницького, індивідуальної психокорекції, групової психокорекції, оцінки ефективності. Участь у запропонованій програмі психокорекції взяли 38 учасників ООС. Для встановлення достовірності психокорекційної програми, а саме виключення вірогідності вікових динамічних змін, експериментальне дослідження проводилося з 40 учасниками ООС, які не брали участь у програмі психокорекції. Результати. В запропонованій програмі представлені засоби психокорекційного впливу: виокремлено просвітницький блок (лекції, навчальні семінари, програми соціально-психологічного супроводу) та блок психокорекційної роботи (індивідуальна та групова психокорекція), що впливали на прояви соціально-психологічної дезадаптації учасників ООС та сприяли виникненню конструктивних особистісних змін. Основним завданням програми психокорекції є особистісні зміни учасників ООС: гармонізація Я-концепції; емоційна складова: підвищення рівня прояву емоційного комфорту, зниження рівня прояву негативних емоцій: тривожності, агресивності, депресивності; комунікативна складова: підвищення комунікативного потенціалу та конструктивних способів взаємодії; поведінкова складова: вироблення конструктивних поведінкових стратегій; мотиваційно-ціннісна складова: гармонізація екстернальності та інтернальності, підвищення мотивації долання перешкод, конструктивні ціннісні орієнтації. За результатами порівняльного дослідження за t-критерієм Стьюдента для залежних вибірок встановлені якісні відмінності в показниках соціально-психологічної дезадаптації учасників ООС до та після участі у психокорекційній програмі: знизилися прояви показників по шкалах Я-фізичне і Я-сімейне; знизилися прояви агресивності, зокрема переживання образи, фізичної; особистісної тривожності; дезадаптації; неприйняття себе; емоційний дискомфорт; внутрішній контроль. Висновки. Результати формувального дослідження підтверджують ефективність пропонованої програми психокорекції.


Author(s):  
Наталія Коструба

Мета. У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних особливостей медіа-релігійності як нової форми прояву релігійної свідомості. Методи. Для реалізації мети дослідження були використані методи теоретичного наукового пошуку: аналіз, синтез, узагальнення, психологічне моделювання. Результати. Аналіз українських та закордонних праць щодо психологічних аспектів медіа-релігійності дозволив окреслити особливості цього феномену, визначити його структурні компоненти. Науковці описують загальні риси медіа-релігійної картини світу, серед яких масштабність, гіпер символічність, орієнтація на сьогодення, емоційна насиченість повідомлень. Релігія у медіа виконує просвітницьку, комунікативну, терапевтичну та популяризаційну (рекламну) функції. Медіа-релігійність - це нова форма релігійної діяльності та функціонування релігійної свідомості, яка виникла завдяки розвитку масової культури та засобів масової інформації. Така релігійність особистості має мережеві принципи комунікації, розмиває кордони між сакральним, ритуальним і секулярним, світським, змінює релігійну ідентичність особистості. Медіа-релігійність дає можливість брати участь у онлайн службах із будь якої точки світу і, таким чином, дає можливість обрати релігійний напрямок, не прив'язуючись до певної території чи країни. Медіа-релігійність має трьох компонентну структуру: когнітивний (проявляється як раціональний чи ірраціональний), емоційно-мотиваційний (орієнтація на зовнішні чи внутрішні цінності) та поведінковий (діяльність релігійна активна чи пасивна). Висновки. Загалом, можна підсумувати, що медіа-релігійність є закономірним проявом процесу переходу релігії у інформаціне суспільство. Перспективи подальшого вивчення проблеми вбачаємо із розробкою стандартизованого опитувальника дослідження особливостей медіа-релігійності особистості.


Author(s):  
Андрій Черкаський

Мета статті – розглянути та проаналізувати основні принципи й теоретичні моделі комунікацій в управлінських командах. Методи. В основу дослідження покладено теоретичні методи: аналіз й узагальнення наукових джерел із проблем вивчення комунікації в управлінських командах. Результати. У статті наведено основні визначення поняття «комунікація» в сучасній науці, проаналізовано процеси комунікації, що забезпечують ефективну роботу команди. Зазначено, що міжособистісне спілкування, обмін інформацією, тобто комунікація між членами команди, виступає основою для безпосереднього об’єднання людей в інтересах отримання синергетичного ефекту від спільної діяльності. Особливий акцент на тому, що здатність людей спілкуватися один з одним, тобто встановлювати канали комунікації, не є єдиною умовою створення команд. Для команд важливим є формування ними комплексу власних норм і правил спільної роботи, рольова структура виконання обов’язків, особлива організаційна культура і стиль управління і т.д., однак всі вони можуть бути вироблені командою тільки за наявності добре сформованої системи комунікації між її учасниками. Отже, в командах вибудовується більш потужна мережа комунікаційних каналів, як за розгалуженістю, так і за обсягом інформації, що по них проходить. У сучасних умовах здатність команд до створення системи комунікації – одна з ключових їхніх компетенцій, а найважливішою умовою формування комунікаційного потенціалу команди є довіра її учасників один до одного. Створення атмосфери довіри в команді є важливою складовою побудови і розвитку комунікаційної мережі, формування комунікаційної дифузії, відсутність яких фактично стане непереборною перешкодою для створення командами свого загального людського потенціалу, перетворення персоніфікованих знань в командні знання. У висновках зазначено, що командна комунікація дозволяє не тільки забезпечити кращу реалізацію знань, умінь і навичок кожного учасника команди на своєму робочому місці, але і сформувати механізм, що забезпечує потоки ідей, знань і спостережень від одного члена команди до всіх його колег. Звернено увагу на те, що важливе значення має підготовка керівників команд, всього управлінського персоналу, навчання методів налагодження комунікаційних каналів, як по горизонталі, так і по вертикалі.


Author(s):  
Ірина Губеладзе

Мета. Метою статті є розроблення змісту і структури та презентація авторської програми гармонізації почуття власності особи. Методи. Для розробки тренінгової програми було використано низку методів інтерактивної роботи і психоедукації з метою гармонізації почуття власності: метод незавершених речень, рольова гра, симуляція, мозковий штурм, групові методи роботи, дискусія, психологічні практикуми, творчі домашні завдання тощо. Результати. У статті представлено авторську тренінгову програму гармонізації почуття власності, яка складається зі вступу, завершальної частини та трьох основних модулів: «Почуття власності як соціально-психологічний феномен: моє, наше, чуже, нічиє», «Чинники посилення почуття власності: контроль, самоінвестування та інтимне знання», «Наслідки і можливості гармонізації почуття власності». Кожен з модулів має на меті опрацювання різних складових почуття власності: контроль, самоінвестування грошей, часу чи інших ресурсів та глибоке інтимне знання.. Загальний обсяг тренінгової програми складає 26 академічних годин. Запропонована тренінгова програма може бути використана для гармонізації почуття власності особи, як серед старшокласників і студентів, так і серед дорослого населення загалом. Висновки. Впровадження та вивчення ефективності тренінгової програми гармонізації почуття власності показало доцільність її використання серед старшокласників та студентської молоді, а також дорослого населення, що сприяло оптимізації прояву відповідальності, самоефективності, самоідентичності та залученості особи. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в розробці програми психологічного тренінгу для гармонізації почуття власності щодо територіальної громади та власної країни.


Author(s):  
Марта Химко

Мета. Розглянути природу небажаної поведінки, її причини та цілі, описати кроки та способи її діагностики. Описати центральні ідеї терапії, скерованої на вирішення, та її особливості в роботі з дітьми. Ознайомити з історією становлення методу «Kids’Skills» (дитячі навички), проаналізувати його теоретико-методологічну основу, описати основні етапи цього підходу. Методи. У статті використано такі методи дослідження, як аналіз та узагальнення теоретичних джерел вітчизняних і зарубіжних учених із питань проблемної поведінки дітей, центральних ідей терапії, скерованої на вирішення, особливості роботи з проблемною поведінкою дитини та методики «Kids’Skills» (дитячі навики). Результати аналізу теоретичних джерел дають змогу виділити й охарактеризувати ознаки небажаної поведінки у дітей та їхні цілі. Описано класифікацію чотирьох цілей небажаної поведінки, запропоновану Р. Дрейкусом, та її основні наслідки. Представлено головні кроки, які відіграють важливу роль для діагностики проблемної поведінки. У цій статті основний акцент робимо на підході до короткотермінової терапії, скерованої на вирішення, де пошук причини проблеми не є ключовим елементом роботи. Тому важливим є представлення та опис центральних ідей цього напряму, а також його особливості у роботі з дітьми. Детально описано методику роботи з дітьми «Kids’Skills» (дитячі навички), розроблену фінським психіатром Беном Фурманом. Відображено шлях її становлення, теорії та підходи, які вплинули на створення програми. Висновки. Метод «KS – дитячі навички» є ефективним інструментом допомоги дитині, покращує стосунки сімейної системи, формує новий конструкт мислення та ставлення до перешкод, які трапляються на життєвому шляху. В основі цього підходу – співпраця, віра у здібності дитини, бажання вчитися. Це структурований поетапний підхід до роботи з дітьми з доволі широким спектром психологічних та поведінкових проблем.


Author(s):  
Надія Чепелєва

Мета. У статті здійснено теоретичний та емпіричний аналіз окремих соціально-психологічних особливостей подружніх пар зі свідомою багатодітністю. Методи. Теоретичний соціально психологічний аналіз феномену багатодітності щодо характеристик, які зумовлюють, сприяють свідомому вибору багатодітності подружжя. На базі теоретичного аналізу було розроблено анкету і здійснено опитування, яке включало декілька сутнісних блоків – питання щодо прийняття рішення про багатодітність, щодо труднощів багатодітної родини, особливостей внутрішньосімейної та соціальної підтримки. Результати. Теоретично й емпірично виявлені соціально-психологічні особливості людей, які свідомо стали батьками 3-х і більше дітей та відчувають у цьому своє покликання, потребу і бажання, базуються на високих репродуктивних початкових установках у більшості респондентів. З’ясовано, що перехід сім’ї до багатодітності може здійснюватися різними етапами, але можна ствердно говорити, що усвідомлену багатодітність слід розглядати як заплановану багатодітність. Це підтверджується даними статистики й соціокультурними механізмами, за якими саме наявність 3-х і більше дітей є тим рівнем, який зумовлює життєздатність суспільства і родини. Проаналізовані дані опитування благополучних багатодітних родин, де спостерігається життєва стійкість сімейної системи, жінки займаються професійною діяльністю, самореалізовані, і при цьому поєднують материнство та виховання дітей, адже в сучасному світі цінність батьківства конкурує з іншими цінностями, зокрема з успішною професійною діяльністю і кар'єрою. Встановлені певні суспільні установки та стереотипи щодо багатодітності. Наведені сучасні погляди суспільства, згідно з якими призначення жінки – це не лише материнство і дім, а й інші можливості для реалізації закладеного в ній потенціалу. Основою свідомої багатодітності подружжя є особистісна і соціальна зрілість його членів. Висновки. В роботі сформульовані соціальні і особистісні характеристики, проблеми і труднощі, з якими стикаються батьки зі свідомою багатодітністю. Доведено, що соціальна підтримка хоча й відіграє суттєву роль, але насамперед потрібно формувати її на базі психологічної готовності, свідомого вибору, можливостей самореалізації таких сімей і батьків зокрема.


Author(s):  
Марина Орап
Keyword(s):  

Засєкіна, Л., Засєкін, С., Шевчук, О. (2017). Психолінгвістичний підхід до травматичної пам’яті. Beau Bassin: LAP LAMBERT Academic Publishing. 244 p. ISBN 978-6133997486. Reviewed by Орап Марина. Монографія є ґрунтовним науковим дослідженням актуальної теоретичної і практичної проблеми діагностики і реорганізації травматичної пам’яті. Це питання особливо актуальне в сучасних реаліях життя і в Україні, і в усьому світі. Політичні події в Україні, посилені пандемією вірусу COVID-19, переживають багато громадян саме як травматичну ситуацію, що вимагає від психологів швидкого й адекватного реагування. Рецензована наукова праця є значним внеском у розв’язання цієї проблеми. Монографія складається з трьох розділів, у яких обґрунтовано теоретико-методологічні аспекти дослідження травматичної пам’яті, шляхи емпіричного вивчення її змісту, а також запропоновано рекомендації щодо її реорганізації. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження травматичної пам’яті» дуже ґрунтовно і логічно проаналізовано різні концептуальні підходи до визначення і дослідження травматичної пам’яті, автобіографічної пам’яті, травматичної події, травматичного досвіду, ПТСР. На основі цього виокремлено авторське розуміння травматичної пам’яті як психічного процесу в межах норми і результату відображення, збереження та відтворення реорганізованого травматичного досвіду. Увага дослідників зосереджена на когнітивних моделях представлення знань, які є основою для травматичної пам’яті. Тому логічним і науково адекватним видається вибір авторами пропозиціональної моделі для дослідження закономірностей реорганізації травматичної пам’яті психолінгвістичними засобами. Розділ 2 «Емпіричне дослідження психологічних особливостей індивідуальної травматичної пам’яті» сконструйовано пропозиціональну модель травматичної пам’яті, у якій особливості травматичного досвіду виявляються функціонально пов’язаними з емоційним благополуччям особистості. Запропоновано авторську схему пропозиціонального аналізу травматичних спогадів, яка практично реалізується через аналіз автобіографічних наративів. Глибоко проаналізовано взаємозв’язки травматичної пам’яті з особистісними властивостями, локусом контролю та емоційним благополуччям. У розділі 3 «Реорганізація індивідуальної травматичної пам’яті за допомогою психолінгвістичних засобів» проаналізовано автобіографічний наратив як засіб діагностики травматичної пам’яті, змальовано узагальнений «портрет» особистості, яка адекватно інтегрувала травматичний досвід до автобіографічної пам’яті. Важливим практичним доробком авторів вважаємо сформульовані на основі здійсненого дослідження рекомендації з використання наративів для реорганізації травматичного досвіду, для екстерналізації та подальшої інтеграції травматичної події у досвід особистості. Видання даної монографії є логічним продовженням наукових розвідок знаними в Україні вченими психолінгвістами прикладних аспектів використання психолінгвістичних засобів для оптимізації психологічних ресурсів людини. Дослідження характеризується глибиною наукового аналізу проблеми, адекватністю побудованої теоретичної моделі та ґрунтовністю емпіричного дослідження. Висновки логічно відображають отримані результати і є вагомими як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Результати даного наукового дослідження будуть корисними як для подальших психолінгвістичних досліджень, так і для фахівців, які практично вирішують питання допомоги особам, які пережили або переживають травматизуючі події. Монографії властива наукова новизна, що свідчить про глибоке і новаторське опрацювання проблем реорганізації травматичної пам’яті. З огляду на вищезазначене я вважаю монографію значним науковим доробком і рекомендую для ознайомлення науковцям, психологам-практикам та усім зацікавленим особам.


Sign in / Sign up

Export Citation Format

Share Document