Psychological Prospects Journal
Latest Publications


TOTAL DOCUMENTS

240
(FIVE YEARS 240)

H-INDEX

1
(FIVE YEARS 1)

Published By Lesya Ukrainka Eastern European National University

2308-3743, 2227-1376
Updated Wednesday, 16 June 2021

Author(s):  
Надія Чепелєва

Мета. У статті здійснено теоретичний та емпіричний аналіз окремих соціально-психологічних особливостей подружніх пар зі свідомою багатодітністю. Методи. Теоретичний соціально психологічний аналіз феномену багатодітності щодо характеристик, які зумовлюють, сприяють свідомому вибору багатодітності подружжя. На базі теоретичного аналізу було розроблено анкету і здійснено опитування, яке включало декілька сутнісних блоків – питання щодо прийняття рішення про багатодітність, щодо труднощів багатодітної родини, особливостей внутрішньосімейної та соціальної підтримки. Результати. Теоретично й емпірично виявлені соціально-психологічні особливості людей, які свідомо стали батьками 3-х і більше дітей та відчувають у цьому своє покликання, потребу і бажання, базуються на високих репродуктивних початкових установках у більшості респондентів. З’ясовано, що перехід сім’ї до багатодітності може здійснюватися різними етапами, але можна ствердно говорити, що усвідомлену багатодітність слід розглядати як заплановану багатодітність. Це підтверджується даними статистики й соціокультурними механізмами, за якими саме наявність 3-х і більше дітей є тим рівнем, який зумовлює життєздатність суспільства і родини. Проаналізовані дані опитування благополучних багатодітних родин, де спостерігається життєва стійкість сімейної системи, жінки займаються професійною діяльністю, самореалізовані, і при цьому поєднують материнство та виховання дітей, адже в сучасному світі цінність батьківства конкурує з іншими цінностями, зокрема з успішною професійною діяльністю і кар'єрою. Встановлені певні суспільні установки та стереотипи щодо багатодітності. Наведені сучасні погляди суспільства, згідно з якими призначення жінки – це не лише материнство і дім, а й інші можливості для реалізації закладеного в ній потенціалу. Основою свідомої багатодітності подружжя є особистісна і соціальна зрілість його членів. Висновки. В роботі сформульовані соціальні і особистісні характеристики, проблеми і труднощі, з якими стикаються батьки зі свідомою багатодітністю. Доведено, що соціальна підтримка хоча й відіграє суттєву роль, але насамперед потрібно формувати її на базі психологічної готовності, свідомого вибору, можливостей самореалізації таких сімей і батьків зокрема.


Author(s):  
Марина Орап
Keyword(s):  

Засєкіна, Л., Засєкін, С., Шевчук, О. (2017). Психолінгвістичний підхід до травматичної пам’яті. Beau Bassin: LAP LAMBERT Academic Publishing. 244 p. ISBN 978-6133997486. Reviewed by Орап Марина. Монографія є ґрунтовним науковим дослідженням актуальної теоретичної і практичної проблеми діагностики і реорганізації травматичної пам’яті. Це питання особливо актуальне в сучасних реаліях життя і в Україні, і в усьому світі. Політичні події в Україні, посилені пандемією вірусу COVID-19, переживають багато громадян саме як травматичну ситуацію, що вимагає від психологів швидкого й адекватного реагування. Рецензована наукова праця є значним внеском у розв’язання цієї проблеми. Монографія складається з трьох розділів, у яких обґрунтовано теоретико-методологічні аспекти дослідження травматичної пам’яті, шляхи емпіричного вивчення її змісту, а також запропоновано рекомендації щодо її реорганізації. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження травматичної пам’яті» дуже ґрунтовно і логічно проаналізовано різні концептуальні підходи до визначення і дослідження травматичної пам’яті, автобіографічної пам’яті, травматичної події, травматичного досвіду, ПТСР. На основі цього виокремлено авторське розуміння травматичної пам’яті як психічного процесу в межах норми і результату відображення, збереження та відтворення реорганізованого травматичного досвіду. Увага дослідників зосереджена на когнітивних моделях представлення знань, які є основою для травматичної пам’яті. Тому логічним і науково адекватним видається вибір авторами пропозиціональної моделі для дослідження закономірностей реорганізації травматичної пам’яті психолінгвістичними засобами. Розділ 2 «Емпіричне дослідження психологічних особливостей індивідуальної травматичної пам’яті» сконструйовано пропозиціональну модель травматичної пам’яті, у якій особливості травматичного досвіду виявляються функціонально пов’язаними з емоційним благополуччям особистості. Запропоновано авторську схему пропозиціонального аналізу травматичних спогадів, яка практично реалізується через аналіз автобіографічних наративів. Глибоко проаналізовано взаємозв’язки травматичної пам’яті з особистісними властивостями, локусом контролю та емоційним благополуччям. У розділі 3 «Реорганізація індивідуальної травматичної пам’яті за допомогою психолінгвістичних засобів» проаналізовано автобіографічний наратив як засіб діагностики травматичної пам’яті, змальовано узагальнений «портрет» особистості, яка адекватно інтегрувала травматичний досвід до автобіографічної пам’яті. Важливим практичним доробком авторів вважаємо сформульовані на основі здійсненого дослідження рекомендації з використання наративів для реорганізації травматичного досвіду, для екстерналізації та подальшої інтеграції травматичної події у досвід особистості. Видання даної монографії є логічним продовженням наукових розвідок знаними в Україні вченими психолінгвістами прикладних аспектів використання психолінгвістичних засобів для оптимізації психологічних ресурсів людини. Дослідження характеризується глибиною наукового аналізу проблеми, адекватністю побудованої теоретичної моделі та ґрунтовністю емпіричного дослідження. Висновки логічно відображають отримані результати і є вагомими як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Результати даного наукового дослідження будуть корисними як для подальших психолінгвістичних досліджень, так і для фахівців, які практично вирішують питання допомоги особам, які пережили або переживають травматизуючі події. Монографії властива наукова новизна, що свідчить про глибоке і новаторське опрацювання проблем реорганізації травматичної пам’яті. З огляду на вищезазначене я вважаю монографію значним науковим доробком і рекомендую для ознайомлення науковцям, психологам-практикам та усім зацікавленим особам.


Author(s):  
Тетяна Можаровська

Мета. В останні десятиліття стрімко збільшилось досліджень про щастя, що призвело до появи нових емпіричних знань про механізми, шляхи, особливості та процеси, які сприяють особистісному щастю та благополуччю. В умовах сьогоднішньої світової пандемії, спричиненої коронавірусом SARS - COV-2, більшість людей опинилися в незвичних для них умовах, що вплинуло на зміну стилю та способу життя кожного. Людству довелося шукати нові шляхи забезпечення та реалізації власного благополуччя та благополуччя інших. Мета статті полягає в теоретичному аналізі дослідження проблеми психологічного благополуччя особистості. Методи. Для уточнення сутності базових понять досліджуваного феномену застосовано теоретичні методи, зокрема, аналіз, синтез, узагальнення, систематизація й теоретичне моделювання. Результати. У результаті теоретичних розвідок з цієї проблеми здійснено аналіз підходів до визначення благополуччя та його видів. Виявлено тенденцію об’єднання різних теорій та підходів аналізу психологічного й суб’єктивного благополуччя до єдиного комплексного вивчення благополуччя. Описано компоненти психологічного благополуччя. Висновки. Висновки наукових розвідок досліджуваного феномену включають опис та обґрунтування вимірів психологічного благополуччя, а саме: особистісний, соціальний, матеріальний, фізичний та духовний. Особистісний вимір психологічного благополуччя враховує суб’єктивний показник внутрішнього відчуття щастя та комфорту. Соціальний контекст психологічного благополуччя обумовлюється мірою задоволеності особистістю якістю своїх міжособистісних відносин, соціальних ролей та соціального статусу. Матеріальний вимір психологічного благополуччя визначається суб’єктивною оцінкою реального достатку особистості та об’єктивного співставлення останнього з бажаним достатком; визначається наявністю можливості задовольнити вітальні потреби особистості та сприяють її духовному розвитку. Фізичний вимір психологічного благополуччя визначається рівнем здоров’я людини та передбачає наявність потенційних (резервних) можливостей організму, адекватність пристосування до змін навколишнього середовища, толерантність до непередбачуваних і стресових подій. Духовний вимір психологічного благополуччя визначається належністю особистості до культури та спільноти, з якою себе ідентифікує особистість; передбачає критичне ставлення до себе та своєї діяльності.


Author(s):  
Оксана Лящ ◽  
Марія Яцюк

Мета. Мета статті полягає у встановленні деструктивного впливу бойового стресу на емоційну сферу військового. Методи. Відповідно до мети дослідження використаний контент-аналіз бесіди, методика на визначення рівня стресу Л. Рідера, PHQ-9 шкала самооцінки депресії, шкала тривожності Тейлор, методи математичної статистики. Результати. В статті розглянуто проблему впливу бойового стресу на емоційну сферу військових. Зазначено, що основною реакцією військовослужбовця на бойові події є бойовий стрес, відмінною особливістю якого є наявність стрес-факторів бойової обстановки. Уточнено, що бойовий стрес розуміється як багаторівневий процес адаптаційної активності людського організму в умовах бойової обстановки, що супроводжується актуалізацією механізмів реактивної саморегуляції і закріпленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Результати дослідження вказують на те, що негативні психічні стани, які виникають у військовослужбовців у період виконання небезпечних для здоров’я і життя завдань, після повернення з зони бойових дій проявляються у загостренні почуття честі, гідності та справедливості, зростанні реакцій некерованої агресивності, тривоги, конфліктності, що різко ускладнюють процес реадаптації демобілізованих військових та безумовно вимагають проведення психологічної корекції. Отримані результати дослідження свідчать про те, що тривалі психотравмуючі фактори бойової обстановки деструктивно впливають на емоційну сферу військових, а в силу особистісних особливостей, у багатьох демобілізованих порушується регуляція поведінки, а також морально-етична та когнітивна сфери. Висновки. Встановлено, що у формуванні деструктивних наслідків вагому роль відіграють конфліктні переживання в системі цінностей та смислів професійної діяльності військовослужбовця, які актуалізуються в ситуації загрози життю та здоров’ю особистості. За допомогою точної оцінки та прогнозу впливу бойового стресу на особистість військового з’являється можливість командирам частин та підрозділів спрогнозувати виникнення деструктивних психічних станів, а також динаміки поведінки особового складу в екстремальних умовах та адекватно реагувати на зміни в обстановці.


Author(s):  
Олег Попик

Метою представленого дослідження є спроба осмислення екодеструктивної діяльності людини крізь призму досягнень психологічної науки. Зокрема, витоки людської екодеструктивності запропоновано шукати у потязі до руйнування, що визначено як мортідо. Методами дослідження є аналіз, узагальнення та систематизація теоретичних джерел вітчизняних і зарубіжних учених з питань психологічних витоків деструктивності та агресії, в т.ч. у ставленні до навколишнього середовища. Результати. На основі екстраполяції даних щодо причин міжособистісної агресивної поведінки, сформовано висновки, що деструктивність у ставленні до навколишнього середовища може виявлятися більш наявно, коли вона є прихованою за ширмою інституцій, тобто реалізуватися деперсоніфіковано, за умови, що довкілля посідає роль «об’єкта». Визначено, що об’єктивізація довкілля, деперсоніфікація в питаннях управління довкіллям, а також завуалювання загрозливих наслідків екодеструктивних проявів постають основними психологічними чинниками, що становлять підґрунтя метафізики антропогенної діяльності. Деструктивність розглянуто через руйнування, як глибоко екзестенційний процес, що характеризує й супроводжує буття людини, а також через категорію свободи. Визначено, що свобода детермінувала дебіологізацію людини та створила певний емоційний вакуум, відчуття порожнечі та втраченого минулого, і цей травматичний досвід в еволюційному вимірі призвів до формування не тільки аутодеструктивності, але й потягу до руйнування середовища свого існування. Запропоновані інструменти скорочення екодеструктивних впливів, зокрема самокорекція й самоусвідомлення в процесі реалізації управлінських рішень, як атрибут персоніфікації в питаннях управління якістю довкілля. Висновки. Виявлено, що антропогенний вплив є деструктивним в тому випадку, коли ця діяльність невиправдана або ж нелімітована, тобто порушує природний фон чи усталені механізми саморегуляції і підтримки гомеостазу в екосистемах, саме тому важливою є демаркація предметного поля й окреслення перспектив мінімізації екодеструктивних проявів виключно через усвідомлення психологічних механізмів, що лежать в основі невиправданого руйнування людиною себе та середовища свого існування, а не будь-якої діяльності, що може мати певний вплив на стан довкілля.


Author(s):  
Інесса Візнюк ◽  
Анна Поліщук

Мета. У вступі обґрунтовано проблему інформаційної та комунікативної компетентності в наш час, що є надзвичайно важливою, особливо в умовах карантину, коли нам доводиться сидіти вдома і працювати віддалено. Метою статті є розробка та перевірка ефективності реалізації авторської програми для формування компетентності-ІТ майбутніх магістрів у галузі освіти. В цій статті йдеться про розробку та перевірку ефективності використання авторської програми для формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти на базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Методи. Загальна організація та наукові дослідження проводились відповідно до встановлених вимог щодо експериментальної роботи: було сформульовано гіпотезу, заплановано експеримент відповідно до гіпотези; організовано контрольну та експериментальну групи; визначено методи та засоби, критерії експериментального дослідження доведено до відома учасників експерименту; визначено оптимальну тривалість експериментальної роботи. Результати. На початкових етапах дослідження отримані результати довели, що в навчальних дисциплінах не було ІТ-змісту, тому професійна компетентність формувалася стихійно. Не вистачало розкриття змісту навчальних дисциплін підтримки ІТ для досліджень майбутніх учителів та освітян, оволодіння ними засобами ІКТ для підвищення ефективності наукових досліджень. За результатами подальшого дослідження були розроблені критерії, показники та методи вивчення складової інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти, рівні сформованості дослідницької складової інформаційно-комунікаційних компетентностей майбутніх магістрів у галузі освіти та визначено поняття «хмарні технології». Запропоновано різні завдання для вивчення інформаційної та комунікативної компетентності магістра. Впроваджено авторську програму формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти. Зіставлено показники згаданої компетентності магістрів до і після експерименту. Висновки. У висновках зазначено, що запропонована програма формування інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти в рамках експериментальної групи виявилася ефективною та невипадковою. Виявлено загальне збільшення показників високого та достатнього рівнів для формування дослідницької складової інформаційно-комунікативної компетентності майбутніх магістрів у галузі освіти.


Author(s):  
Михайло Коць ◽  
Тамара Дучимінська ◽  
Софія Полікарчик

Мета. У статті здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження гендерних відмінностей поведінкового компоненту соціального інтелекту дітей з особливими освітніми потребами. Методи. Вибірку склали учні 7-11 класів навчально-реабілітаційного центру. Загальна чисельність яких склала 60 осіб: 36 хлопців та 24 дівчат. Досліджувані представляли собою групу різну за статевими та віковими параметрами. Для проведення емпіричного дослідження було використано: опитувальник «Соціальна адаптованість», тест «Визначення стилю поведінки в конфліктній ситуації» (К. Томас, адаптація Н. Грішиної), шкали самомоніторингу Снайдера. Результати. Встановлено, що хлопці більш соціально адаптовані, ніж дівчата. Це зумовлене, перш за все, середовищем, в якому навчаються діти з особливими освітніми потребами. Підтверджено, що у хлопців найбільше виражений оптимальний рівень самомоніторингу, тоді як в дівчат переважає високий рівень. Це свідчить про те, що у хлопців феномен самомоніторингу більш розвинутий ніж у дівчат. Висновки. Виявлено низку статистично значущих кореляційних зв’язків, а саме: між стилями поведінки в конфліктних ситуаціях та рівнем самомоніторингу дітей з особливими освітніми потребами, а також між рівнем соціальної адаптованості та стилями поведінки у дівчат. Перспективами подальших досліджень вбачаємо у проведенні емпіричного дослідження особистісної сфери дітей з особливими освітніми потребами, вивчення основних причин, форм та проявів поведінкових розладів з метою їх ранньої діагностики та корекції.


Author(s):  
Сніжана Марчук

Мета. У статті розкрито теоретичний аналіз психологічних особливостей перфекціонізму у юнацькому віці. Мета статті полягає в теоретичному аналізі психологічних особливостей перфекціонізму у юнацькому віці. Методи. В основу дослідження покладено теоретичні методи: аналіз, синтез та узагальнення наукових джерел із проблем вивчення перфекціонізму та психологічних особливостей юнацького віку. Результати. До результатів належить теоретичний аналіз базових позицій вивчення перфекціонізму в осіб юнацького віку. Представлено огляд досліджень різних науковців до причин виникнення перфекціоністських тенденцій. Стаття містить опис деяких вікових особливостей виникнення і розвитку перфекціонізму. Проведений аналіз наукової літератури вказує на те, що батьки мають істотний вплив на розвиток перфекціонізму у дітей. Доведено, що проблема перфекціонізму досить нова в українській науковій літературі, і наявність потреби дослідження перфекціонізму вимагає більш глибокого аналізу цього феномену на сучасному етапі розвитку психологічної науки в Україні. Також стаття містить детальний опис психологічних особливостей періоду юнацтва, зокрема, новоутворень у юнацькому віці та кризи ідентичності. Описані окремі індивідуально-типологічні передумови розвитку перфекціонізму. Зазначено актуальність вивчення перфекціонізму саме в юнацькому віці. У статті визначено, що кожен тип перфекціонізму має вплив на формування особистості юнаків. Ступінь вираженості кожного типу перфекціонізму в юнацькому віці є різним. Констатовано, що найбільш представленим є високий рівень перфекціонізму, орієнтованого на себе в осіб юнацького віку. Висновки. У висновках зазначено, що перфекціонізм як психологічний феномен має значний вплив на формування особистості. Для юнацького віку є характерними завищені вимоги до себе, тому юнаки вважають, що оточуючі пред’являють їм завищені вимоги. Відповідно до наукових досліджень, високий рівень перфекціонізму, орієнтованого на себе, найбільш характерний для осіб юнацького віку.


Author(s):  
Олег Хайрулін

Мета. Посилення ігрових, маніпулятивних аспектів сучасного комунікативного середовища, усього комплексу його впливів на особистість і соціальні процеси, актуалізує шерег ризиків і загроз, що пов’язані з можливим використанням інформаційного (медіа) простору для дестабілізації соціального благополуччя українського суспільства. Сучасні медіа-засоби і технології їх застосування дозволяють використовувати психологічні закономірності впливу інформації на свідомість, ціннісну, психоемоційну сфери та поведінку людини, наносити збиток її психологічному добробуту та безпеці. Тому наведене дослідження має на меті теоретично дослідити психологічні закономірності феномену мовної (мовленнєвої) гри як засобу впливу на свідомість людини, обґрунтувати семантико-психологічну детермінацію наслідків такого впливу. Методи. У дослідженні застосовано методи абдукції, феноменологічної редукції, метод аналізу і систематизації наукових положень та підходів до вивчення психологічних закономірностей феномену мовної (мовленнєвої) гри, метод теоретичної реконструкції (моделювання) семантико-психологічної детермінації впливу інформаційних засобів на свідомість людини. Результати. За результатами дослідження конкретизовано категоріально-понятійний зміст психологічних аспектів феномену мовної (мовленнєвої) гри у контексті використання її ефектів для впливу на психічну сферу людини. Актуалізовано атрибутивність наведених аспектів у процесах, що пов’язані з проблематикою інформаційно-психологічної безпеки особистості в сучасних умовах. Обґрунтовано семантико-психологічну детермінацію наслідків впливу інформаційних засобів, медіа на свідомість людини. Поглиблено наукові уявлення про характер впливу масової комунікації на психічну сферу людини через психологічні ефекти ігрової дії вербальної інформації. Встановлено, що психогенні ефекти медіа-впливу пов’язані передусім із перформативним характером інформаційних повідомлень та особливостями семантико-синтаксичної організації тексту. Наведені аспекти через механізми психічного системогенезу діють як пускові аферентації для мотиваційної активізації психіки адресата, його сприйняття та засвоєння інформації адресанта. Такі перформативні та семантико-синтаксичні властивості тексту представлені у ньому лексемами-носіями ефектів активного навіювання. Висновки. Результати дослідження дозволяють висновки про актуальність продовження психологічних та психолінгвістичних розвідок феномену мовної (мовленнєвої) гри як джерела і засобу маніпулятивного, індоктринального впливу на свідомість людини, а також про доцільність врахування психологічних особливостей явища мовної (мовленнєвої) гри в аналізі медіа-контенту, виявленні джерел інформаційно-психологічного (перформативного) впливу інформації на свідомість адресата та прогнозуванні наслідків такого впливу на особистість і соціальні процеси.


Author(s):  
Ірина Грицюк ◽  
Олександра Хлівна

Мета: розкрити погляди на сучасне бачення психосоматичних розладів, що виникають у дітей старшого шкільного віку в умовах сучасного інформаційно насиченого та агресивного середовища. Висвітлити результати емпіричного дослідження з цієї тематики. Проаналізувати різноманіття досліджень, що стосуються впливу стресу на дітей старшого шкільного віку та виникнення у зв’язку зі стресовими ситуаціями психосоматичних розладів. Визначити психологічні і психосоматичні аспекти впливу стресу на життя та здоров’я дітей старшого шкільного віку. Опираючись на погляди відомих науковців, зокрема З. Фройда, про те, що всі органічні страждання мають психологічну зумовленість, розкрити своє бачення впливу емоційної стійкості та самооцінки на функціонування внутрішніх органів. Методи: теоретичні (аналіз проблеми на підставі вивчення наукової літератури, систематизація та узагальнення одержаної інформації). Та емпіричні: психодіагностичні методики (Гісенський опитувальник соматичних скарг, контрольний перелік ознак психопатії, тест-опитувальник Г. Айзенка для діагностики властивостей і типу темпераменту, шкала психологічного стресу RSM-25, малюнковий тест «Автопортрет»), що дозволили нам розкрити наше бачення впливу стресу на появу психосоматичних порушень. Результати: у ході теоретичного аналізу виявили, що погляди на сучасну психосоматику виходять за рамки уявлень лише про здоров’я чи хворобу. Так само і поняття «стрес» виходить за рамки розуміння «погано» чи «добре». Зазначено про необхідність враховувати, що більшість людей, в тому числі й діти, в сучасному суспільстві знаходиться під впливом стресу, бо в часи науково-технічної революції, в які ми живемо, посилюється психічна діяльність людей. У результаті дослідження також проаналізовано особливість дітей старшого шкільного віку засвоювати й переробляти великий обсяг інформації, необхідність швидкої адаптації, перші пошуки професійної реалізації, пошук себе тощо. Розглянуто виникнення проблеми емоційного стресу, тобто напруження й перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників, як причини психосоматичних розладів. Аналіз отриманих даних полягав у виявленні відмінностей між представниками двох груп – групи емоційно стійких респондентів (середня емоційна стійкість та висока емоційна стійкість) з низьким рівнем стресу та групи емоційно нестійких респондентів (висока емоційна нестійкість та дуже висока емоційна нестійкість) з середнім рівнем стресу. Значна увага приділена опису психологічної картини хвороби, оскільки від такого знання залежать наступні терапевтичні заходи. Висновки. В умовах стресу, а також з урахуванням нестійкої або заниженої самооцінки діти старшого шкільного віку більш схильні до психосоматичних розладів серцево-судинної системи, системи органів травлення. Узагальнили результати впливу психологічних і соціальних факторів, яким є, власне, стрес. Прийшли до розуміння афективно-емоційних факторів впливу на виникнення психосоматичних порушень.


Export Citation Format

Share Document