ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ОБРАЗ АЛІСИ У ФІЛЬМІ Т. БЕРТОНА ALICE IN WONDERLAND
У статті розглядаємо мовленнєвий портрет персонажа за психологічним архетипом «Амазонка» у фільмі Т. Бертона Alice in Wonderland (2010). За основу взято класифікацію архетипів В. Шмідт (2007). У роботі проаналізовано вчинки та мовлення Аліси Кігнслі, визначено риси характеру, які дозволяють віднести персонаж до психотипу «Амазонка», а також встановлено характерні особливості мовлення, які слугують безпосереднім проявом психотипу. Риси, які дозволяють віднести Бертонівську Алісу до архетипу «Амазонка»: 1) Аліса у фільмі феміністка і відстоює своє право на рівність з чоловіками наперекір суспільному осуду; 2) вона прийде на допомогу іншим, незважаючи на смертельну небезпеку для себе самої; 3) вона любить подорожувати та досліджувати нові землі; 4) вона не боїться провести ніч на самоті просто неба; 5) найбільший її страх – не бути здатною подбати про себе (фізично чи фінансово); 6) вона завжди прийме виклик від чоловіка і не відступиться, поки не переможе; 7) вона цінує жіночу дружбу, але має більше друзів серед чоловіків; 8) вона керується інтуїцією частіше, ніж логікою; 9) вона настільки сконцентрована на досягненні мети, що може сприйматися як байдужа і відчужена. Характерними для мовлення Аліси у фільмі Т. Бертона є такі елементи: 1) окличні речення у поєднанні з апелятивами для привернення уваги адресата чи для формування директивів, що свідчить про силу волі, здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність; 2) декларативи у формі окличних речень для емфатизації сенсу, а також під час висловлювання таких емоцій, як подив, гнів, роздратування, розпач, коли на її шляху до мети з’являються перешкоди; 3) прямі квеситиви, які вимагають відповіді від співрозмовника; 4) прямі та непрямі директиви як засіб реалізації лідерської функції персонажа; 5) складні речення з причинно-наслідковим зв’язком для демонстрації логіки мислення, заснованої переважно на інтуїції. У мовленні Аліси майже відсутні оцінні лексеми, відповідно, характерною є стриманість у висловлюваннях і оцінках; майже однакова частотність займенників першої особи однини та другої особи однини й множини демонструє, з одного боку, самодостатність, незалежність персонажа, вміння покладатися передусім на себе, а з іншого – піклування про інших, альтруїзм та концентрацію на потребах співрозмовника.
