СТВОРЕННЯ ТРАНСГЕННИХ РОСЛИН ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ОЛІЙ З ВАЖЛИВИМИ ФІЗИКО-ХІМІЧНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ

Виробництво насіннєвої олії постійно зростає, сфери використання – розширюються, проте її харчової та технологічної якості не завжди відповідають специфічним вимогам збалансованих дієт та промислових виробництв. Тому існує необхідність удосконалення фізичних та хімічних властивостей насіннєвих олій, які визначаються, насамперед, їх жирнокислотним складом. Високий вміст ненасичених жирних кислот забезпечує профілактичну та лікувальну дію олій, але пов'язаний водночас з нестійкістю до перекисного окиснення. Можливо виділити два найбільш доцільних методи зниження здатності олій до окиснення. Перший полягає у збільшенні вмісту в олії природніх антиоксидантів, насамперед, токоферолів, та оптимізації співвідношення їх основних форм, другий – у підвищенні вмісту у оліях гліцеридів мононенасичених жирних кислот, особливо олеїнової кислоти. Доцільне також використання іншого напрямку удосконалення жирнокислотного складу насіннєвих олій шляхом збільшення або зменшення (в залежності від сфери використання олії) вмісту гліцеридів насичених жирних кислот.Селекційно-генетичні методи підвищення вмісту та поліпшення якості олій вважаються найбільш економічно вигідними та екологічно безпечними. Порівняння зі штучним та спонтанним мутагенезом надає певну перевагу трансгенезу у створенні біогенних джерел поліпшених насіннєвих олій. Згідно з проведеним дослідженням, трансгенез може виявити значну ефективність у широкого спектру олійних культур, при цьому найбільш вагоме підвищення якості олії очікується у разі перенесення до генотипу рослини–акцептора локусу ДНК, що контролює ізоферментний склад та активність елонгази та десатурази основних жирних кислот. Системи генетичної регуляції жирнокислотного складу олій повністю не з’ясовані, що вказує на необхідність проведення детального генетичного аналізу з метою виявлення донорів та акцепторів генетичних структур для трансгенезу. Оскільки вміст та жирнокислотний склад олій контролюються головним чином полігенно, доцільно визначити хромосомну локалізацію генів, що їх контролюють, та виділити зчеплені з ними маркерні локуси.Доцільне введення стандартизації сировинних джерел олії та створення моделей олії з оптимальним складом із врахуванням напрямків її використання.

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ СИНТЕТИЧНОЇ СЕЛЕКЦІЇ ПРИ СТВОРЕННІ ЛІНІЙ ШОВКОВИЧНОГО ШОВКОПРЯДА (BOMBYX MORI L.) ІЗ ОКРУГЛОЮ ТА ВИДОВЖЕНОЮ ФОРМОЮ КОКОНА

Традиційно у шовківництві селекційна робота спрямована на надання коконам шовковичного шовкопряда певної форми та маси, оскільки від цих параметрів залежать такі важливі технологічні показники, як довжина безперервно розмотаної нитки, частота обривів, довжина і товщина коконної нитки, тощо. Саме тому, цей напрям селекції має велике практичне та економічне значення. Промислове розведення шовковичного шовкопряда пов’язане, як правило, з використанням гібридів, батьківські компоненти яких характеризуються коконами різної форми, одна порода – з округлою, а інша – видовженою формою. Гібридизації таких особин приводить до появи коконів проміжної форми з високим ступенем однорідності за калібром та масою. Для надання кокону видовженої та овальної форми нами вперше було використано метод синтетичної селекції. Запропоновано нову схему схрещування. На початкових етапах роботи проведено масовий відбір, а на завершальних – індивідуальний з підбором пар схрещування. Основні біологічні та господарсько-цінні показники шовковичного шовкопряда визначали на кожному етапі роботи. Із високоінбредної популяції Г7 та породи Українська 19 було виведено дві лінії шовковичного шовкопряда, які значимо відрізнялись за формою кокона. Перша лінія, добір в якій проводили на максимальне співвідношення довжини до ширини кокону, за цим показником значимо (р≤0.001) на 0.24 перевищувала другу, де відбирали кокони з мінімальним значення цього показника. Ширина кокону була більша на 0.29 см (р≤0.001) у другій лінії. Крім того спостерігалась тенденція до збільшення маси кокону у особин другої лінії. Маса оболонки суттєво не відрізнялась. Шовконосність особин першої лінії на 1.78 % (р≤0.05) перевищувала цей показник у другій.

ВИРОЩУВАННЯ ХИЖОГО КЛІЩА ФІТОСЕЙУЛЮСА

Світова практика свідчить про наявність значного попиту на таких агентів біологічної боротьби як хижі кліщі. Їх широко використовують у тепличних господарствах для захисту овочевих та декоративних культур. При застосуванні в захищеному ґрунті в якості одного з найбільш ефективних засобів боротьби зі звичайним павутинним кліщем (Tetranychus urticae Koch, 1836) добре зарекомендував себе хижий кліщ фітосейулюс (Phytoseiulus persimilis Athias-Henriot, 1957). Автооорами розроблено спосіб розведення фітосейулюса. Технологічний цикл включає напрацювання природного корму фітосейулюса – звичайного павутинного кліща та безпосередньо хижака. Створено пристрій для вирощування хижого кліща фітосейулюса, що складається з двох боксів. В кожному боксі модуля для розведення фітосейулюса можливе автономне вирощування хижака. Кожен бокс розподілений перфорованими полицями на три однакових частини. Пристрій оснащений системою примусової вентиляції, що попереджає злипання та загнивання рослин, в яких мешкають кліщі. Принцип роботи модуля базується на негативному геотаксисі хижака. По мірі знищення павутинного кліща, субстрат переміщують на нижні полиці, а хижак мігрує в верхні відсіки де знаходяться свіжіші рослини з павутинним кліщем. Вивчено процес вирощування хижака в модулі для масового розведення фітосейулюса. Вирощування кліща здійснювали за температури повітря +26 – 28 °С та відносної вологості 70 – 80 %. Визначена динаміка збирання та кількість отриманого хижого кліща. Для збирання використовували ємності, які закріплені зверху боксів. Ємності для збирання міняли з інтервалом в 1,5 години. Найбільша кількість кліща зібрано на 6 годину збирання та складала в середньому 44,0 тис. з двох ємностей. Загальна кількість зібраного кліща за 12 годин складала 225,5 тис. Визначено, що в пристрої залишалися яйця фітосейулюса. В результаті, технологічні втрати складали 9 – 11 %. Тому після збирання здійснювали додаткове завантаження на верхню полицю зрізаних рослин з павутинним кліщем та через три доби здійснювали повторне збирання кліща. Використовуючи додаткове годування та збирання хижого кліща за цикл вирощування було отримано майже 242,2 тис. особин фітосейулюса у рухомих стадіях розвитку.

ДОПОВНЕННЯ ДО ВИДОВОГО СКЛАДУ МІКСОМІЦЕТІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СВЯТІ ГОРИ»

В ході польового дослідження біоти міксоміцетів національного природного парку «Святі Гори», що проводилося влітку 2018 та 2019 рр., було виявлено 28 видів (32 внутрішньовидових таксонів) міксоміцетів, що відносяться до 16 родів, 7 родин, 5 порядків, 3 надпорядків (а також Columellomycetidae inserte sedis) та 2 підкласів класу Myxomycetes. Серед виявлених видів 16 були зареєстровані у «Святих горах» раніше, а 12 є новими для території парку, серед них 10 є новими для Донецького злаково-лучного степу, і один, Diderma crustaceum Peck., є новим для українського лісостепу. У таксономічному спектрі міксоміцетів національного природного парку «Святі гори», розрахованому з урахуванням попередніх даних, підклас Lucisporomycetideae представлений 27 видами (52.9%) а Columellomycetidae – 24 (47.0%). Серед надпорядків найбільшою кількістю видів представлені Stemonitidia – 26 (50.9%) та Trichiida – 19 видів (37.2%); Cribrariidia представлені 5 видами (9.8%), а Columellomycetidea inserte sedis – одним видом (1.9%). Серед порядків за кількістю видів переважають Physarales (17; 33.3%), Trichiales (14; 27.4%) та Stemonitidales (9; 17.6%); Cribrariales та Reticulariales представлені 5 видами кожен (по 9.8%). Cеред родин лідирують Trichiaceae (14, 27.4%), Physaraceae (13, 25.4%) та Stemonitidaceae (6, 11.7%); серед родів – Arcyria F. H. Wigg. (8, 15.6%), Physarum Pers. (7, 13.7%) та Cribraria Pers. (5, 9.8%). З 60 зібраних зразків, 45 (75.0%) були знайдені на мертвій деревині, 8 (13.3%) – на опалому листі, 4 (6.6%) на мохоподібних, 2 (3.3%) на живій деревині і 1 (1.6%), Diachea leucopodia (Bull.) Rostaf. – на живій папороті, тож біоту міксоміцетів НПП «Святі Гори» можна охарактеризувати як ксилофільну. Індекси видового багатства для досліджуваної біоти склали: Маргалефа – 15.81 (застосовувалися варіанти індексів з десятковим логарифмами), Менхініка – 3.77, U Макінтоша – 13.30. Індекси різноманіття мають такі значення: Сімпсона – 0.05, Бергера-Паркера – 0.24, Шеннона – 1.37, Чао-Шена – 4.75, Пілоу – 0.28, а D Макінтоша – 0.96. Порівняння значень індексів Сімпсон, Шеннона та Пілоу для досліджуваної території з відповідними показниками для інших резерватів України показало, що досліджувана біота демонструє середній рівень домінування. Порівняння регіональних біот міксоміцетів з досліджуваною біотою за допомогою індексів Кульчинського, СьоренсенаЧекановського та Жаккара дало такі результати: Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» – 0.36, 0.32, 0,19; Заказник місцевого значення «Шарівський» – 0.51, 0.49, 0.32; Національний природний парк «Гомільшанські ліси» – 0.62, 0.44, 0.28; Національний природний парк «Шацький» – 0.46, 0.46, 30; Національний природний парк «Синевір» – 0.36, 0.36, 0.22; Національний природний парк «Олешківські піски» – 0.55, 0.41, 0.26; ці показники частково узгоджуються з географічною відстанню між порівнюваними резерватами. Продемонстрована ненадійність прогнозування загальної кількості видів для великих гетерогенних територій на основі разових досліджень за допомогою коефіцієнту Чао1. Зроблено висновки щодо необхідності застосування методу вологої камери на досліджуваній території для одержання релевантних висновків про таксономічну структури біоти міксоміцетів цієї території.

НОВИЙ ЛОКАЛІТЕТ ORNITHOGALUM BOUCHEANUM (KUNTH) ASCH. В МЕЖАХ МІСТА ХАРКОВА

Наведено результати дослідження багаточисельної популяції червонокнижного виду Ornithothogalum boucheanum, виявленої вперше на території міста Харків у 2016 році. Для території міста Харків – це єдине відоме авторам природнє місцезростання виду, хоча він культивується в окремих ботанічних закладах Харкова. Дана популяція знаходиться на північній межі ареалу зростання O. boucheanum в Україні. На единій площі близько 7 га поблизу р. Немишля O. boucheanum масово зростає переважно на трьох основних ділянках загальною чисельністю у кілька тисяч квітучих особин, займаючи від 5 до 15% у загальному проективному покритті. Рястка Буше зростає у складі напівприродних рослинних угруповань з елементами антропогенної трансформації і домінуванням лучних (Ranunculus pedatus, Carex praecox, Poa angustifolia, P. pratensis, P. bulbosa , Elymus repens), лісових (Ficaria verna, Alliaria petiolata, Poa nemoralis) та рудеральних (Urtica dioica, Taraxacum campylodes, Cirsium arvense тощо) видів. Одна досліджена ділянка наразі зайнята лучною рослинністю, дві інші розташовані серед дерев з середньою (0,7) або невеликою (0,3) зімкненістю крон. Територія зростання дослідженої популяції знаходиться під впливом антропогенної діяльності (сінокосіння, косіння трави електричними засобами, випас тварин), але швидкий розвиток рослин O. boucheanum навесні і відмирання листків вже під час цвітіння призводять до того, що косіння і незначний випас не впливають на чисельність рослин дослідженого виду. Присутня велика кількість молодих рослин від вегетативного та насінного розмноження. Велика площа, на якій знайдені квітучі рослини O. boucheanum, практична відсутність на обстежених ділянках штучного озеленення та велика кількість знайдених рослин свідчать про те, що досліджена популяція є автохтонною. Авторські фотографії O. boucheanum з дослідженої території занесені до міжнародних баз даних iNaturalist та UkrBIN. Територія дослідження має важливе значення як місце зростання рослини занесеної до Червоної книги України, тому має отримати природоохоронний статус.

АНТИОКСИДАНТНИЙ СТАН ОРГАНІЗМУ ЩУРІВ НА ТЛІ ТЮТЮНОВОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ

Досліджено потенційний вплив компонентів тютюнового диму легкими цигарками «Прилуки» на організм щурів, що підлягали хронічній тютюновій інтоксикації, за вмістом у їх сироватці крові основного метаболіту нікотину-тіоцианіду К (котиніну); виявлено особливості активності неферментативної антиоксидантної системи та активності ензимної частини антиоксидантної системи на тлі тютюнової інтоксикації; з’ясовано активність процесів перекисного окиснення ліпідів при хронічному пасивному тютюнопалінні. Експериментально доведено, що під впливом пасивного обкурювання організму щурів знижується активність ферментативних та неферментативних ланок антиоксидантної системи організму, які відповідають за контроль вмісту вільних радикалів та активних форм оксигену в крові, регулюють їх вміст. Встановлена тенденція щодо зниження активності глутатіонпероксидази в крові щурів, які піддавались хронічній дії тютюнового диму легкими цигарками: у самців – на 7%, у самок – на 5% у порівнянні із контрольними групами. Показано, що пасивне тютюнопаління, спричинене легкими тютюновими виробами, призводить до інтенсифікації процесів ПОЛ (перекисне окиснення ліпідів), що супроводжується збільшенням концентрації в організмі продуктів, які володіють високою реакційною спроможністю та можуть чинити системну пошкоджуючу дію на клітину. Виявлено підвищення рівня МДА (малоновий діальдегід) в групах самців і самиць, яких піддавали хронічному обкурюванню легкими цигарками: вміст МДА в крові самців, яких піддавали впливу пасивного тютюнопаління, статистично значимо збільшився у порівнянні із контрольною групою на 16%, а у самиць – на 12%. З’ясовано, що концентрація вітаміну А у самців, які піддавались хронічному пасивному тютюнопалінню, мала тенденцію до зниження, тоді як у самиць – майже не змінилася, разом з тим під впливом компонентів тютюнового диму відмічається статистично значиме зниження концентрації каротиноїдів. Хронічне пасивне тютюнокуріння самців і самок щурів не мало впливу і на концентрацію вітаміну С.

СУБАНТАРКТИЧНИЙ ОСТРІВ МАРІОН ЯК МОДЕЛЬ ДЛЯ БІОГЕОХІМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА СТАНЦІЇ «АКАДЕМІК ВЕРНАДСЬКИЙ»

Екосистеми Арктичної, Антарктичної та альпійської тундри вразливі до глобальних та регіональних кліматичних змін, зокрема до підвищення літніх температур. У високогір’ях з метою проведення багаторічних спостережень за динамікою рослинних угруповань, а також температурним режимом ґрунтів, закладено мережу стаціонарних дослідних ділянок GLORIA. В Арктичній тундрі функціонує мережа Арктичних дослідних станцій INTERACT, багато із яких працює за уніфікованими методиками. В Антарктиці схожих мереж, де б строго за одним протоколом проводились тривалі дослідження значної кількості компонентів довкілля немає. Одним із найвдаліших прототипів для проведення таких досліджень є субантарктичний острів Маріон, де понад 50 років проводиться комплексний аналіз наземних екосистем і, зокрема, моніторинг біогеохімічних потоків у системі океан − суходіл. У 1978-1985 рр. було опубліковано цикл праць, присвячених кількісній оцінці основних зоогенних біогеохімічних потоків з океану на суходіл острова Маріон, які включали облік речовини та енергії, що надходили у складі гуано, пір’я та яєць різних видів морських птахів, трупів тварин, сечі та екскрементів морських слонів. На підставі отриманих даних у 1977 р. було сформульовано концептуальну модель потоків речовини та енергії для острова Маріон, а у 2008 р. її переглянуто і доповнено новими даними та визначено пріоритетні напрями для подальших досліджень. Крім того, там розпочато дослідження еолових процесів як чинника формування і розвитку наземних екосистем, що можуть помітно впливати на транспорт речовини з океану на суходіл і навпаки, а також забезпечувати перерозподіл речовини в межах суходолу. Підходи та принципи проведення детального багаторічного моніторингу різних компонентів екосистем на субантарктичному острові Маріон доцільно використати як методологічну основу для досліджень у морській Антарктиці, і, зокрема, в районі розташування станції Академік Вернадський (Аргентинські острови, Архіпелаг Вільгельма).

ОПТИМІЗАЦІЯ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕДУР ПІДГОТОВКИ СПЕРМИ ДО ТРАНСФЕКЦІЇ ДНК З ЛІПОФЕКТАМІНОМ

З метою аналізу впливу трансфекції з ліпофектаміном на запліднювальну здатність сперміїв качурів (Anas platyrhynchos Linnaeus, 1758) породи Shaoxing проведено аналіз яєць та ембріонів 11 качок породи Shaoxing, які були запліднені спермою 13 качурів, обробленою ліпофектаміном. Птиця відповідала стандарту породи Shaoxing. Качок у віці десяти місяців відбирали за умови їх несучості ≥ 90% та плодючості ≥ 90% після штучного осіменіння. Качурів відбирали зі стабільним рефлексом спермовіддачі при стимуляції методом масажу поперекової частини тулуба. Сперму збирали в конічні полістирольні чашки з подальшим розведенням до 1: 1 середовищем OPTI-MEM (Invitrogen, США) та транспортуванням до лабораторії (протягом 15–20 хвилин після збору) для оцінки якості та трансфекції сперми. Рухливість і концентрацію сперматозоїдів оцінювали за стандартними методиками під оптичним мікроскопом. Для трансфекції сперматозоїдів 300 мкл плазмідної ДНК (25 нг/мл кожного вектора) змішували з 1 мл середовища OPTI-MEM. Тим часом 300 мкл Lipofectamine® 2000 (Invitrogen, США) змішували з 1 мл середовища OPTI-MEM. Після того, як два розчини інкубували протягом 5 хвилин при кімнатній температурі, їх об'єднували та інкубували при кімнатній температурі ще 20 хвилин. Сперму двічі центрифугували (1000g, 10 хв), надосадову рідину видаляли і проводили розведення осаджених клітин сперми середовищем OPTI-MEM 1: 1. Комплекс ДНК-Lipofectamine® 2000 додавали до клітин сперми після другого центрифугування, та видалення надосадової рідини, потім його перемішували та інкубували при кімнатній температурі протягом години. Після трансфекції рухливість сперматозоїдів знову оцінювали для визначення якості сперми. Трансфіковані клітини сперми використовували для глибокого штучного запліднення. За одне запліднення було взято п’ятсот мільйонів сперматозоїдів. Після осіменіння качок трансфікованими сперматозоїдами яйця збирали і інкубували протягом 10 або 28 днів, потім виділяли ембріони або вирощували каченят. Для контролю впливу проведених маніпуляцій зі спермою під час проведення трансфекції на її запліднюючу здатність, експеримент побудували методом груп-аналогів, було відібрано 11 качок яких осіменяли інтактною спермою. В дослідній групі заплідненість становила 52,2±4,97%, що достовірно відрізнялось від групи контролю 84.1±5.83% (p < 0.01). Виводимість становила 47.18% (67 каченят з 142 запліднених яєць)

ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СЕРЦЕВОСУДИННОЇ СИСТЕМИ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Проведено дослідження функціональних показників серцево-судинної системи організму у дітей різних вікових груп (молодший шкільний вік, середній шкільний вік, старший шкільний вік). Безпосередньо вимірювали фізіометричні показники гемодинаміки, які характеризують функціональний стан серцево-судинної системи. В результаті досліджень виявлено функціональні особливості серцево-судинної системи в залежності від віку досліджуваних. Як показник регуляції роботи серцево-судинної системи та резервно-функціональних можливостей серцево-судинної системи використовували розрахункову величину індекс Робінсона. Найбільша кількість дітей із високим рівнем резервно-функціональних можливостей серцево-судинної системи за рівнем індексу Робінсона, що відповідає високому рівню фізичного здоров’я, виявлено в групі молодших школярів (19.1%). Відмічено значний відсоток дітей із порушенням регуляції роботи серцево-судинної системи у всіх вікових групах, але найбільше у групі середнього шкільного віку. Рівень функціонального стану серцевосудинної системи у дітей середнього та старшого шкільного віку низький та нижче середнього. Симпатична регуляція серцево-судинної системи та сильно виражене домінування симпатичної системи наявна у 32.8%, 52.4%, 52.5% дітей молодшого, середнього та старшого віку. Проведено порівняння абсолютних показників гемодинаміки та резервно-функціональних можливостей за індексом Робінсона дітей за 2014 рік та 2019 роки. Порівняння вказує на загальну негативну динаміку показників функціонального стану серцево-судинної системи дітей: у середньому шкільному віці з нижче середнього до низького, у старшому віці – з середнього до нижче середнього. Перспективи подальших досліджень полягають у тому, що моніторин функціонального стану серцево-судинної системи окремих груп сприятиме розробці ефективних здоров’язберігаючих та оздоровчих програм.

ФЕНОЛОГІЯ ТА БІОЛОГІЯ РОЗМНОЖЕННЯ FICEDULA ALBICOLLIS (TEMMINCK) У ШТУЧНИХ ГНІЗДІВЛЯХ НА ТЕРИТОРІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ «ФЕЛЬДМАН ЕКОПАРК»

Дослідження вперше проводились на території регіонального ландшафтного парку «Фельдман Екопарк» у гніздовий період Ficedula albicollis з першої декади квітня по другу декаду липня протягом 2019‒2020 рр. Загалом вивчено 136 гнізд, 715 яєць, 508 пташенят. Терміни відкладання яєць визначені у 124 випадках: у 2019 ‒ 68, 2020 ‒ 56. Терміни насиджування кладок встановлені за відкладанням яєць (у 92 гніздах); за термінами вилуплення пташенят (у 90 гніздах). Визначено розміри 8 повних кладок. Успішність та продуктивність розмноження розраховані для 83 гнізд. Пік прильоту птахів зареєстрований при температурі 16.5±1.5ºС. Насиджування триває 13.8±0.2 доби. Впродовж 2019‒2020 рр. останній виліт злетків реєстрували 21 липня при температурі +27ºС. За середніми показниками у 2019 році розмір кладки становив 5.5±0.2 яєць, у 2020 році ‒ 6.2±0.2 яєць. Довжина (L) яєць Ficedula albicollis, у середньому становить 17.3±0.09 мм (CV=1.4%), діаметр (D) 13.7±0.02 мм (CV=2.3%), індекс закругленості (Sph) яйця 79.4±0.9 (CV=2.7%), індекс об’єму (V) яйця 16.6±0.3 см3 (CV=4.9%), індекс видовженості (Iel) яйця 26.1±1.4 (CV=13.4%). Найпродуктивнішими у 2019 році були 6-ти яйцеві кладки – частка пташенят, які залишили гнізда становила 80.7%, у 2020 році ‒ 7-ми яйцеві кладки, частка пташенят, які залишили гнізда ‒ 76.7%; у середньому, за роки досліджень продуктивність розмноження складала 5.4±0.3 пташенят на одну пару. Встановлено кореляцію між середнім розміром кладки F. albicollis та температурою на території РЛП «Фельдман Екопарк» у 2019 році (r=-0.8; p=0.1204) та 2020 році (r=-0.9; p=0.0773). Вилуплення пташенят починались у 2019 році 28 травня, 2020 ‒ 25 травня. За спостереженнями визначено, що злетки залишають гніздо у віці 13‒16 діб, у середньому, у 2019 році цей показник складав 14.4±0.3 доби, у 2020 році – 13.9±0.2 доби. Успішність розмноження Ficedula albicollis впродовж двох років дослідження, у середньому, становить 84.2% (n=100).