Aproximação à escola discursiva dos Robinsons

O objetivo do texto é contribuir para a definição de uma escola discursiva fundada por Daniel Defoe em Robinson Crusoé, há trezentos anos. A hipótese de que o título inaugura uma tradição importante para o desenvolvimento do romance como gênero é sustentada pela observação de sua economia formal e de seus prováveis efeitos de leitura, que se transformam no tempo e nas diferentes realizações que repõem o modelo em novos contextos, mais ou menos distantes do original. Assim aparecem, aqui, além do primeiro e do segundo Robinson de Defoe, interpretações de O Robinson suíço (Johann David Wyss), A escola dos Robinsons (Júlio Verne), Suzana e o Pacífico (Jean Giraudoux), Sexta-Feira ou os limbos do Pacífico (Michel Tournier), A vida sexual de Robinson Crusoé (Michel Gall) e A invenção de Morel (Adolfo Bioy Casares), que representam configurações narrativas desiguais, mas relevantes para o entendimento em perspectiva das continuidades em jogo.

O conceito de outrem

Este artigo combina a extraordinária análise por parte de Deleuze de Sexta-feira ou os Limbos do Pacífico, de Michel Tournier, que apresenta um Robinson Crusoé duplo, perverso, em relação ao de Daniel Defoe, com uma análise crítica de concepções como a de ser-no-mundo, resultantes da hermenêutica fenomenológica de Heidegger. O meu ponto é que sem outrem [Autrui], ou o que Deleuze chama a estrutura-outrem [structure Autrui], não é possível ‘interpretar' ser-no-mundo, que, por outras palavras, o que se descompreende sem esta estrutura é justamente uma compreensão pré-ontológica do ser, não se atingindo a facticidade do ser precisamente por se viver, se sofrer, sem outrem, um processo inverso, o de uma ‘desfactização' do próprio fato ou facticidade do ser. Proponho, portanto, uma nova concepção do limite de ser-no-mundo não em termos da morte mas de outrem, do que é perder outrem, a estrutura-outrem, e como esta perda implica a perda de ser-no-mundo, a possibilidade ela mesma de interpretar, de compreender, as suas diferentes estruturas (ser-aí, ser-com, ser-para-a-morte, etc.) O conceito de outrem funciona assim como uma gigante dobra entre ser-no-mundo e o seu avesso ou o que Artaud definiu como ‘o outro lado da existência’, mas também entre a ausência de outrem e a criação de ‘mundos sem outrem', todos eles ‘menores', ‘ilhas desertas', 'plateaus', constituídos na imanência desta ausência, do próprio ‘fora'.

INTERTEXTUALITY AS A FACTOR OF THE GENRE SPECIFICITY OF MICHEL TOURNIE’S NOVELS

Purpose. The purpose of the article is to study forms and functions of intertextuality in Michel Tournier’s novels and to determine the connection of this aspect of the author’s poetics with the genre specificity of his works and the influence of a certain type of intertextuality on the formation of genre strategies.Methods. The following research methods are used in the study: genre approach, intertextual analysis, myth criticism, comparative-typological analysis.Results. A review of modern research of the works of Michel Tournier by foreign and domestic scholars is done, and the lack of studies of the author’s intertextual strategies is revealed. The ideological and philosophical character of the writer’s orientation to different sources of intertextual borrowings is emphasized. Forms and types of intertextuality in Tournier’s novels are classified by origin (literary, legendary apocryphal) and by the mode of the author’s attitude to the precedent texts (according to Ya. Polishchuk: mythologization, remythologization, demythologization). The main functions of the intertextuality in the writer’s novels are determined: accumulative-mnemonic (condensation of cultural memory) and generative (embodiment of the author’s fictional concept of the world and man, formation of the genre strategy of the works). The genre features of Tournier’s novels on the basis of the dominant type of intertextuality are revealed. In the novel «Vendredi ou les Limbes du Pacifique», due to the deconstruction (demythologization) of the Enlightenment myth about the predominance of culture over nature, the leading tendency is creation such a specific genre phenomenon as the anti-myth novel. The novel “Gaspard, Melchior Et Balthazar” is characterized by a type of remythologization based on a free but undistorted interpretation of the gospel story of the worship of the Magi. It causes the genre specification of the work as a novel-apocrypha. In the novel “Le Roi des Aulnes”, Tournier uses a number of precedent texts to create a novel-myth about the phenomenon of fascism-“cannibalism” and the idea of phoria (carrying) as a mission to save child in the apocalyptic world.Conclusions. Michel Tournier’s novels are thoroughly intertextual. The author turns to precedent texts of different origins and sources, using them in accordance with his own worldview and philosophical beliefs, creative ideas and genre strategies. Depending on the priority type of intertextuality, specific genre dominants have been identified in the writer’s works. They fit into the general tendency to mythologization (novel-myth, novel-antimyth, novel-apocrypha) and intellectualization of the genre of novel. This trend is determinative both for the work of Michel Tournier and for all the world literature of the XX and XXI centuries.Key words: intertextuality, precedent text, mythologization, mythopoetics, genre, intellectual novel. Мета – визначити форми і функції інтертекстуальності в романах Мішеля Турньє, зв’язок даного аспекту поетики автора з жанровою специфікою творів, вплив певного типу інтертекстуальності на формування жанрової стратегії.Методи дослідження: генологічний підхід, інтертекстуальний аналіз, міфокритичний метод, порівняльно-типологіч-ний аналіз.Результати. Здійснено огляд сучасних досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців, присвячених творчості Мішеля Турньє, і встановлено брак студій інтертекстуальних стратегій автора. Акцентовано світоглядно-філософський характер орі-єнтації письменника на різні за походженням джерела інтертекстуальних запозичень. Класифіковано форми і типи інтер-текстуальності в романах Турньє за походженням (літературні, легендарні апокрифічні), за модусом авторського ставлення до прецедентного тексту (згідно з Я. Поліщуком: міфологізація, реміфологізація, деміфологізація). Визначено основні функ-ції інтертексту в романах письменника: акумулятивно-мнемонічну (конденсація культурної пам’яті) і генеративну (втілення авторської художньої концепції світу і людини, формування жанрової стратегії твору). Виявлено жанрові особливості романів Турньє на основі домінантного типу інтертекстуальності. У романі «П’ятниця, або Тихоокеанський лімб» внаслідок деконструкції (деміфологізації) просвітницького міфу про превалювання культури над природою провідною є тенденція до створення такого специфічного жанрового феномену, як роман-антиміф. Для роману «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар» характерний тип реміфологізації, побудований на вільній, але не викривленій інтерпретації євангельського сюжету поклоніння волхвів, що спричиняє жанрову специфікацію твору як роману-апокрифу. У романі «Вільшаний король» Турньє використовує цілу низку прецедентних текстів з метою створення роману-міфу про феномен фашизму-«людожерства» і ствердження ідеї форії (носін-ня) як місії рятування дитини в апокаліптичному світі.Висновки. Романи Мішеля Турньє є наскрізно інтертекстуальними. Автор звертається до різних за походженням та джерелами прецедентних текстів, використовуючи їх відповідно до власних світоглядно-філософських переконань, митецького задуму та жанрової стратегії. Залежно від пріоритетного типу інтертексту у творах письменника виявлено специфічні жанрові домінанти, які вписуються в загальну тенденцію до міфологізування (роман-міф, роман-антиміф, роман-апокриф) та інтелек-туалізації романного жанру. Окреслена тенденція є визначальною як для творчості Мішеля Турньє, так і для всієї новітньої світової літератури.Ключові слова: інтертекстуальність, прецедентний текст, міфологізація, міфопоетика, жанр, інтелектуальний роман.

A Gruta-escritura de Lispector e Tournier: fabulações de uma educação múltipla

O texto tece aproximações às obras Água Viva e Sexta-Feira ou os Limbos do Pacífico de Clarice Lispector e Michel Tournier respectivamente, para produzir alguns sentidos e inquietações acerca da educação, tensionando a imagem da educação enquanto reflexo do convencionalismo e questionando as linhas utilitárias que limitam os modos de educar. Na companhia de Foucault, Nietzsche, Larrosa, Nascimento e Costa percorremos a palavra literária como espaço de criação em suas possibilidades de inventar um tempo infinito de educar, de viver, de aprender e existir, buscando experimentar imagens múltiplas do educar para captar e imergir em devires e derivas, espaços do vazio-instante da criação.

FUGITIVE IMAGES (VISUAL CULTURE IN MICHEL TOURNIER’S NOVEL THE GOLDEN DROP)

In the work of the French writer Michel Tournier, the novel The Golden Drop (1985) stands out for the massive presence within its plot of various visual images – photographs, drawings, mannequins, etc.; the hero, a young Algerian immigrant in France, develops in relation to those images. Their interaction can be described ideologically in the sense of postcolonial theory or through the opposition of the “symbolic” Islamic culture and the “figurative” European one; however, the author of the novel outlines his own, original concept of a visual image associated with the personality of the subject, but escaping his control due to its serial multiplicity. In this specific aspect, Tournier practically works out the problem of the intradiegetic image – a visual image included in a narrative plot. Encountering visual objects, some of which depict himself, the hero of Tournier’s novel remains unchanged, does not undergo any “education”, does not acquire, as a result of his adventures, either an ideal image or an ideal sign-symbol. Arriving from afar, he still does not recognize himself as a participant in European history, indicated in the novel by allusions to the student revolution of 1968

A transculturação e as subjetividades híbridas nas releituras de Robinson Crusoé

O presente trabalho procura realizar uma análise de releituras pós-coloniais do clássico Robinson Crusoé (1719), de Daniel Defoe. As obras, Sexta-feira ou os limbos do Pacífico (1967), romance de Michel Tournier e Crusoe (1988), filme de Caleb Deschanel, contemplam reflexão crítica a respeito da transculturação e seus efeitos no processo de transformação das identidades coloniais e serão estudadas por meio de análise comparativa interartes, com o objetivo de determinar e expor o modo como a arte ressignifica o passado à luz das concepções contemporâneas de forma a promover possíveis mudanças de perspectiva sobre as subjetividades envolvidas no processo colonial. Para sustentar nossas reflexões sobre cultura recorremos ao estudo de Homi K. Bhabha (2013), a respeito da transculturação, nos guiamos pela pesquisa de Fernando Ortiz (1983) e nos apoiamos no estudo de Nestor García Canclini (2013), para falar sobre hibridismo. Partimos do pressuposto de que a arte reflete o contexto no qual está inserida e, por isso, tanto pode reiterar o imaginário de seu tempo - e assim colaborar para a permanência do status quo – quanto subverter a realidade para dar-lhe novo sentido. Dessa forma, demonstraremos que a arte contemporânea, ao transcontextualizar enredo e personagens, cumpre seu papel de questionar e refletir sobre o discurso hegemônico presente na narrativa do século XVIII e, assim, colaborar com a tentativa de descolonização do pensamento.