MORPHOLOGICAL CHANGES IN THE SMALL INTESTINE OF RATS WITH ACUTE GENERALIZED PERITONITIS

The main cause of mortality in acute generalized peritonitis (AGP) is the development of multiple organ insufficiency. The intestine is the organ where the first changes develop in this pathology. The aim of the study – to research and evaluate the morphological changes in the small intestine wall of animals with experimental AGP. Materials and Methods. 32 white rats were used in this study. Acute peritonitis was modeled by introduction of 10 % fecal suspension in the dosage of 0.5 ml per 100 g of the animal's weight into the abdominal cavity of rats by puncture. The terms of observation: the 1st, 3rd and the 7th days from the beginning of the peritonitis modeling. For histological study the intestinal tissue was taken. The resulting pieces of the organ were fixed in a 10 % neutral formalin solution, which were then stained with hematoxylin and eosin. Results and Discussion. On the 3rd day of the experiment in animals with a modeled AGP, vascular changes were manifested first of all by the rounding (retraction) of endothelial cells or their desquamation and the appearance of defects, that allow plasma proteins and the formed elements of blood to leave circulation boundaries of the vascular bed. On the 7 th day in animals with a modeled AGP increased vascular permeability of the mucous membrane of the small intestine was accompanied by a significant edema of the stroma of the villi and by focal hemorrhages. Conclusion. Consequently, the distinct inflammatory changes in all terms of the injury were seen in the wall of the small intestine at the simulated AGP. The significant expansion of the capillaries and venules against the background of inflammatory infiltration in the stroma of the glandular component of the small intestine was noted on the 1st day from the beginning of the experiment. An increase in the height of intestinal villus and a crypt with retraction and desquamation of endothelial cells in the wall of vessels, which caused platelet adhesion in the areas of destruction was observed on the 3rd day. The areas of focal necrosis of the superficial epithelium, which were accompanied by multiple hemorrhages per diapedesis in the perivascular space of the mucous membrane, were seen in the wall of the small intestine of animals with a simulated AGP on the 7th day.

MORPHOLOGICAL RESEARCH OF PLACENTA IN WOMEN WITH PRETERM LABOR

Preterm labor is one of the most current problems of modern medicine. Preterm labor is defined as the birth of a child in the gestation period less than 37 full weeks of gestation and is the second most common cause (after congenital anomalies) of neonatal mortality [3]. The highest percentage of morbidity and mortality occurs in children born to gestational age less than 32 weeks, although the proportion of these newborns is 16 % of all preterm infants [4]. Preterm labor is a polyetiology problem that depends on many factors. One of the major problems is the formation of placental dysfunction, which manifests itself by morphofunctional changes in the placenta associated with violation of uterine-placental circulation. The aim of the study – to obtain the peculiarities of placentas’ histological condition in women with burdent anamnesis and preterm labor with different Apgar point scale of newborn. Materials and Methods. A total of 19 placentas of women with preterm labor were observed in Maternal Hospital No. 5 of Odesa, Ukraine. We studed their residence areas, obstetrical and gynacology anamnesis, current pregnancy and labor anamnesis. We exa­mined the ultrasound datas of the newborns, studied their anthropometric, Apgar scale and histology of placentas’ datas. All interviewed women were devided into two groups: less than 35 years old – 12 women of the group 1 and more than 35 years old – 7 women, it was the group 2. The average age of the examined groups was 31.3 years old. Statistical datas processing was carried out by using the Fisher angular transformation. The degree of probability (P) between two comparative values was considered to be statistically valid when P<0.05. The research results showed that all elder women were married, lived in ecoregions of the city, had more often revolved to artificial reproductive technologies, had singleton gestation compared to younger group of patients. Newborns of women afer 35 had better points of Apgar scale and no one had IUGR compared to newborns of the younger women. Signs of placenta dysfynction were detected in placentas of both groups of women. Conclusions. In our investigation the women of different age groups with preterm labor had signs of placenta dysfunction but women after 35 years had better datas of newborn babies according to Apgar scale and absence of IUGR. Probably, it is connected with residency, official marriage and better preconceptional preparation in this group.

ОСОБЛИВОСТІ УЛЬТРАСТРУКТУРНОЇ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПЕРЕДСЕРДНИХ КАРДІОМІОЦИТІВ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ТЕРМІЧНІЙ ТРАВМІ ТА ЗА УМОВ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІОФІЛІЗОВАНИХ КСЕНОДЕРМОТРАНСПЛАНТАТІВ

Опікова травма у розвинених країнах є одним із найпоширеніших видів ушкоджень мирного часу. Лікування опіків визначається складністю та багатоплановістю, термічні ушкодження – одні з найнебезпечніших, вони призводять до руйнування складних білків – основи клітин і тканин органів. Ключову роль при розвитку та патогенезі опікової хвороби, що розвивається після термічної травми ІІІ ступеня, відіграє серцево-судинна система. Мета дослідження – встановити закономірності ультраструктурних змін у передсердних кардіоміоцитах після тяжкої термічної травми за умов застосування ліофілізованих ксенодермотрансплантатів. Матеріали і методи. Опік ІІІ ступеня наносили під кетаміновим наркозом мідними пластинами, нагрітими у кип’яченій воді до температури 97–100 оС. Евтаназію тварин проводили після кетамінового наркозу шляхом декапітації. Розміри ділянки ураження склали 18–20 % епільованої поверхні тіла морських свинок. Для електронно-мікроскопічного дослідження брали шматочки передсердь, фіксували у 2,5 % розчині глютаральдегіду, постфіксували 1 % розчином тетраокису осмію на фосфатному буфері. Подальшу обробку проводили згідно з загальноприйнятою методикою [3]. Ультратонкі зрізи, виготовлені на ультрамікротомі LKB-3, контрастували уранілацетатом, цитратом свинцю відповідно до методу Рейнольдса та вивчали в електронному мікроскопі ПЕМ-125 К. Результати досліджень та їх обговорення. В експерименті вивчено субмікроскопічні зміни передсердних кардіоміоцитів після тяжкої термічної травми в умовах проведення ранньої некректомії та застосуванні ліофілізованих ксенодермотрансплантів для закриття опікової рани. Встановлено, що після опіку III ступеня відбуваються значні ультраструктурні зміни в передсердних кардіоміоцитах, ступінь ураження яких збільшувався в динаміці експерименту. При стадіях опікового шоку та ранньої токсемії у структурах серця розвиваються пристосувально-компенсаторні процеси, а при стадіях пізньої токсемії та септикотоксемії – наявні глибокі незворотні деструктивні зміни. Доведено, що використання ліофілізованих ксенодермотрансплантатів після ранньої некректомії уражених тканин запобігає розвитку деструктивних змін у компонентах серця на ранніх термінах досліду, активізує регенераторні процеси скоротливих та ендокринних міоцитів передсердь на пізніх термінах експерименту. Висновки. Застосування ліофілізованих ксенодермотрансплантатів позитивно впливає на перебіг регенераторних процесів та покращує стан ультраструктури передсердя в динаміці експерименту. На ранніх термінах досліду застосування ліофілізованої ксеношкіри зменшує ступінь ушкодження цитоплазматичних мембран кардіоміоцитів передсердь, активізуються регенераторні процеси в клітинах.

MORPHOLOGICAL FEATURES OF UTERINE POLYPS IN FEMALES OF REPRODUCTIVE AGE

According to modern views based on evidence-based medicine, the concept of "poly-endometrium" is defined as a benign, exophytic nodophilic formation of the uterine mucus that consists of glands and stroma, predominantly fibrous, containing a "tangle" of thick-walled blood vessels. The aim of the study – to learn the morphological features of tissues of polyps of the body of the uterus and endometrium with the establishment of the role of inflammatory factor in the pathogenesis of hyperproliferative changes in women of reproductive age. Materials and Methods. The article presents the results of a survey of 62 patients of reproductive age with polyps in the body of the uterus. The presence of the glandular component in 79.03 % of cases, fibrotic polyps – 12.9 %, and micro-polyps – 8.06 % were determined, respectively. The combination of polyps with non-atypical endometrial hyperplasia was detected in 80 % of patients with micro-polyposis, in 63.6 % of women – with glandular-cystic polyps of the uterine body, in 44.4 % of the examined – with glandular-fibrous endometrial polyps and in 37.5 % of patients – with fibrous polyps. Immunohistochemically, CD138 expression was detected both in the tissues of the polyps of the uterus and adjacent endometrial tissues in 43.5 % of cases, which became a marker of the chronic endometritis in the part of the surveyed, which formed the basis of the pathogenetic approaches in the treatment of such a pathology. For processing data standard procedures using Microsoft Excel were used. The research was conducted in the Laboratory of Pathomorphology of the Department of O. Lukyanova Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine, head of the department – Corresponding Member of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine, Professor T. Zadorozhna. Results and Discussion. In clinical analysis of complaints of polyps of the body of the uterus, clinical manifestations in the form of menstrual cord disturbance were 13 (20.97 %) patients, in 11 (17.74 %) patients there were no complaints about the desired pregnancy, at the same time as 38 (61.29 %) women were asked to carry out a preventive examination, which does not contradict the results of other researchers. During the morphological study, we established the following features of the polyps of the body of the uterus in women of reproductive age: the most frequently tested polyps of the body of the uterus, which had the glandular component – in 49 (79.03 %) cases, of which the glandular-cystic structure was found in 22 (35.48 %) of patients, the glandular-fibrous structure was in 27 (43.55 %) patients, approximately the same values ​​were found in fibrous polyps of the body of the uterus – 8 (12.90 %) of women and micropolymers of endometrium – in 5 (8.06 %) cases respectively. We found that in all groups of patients with polyps in the body of the uterus, there were signs of non-atypical hyperplasia of the endometrium. It should be noted that, according to literature, endometrial polyps larger than 15 mm were associated with hyperplasia. The above data is an important indication that the unidirectional determination of the positive expression of the CD138 inflammatory marker, both in the tissue of the polyp of the uterus and in the endometrial tissue, indicates the unity of the inflammatory factor in the pathogenesis of hyperproliferative processes and proves the significant role of the inflammatory process in the development of its pathological conditions and justifies the necessity take into account this fact in approaches to the tactics of patient management. Conclusions. The results of the conducted morphological and immunohistochemical research indicate that the basis of the formation of polyps of the body of the uterus is the inflammatory process, which is confirmed morphologically with the presence of chronic endometritis and a positive reaction to CD138. The study of pathogenetic mechanisms for the formation of endometrial pathology is a key factor in the development of methods for correction of these pathological processes, which thus allows to increase the efficiency of treatment and preserve reproductive health.

ЗМІНИ ПЕРОКСИДНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ ТА АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ В ЩУРІВ РІЗНОЇ СТАТІ, ВИСОКО- І НИЗЬКОСТІЙКИХ ДО ГОСТРОЇ ГІПОКСИЧНОЇ ГІПОКСІЇ ПРИ ІММОБІЛІЗАЦІЙНОМУ СТРЕСІ

Визначення механізмів стресу, що має ушкоджувальний вплив на серце в осіб із різною реактивністю, може сприяти розробці індивідуальних методів корекції. Мета дослідження – визначити вплив іммобілізаційного стресу на зміни показників пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту в щурів різної статі з високою і низькою стійкістю до гіпоксії. Матеріали і методи. Стрес моделювали 4 рази шляхом одногодинної іммобілізації щурів спинкою донизу з інтервалом 24 год. У серці визначали концентрацію дієнових і трієнових кон’югатів, шиффових основ, ТБК-активних продуктів, супероксиддисмутазну та каталазну активності, у крові – концентрацію церулоплазміну, пероксидазну активність. Результати досліджень та їх обговорення. У контрольних самців з високою стійкістю до гіпоксії (ВГ), порівняно з низькою стійкістю (НГ), виявлено меншу активність процесів пероксидного окиснення ліпідів, більшу супероксиддисмутазну активність, концентрацію церулоплазміну, пероксидазну активність крові; у ВГ самиць, порівняно з НГ, – більше дієнових і трієнових кон’югатів, шиффових основ; супероксиддисмутазна активність, концентрація церулоплазміну, пероксидазна активність крові; менше ТБК-активних продуктів; каталазна активність. Іммобілізація призвела до зростання усіх досліджуваних продуктів пероксидного окиснення ліпідів (у всіх групах тварин найінтенсивніше збільшилися ТБК-активні продукти). У самиць також значно зросли шиффові основи. Це вказує на розвиток окиснювального стресу, який більше виражений у самців порівняно з самицями. У самиць продукти пероксидного окиснення ліпідів швидше метаболізуються. Одночасно активувалася антиоксидантна ланка: найбільше у самиць підвищилася супероксиддисмутазна (більше у низькостійких до гіпоксії) та каталазна активності (більше у високостійких до гіпоксії особин), у самців – концентрація церулоплазміну (найбільше у низькостійких до гіпоксії). Пероксидазна активність крові знизилася у всіх експериментальних групах тварин. Висновки. Іммобілізація щурів призводить до окиснювального стресу в серці, але механізм його розвитку та механізми адаптації і компенсації залежать від стійкості до гіпоксії та статі.

ОЦІНКА МОЖЛИВОСТІ КОРОТКОТРИВАЛОГО ЗБЕРІГАННЯ ЕКСПЛАНТІВ ПЛАЦЕНТИ ДЛЯ РЕГЕНЕРАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

Клітини, тканини, біологічно активні речовини плаценти є перспективними об’єктами для ефективного лікування патологічних станів ендокринної, імунної та нервової систем. Для клінічного застосування похідних плаценти необхідна розробка методів їх короткотривалого зберігання і транспортування від клініки до біотехнологічної лабораторії та в зворотному напрямку. Мета дослідження – визначити можливості субнормотермічного (+20 ºС) та гіпотермічного (+4 ºС) зберігання експлантів плаценти в середовищі культивування для клінічного використання у регенеративній медицині. Матеріали і методи. Експланти отримували з плацент після кесаревого розтину. Зберігали в культуральному середовищі при гіпотермічних та субнормотермічних умовах протягом 96 год. Кожні 24 год гістологічно оцінювали структуру експлантів, метаболічні характеристики за даними тестів відновлення резазурину, МТТ, тесту споживання глюкози. Результати досліджень та їх обговорення. Виявлено, що при субнормотермічних умовах експланти плаценти зберігають структуру, життєздатність та метаболічні характеристики 48 год, при гіпотермічних умовах термін збереження знижується до 24 год. Типовими ураженнями є зменшення ворсин та міжворсинчастих просторів, відшарування трофобласта. Розроблено рекомендації до їх короткотривалого зберігання. Висновки. Визначено, що находження (транспортування) експлантів плаценти в субнормотермічних умовах до 48 год у культуральному середовищі забезпечує збереження властивостей експлантів і зумовлює ефективність їх клінічного використання.

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА КОРЕКЦІЇ РЕПЕРФУЗІЙНО-РЕОКСИГЕНАЦІЙНОГО СИНДРОМУ ПРИ РЕВАСКУЛЯРИЗАЦІЇ АРТЕРІАЛЬНОГО РУСЛА В УМОВАХ ХРОНІЧНОЇ КРИТИЧНОЇ ІШЕМІЇ НИЖНІХ КІНЦІВОК

У статті вказано на поширеність оклюзійно-стенотичних уражень артеріального русла нижніх кінцівок та частоту післяопераційних ускладнень після реваскуляризації у вигляді реперфузійно-реоксигенаційного синдрому (РРС). Наведено патогенетичні механізми та процеси розвитку РРС, які можуть бути призупинені або ж їх прояв може бути значно знижений при застосуванні комплексу заходів, який повинен бути спрямований на: а) зниження активності нейтрофілів; б) нормалізацію стану ендотеліоцитів; в) ліквідацію вазоконстрикції; г) нормалізацію мікросудинної проникності; ґ) відновлення прооксидантно-антиоксидантної рівноваги. Для профілактики та корекції РРС запропоновано застосовувати інфузію простогландину Е1, пролонговану епідуральну анестезію, поліклональну антинейтрофільну сироватку, моноклональні антитіла, L-селектин, лейкаферез, статини, бета-блокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, похідні індолоцтової кислоти, каталазу, манітол, алопуринол, альфа-токоферол, корвітин, L-аргінін. Мета дослідження – патогенетично обґрунтувати профілактику реперфузійно-реоксигенаційного синдрому при реваскуляризації артеріального русла в умовах хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок. Матеріали і методи. Матеріалом для роботи були дані літератури за останні 5–10 років із проблеми критичної ішемії нижніх кінцівок та реваскуляризаціїї артеріального русла для з’ясування сучасних тенденцій і поглядів на причинні фактори розвитку реперфузійно-реоксигенаційного синдрому. Результати досліджень та їх обговорення. Результати досліджень засвідчують, що в основі РРС лежить надходження оксигенованої крові в артеріальне русло ішемізованої нижньої кінцівки. Сформований РРС пролонгує ішемію тканин нижньої кінцівки і сприяє прогресуванню у них процесів дистрофії, які проявляють генералізований депресивний вплив на органи та системи. Для профілактики та корекції РРС запропоновано застосовувати інфузію простогландину Е1, пролонговану епідуральну анестезію, поліклональну антинейтрофільну сироватку, моноклональні антитіла, L-селектин, лейкаферез, статини, бета-блокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, похідні індолоцтової кислоти, каталазу, манітол, алопуринол, альфа-токоферол, корвітин, L-аргінін. Висновки. Пусковим фактором складного комплексу патогенетичних механізмів та процесів розвитку РРС є невідповідність між кількістю кисню в крові, що надходить в артеріальну систему нижньої кінцівки при реваскуляризуючій операції, і можливістю його спожити реоксигенованими ішемізованими тканинами. Наведені патогенетичні механізми та процеси розвитку РРС можуть бути призупинені або ж їх прояв може бути значно знижений при застосуванні комплексу заходів, який повинен бути спрямований на: а) зниження активності нейтрофілів; б) нормалізацію стану ендотеліоцитів; в) ліквідацію вазоконстрикції; г) нормалізацію мікросудинної проникності; ґ) відновлення прооксидантно-антиоксидантної рівноваги.

ЕКСПРЕСІЯ МАРКЕРІВ ЕМОЦІЙНО-БОЛЬОВОГО СТРЕСУ ПІСЛЯ ВИДАЛЕННЯ РЕТЕНОВАНИХ НИЖНІХ ТРЕТІХ МОЛЯРІВ У ХВОРИХ ІЗ РІЗНИМИ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ

Після видалення ретенованих нижніх третіх молярів у хворих виникають патофізіологічні зміни в організмі, запальні (імунні) реакції, індуковані операційною травмою. Гостра запальна реакція в щелепно-лицевій ділянці супроводжується больовим синдромом, набряком м’яких тканин обличчя, тризмом, сенсорними розладами функцій нижнього альвеолярного і/або язикового нервів. Поява вищевказаних клінічних симптомів ушкодження тканин щелепно-лицевої ділянки нерідко викликає у них психоемоційне напруження, реактивну тривожність. Їх вираження значною мірою залежить від індивідуально-типологічних особливостей кожного хворого. Фундаментальною психологічною рисою характеру особистості є нейротизм. Мета дослідження – вивчити експресію маркерів емоційно-больового стресу (реактивну тривожність, вміст у ротовій рідині простагландину Е2 та кортизолу) в пацієнтів із різними індивідуально-психологічними особливостями (нейротизмом) після видалення в них ретенованих нижніх третіх молярів. Матеріали і методи. У 30-ти пацієнтів віком 18–30 років (16 чоловіків, 14 жінок) проведено за ортодонтичними показаннями операцію атипового видалення ретенованих нижніх третіх молярів (тяжкий ступінь складності операції за Pederson). Рівень нейротизму в пацієнтів оцінювали шляхом їх тестування за методикою Г. Айзенка. Післяопераційну реакцію організму хворих оцінювали за вираженням больового синдрому, набряком м’яких тканин обличчя, ступенем запально-м’язової контрактури жувальних м’язів за методикою M. S. Sulieman. Для якісної оцінки рівня больового синдрому ми застосовували опитувальник болю Мак–Гілла. Ступінь ушкодження нижнього альвеолярного нерва виявляли шляхом вимірювання електрозбудливості пульпи ікла на відповідному боці нижньої щелепи та електропотенціалів шкіри обличчя в проекції ментального отвору за методикою С. В. Сирак та співавт. (2006). Визначення кортизолу та простагландину Е2 в ротовій рідині хворих проводили у передопераційний період та на 1-шу й 5-ту доби післяопераційного періоду методом твердофазного імуноферментного аналізу. З метою виявлення вірогідності та сили кореляційних зв’язків визначали коефіцієнт кореляції Пірсона (χ2). Результати досліджень та їх обговорення. Виявлено, що у хворих, незалежно від їх рівня нейротизму, при оцінці характеру гострого болю, за даними опитувальника Мак–Гілла, переважали дескриптори із сенсорної шкали. Крім того, пацієнти із вираженим рівнем нейротизму для характеристики больових відчуттів вибирали також дескриптори із афективної шкали. Виявлено збільшення вмісту простагландину Е2 в ротовій рідині у міру розвитку запальних змін. Зменшення місцевих клінічних проявів гострої запальної реакції прямо корелювало (χ2=26,53, р<0,001) із зниженням вмісту в ротовій рідині цього біохімічного маркера запальної реакції. На вміст кортизолу в ротовій рідині хворих впливали не лише вираження гострої запальної реакції та інтенсивність больового синдрому, але й психоемоційний фактор. Висновки. Після видалення ретенованих нижніх третіх молярів у хворих із проявами нейротизму під впливом вираженого гострого запального процесу та ноцицептивного болю з’являється психоемоційний стрес (реактивна тривога). У хворих, не залежно від їх рівня нейротизму при оцінці ноцицептивного болю, превалюють дескриптори сенсорної шкали опитувальника Мак–Гілла, для характеристики нейропатичного болю пацієнти із високим рівнем нейротизму також використовують дескриптори афективної шкали. Рівень простагландину Е2 та кортизолу в ротовій рідині пацієнтів залежить від вираження у них гострого запального процесу та інтенсивності больового синдрому. На вміст кортизолу в ротовій рідині також впливає рівень нейротизму в пацієнтів.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН АВТОНОМНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ У ЖІНОК МОЛОДОГО ВІКУ

Визначення варіабельності серцевого ритму на сьогодні вважають доступним, неінвазивним, достатньо простим і відносно дешевим методом оцінки автономної нервової системи. Більшість дослідників розглядає його як інтегральний маркер, який відображає стан усіх регуляторних систем організму. Зміни вегетативного балансу у вигляді активації симпатичної ланки розглядають як неспецифічний компонент адаптаційної реакції у відповідь на різні стресорні дії. За останні роки збільшилася кількість осіб зі зниженими пристосувальними можливостями організму – з дизадаптацією регуляції функціональних систем, що призводить до зриву відповідних механізмів. Мета дослідження – оцінити стан автономної нервової системи у студентів-іноземців жіночої статі молодших курсів медичного факультету. Матеріали і методи. У дослідження було залучено 20 студентів-іноземців жіночої статі ІІ–ІІІ курcів медичного факультету віком 18–22 роки. Реєстрацію варіабельності серцевого ритму проводили в умовах фізіологічного спокою, після 10-хвилинного відпочинку, та в умовах активної ортостатичної проби за загальновідомою методикою зa допомогою комп’ютерного діагностичного комплексу “КардіоЛаб” (“ХАІ-Медіка”, Україна). Результати досліджень та їх обговорення. Результати аналізу варіабельності серцевого ритму в стані фізіологічного спокою свідчать про те, що обстежувані характеризуються належними для здорових осіб показниками варіабельності серцевого ритму, а у відповідь на ортостатичну пробу демонструють вірогідне зростання активності симпатичної ланки автономної нервової системи LF на (261±187) мс, LF % на (12,6±0,6) % (p<0,05) та зниження парасимпатичних впливів: RMSSD на (9,4±12,7) мс, pNN50 % на (21,1±5,1) %, HF на (481±83) мс (p<0,01) та HF % на (14,2±2) % (p<0,05) на серцевий ритм. Показник симпато-вагального балансу вірогідно зріс на 3,04±2,5. Висновки. Функціональний стан автономної нервової системи у молодих студентів-іноземців жіночої статі характеризується збалансованою діяльністю усіх її ланок. Використання ортостатичної проби при дослідженні варіабельності серцевого ритму дозволяє краще проаналізувати стан вегетативного тонусу та виявити приховані розлади функції автономної нервової системи.

НЕЙРОВАСКУЛЯРНІ ПОРУШЕННЯ, МЕДІАТОРНО-СУДИННІ ВПЛИВИ НА НЕЙРОПРОВІДНІСТЬ КОРІНЦІВ СПИННОГО МОЗКУ, АСПЕКТИ ЇХ КОРЕКЦІЇ

Спондилогенна компресія корінців спинного мозку (КСМ) призводить до порушення кровотоку в епідурально-судинному сплетенні (ЕСС), стазу крові, набряку та локального судинного запалення із порушенням функції ендотелію. Велике значення у цьому процесі відіграють ЕТ-1, оксид азоту, інтерлейкіни, фактори коагуляції, медіатори порушення стінки ЕСС. Вони зв’язуються зі специфічними рецепторами на мембранах гладко-м’язових клітин, спричиняють дисфункцію ендотелію судин, спонукають до вазоконстрикції, що є одним з механізмів розвитку ішемії у КСМ. Мета дослідження – визначити медіатори ушкодження при компресії епідурального судинного сплетення (ЕСС) та з’ясувати можливості впливу холіну альфосцерату на процес нейропровідності корінців спинного мозку. Матеріали і методи. У 31 хворого з хронічною формою компресії ЕСС на тлі загальної терапії і у 27 пацієнтів із гострою формою компресії ЕСС на тлі загальної терапії із включенням холіну альфосцерату та у 29 практично здорових осіб, які увійшли до групи контролю, до і після лікування визначали динаміку змін показників ендотеліну-1 (ЕТ-1), матриксної металопретеїнази (ММП-1), інформаційних молекул: інтерлейкіну-1β (ІЛ-1β), фактора некрозу пухлин (ФНП) та молекул судинної і міжклітинної адгезії (sVCAM-1 і sICAM-1). Результати досліджень та їх обговорення. Було виявлено взаємозв’язок між зміною показників ЕТ-1, підвищенням рівня ММП-1, інформаційних молекул та молекул судинної і міжклітинної адгезії, що свідчить про імуносудинне запалення, яке є одним із механізмів патогенезу компресії ЕСС. Під впливом холіну альфосцерату відмічали поліпшення стану хворих, зменшення інтенсивності болю та відновлення нейропровідності. Висновки. При гострій формі компресії ЕСС вказували на підвищення ЕТ-1, експресії молекул sVCAM-1і sICAM-1 та ММП-1, ІЛ-1β і ФНП-α. Збільшення цих показників, особливо sICAM-1 і ММП-1, може свідчити про зростання ступеня активності судинного запалення ЕСС, що дає можливість підвищити контроль за ефективністю лікування. Клініко-лабораторні зміни підтверджують відновлення нейропровідності під впливом холіну альфосцерату в пацієнтів із компресією корінців спинного мозку.