У статті досліджується взаємодія як складна міжфункціональна психологічна система міжособистісних зв’язків та дій, що забезпечують взаємність як внутрішню сторону та спільне виконання задачі, як зовнішню сторону інтеракції. Доводиться, що взаємодія передбачає два основні аспекти – взаємність та спільну діяльність. Взаємність підкреслює тісний взаємозв’язок учасників інтеракції, а спільна діяльність показує множинність векторів можливих конкретно-життєвих наповнень міжособистісної взаємодії. При цьому важливим є те, що предметом взаємодії та задачею, яку виконують учасники, може стати будь-що, що людина може помислити або пережити. Вивчаються різні аспекти педагогічної взаємодії, зокрема взаємні оцінні ставлення вчителя та учнів (В. Власенко, М. Коць). Наголошується, що взаємодія розглядається психологічною наукою в багатьох контекстах та аспектах – від нейробіологічного до соціального. Підкреслюється, що взаємодія як даність людського існування підкреслює те, що індивіди не можуть функціонувати ізольовано. Зокрема, вивчається негативний вплив самотності на здоров’я людей і припускається, що наявність взаємодії впливає на здоров’я людей похилого віку позитивно. Проаналізовано гіпотезу соціального мозку у взаємозв’язку з поняттям взаємодії. Виходячи з філософських підвалин, окреслюється міцний методологічний зв’язок категорії взаємодії з категоріями активності та практики, а також із поняттям взаємності у людській культурі. Діалектична єдність і протидія особистісних ставлень та дій у взаємодії виступають психологічним механізмом людської інтеракції. Розробка психологічного поняття взаємодії є важливою, оскільки, зокрема, різні види психологічних практик з необхідністю припускають міжособистісну взаємодію психолога та клієнта(-ів). Тому успіхи на шляху пізнання психології взаємодії означають також більш оптимальну організацію професійної діяльності психолога як людини, покликаної взаємодіяти з іншими для їхнього блага.
Література
Балл, Г. О. (2016). Успішність обдарованої людини у контексті її взаємодії із соціокультурним середовищем. Психологія особистості, 1(7), 5–15. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Po_2016_1_3
Берн, Е. (2016). Ігри, у які грають люди. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля».
Білодід, І.К. (Ред.). (1970). Словник української мови (Т. 1). Київ : Наукова думка.
Булах, І.С. (2012). Методичні засади взаємодії психолога-консультанта і клієнта. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 9, 13–22. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mnf_2012_9_4
Вазюлин, В.А. (2006). Логика истории взаимодействия морали и политики. Марксизм и современность, 4(38), 35–37.
Власенко, В.В. (1995). Вчителі – учні: психологія взаємних оцінних ставлень. Київ : УДПУ ім. М.П. Драгоманова.
Выготский, Л.С. (1983). История развития высших психических функций. Собрание сочинений. (Т. 3). Москва : Педагогика.
Кант, И. (2020). Основы метафизики нравственности (Т. 4). Андронум.
Коломієць, Н. (2018). Теоретичний аналіз поняття «взаємодія». Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 58, 112–119.
Конфуцій (2018). Афоризми та вислови. Харків : Виват.
Коць, М. (2020). Психологічний аналіз регуляції професійно-комунікативного потенціалу майбутнього вчителя як суб’єкта педагогічної взаємодії. Психологія: реальність і перспективи. Збірник наукових праць РДГУ, 15, 77–83.
Кримський, С. (2009). Ранкові роздуми. Київ : Майстерня Білецьких.
Лосев, А.Ф. (2014). Диалектика мифа. Санкт-Петербург : Азбука, Азбука – Аттикус.
Максименко, С.Д. (2016). Поняття особистості у психології. Психологія і особистість, 1(9), 11–17. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psios_2016_1_3
Мид, Дж. Г. (2014). Философия настоящего. Москва : Высшая школа экономики (Государственный университет).
Шинкарук, В.І. (Ред.). (2002). Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис.
Beller, J., & Wagner, A. (2018). Loneliness, social isolation, their synergistic interaction, and mortality. Health Psychology, 37(9), 808–813.
Coutinho, J., Silva, P., & Decety, J. (2014). Neurosciences, empathy, and healthy interpersonal relationships: Recent findings and implications for counseling psychology. Journal of Counseling Psychology, 61(4), 541–548.
Cozolino, L. (2006). The neuroscience of human relationships: Attachment and the developing social brain. New York : W W Norton.
Dunbar, R.I.M. (2012). The social brain meets neuroimaging. Trends in Cognitive Sciences, 16, 101–102. https://doi.org/10.1016/j.tics.2011.11.013
Frith, C.D. (2007). The social brain? Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences, 362, 671– 678. doi:10.1098/rstb.2006.2003
Gallese, V., Fadiga, L., Fogassi, L., & Rizzolatti, G. (1996). Action recognition in the premotor cortex. Brain, 119, 593– 609.
Vasiutynskyi, V. (2020). Gender differences in experiencing and coping with a sense of guilt in interpersonal and intergroup relations. Education: Modern Discourses, 3, 143–152. https://doi.org/10.37472/2617-3107-2020-3-14
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРСУБ’ЄКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ (ДО ПИТАНЬ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ)
