ПРОЯВИ НЕКЛІНІЧНОГО НАРЦИСИЗМА: ПОШУК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВІДМІННОСТЕЙ

Запропонована стаття ґрунтується на досвіді багатьох років роботи автора над проблемою індивідуальних відмінностей осіб, які відрізняються індивідуально-психологічними особливостями емоційності. Розглядаються особливості деяких небажаних соціальних проявів, що відносяться до нарцисичних тенденцій, до крайніх (субклінічних) варіантів «норми». «Вільний індивідуалізм», що став популярним останні роки у суспільстві, не тільки призводить до порушень спілкування, порушень міжособистісних відносин, впливає на успішність діяльності, а й сприяє розвитку особистісної організації як нарцисичної. Саме тому актуальним стає теоретико-методологічне обґрунтування проблеми нарцисизма, вивчення його психологічних виявів, індивідуальних варіацій ознак цього феномена. Підґрунтям для пошуку індивідуально-типових особливостей нарцисизма нами обрано емоційність, яка розглядається як стійка схильність до переживання емоцій певної якості (знак і модальність домінуючих емоцій). Мета статті – виклад та обговорення результатів дослідження індивідуально-психологічних особливостей неклінічного нарцисизма в осіб, котрі різняться за емоційністю. Виявлена наявність від’ємних значущих зв’язків між емоційною модальністю «Радість» і більшістю показників нарцисизма; у той же час модальності «Гнів» «Страх», «Печаль» корелюють із показниками нарцисизма переважно додатно. Розглянуті профілі нарцисизма осіб, що різняться за емоційністю (стійке домінування однієї з емоційних модальностей); вивчені «психологічні портрети» осіб, які схильні до нарцисичних тенденцій, і його специфіка в представників мономодальних типів емоційності; встановлені відмінності в структурі й проявах нарцисизма між представниками різних типів емоційності. Підтверджено припущення про те, що індивідуальна своєрідність нарцисичних рис у межах психічної норми, варіативність їх індивідуальних композицій (якісно-кількісна комбінація компонентів нарцисизма) зумовлені ступенем домінування певної емоційної модальності. Література Гордієнко,І.О. (2017). Самоприйняття та нарцисизм: співвідношення показників. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Проблеми сучасної психології особистості» (м. Одеса, 25-26 травня 2017). (Випуск 8, с.62–67 ). Одеса : ВМВ. Егорова, М.С., & Ситникова, М.А. (2014). Тёмная триада. Психологические исследования, 7(10). Залуцкая, Н.М. (2003). Индекс функционирования Self-системы (на основе теста оценки нарцисизма). Санкт Петербург : НИПНИ им. В.М.Бехтерева. Клепикова, Н.М. (2011). Операциональное определение нарцисизма в пределах психической нормы. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Хабаровск. Корнилова, Т.В., Корнилов, С.А., Чумакова, М.А., & Талмач, М.С. (2015). Методика диагностики личностных черт «Темной триады»: апробация опросника «Темная дюжина». Психологический журнал, 36(2), 99–112 . Издательский дом ВЭШ Меленчук, Н.І. (2015). Нарцисичні прояви авантюрності. Наука і освіта, 10, 91–97. Одеса: ПНЦ НАПН України. Меленчук, Н.І., & Бєлєнцова, О.В. (2019). Нарцисизм як предиктор авантюрності особистості. Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. «Проблеми сучасної психології особистості. Ресурси та чинники психологічного благополуччя особистості» (м. Одеса, 21 березня 2019 р). (с. 113–120.) Одеса : ВМВ. Модель структуры личности HEXACO. Режим доступа: http://hexaco.org/scaledescriptions Небылицын, В.Д. (2000). Проблемы психологии индивидуальности. А.В. Брушлинский и Т.Н. Ушакова. (Ред.).Москва : Московский психолого-социальный институт. Воронеж : Изд-во НПО «МОДЭК». Ольшанникова,А.Е. (1978). К психодиагностике эмоциональности. Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. В.В. Давыдов (Ред.). 93–105 . Москва : «Педагогика» Рейковский, Януш (1979). Экспериментальная психология эмоций. Москва : Прогресс. Режим доступа: http://vprosvet.ru/biblioteka/eksperimentalnaya-psihologiya-emocij Саннікова,О.П. (2003). Науково-методичний твір «Психодиагностический четырехмодальностный тест-опросник эмоциональности». Заявка № 8664 від 30.09.2003; реєстрац. № 8828 від 24.11.2003. 30 с. Саннікова,О.П. (2014). Емоційність як системна властивість особистості. ІІІ Всеукраїнський психологічний конгрес з міжнародною участю «Особистість у сучасному світі». (с. 77–82). Київ : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство». Саннікова, О.П. (2014). Континуально-ієрархічна модель емоційності. Наука і освіта, 1(СХVІІІ), 44–50 . Саннікова, О.П., & Децик, М.П. (2018). Пошук індивідуальних відмінностей у проявах нарцисизма. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Проблеми сучасної психології особистості» (м. Одеса, 17-18 травня 2018 р.). (Випуск 9, с. 16–22 ). Одеса : ВМВ. Фрейд, (2006) О введении понятия «нарцисизм». Психология бессознательного. Москва : СТД, 39–73 . Фромм, Э. (2010). Душа человека. Москва : ACT. Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotekBuks/Psihol/from/indexphp Ekman, P., Friesen, W., & Tomkins, S. (1971). Facial affect scoring technigues: a first validity studi. Semiotika, 3, 37–58. https://doi.org/10.1515/semi.1971.3.1.37 Izard, C.E. (1971). The face of New York : Appleton. Jonason, P.K. Jones, , & Krause, L. (2013). The emotional deficits associated with the Dark Triad traits: Cognitive empathy, affective empathy, and alexithymia. Person. and Individ. Diff., 55, 532–537. Jones, D.N., & Paulhus, D.L. (2010). Different provocations trigger aggression in narcissists and psychopaths. Social Psychological and Personality Science, 1, 12–18 . Morf, C.C. & Rhodewalt, F. (2009). Die Paradoxa des Narzissmus ein dynamisches selbstregulatorisches Prozessmodell. Narzissmus Grundlagen – Störungsbilder – Therapie. Stuttgart-New York : Schattauer, 308–347. Paulhus, D.L., & Williams, K.M. (2002). The Dark Triad of personality: Narcissism, Machiavellianism, and Psychopathy. Journal of Research in Personality, 36, 556–563. Sannikova, P., Sannikov, O.I., & Husak, L.I. (2020). Features of decisiveness in individuals with different emotional disposition. Georgian Medical News, 4(301), 136–142. Svindseth, M.F., Sorebo, O., Nottestad, J.A., Roaldset, J.O., Wallin, J., & Dahl, A.A. (2009). Psychometric examination and normative data for the narcissistic personality inventory 29 item version. J. Psychol., 50(2), 151–159.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ, СТИЛІВ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЦІННІСНОЇ СФЕРИ В ПІДЛІТКІВ ТА ЇХ БАТЬКІВ

Мета: аналіз психологічних особливостей мотивації, стилів конфліктної поведінки та ціннісної сфери в підлітків та їх батьків. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення, інтерпретація теоретичних підходів та емпіричних досліджень); емпіричні (тестування); методи математичної статистики (для виявлення відмінностей психологічних особливостей мотивації, стилів конфліктної поведінки та ціннісної сфери в підлітків та їх батьків було використано t-критерій Ст’юдента). Результати: визначено, що провідні мотиви, особливості поведінки в конфліктних ситуаціях та цінності в підлітків і їх батьків істотно відрізняються між собою. Висновки: встановлено, що підліткам характерна висока виразність таких змінних як «Мотивація повного прийняття партнера в поведінці», «Мотивація конфліктом між владою й афіліацією». Серед термінальних цінностей найбільш значущими є: друзі, розваги, любов і свобода. Найменш вираженими є: щастя інших, пізнання та цікава робота. Високий рівень сформованості інструментальних цінностей виражений такими змінними як сміливість, незалежність та почуття гумору. Найменш виявленими є освіченість, раціоналізм та правдивість. Натомість у групі батьків ми бачимо високий рівень сформованості такої змінної як «Мотивація страхом слабкості (владні відносини)». Мотивованість поведінки культурними нормами як у підлітків, так і в їх батьків виражена на низькому рівні сформованості. Серед термінальних цінностей найбільш значущими є: сім’я, здоров’я та матеріальна забезпеченість, а найменшу цінність для них представляють щастя інших, творчість та розваги. У батьків високий рівень сформованості виявлено за такими змінними інструментальних цінностей як самоконтроль, терпимість і дисциплінованість. Визначено специфіку особливостей стилів конфліктної поведінки: батьки намагаються зберегти свій авторитет, що відбивається на їх оцінці батьківсько-підліткових розбіжностей, а також створення батьками ситуації постійного психологічного тиску й нездатність сім’ї задовольняти потреби емоційної підтримки та симпатії підлітків. Література Анопрієнко, О.В. (2017). Стиль батьківської поведінки як чинник виникнення і подолання хронічного стресу в підлітковому віці. (Дис. канд. психол. наук). Київ. Гончар, Л.В. (2017). Формування гуманних взаємин батьків з дітьми молодшого шкільного і підліткового віку. (Монографія). Київ : ТОВ «Задруга». Дубров, Д.И. (2020). Информационно-коммуникационные технологии и семейные отношения: вред или польза? Социальная психология и общество, 11(1), 72–91. https://doi.org/10.17759/sps.2020110105 Крейдун, Н.П., & Сорока, А.В. (2015). Прикладна психологія: навчальний посібник. Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Пріба, Г.А., & Калюжна, Є.М. (2020). Психологія особистості на сучасному ринку праці. (Монографія). Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС. Солдатова, Г.У., & Львова, Е.Н. (2018). Особенности родительской медиации в ситуациях столкновения подростков с онлайн-рисками. Психологическая наука и образование, 23(3), 29–41. https://doi.org/10.17759/pse.2018230303 Сорока, А.В. (2010) Юридическая психология: Краткий курс: Учебно-методическое пособие. Харьков : Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. Токарева, Н.М. (2014). Сучасний підліток у системі психолого-педагогічного супроводу. (Монографія). Кривий Ріг. Abar, C.C., Farnett, S., Mendola, K., Koban, K., & Sarra, Sh. (2018). Relationships between parent-child social media interactions and health behaviors. Journal of Substance Use, 23(3), 335–337. Karmakar, R. (2017). The impact of perception of consistency and inconsistency in parenting style on pro-social motives of adolescents. Социальная психология и общество, Social Psychology and Society, 8(2), 101–115. https://doi.org/10.17759/sps.2017080207

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ОСОБИСТОСТІ

У статті наголошується актуальність проблеми зростання професійного вигорання особистості, адже емоційне благополуччя фахівця є одним із визначальних факторів професійного життя. Соціально-політичні та соціально-економічні зміни висувають нові умови праці, що безумовно впливає на психологічний та соматичний стан особистості. Синдром емоційного вигорання є формою професійної хвороби, яка не тільки руйнує професійну діяльність людини, а й спричиняє виникнення психосоматичних захворювань. Найбільша небезпека синдрому професійного вигорання в тому, що розвивається він майже непомітно і якщо ігнорувати його перші ознаки, то задоволеність від професійної діяльності з кожним днем буде зменшуватись, звичні робочі завдання що зазвичай виконувались з легкістю стануть складними, досягнені результати будуть знецінюватись, колеги почнуть викликати роздратування, соматичний стан буде погіршуватись з кожним днем, що призведе до втрати працездатності. У статті приділена увага дослідженню нозологічної приналежності синдрому, оскільки не дивлячись на те, що феномен досліджується більше тридцяти років, щодо його походження та приналежності виникає безліч теорій та суперечок. Розглянуто та проаналізовано основні теоретичні моделі синдрому в сучасній та зарубіжній літературі. Охарактеризовано основні причини та симптоми, виділені основні фактори що сприяють його формуванню. Професійне вигорання не залежить лінійно від таких професійних факторів, як стаж, вік і зовнішня результативність професійної діяльності. Синдром професійного вигорання може формуватися не лише в осіб соціально орієнтованих професій, а й у представників інших професійних груп в тих випадках, коли на перше місце виходить високий ступінь відповідальності за виконувану роботу, нерівноемоційна напруга на роботі переважно в системі «людина – людина» та інші фактори. Водночас професійне вигорання особистості – це індивідуальний процес, причиною якого є поєднання суб’єктивних та об’єктивних чинників, які залежать не тільки від особистісних якостей людини а і від індивідуальної системи професійного розвитку та соціальних факторів. Література Бойко, В.В. (1999). Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении. Санкт-Петербург : Питер. Водопьянова, Н.Е. (2009). Психодиагностика стресса. Санкт-Петербург : Питер. Гринберг, Дж. (2004). Управление стрессом. Санкт-Петербург : Питер. Журавлева, Е.А., & Сергиенко, А.Л. (2011). Стресс, выгорание, совладание в современном контексте. Москва : Изд-во «Ин-т психологии РАН». Лукьянова, В.В., Водопьянова, Н.Е., Орел, В.Е., Подсадной, С.А., Юрьева, Л.Н., & Игумнова, С.А (2008). Современные проблемы исследования синдрома выгорания у специалистов коммуникативных профессий. (Монография). Курск : Изд-во «Курский государственный университет». Мозгова, Г.П., Ханецька, Т.І., & Якимчук, О.І. (2021). Психосоматика: психічне, тілесне, соціальне. Хрестоматія: Навчальний посібник. Київ : НПУ імені М.П.Драгоманова. Орел, В.Е. (1999). Исследование феномена «психического выгорания» в отечественной и зарубежной психологии. Проблемы общей и организационной психологии, 76–97. Селье, Г. (2002). Стресс без дистресса. Москва : Прогресс. Самоукина, Н.В. (2003). Психология профессиональной деятельности. Санкт-Петербург : Питер. Burisch, M., Schaufeli, B., Maslach, C., & Marek, T. (1993). In search of theory: Some ruminations on the nature and etiology of burnout. Professional burnout: Recent developments in theory and research (pp. 75–93). New York : Taylor & Francis. Enzmann, M., Berief, P., Engelkamp, C. et al. (1992). Burnout and coping will burnout. Development and evaluation of a burnout workshop. Berlin : Technische Univercitat Berlin, Institut fur Psychologie. Freundberger, J. (1974). Staff burnout. Social Scienes, 30(1), 159–165. https://doi.org/10.1111/j.1540-4560.1974.tb00706.x Hakanen, J., Bakker, A., Jokisaari, B., & Markku, A (2011). 35-year follow-up study on burnout among Finnish employees. Journal of Occupational Health Psychology, 16(3), 345–360. Maslach, C., & Jachson, S.E. (1981). The measurement of experienced burnout. Journal of Occupational Behaviour, 2, 99–113. Pains, A., & Maslach, C. (2003). Praktikum po sotsial’noi psikhologii [Experiencing social psychology]. Saint Petersburg : Piter, 528 p. (In Russ.). Storlie, F. (1979). Burnout: the elaboration of a concept. AJN Am J Nursing, 2108–2111. Shirom, A. (1989). Burnout in Work Organizations. In C.L. Cooper, & I. Robertson (Eds.), International Review of Industrial and Organizational Psychology (pp. 25–48). New York : Wiley.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПСИХОЛОГА

Статтю присвячено аналізу результатів апробації засобів ефективного становлення професійної самоідентичності майбутніх психологів та її складників, перш за все через активізацію процесів особистісного саморозвитку, формування уявлень про себе як професіонала, розвиток когнітивного, емоційно-оцінного, мотиваційного та поведінкового компонентів професійної самоідентичності в цілому. Завдання формувального експерименту з оптимізації професійної самоідентичності психологів включало: 1) розроблення програми оптимізації професійної самоідентичності для майбутніх психологів; 2) приведення неадекватно завищеного рівня самооцінки досліджуваних студентів-психологів під час навчально-професійної підготовки у адекватний стан за допомогою використання програми оптимізації; 3) зниження рівня тривожності та негативно-емоційного переживання майбутніх психологів під час навчання за допомогою програми; 4) підняття рівня пізнавальної активності майбутніх психологів під час навчання за допомогою програми. Розроблена тренінгова програма оптимізації становлення професійної самоідентичності майбутніх психологів. Вона містила такі активні соціально-психологічні методи: дискусії, рольові ігри, психогімнастичні прийоми, тренінги з домашніми завданнями, методами індивідуальної самостійної роботи. Мета тренінгової програми: коригування рівнів розвитку психолого-педагогічних складових майбутніх психологів у ході становлення їхньої професійної самоідентичності. Завдання тренінгової програми: 1) опанування студентами-психологами знань про професійну самоідентичність, що необхідна для їх ефективної майбутньої діяльності; 2) ознайомлення майбутніх психологів із методами та прийомами діагностики психологічних характеристик особистості, які впливають на становлення професійної самоідентичності; 3) оволодіння вміннями та навичками виконання конкретних професійних завдань, які виникають у процесі здійснення майбутньої діяльності, використовуючи для цього власні професійно значущі якості. Перший модуль був спрямований на підвищення пізнавальної активності майбутніх психологів, другий – на корекцію їхньої самооцінки, а третій – на корекцію їх емоційного стану. Для визначення ефективності програми оптимізації процесу професійної самоідентичності майбутніх психологів, нами було здійснено порівняльний аналіз рівнів розвитку особистісних складових у контрольній та експериментальній групах. Література Бондаренко, О.Ф. (1996). Психологічна допомога особистості. Харків : Фоліо. Будасси, С.А. (1972). Самооценка личности. Практические занятия по психологии. А.В.Петровского (Ред.), (с.30–37). Москва. Варбан, М.Ю. (1998). Рефлексія професійного становлення в юнацькому віці. Практична психологія та соціальна робота, 6–7, 80–83. Деркач, А.А., & Селезнева, Е.В. (2007). Акмеология в вопросах и ответах: Учебн. пособие. Москва : МПСИ, Воронеж : НПО МОДЭК. Джемс, У. (1982). Личность. Ю.Б. Гиппенрейтер & А.А. Пузырей (Ред.), Психология личности (с.61–70). Москва : Издательство МГУ. Дружиніна, І.А. (2010). Місце професійної ідентичності та ідентифікації у професійному просторі практичного психолога. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Психологія, 37, 99–108. Харків : ХНПУ. Дубровина, И.В., Акимова, М.К., & Борисова, Е.М. (1995) Рабочая книга школьного психолога. И.В. Дубровиной (Ред.). Москва : Международная педагогическая академия. Євдокімова, О.О. (2009). Психологічні засади вищої технічної освіти. (Монографія). Харків : Нове слово. Зеер, Э.Ф. (2005). Психология профессий (учебное пособие). Москва : Академический Проект, Фонд «Мир». Кокун О.М. (2012). Психологія професійного становлення сучасного фахівця. (Монографія). Київ : ДП «Інформаційно-аналітичне агенство». Кон, И.С. (1980). Психология старшеклассника. Москва : Просвещение. Леонтьев, А.Н. (1975). Деятельность. Сознание. Личность. Москва : Политиздат. Ложкін, Г.В., & Волянюк, Н.Ю. (2008) Професійна ідентичність в контексті маргінальної поведінки. Соціальна психологія, 3, 123–130 Поваренков, Ю.В. (1991).Психология профессионального становления личности (основы психологической концепции профессионализации). Курск : Издательство КГПИ. Рогов, Е.И. (1999). Настольная книга практического психолога (учеб. пособие 2-е изд., перераб. и доп. ). Книга 2: Работа психолога со взрослыми. Москва : Гуманитарное издательство: Центр ВЛАДОС. Семиченко, В.А (2000). Пріоритети професійної підготовки: діяльнісний чи особистісний підхід. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи (Монографія). І.Я. Зязюн (Ред.). (с. 176–203) Київ : Віпол. Сыманюк, Э.Э. (2005). Психологические барьеры профессионального развития личности. (Монография). Москва : Московский психолого-социальный институт. Шнейдер, Л.Б. (2007). Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. Москва : Изд-во Моск. соц.-психол. ин-та. Adamek, R.L. (1971). Social Structure, Identification and Change in Treatment-Oriented Institution. Socialization, 162–188. Barbour, J., & Lammers, J. (2015) Measuring professional identity: a review of the literature and a multilevel confirmatory factor analysis of professional identity constructs. Journal of Professions and Organization, 2(1), 38–60. https://doi.org/10.1093/jpo/jou009 Ely, J.D. (1997). Community and the Politics of Identity: Toward the Genealogy of a Nation – State Concept. Stanford Humanities Review, 5 (2). Режим доступу: http://www.stanford.edu/group/SHR/ Neary, S. (2014). Professional Identity: What I Call Myself Defines Who I am. Career Matters, 2(3), 14–15. Pratt, M., Rockmann, K., & Kaufmann, J. (2006). Constructing Professional Identity: The Role of Work and Identity Learning Cycles in the Customization of Identity among Medical Residents. Academy Of Management Journal, 49(2), 235–262. https://doi.org/10.5465/amj.2006.20786060 Waterman, S. (1982). Identity development from adolescence to adulthood: Anextension of theory and a review. Devel. Psychology, 3 (18), 341–358. https://doi.org/10.1037/0012-1649.18.3.341

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ САМОСТВЕРДЖЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ РУХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті окреслено психологічні виміри самоствердження дитини дошкільного віку; визначено різні способи рухової діяльності дитини, що забезпечує її повноцінний та гармонійний розвиток; зроблено акцент на позитивному сприйнятті себе в певних соціальних дитячих ситуаціях, зокрема, самоствердження за допомогою моторних дій, активностей, дитячих випробувань; здійснено ретельний аналіз спектру рухової діяльності дитини-дошкільника та її вплив на самопочуття та здоров’я; здійснено бліц-опитування для вихователів (міні-дослідження); запропоновано перелік творчих зустрічей із батьками, вихователями щодо підвищення рухової компетентності та життєствердження дошкільників. Мета: статтю присвячено вивченню психологічного аспекту життєствердження за допомогою використання рухових дій дошкільниками; особливостей формування рухових навичок та набуття рухового досвіду дітьми; конструктивного налагодження комунікації дорослого з дітьми дошкільного віку засобами фізкультурно-оздоровчого спрямування. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, моделювання); емпіричні (спостереження, бесіда, інтерв’ю, вивчення продуктів діяльності). Результати. В онлайн міні-дослідженні (бліц-опитування) взяло участь 600 педагогічних працівників сфери дошкільної освіти Тернопільської області, де було встановлено, що лише 43% респондентів мають сумніви щодо професійної компетентності в руховій діяльності, оскільки остання вимагає надмірних зусиль, активностей, моторних прагнень; 34% респондентів вважають за необхідне бути міцними, стрункими, активними вихователями та демонструвати свої досягнення перед дітьми; 19% – не змогли визначитися однозначно й 4% респондентів дали негативну відповідь. Висновки. За результатами проведеного бліц-опитування (онлайн) для вихователів закладів дошкільної освіти було визначено, що діти-дошкільники постійно себе презентують у різних рухах, активностях, сміливо та впевнено демонструють власне «Я» (швидкість, спритність, витривалість рухів, дій), вірніше «шукають» себе в цій діяльності, однак прагнення дітей мають співпадати з бажаннями вихователя задля поставленої мети власної «рухової» реалізації. Література Агіляр Туклер, В.В. (2016) Ініціативністьдитини дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема сучасності. Матеріали VІ щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції. «Дослідження молодих учених у контексті розвитку сучасної науки» (Київ 21 квітня 2016). (с. 77–84 ). Київ Агіляр Туклер, В.В. (2020). Виховання ініціативності дітей старшого дошкільного віку в сюжетно-рольовій грі. (Дис. канд. пед. наук). Київ. Бєлєнька, Г.В, & Пуйо, О.І. (2019). Формування ціннісних орієнтирів дітей дошкільного віку: Сінгапур – Україна, порівняльний аспект. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Педагогіка, 2, 6–13. Блага, К., & Шебек, М. (1991). Я – твой ученик, ты мой учитель. Москва : «Просвещения». Божович, Л.И. (1995). Проблемы формирования личности. Избранные психологические труды. Москва : Международная педагогическая академия Дятленко, Н.М. (2002). Психологічні умови розвитку самоповаги у дошкільників. (Автореф. дис. канд. псих. наук). Київ. Карасьова, К.В., & Піроженко, Т.О. (2010). Ігровий простір дитини. Київ : «Шкільний світ». Карасьова, К.В, & Піроженко, Т.О. (2011). Самодіяльні ігри дитини. Київ : «Шкільний світ». Карасьова, К.В. (2014). Розвиток ціннісних орієнтирів старших дошкільників у самодіяльній грі. Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/6218/1/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_Microsoft_Office_Word.Pdf Карнаух, Л.П. (2010). Виховання безпечної поведінки дітей дошкільного віку в соціальному середовищі. (Дис. канд. пед. наук). Київ Кононко, О.Л. (1998). Соціально-емоційний розвиток особистості. Київ : «Освіта». Коток, М.О. (2019). Виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку. (Дис. канд. пед. наук). Київ. Котырло, В.К., & Кульчицкая, О.И. (1963). Воспитание культуры поведения у детей дошкольного возраста. Киев. Лисина, М.И. (1986). Проблемы онтогенеза общения. Москва : «Педагогика». Литвишко, О.М. (2019). Формування основ соціальної компетентності дітей 5–6 років засобами казки в дошкільних навчальних закладах. (Дис. канд. пед.наук). Київ. Михальська, С.А. (2020). Психологія мовленнєвої поведінки дитини 5-7 років життя. (Дис. доктора пс. наук). Київ. Мухина, В.С. (2000). Возрастная психология: феноменологія, развития, детство, отрочество. Москва : «Академия». Наказ МОН України від 12.01.2021р. №33 «Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти» (Державного стандарту дошкільної освіти). Нова редакція. Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.pdf Піроженко, Т.О., Ладивір, С.О., & Вовчик–Блакитна, О.О. (2012). Становлення внутрішньої картини світу дошкільника. (Монографія). Кіровоград : «Імекс-ЛТД». Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/1604/ Піроженко, Т.О. (2010). Комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільника. Тернопіль : «Мандрівець». Піроженко, Т.О. (2010). Особистість дошкільника: перспективи розвитку. Тернопіль : «Мандрівець». Пуйо, О.І. (2021). Рухливі ігри як засіб формування ціннісних орієнтацій дітей старшого дошкільного віку. (Дис. доктора філософії). Київ. Рейпольська, О.Д. (2021). Теоретико-методичні засади формування у дошкільників ціннісного самоставлення. (Дис. доктора пед. наук). Київ. Bielenka, H., & Puyo, O. (2019). Emphathy formation of senior preschoolaged children in the process of active games. Modern world tendencies in thedevelopment of science, 2, 16–25. Bielenka, H. & Puyo, O. (2020). Педагогічні умови використання рухливих ігор з метою формування ціннісних орієнтацій дошкільників. Pedagogia. Zeszyty naukowe, 1, 6–10. ISSN 2544-8889 Puyo, O. (2020). Active games of preschoolers in the measurement of personal values in Ukraine. Journal of Education. Health and Sport. 10(4). ISSN 2391–8306. Режим доступу: https://apcz.umk.pl/czasopisma/index.php/JEHS/article/view/JEHS.2020.10.04.036

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПСИХОСОМАТИЧНИХ ХВОРИХ ПРАЦЕЗДАТНОГО ВІКУ

Метою статті є обґрунтування методів психологічної реабілітації психосоматичних хворих працездатного віку. Методи дослідження: морфологічний тест життєвих цінностей в інтерпретації В. Сопова та Л. Карпушина для діагностики життєвих цінностей особистості; Вісбаденський опитувальник за методом позитивної та сімейної психотерапії (WIPPF); Гіссенський опитувальник соматичних скарг; «Чотиривимірний опитувальник для оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації». Клінічний діагноз іпохондричних розладів було констатовано згідно з дослідницькими психодіагностичними критеріями в розділі міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10: клас V. Розлади психіки та поведінки) й DSM-V діагностичних критеріїв. Використано також метод експертних оцінок і бесіду (структурне інтерв’ю за Отто Кернбергом). До критеріїв психосоматичної відповідності оптимального стану функціонування організму в досліджуваних відносимо когнітивний, фізіологічний та поведінковий. Результати: представлено складові моделі «Психологічна реабілітація психосоматичних хворих працездатного віку», яка підкреслює зміст, форми, методи організаційно-методичних засад формування готовності фахівців до професійної самореалізації й безпеки життєдіяльності. Висновки: об’єктивність під час обґрунтування теми забезпечувалася шляхом реалізації неупереджених, некон’юнктурних узагальнень, зумовлених поглядами попередніх дослідників і перевіреної інформації з достовірних джерел. Психокорекційна робота була спрямована на посилення особистісного превентивного ресурсу й включала комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня когнітивного, емоційного й поведінкового інтелекту та пізнавально-базового, пропедевтично-ціннісного, узагальнювально-корекційного й конструктивно-процесуального критеріїв. Представлено рівні відповідності критеріям психосоматичного здоров’я в респондентів, характерними дисфункціями якого є монотонні, емоційно примітивні скарги, які підкріплюються комплектом документів, накопичених за період обстежень. Література Візнюк, І.М. (2019). Психосоматичні кореляти в аспекті розвитку іпохондричної поведінки особистості. Психологічний часопис, 8(7), 174–188. doi:31108/1.2019.5.8.11 Любан-Плоцца, Б., Пельдингер, В., Крегер, Ф., & Леденцах-Гофман, К. (2000). Психосоматические расстройства в общей медицинской практике. Санкт-Петурбург : Издание Института Бехтерева, 2000. Малкина-Пых, И.Г. (2005). Психосоматика: Справочник практического психолога. Москва : Издательство «Эксмо». Спіріна, І.Д., & Вітенко, І.С. (2008). Медична психологія: підручник Дніпропетровськ : АРТ-прес. Менделевич, В.Д. (2005). Клиническая (медицинская) психология. (c. 3–61) Москва : МЕДпресс-информ. Beketova, G., Mozgova, G., Shekera, O., Beketova, & Stephania, L. (2019). Neurophysiological characteriscs of psychosomatic disorders and psychosomatic pathology in children and adolescents. Wiadomości Lekarskie is abstracted and indexed in: SCOPUS, Т.LXXII, 12(I), 2282–2288. Режим доступу:https://wiadlek.pl/wp-content/uploads/2020/02/WL-12-cz-II-2019.pdf

ЗМІСТ ІНКЛЮЗИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПСИХОЛОГА ЯК УЧАСНИКА КОМАНДИ СУПРОВОДУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

У статті йдеться про значущість ефективно організованого інклюзивного навчання як показника якісної освіти. Представлено дослідження науковців, яке виявило суттєву невідповідність української нормативно-правової бази стосовно інклюзивного навчання європейським цінностям та керівним засадам; сформульовано чинники складнощів впровадження інклюзивної освіти в Україні. Увага в статті концентрується на кадровому забезпеченні інклюзивної освіти, і передусім – на позиції психолога в інклюзивному освітньому просторі. Систематизовано нормативно-правові, методичні та дослідницькі матеріали, присвячені визначенню змісту та форм діяльності психолога в закладі освіти. Здійснено порівняльний аналіз щодо змісту та форм діяльності психолога та інших учасників команди супроводу в українському нормативно-правовому законодавстві. У статті наголошено на тому, що у стандарті «Практичний психолог закладу освіти» відсутня інклюзивна компетентність, а поняття «інклюзивне навчання» подано в переліку таких ситуативних втручань, як булінг, прояви насильства та шкідливі звички. Дослідження за доступними нам джерелами понятійного поля вислову «інклюзивна компетентність» виявило недостатню конкретику та відповідність цього поняття потребам часу. Висвітлено головну спрямованість статті, яка полягає в обґрунтуванні поняття «інклюзивна компетентність» практичного психолога як необхідної його здатності щодо професійної допомоги дітям з особливими освітніми потребами в закладі освіти. Розроблена нами структура інклюзивної компетентності охоплює особистісні, міжособистісні та діяльнісні компетенції; конкретизовано зміст цих компетенцій та зазначено найкращий формат їх становлення – безпосереднє навчання із супроводом експертного коучингу. Орієнтир на інклюзивну компетентність при підготовці майбутніх психологів або в процесі підвищення кваліфікації вже досвідчених психологів дасть змогу сформувати їхні професійні уміння у відповідності до вимог часу; сприятиме поліпшенню фахової підтримки дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти. Література Вінтюк, Ю.В. (2018). Модель формування професійної компетентності майбутніх психологів у ВНЗ. Вісник Черкаського університету. Серія «Педагогічні науки», 8, 42–48. Головань, М.С. (2008). Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду. Вища освіта України, 3, 23–30. Клименюк, Н. (2017). Формування інклюзивної компетентності в майбутніх соціальних працівників в умовах професійної підготовки. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 1(65), 72–86. Мартинчук, О.В., & Скрипник, Т.В. (2020). Потреба у концептуалізації понять інклюзивної освіти в Україні як виклик сьогодення. Актуальні питання корекційної освіти (педагогічні науки): збірник наукових праць, 16(1), 186–197. Марчак, Т.А. (2020). Психолого-педагогічний супровід навчання дітей з порушенням психофізичного розвитку як складова інклюзивного навчання. Матеріали міжнародної наукової конференції «Проблеми та перспективи реалізації та впровадження міждисциплінарних наукових досягнень» (Київ, 12 липня 2020), 97–101. Київ : МЦНД. https://doi.org/10.36074/12.06.2020.v1.06 Посадова інструкція практичного психолога закладу загальної середньої освіти (2018). Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/posadova-instrukcia-prakticnogo-psihologa-zzso-zrazok-354222.html Примірне положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти (2018). Наказ МОН України № 609 від 08.06.2018. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0609729-18#Text Професійний стандарт за професією «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» (2020). Режим доступу: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2020/12/pdf Професійний стандарт «Практичного психолога закладу освіти» (2020). Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2020/12/Standart_Praktychnyy_psykholoh.pdf Саврасова-В’юн, Т.О. (2015). Зміст і структура професійно-психологічної компетентності майбутніх педагогів. Освітологічний дискурс, 2(10), 241–254. Скрипник, Т., & Бірюкова, К. (2020). Неперервний експертний коучинг для підвищення компетентності учасників інклюзивного процесу в закладах освіти. Неперервна професійна освіта: теорія і практика, 1(62), 23–29. Хитрюк, В.В. (2015). Инклюзивная готовность педагога: генезис, феноменология, концепция формирования. (Монография). Барановичи : БарГУ. Шолох, О.А. (2020). Ціннісні аспекти підготовки майбутніх психологів до діяльності в інклюзивному середовищі. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені ТГ Шевченка. Серія: Педагогічні науки, 6(162), 177–184 . Вlândul,-C., & Bradea, А. (2017). Developing psychopedagogical and methodical competences in special / inclusive education teachers. Problems of Education in the 21st Century, 75(4), 335–344. Global Education Monitoring Report Summary (2020): Inclusion and education: All means all. Paris : Martynchuk, О., Skrypnyk, Т., Sofiy,Z., & Bahdanovich Hanssen, N. (2020). Inclusive education in Ukraine: Tension between policy and practice. Dialogues between Northern and Eastern Europe on the Development of Inclusion: Theoretical and Practical Perspectives. Great Britain : Routledge, 148–16 . Martynchuk, О., Skrypnyk, Т., Maksymchuk, M, Babych,, & Biriukova, K. (2021). Professional readiness of future special education teachers for inclusive education in Ukraine. Society. Integration. Education. Proceedings of the International Scientific Conference, III, 159–172.

ЗДАТНІСТЬ ДО ПРОГНОЗУВАННЯ ЯК УМОВА УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОРОСЛИХ

У статті презентовано результати теоретичного дослідження психологічних джерел з проблеми прогнозування професійної діяльності дорослих. Розкрито теоретико-методологічні положення вивчення прогнозування та життєвого прогнозування як психологічних феноменів у працях зарубіжних та вітчизняних психологів. Визначено зміст і сутність прогнозування діяльності та професійної діяльності людини. Виокремлено два етапи вивчення досліджуваної теми: класичний і сучасний. Представники класичної психології розкривають прогнозування діяльності людини в контексті її функціонування на сенсорному та розумовому рівнях психічного відображення. Сучасні психологи в своїх дослідженнях ставлять акцент на розвитку прогностичних здібностей і вмінь молоді та дорослих у процесі фахової підготовки. Зосереджено увагу на взаємозв’язку здатності дорослої особистості до прогнозування власного майбутнього, своїх життєвих цілей і планів з прогнозуванням її професійної діяльності. Доведено, що здатність до прогнозування є ключовою умовою успішної професійної діяльності особистості в дорослому віці. Емпірично виявлені психологічні особливості прогнозування життєвих і професійних планів дорослих та успішної їх реалізації. За результатами проведеного аналізу аналітичності, усвідомленості, гнучкості, перспективності та доказовості життєвого та професійного прогнозування встановлено, що в прогнозах на майбутнє аналітична функція дорослих обмежена, усвідомленість майбутнього пов’язана з причинно-наслідковими співвідношеннями, гнучкість цілей та планів визначає адаптивність до стрімких змін сьогодення, перспективність має темпоральні характеристики в життєвому просторі дорослих, а доказовість відображає процеси аналізу життєвих ситуацій минулого для здійснення більш точного прогнозу майбутнього. Констатовано, що лише високий інтегральний показник здатності до професійного прогнозування дорослих, може забезпечити успішність їх професійної самореалізації. Підкреслено значущість для подальшого вивчення процесу прогнозування професійної діяльності представниками різної статі. Література Абульханова-Славская, К. (1980). Деятельность и психология личности. Москва : Наука. Анфалов, Е.В. (2016). К вопросу формирования рефлексивно-прогностической компетенции у обучающихся в военном вузе. I междунар. Науч. Конф. «аспекты и тенденции педагогической науки» (Санкт-петербург, 20-23 декабря 2016г.). (с. 175–178). Г. Санкт-петербург : Свое издательство. Батраченко, І. (1996). Психологія розвитку антиципації людини. Дніпро : Своє видавництво. Бестужев-Лада, И.В. (1982). Рабочая книга по прогнозированию. Москва : Мысль. Блохіна, І.О. (2012). Психологічні чинники становлення професійно-етичних настановлень майбутніх фахівців з управління навчальними закладами. (Дис. канд. психол. наук). Київ. Брушлинский, А.В. (1979). Мышление и прогнозирование. Москва : Мысль. Булах, І. (2016). Психологія особистісного зростання підлітків: реалії та перспективи. Вінниця : Нілан-ЛТД. Вірна, Ж.П. (2004). Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога. (Автореф. дис. доктора психол. наук). Київ. Головаха, Е.И., & Панина, Н.В. (2002). Психология человеческого взаимопонимания. Киев : Институт социологии НАН Украины. Гріньова, О. (2018). Психологія проектування життєвого шляху: юнацький вік. Київ : Нілан-ЛТД. Захаров, А.В. (2009). Формирование прогностических умений студентов педагогического вуза: на материалах изучения дисциплин психолого-педагогического цикла. (Дис. канд. пед. наук). Ишим. Кошонько, Г.А. & Поробок, О.О. (2018). Прогностичні вміння в структурі професійної діяльності майбутніх психологів. Збірник наукових праць національної академії державної прикордонної служби україни. Серія: Психологічні науки, 2, 130–142. Режим доступу: http://elar.khnu.km.ua/jspui/handle/123456789/6811 Краева, М.Ю. (1999). Динамика прогностических способностей у студентов психологов в образовательном процессе вуза. (Дис. канд. психол. наук). Астрахань. Ломов, Б.Ф., & Сурков, Е.Н. (1980). Антиципация в структуре деятельности. Москва : Наука. Ляхова, М. (2010). Психологические составляющие жизненной стратегии личности. Вестник КЕМГУ, 3(43), 83–90. Максименко, С. (2010). Прогнозування розвитку особистості як наукова проблема. Наук. Вісник миколаївського держ. Пед. Ун-ту ім. В.О. Сухомлинського, 2 (5), 3–19. Помиткіна, Л. (2013). Психологія прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень. (Монографія). Київ : Видавництво Національного авіаційного університету. Кафедра. Регуш, Л.А. (2003). Психология прогнозирования: успехи в познании будущего. Санкт-петербург : Речь. Соколова, Н.Ф. (2004). Формирование прогностических умений у студентов колледжей в условиях дистанционного обучения математике. (Автореф. дис. канд. пед. наук). Москва. Чернобровкіна, В. (2012). Психологія особистісної свободи: монографія. Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка».

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

Стаття присвячена проблемі становлення професійної ідентичності в майбутніх психологів. Мета полягала в емпіричному виявленні відмінностей розвитку показників професійної ідентичності на різних етапах навчання майбутніх психологів у бакалавраті. Теоретично досліджені основні погляди вчених на процес професійного становлення психологів (консультантів, психотерапевтів). Розглянуто особливості професійної ідентичності психологів у порівнянні з іншими професіями. Акцент ставиться на важливості приділення уваги становленню професійної ідентичності майбутніх психологів вже на етапі їхнього навчання у ЗВО. Розглянуто ключові періодизації розвитку професійної ідентичності спеціалістів допомагаючих професій, окремо виділено студентський період, в межах якого в майбутніх психологів має сформуватися чітке бачення себе як спеціаліста та окреслитися бачення власного професійного шляху. Емпірично досліджено особливості вияву професійної ідентичності з першого по четвертий курс навчання на бакалавраті. Детально розглянуто особливості емоційного ставлення студентів до власної професії та активної позиції щодо оволодіння професією психолога. Основна увага акцентується на зміні емоційного ставлення до спеціальності та професії від позитивного до негативного протягом навчання на бакалавраті. Серед основних причин такого знецінення виділяються дезадаптованість студентів під час початку навчання, напружений психологічний клімат в студентській групі, мала кількість навчальних годин, що приділяється особистісному розвитку студентів та розвитку готовності до взаємодії із клієнтами. В результаті цього студенти старших курсів виявляються психологічного не готовими до професійної діяльності, а тому обирають інші шляхи самореалізації. У висновках дається бачення того, що негативне ставлення та неприйняття себе в ролі психолога часто пов’язане із низькою адаптацією студентів до навчального процесу, відсутністю позитивного психологічного клімату всередині групи, недостатньою кількістю навчальних годин, спрямованих на особистісний розвиток студентів. Література Левченко, В.В. (2019). Психологічний супровід формування професійної ідентичності в умовах змін. Теоретичні і прикладні проблеми психології, 3(50), 196–207. Ляшенко, О.А. (2015). Розвиток професійної ідентичності як чинника становлення психологічної позиції рівності майбутніх викладачів. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 2(47), 109–115. Родыгина, У.С. (2007). Психологические особенности профессиональной идентичности студентов. Психологическая наука и образование, 12(4), 39–51 Auxier, C.R., Hughes, F.R., & Kline, W.B. (2003). Identity development in counselors-in-training. Counselor Education and Development, 43, 25–38. https://doi.org/10.1002/j.1556-6978.2003.tb01827.x Rønnestad, M.H., & Skovholt, T.M. (1993). Supervision of beginning and advanced graduate students of counseling and psychotherapy. Journal of Counseling and Development, 71, 396–405. https://doi.org/10.1002/j.1556-6676.1993.tb02655.x Rønnestad, M.H., & Skovholt, T.M. (2013). The developing practitioner: Growth and stagnation of therapists and counselors. Thacker, N.E., & Diambra, J.F. (2019). Parallel Process of Professional Identity Development during Clinical Supervision. Journal of Counselor Preparation and Supervision, 12(3).

СФОРМОВАНІСТЬ МОТИВАЦІЇ РІЗНОВІКОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Статтю присвячено проблемі мотивації різновікової взаємодії у молодших школярів. З метою дослідження стану сформованості мотивації різновікової взаємодії у молодших школярів використано методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (аналіз шкільної документації, соціометрична методика «Вибір партнера для діяльності» Я.Л. Коломінського, проективна методика «Діагностика моральної саморегуляції молодшого школяра» О.С. Безверхого, методика «Незакінчені речення»); математичної статистики (визначення відсоткових співвідношень, χ2-критерія). Визначено, що різновікова взаємодія виникає між субʼєктами, що належать до одного вікового періоду, але до різних його етапів, мають різницю у віці більшу, ніж один рік, та відзначаються співвідношенням позицій старшого і молодшого. Пілотне обстеження 30 класів початкової школи показало, що сучасні класи початкової школи є фактично різновіковими групами, в яких навчаються не однолітки, а діти з різницею 1-2 роки, що зумовлює досить відчутну психологічну дистанцію між ними в умовах характерного для молодших школярів інтенсивного психічного й особистісного розвитку. Мотивацію молодших школярів до взаємодії з однокласниками, що належать до різних вікових відтинків, було визначено на підставі показників ділових, позиційних, морально-ціннісних мотивів. Встановлено, що найкраще сформованими в досліджуваних є морально-ціннісні мотиви (31,8% дітей з високим та 60,2% iз середнім рівнями), потім позиційні (21,6% дітей з високим та 57,2% із середнім рівнями) та нарешті ділові мотиви різновікової взаємодії (18,6% дітей з високим та 47,1% із середнім рівнями). Сформованість у молодших школярів мотивації різновікової взаємодії знижується внаслідок невідповідності знаних (морально-ціннісних) і реально діючих (ділових) мотивів. Краща сформованість морально-ціннісних мотивів свідчить про бажаність (привабливість) для молодших школярів різновікової взаємодії, що становить собою значний потенціал у розвитку їх партнерства з дітьми іншого віку. Література Авраменко, О.О. (2013). Соціалізація дітей у різновікових групах дошкільного навчального закладу. (Дис. канд. пед. наук).Умань. Максименко, С.Д, Максименко, К.С., & Главник, О.П. (2003). Адаптація дитини до школи. Київ : Мікрос – СВС. Бушай, І.М. (2012). Психологічні особливості консультування дітей молодшого шкільного віку. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 28–35. Режим доступу:http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6217/Forum_Issue_pdf;jsessionid=2319582D6EBAC1691717F72155007365?sequence=1 Дзюбко, Л.В., & Шатирко, Л.О. (2019). Запобігання деструктивним формам взаємодії суб’єктів освітнього простору, як умова збереження та зміцнення психічного здоров’я особистості в онтогенезі. Матеріалів IV всеукраїнської науково-практичної конференції. «Психічне здоров’я особистості у кризовому суспільстві» (м. Львів, 18 жовтня 2019 року).(с. 82–84). Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ. Киричок, В.А (2014). Теоретичні основи виховання моральної самосвідомості молодших школярів. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді, 8(1), 316–324 . Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tmpvd_2014_18%281%29__37 Кузьменко, В.У. (2000). За віком і за інтересами (комплектування різновікових груп). Дошкільне виховання, 7, 19–20 . Київ : Видавництво «Світич». Манжелій, Н.М. (2004). Організаційно-педагогічні основи діяльності сільських навчально-виховних комплексів «школа – дитячий садок». Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: науковий збірник. УДПУ ім. П.Тичини,8, 101–106 . Москаленко, В.В. (2013). Соціалізація особистості. (Монографія). Київ : Фенікс. Москаленко, Л.С. (2015). Психологічні умови становлення соціального статусу молодшого школяра. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools. Psychology, 4(10), 31–40. Мостова, Т.Д (2021). Особливості психологічної готовності учителів початкових класів до професійної діяльності в умовах реалізації Концепції «Нова українська школа». Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 14(59), 72–79. doi:10.31392/NPU-nc.series12.2021.14(59).08 Нова українська школа: порадник для вчителя (2017). Бібік, Н.М. (Ред.)Київ : Видавничий дім «Плеяди»». Павелків, Р.В. (2019). Онтогенетичні аспекти морального становлення особистості. Особистість у контексті морального та професійного зростання. (Монографія). Р.В. Павелків, & Н.В. Корчакова (Ред.). (с. 6–22). Київ : Центр учбової літератури. Печенко, І.П. (2004). Різновікова взаємодія вихованців комплексу «школа – дошкільний навчальний заклад» як чинник соціалізації. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 9, 193–197. Київ : Науковий світ. Приходько, Ю.О. (1987). Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. Київ : Радянська школа. Смольникова, Г.В. (2014). Методи дослідження спілкування дітей в умовах різновікової групи. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 43, 313–319. Тришневська, Г.Б., & Олійник, Н.Ю. (2003). Особливості формування особистості молодшого школяра у різновіковому колективі. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 5, 169–173.