Метою статті є аналіз становлення та розвитку пам’яткоохоронного законодавства в Україні.
Наукова новизна статті полягає в аналізі основних законодавчих і підзаконних актів України, завдяки яким відбулося реформування сфери охорони культурної спадщини в Україні та приведення її у відповідність до міжнародних норм і стандартів.
Висновки. У законодавчому забезпеченні охорони культурної спадщини України можна до певної міри умовно виділити кілька етапів. Перший розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яка започаткувала зміну державних підходів до культурної спадщини України, задекларувавши культурне відродження українського народу й необхідність повернення національних, культурних та історичних цінностей України, що знаходяться за її межами. Водночас базовим актом стали Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. Саме Основи законодавства України про культуру визначили правові засади діяльності органів публічної влади у сфері охорони культурної спадщини, а також започаткували процес формування Державного реєстру національного культурного надбання. Конституція України від 28 червня 1996 р. більш послідовно, у порівнянні з Конституцією УРСР, забезпечила гарантії культурних прав громадян та обов’язки держави щодо охорони культурної спадщини. На цьому етапі було ратифіковано ряд міжнародних актів у сфері охорони культурної спадщини, а також прийнято національні законодавчі й підзаконні акти, спрямовані на імплементацію цих норм у національне законодавство України, зокрема Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. Другий етап розпочався з ухваленням Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., в якому враховані основні тенденції міжнародно-правового забезпечення охорони культурної спадщини, зокрема положення Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. Законом урегульовані права та обов’язки суб’єктів охорони культурної спадщини, а також порядок формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного й місцевого значення. На цьому етапі ухвалені й такі важливі нормативні акти, як Закон України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 р. і Загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004–2010 роки, затверджена Законом України від 20 квітня 2004 р. Третій етап розпочався з ухваленням Закону України «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. і триває донині. На цьому етапі ухвалено ряд важливих змін до законодавства, спрямованих на приведення українського пам’яткоохоронного законодавства до міжнародних норм і стандартів, зокрема щодо збереження пам’яток культурної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Próba oceny nowych rozwiązań w zakresie karnoprawnej ochrony dziedzictwa kultury