ГРУПОВІ МІЖОСОБИСТІСНІ СИТУАЦІЇ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

В статті розкривається складна і різновекторна за ідейною спрямованістю архітектоніка, яка створює реальне функціонування малої групи. Тут часто вступають у конкуренцію певні зразки поведінки і міжособистісні взаємини, які детерміновані більш широкою (ніж групова) соціальною ситуацією. Наголошується на основній потребі зростаючої особистості – потребі у близькій людині, яка може змінюватися у ціннісних показниках залежно від стадії розвитку індивіда. Педагогові пропонується для розуміння і практичної роботи центральна групова тенденція – дія високого і низького, за якої криється система егоїстичних потягів і в той же час наявні прояви добродійності. Остання передбачає повагу, справедливість, відповідальність особистості, що зростає. Синтез цих чеснот складає Я-духовне особистості, як предмет виховних зусиль протягом усіх освітніх ланок. З огляду на сказане, пропонується ряд групових поведінкових сюжетів у формі міжособистісних ситуацій, які допоможуть вихователеві більш фахово організовувати виховний процес. Так, констатується нерівномірність членів групи у особистісному розвитку, взаємини між ними, які часто створюють умови конфронтації. Пропонуються способи їхнього подолання. Розкриваються обставини самобутності вихованців як особистостей та їхній вплив на загальну групову атмосферу. У цьому зв’язку наголошується на необхідності формування умінь соціальної перцепції, тобто об’єктивного визначення дійсної вихованості того чи іншого ровесника. У цьому ряду розкривається ситуація лідерства думок, коли ініціатива такого лідера одразу не сприймається. Тож потрібен певний час, щоб погляди таких лідерів розділялися більшістю членів групи. Доцільним виявиться розуміння і діяння педагога стосовно осіб з низьким соціальним статусом. Робиться висновок, згідно з яким за відсутності цілеспрямованого педагогічного керування ціннісно-смисловий шлях групи може значно спотворюватися, обмежуючись лише повідтиненими благодійними надбаннями. У цьому зв’язку корекційну роботу слід організовувати, опираючись на вольовий розвиток вихованців.

РОЗВИТОК ВОКАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВОКАЛІСТІВ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОГО НАВЧАННЯ

У статті досліджується проблема розвитку вокальної культури майбутніх вокалістів у процесі фахової підготовки. Зазначено, що вимоги щодо змісту мистецької освіти зумовлюють необхідність удосконалення підготовки майбутніх вокалістів, розгляду пріоритетних напрямків підвищення його вокальної культури, пошуку оптимальних форм і методів розвитку вокальної культури майбутніх фахівців. Підкреслено, що вокальне мистецтво є найбільш популярним видом музичного мистецтва, де поєднуються музика, спів, слово, поезія і сценічна культура. Художній зміст вокальних творів передається засобами співочого голосу, утворює навколо себе могутнє виховне середовище, безпосередньо впливаючи на всіх учасників художньо-педагогічного процесу. Автор статті зазначає, що огляд історії розвитку вокального мистецтва переконує в тому, що видатних представників різних вокальних шкіл (італійської, французької, російської, німецької та української) поєднують загальні методичні положення та художня спрямованість: глибока щирість і правдивість художнього трактування, уміння розкривати зміст твору, яскрава переконливість. Підкреслено, що вивчення науково-методичної літератури впевнює в важливості проблем, пов’язаних із розвитком вокальної культури майбутніх вокалістів: розвиток технічних навичок вокалістів, питання фізіології співочого процесу, підготовка майбутніх вокалістів до виконавської діяльності тощо. Автор статті зазначає, що ефективність розвитку вокальної та виконавської культури майбутніх вокалістів залежить від спрямованості навчальної роботи на поглиблення процесів сприйняття, уявлення, відтворення, що безпосередньо пов’язано з усіма розумовими операціями студентів, розвитком їхнього мислення в цілому Обґрунтовано, що найбільш важливими вокально-педагогічними принципами формування професійної культури вокаліста можна вважати: музично-художнє виховання співака; розвиток музичного і вокального слуху; індивідуальний підхід в навчанні; наслідування вокальної традиції педагога; процес формування вокальної культури студентів на позиціях доцільності, необхідності, ефективності та успішності; принцип поступовості, послідовності та неперервності; принцип єдності художнього й технічного розвитку; принцип усвідомлення специфіки вокально-методичної діяльності; принцип творчої активності.

ПРІОРИТЕТНІ ДУХОВНІ ЦІННОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

У статті зазначено, що у жодній професії особистість людини, її характер, переконання, моральність, ставлення до інших людей не мають такого вирішального значення, як у професії педагога, і передусім, вихователя, що, вочевидь, підтверджує актуальність проблеми формування духовних цінностей майбутнього вихователя. Ми виходимо з того, що саме йому належить місія транслювати духовні цінності суспільства, створювати умови для опанування ними молодим поколінням і відтворення їх у творчій діяльності, культурі вчинку дітей дошкільного віку. Аналіз наукових досліджень у галузі духовного виховання дозволив визначити важливіші, на нашу думку, напрямки підготовки майбутнього вихователя: сформованість духовних цінностей особистості; сформованість морально-естетичних ідеалів, ціннісно-смислових настанов; наукова та методична підготовка. Вважаємо значущою для майбутнього вихователя такої духовної цінності, як моральна підтримка особистості, тому саме на її прикладі будемо досліджувати формування духовних цінностей майбутніх вихователів. Майбутній вихователь може проявити моральну підтримку стосовно людей різних категорій: одногрупників, значущих дорослих, незначущих дорослих, дітей. На наш погляд, найбільш доречним буде розглянути готовність до моральної підтримки дітей, оскільки її сформованість повинна бути невід’ємною складовою професійної підготовки майбутнього вихователя. З’ясовано, що, будучи уособленням загальнолюдських і національних якостей справжньої людини, названі духовні цінності є сукупністю конкретних поглядів, переконань і виявляються в судженнях індивіда, рисах його характеру й поведінці, спонукають до творчості й самореалізації. Вважаємо, що основним змістом духовних цінностей є світоглядні, загальнолюдські та моральні переконання. Саме вони слугують критеріями оцінки як окремих вчинків і дій людини, так і всього її життя.

CULTURE, EDUCATION AND DEVELOPMENT IN THE GLOBAL CONTEXT

The first part of this paper asks how European art education traditionally positions itself despite an ever-changing world, mainly in respect to the question how to teach cultural heritage. Focussing the history of art we can see that teaching the canon connected with development narratives is still dominant. But some trends can be observed that open the chance to further develop those traditions, e.g. focussing intercultural entanglements, transcultural understandings of ‘objects’ and including the issue of power. These trends try to provide answers to today's challenges. The inquiry finally leads to an analytical grid as a model to understand contemporary complexities in a better way. In the middle section, this is discussed in more detail using a concrete example, the political demands for the return of cultural heritage, the Benin bronzes that were stolen by British colonialists in Nigeria in the 19th century and are now mainly in European museums. It gets clear that the application of the model – developed in the first part – to this example reveals its limits, as unsolvable problems occur. The case study of the Benin bronzes triggers a set of new questions that are becoming increasingly important for art education – at least in Germany – but which have hardly been asked so far. Examples are: Who speaks? In which language? With whom? Who owns? Is negation a model for intercultural dialogue? Etcetera. In the last part, this set of questions is posed to a concrete international project with partners in Cameroon, Ghana, Kenya and South Africa that the author is co-ordinating at the Art of Fine Academy in Munich. The set of questions is used to critically explore this project in a way that could also be transferred to any other project in the field of art and cultural education in formal and non-formal settings.

АКАДЕМІЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЦІННІСНА УМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Статтю присвячено дослідженню сучасної системи академічних цінностей, визначенню підходів до зміцнення академічної відповідальності у контексті вдосконалення внутрішніх механізмів забезпечення якості вищої освіти. Аналіз порушеної проблеми засвідчив наявність концептуальних суперечностей у сучасній теорії і практиці забезпечення якості вищої освіти, що виявляються у визнанні пріоритетності академічних цінностей з одночасним нівелюванням аксіологічної основи результатів навчання, у проголошенні спільної відповідальності стейкхолдерів за якість та зміщенні акцентів на інституційних механізмах її забезпечення. Для подолання виявлених недоліків визначено та схарактеризовано систему академічних цінностей, наголошено на необхідності закріплення за кожним суб’єктом певного рівня відповідальності залежно від функціонально-цільового призначення у системі внутрішнього забезпечення якості: викладач – відповідальність за якість викладання й організацію навчання, наставницьку та консультативну роботу, вимогливість, об’єктивність в оцінюванні; студент – відповідальність за якість учіння, виконавська дисциплінованість, самокритичність. На підставі проведеного дослідження доведено, що формування відповідального ставлення студентів до власної освітньо-професійної підготовки має здійснюватися шляхом узгодженого та взаємопов’язаного опанування системи академічних цінностей, а вибір методичних підходів повинен ґрунтуватися на врахуванні актуальних потреб і прагнень студентської молоді.

ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ, УМОВИ ТА ЧИННИКИ

У статті розкрито поняття «духовне пробудження» особистості, використовуючи християнський, духовно-філософський, ноосферний і науковий підходи. Представлено авторське визначення цього поняття, де духовно пробуджена людина трактується як особистість з космопланетарним рівнем свідомості, носій духовності і духовних знань, активно діюча інформаційно-енергетична одиниця Всесвіту, через яку транслюються духовні космічні енергії. Головне призначення духовно пробудженої людини – одухотворяти світ, привносити у життя людства красу і гармонію, любов і добро, мир і істину, сприяючи його еволюції. Духовний саморозвиток, духовне зростання є вищим смислом її життя. Розглянуто образи духовно пробудженої людини та їх характерні особливості у творчості видатних вчених: філософів, психологів ХХ–ХХІ століття (А. Маслоу, М. Савчина, послідовників вчення В. Вернадського). Охарактеризовано умови, які сприяють духовному пробудженню особистості: духовний спосіб життя; пріоритет духовних цінностей; вміння керувати своїми емоціями, почуттями, думками, поведінкою; стійка самодисципліна; позитивна налаштованість особистості, установка на творчість, гармонізацію взаємостосунків зі світом; усвідомлене прагнення до духовного саморозвитку, самовдосконалення; духовно-моральний, особистісний, соціальний рівні зрілості; високий духовно-моральний і духовно-естетичний рівні розвитку; просвітлена свідомість, досягнення стану внутрішньої гармонії через молитву, медитацію та інші духовні практики. Визначено чинники духовного пробудження особистості: класична музика, література, поезія, мистецтво, спілкування з людьми високого духовного рівня, інформаційно-енергетична взаємодія з літературою духовного спрямування тощо.

APPROACHES TO DEVELOPING STUDENTS’ INFORMATION CULTURE IN ENGINEERING EDUCATION

The article focuses on the importance of information culture as an integral part of professional culture of engineers, which affects the quality and safety of engineering solutions. The main two approaches to the definition of "information culture" are determined, which include an information approach when the information culture is reduced to the concept of computer or information literacy and a culturological approach when the concept "information culture" is seen as a way of human life in the information society. Development of the information culture acts as a process of harmonization of the inner world of man in the acquisition of socially significant information. The main components of information culture of engineers are highlighted, including literacy and competence in understanding the nature of information processes and relationships, humanistically oriented information value-semantic sphere, developed information reflection, creativity in information behaviour and socio-information activity. Based on a broad understanding of information culture as a qualitative characteristic of the life of a specialist in terms of receiving, transmitting, storing and using information, where universal moral values are the main priority, basic methodological approaches to forming information culture of future engineers are proposed, namely: system, personal, activity, integrative, culturological, axiological and reflexive approaches. The process of developing future engineers’ information culture in the process of professional training in higher educational institutions will be effective providing that it is based on the substantiated methodological approaches.

CULTIVATING SPIRITUALITY A NECESSITY FOR PRESENT AND FUTURE GENERATIONS

We are going through a very challenging period in human history. Not only has the COVID-19 pandemic had a disastrous effect on people and countries in all parts of the world, but also many other dangerous and life threatening problems have to be addressed and overcome, especially the environmental crisis, huge disparities in income and wealth, systemic racism, and conflicts between different genders, groups, regions, countries, and cultures. In order to come to grips with these problems, and others, it is imperative to make transcendental and not just transformational changes in our lifestyles, values, worldviews, actions, behaviour, and ways of life. The key to this lies in creating an effective balance between materialism and spiritualism, as well as placing a much higher priority on the cultivation of spirituality in our lives in the traditional and contemporary sense. Not only will this make it possible to reduce the colossal demands we are making on the natural environment – largely because most spiritual activities are "human intensive" rather than "material intensive" and therefore don’t consume as many natural resources as most other activities – but also it will enable present and future generations to experience a great deal more exuberance, exhilaration, and ecstasy in life without having to resort to drugs and other substances and devices to create "highs" and "peak experiences" because spiritual activities achieve this naturally. Many of these activities involve participating in causes that are greater than ourselves, joining protest movements aimed at creating more equality and justice in the world, going within ourselves to discover who we really are and what we were intended to realize in life, broaden and deepen our experiences in the arts, cultures, and the cultural heritage of humankind, and engage in explorations in nature and the natural realm that are capable of bringing us into contact with the sublime and possibly even the divine.

ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ «СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ СТУДІЇ» У ВИЩІЙ ШКОЛІ

У статті представлений змістовний аналіз стратегій навчання та особливостей освітнього середовища, що сприяє розвитку критичного мислення, свободи, самостійності студентів. У роботі обґрунтовано, що досягнення планованих результатів протягом навчання соціально-політичним дисциплінам має відбуватися завдяки вирішенню проблемних ситуацій. Показано, що навчальні завдання можуть ставитися на основі вивчення наукових текстів соціальних філософів, соціологів, політологів або публіцистичних матеріалів соціально-політичної проблематики, розумових експериментів, проведення ділових ігор, у яких моделюються реальні ситуації або проблеми. З’ясовано, що справжньою метою навчання поліпшенню критичного мислення є застосування у реальному житті отриманих компетентностей, тобто їх практичного використання. Отримані протягом навчання соціально-політичних студій компетентності критичного мислення потрібні, щоб розпізнати нездійснимі передвиборчі обіцянки, аргументи, які самі вимагають доказів, хибні імовірнісні думки, слабкі доводи або явну софістику. Доведено, що студенти, які оволоділи способом критичного мислення, краще розв'язують власні проблеми, професійні чи світоглядні. Якщо студент мислить критично, він постійно заперечує те, що уявляється очевидним, тим самим допомагаючи знайти нові підходи й рішення. У роботі розглянута проблема диспозиції критичного мислення. На прикладі проблематизації ідеї платонівської держави й фукольдіанського аналізу соціального інституту освіти у статті висвітлені можливості поліпшення критичного мислення студентів. Такі можливості продемонстровані й протягом проведення ними власного соціологічного дослідження.

ЗДОРОВ’Я І ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

У статті обґрунтовано доцільність впровадження в навчально-виховний процес студентів педагогічних технологій, які сприяють розвитку компетентностей щодо відповідального ставлення до здоров’я і здорового способу життя. Визначено критерії (мотиваційно-цільовий, когнітивно-дієвий, рефлексивно-особистісний), показники та рівні сформованості таких компетентностей як чинників духовної культури особистості. Експериментальна перевірка ефективності впливу педагогічних технологій на формування відповідального ставлення студентів до здоров’я і здорового способу життя здійснювались на базі кафедр теоретичних, методичних основ фізичного виховання і реабілітації; фізичної терапії, фізичного виховання і біології; науково-дослідної лабораторії духовного й фізичного виховання дітей та учнівської молоді ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» (Слов’янськ), а також фізичної реабілітації Національного університету «Чернігівська політехніка» (Чернігів). До експериментально-дослідної роботи було залучено 25 студентів другого курсу факультету фізичного виховання; 42 студенти першого і другого курсів факультету психології, економіки й управління та 47 студентів першого і другого курсів філологічного факультету. Встановлено позитивну динаміку формування відповідального ставлення до здоров’я і здорового способу життя у студентів експериментальних груп, яка характеризується зростанням високого рівня на 19,2 % (в контрольних групах – на 2,3 %) та зниженням низького рівня на 31,7 % (в контрольних групах – на 3,1 %). Доведено, що впроваджені педагогічні технології, а також критерії та показники розвитку відповідального ставлення студентів до здоров’я і здорового способу життя є ефективними чинниками формування духовної культури особистості.