Зміни лісомеліоративної складової протиерозійних заходів на прикладі ділянки з контурно-меліоративною організацією території

Мета. Визначення функціональних змін лісомелі-оративної складової частини протиерозійних заходівна прикладі п’яти лісосмуг, що розташовані на схи-ловій ділянці з контурно-меліоративною організацієютериторії в умовах Північного Степу України. Методи.Порівняльний та ретроспективний – для обробленнярізночасових космічних зображень території дослі-джень для виявлення змін у структурі лісомеліора-тивних заходів в умовах регіонального ландшафтуПівнічного Степу. Як картографічну основу використо-вували топографічні карти М 1:10 000, а подальшу їхобробку й інтерпретацію проводили за допомогою ГІС-програм на кшталт ARC-GIS®, QGIS®. За результатамиобробки даних планували визначення ділянок лісосмугіз пошкодженою та відсутньою функціональною части-ною. Оціночний метод визначення стану деревних поріду захисних насадженнях за класифікацією їхньої життє-діяльності для умов степу та напівпустелі. Результати.Виявлено зміни лісомеліоративної складової частинипротиерозійних заходів у вигляді доповнення рос-линності лісомеліоративних насаджень дикорослоюпорослю таких деревних порід, як: ясень пенсильван-ський (Fraxinus Pennsylvanica), в’яз приземкуватий(Ulmus Pumila), клен ясенелистий (Acer Platanoides).Поросль дикорослих чагарникових порід була представ-лена кленом татарським (Acer Tataricum) та жимолостютатарською (Lonicera Tatarica). Зафіксовано зменшенняфункціональної частини приплакорної лісосмуги у верх-ній частині схилу на 82%, а лісосмуг у нижній частинісхилу на 56 та 59% відповідно. Оцінено життєздатністьта життєстійкість лісомеліоративних заходів за середнімбалом та встановлено відповідність проєктній доку-ментації лише двох лісосмуг, розташованих у середнійчастині схилу. Висновки. Оцінивши зміни лісомеліо-ративної складової частини протиерозійних заходів наприкладі робочої ділянки з контурно-меліоративноюорганізацією території, можна говорити про недостатнюїї захищеність від прояву водних ерозійних процесів. З метою запобігання змиву ґрунту на зазначеній тери-торії запропоновано провести доповнення або віднов-лення наявних лісомеліоративних заходів, організуватидодаткові агротехнічні й організаційно-господарські про-тиерозійні заходи.

Систематична, біоморфологічна та екологічна структури сучасної дендрофлори комплексних пам'яток природи 1960-их років Українського Полісся

На Українському Поліссі у 60-х роках ХХ ст. у північній частині Рівненської області було створено п'ять комплексних пам'яток природи (КПП) місцевого значення. Наведено результати інвентаризації дендрофлори у КПП "Трипутнянський парк", "Рокитнівський дендропарк", "Сарненський дендропарк", "Висоцький дендропарк"; "Більський дендропарк". Встановлено, що систематична структура у п'яти КПП представлена 157 видами, 5 гібридами, одним різновидом, що належать до 82 родів, 32 родин. Найбільше дендрорізноманіття представлено у двох КПП "Рокитнівський дендропарк" і "Сарненський дендропарк", відповідно 117 і 77 видів деревних рослин, що належать до 68 і 47 родів, 29 і 21 родин. У п'яти КПП 70,3 % видів деревних рослин належать до шести категорій раритетності ЧС МСОП, найбільше представників категорій LC та DD. У двох КПП "Сарненський дендропарк" та "Висоцький дендропарк" росте Fraxinus pennsylvanica Marsh., який перебуває під критичною загрозою зникнення, що належить до категорії CR. Здійснивши розподіл видів за висотою, з'ясовано, що переважають листяні дерева першої та четвертої величин, що відповідно становить 33 і 27 видів, чагарники високі та середні представлені однаковою кількістю – по 24 види. Серед хвойних видів переважають дерева першої величини 20 видів. 155 видів деревних рослин належать до фанерофітів, мега-, мезо- та мікрофанерефіти представлені майже однаковою кількістю, що відповідно становить 40, 49 та 44 види, з яких переважають листопадні дерева. Найбільшого поширення набули мезофіти – 40,5 % від загальної кількості видів, майже однаковою кількістю представлені такі групи: мезогігрофіти та ксеромезофіти (відповідно 17,1 та 19,0 %). За вимогливістю до освітлення – поширення набули представники геміоскіофітів (72 види) та геліофітів (63 види). За вибагливістю до трофності ґрунту на території КПП переважають мезотрофи 88 видів (55,7 %), дещо менше оліготрофів – 42 види (26,6 %), 26 видів (16,5 %) належить до мегатрофів. Для з'ясування кореляційних зв'язків між досліджуваними флорами п'яти КПП обчислено коефіцієнт подібності Серенсена-Чекановського, максимальні значення якого отримані для двох пар дендрофлор КПП "Рокитнівський дендропарк" і "Сарненський дендропарк"; КПП "Сарненський дендропарк" і "Більський дендропарк", що свідчить про значний рівень подібності дендрофлор.

Transcriptomic and Metabolomic Data Reveal the Key Metabolic Pathways Affecting Streltzoviella insularis (Staudinger) (Lepidoptera: Cossidae) Larvae During Overwintering

Streltzoviella insularis (Staudinger) (Lepidoptera: Cossidae) is a woodboring insect feeding on Fraxinus pennsylvanica, Sophora japonica, and Ginkgo biloba, as well as many other species used for urban greening and plain afforestation in northern China, including the temperate north. There is also a risk that S. insularis could spread through the transportation of seedlings, thereby increasing urban greening costs. However, how S. insularis increases the cold tolerance then reduces it to survive winter temperature below 0°C remains unclear. In the transcriptomic of S. insularis, we identified three profiles (profile 25, 27, and 13) whose trends related to the cold tolerance. We detected 1,783 differentially expressed genes (in profile 25) and identified 522 genes enriched in the AMPK signaling pathway. The metabolome analysis identified 122 differential metabolites. We identified four co-pathways, among which “Glycerophospholipid metabolism” was the pathway most enriched in differentially expressed genes and differential metabolites. The AMPK signaling and glycerophospholipid metabolism pathways play key roles in the natural overwintering physiological process of S. insularis larvae.

Field Response of Green Ash (Fraxinus pennsylvanica) and Honey Locust (Gleditsia triacanthos) to Aminocyclopyrachlor1

Field trials were conducted to assess the impact of aminocyclopyrachlor on green ash (Fraxinus pennsylvanica Marshall) and honey locust (Gleditsia triacanthos L.) trees in an urban environment. Aminocyclopyrachlor is a relatively new, selective, plant-growth-regulator herbicide in the pyrimidine carboxylic acid family. Treatments were applied to Kentucky bluegrass (Poa pratensis L.) sod growing with and without trees present. Evaluations included determination of a safe spraying distance from target trees and the effect of application timing on tree response. This multi-year study showed that green ash was highly tolerant to aminocyclopyrachlor while honey locust developed severe injury in trees closest to applications. Honey locust trees up to 7 m (23 ft) from the tree trunk to the edge of the application displayed moderate to severe injury symptoms and fall treatment in October and November had the lowest tree injury compared to all other application timings. Honey locust trees exhibiting moderate to severe cosmetic injury would not be acceptable to landowners; recovery over time was minimal. Trees located 13 m (43 ft) away displayed no injury for any treatment timing. Soil analysis demonstrated that aminocyclopyrachlor dissipation was the same underneath green ash and honey locust trees, and that dissipation was faster in the presence of growing trees. Taken together, these results provide a basic groundwork necessary for improving aminocyclopyrachlor labels, and a better understanding of this herbicide's effect on certain woody species. Index words: Herbicide injury, aminocyclopyrachlor, herbicide fate, tree safety. Species used in this study: Green ash, Fraxinus pennsylvanica Marshall, honey locust, Gleditsia triacanthos L. Chemicals used in this study: Aminocyclopyrachlor.

INTRODUCTION IN THE FAR EAST: PROBLEMS AND PROSPECTS

Интродукция лесообразователей на Дальнем Востоке начинается с 1805 г. во владениях Российско-Американской компании, становится масштабной после 1890 г. в Хабаровске, Владивостоке, Уссурийске, Шмаковском монастыре, после 1930 г. – на юге Сахалина. Используются ели европейская, сибирская, колючая и лиственницы японская и Гмелина, сосны Банкса, веймутова, обыкновенная, сибирская, робиния, ясень пенсильванский. Массовое введение интродуцентов начинается после 1936 г. (создана Горнотаёжная станция) и после 1948 г. (организация академического Ботанического сада). Хорошие результаты таёжных пород Европы и Америки получены на Сахалине и отчасти в Приморье. Наиболее перспективен метод подбора интродуцентов по сходству климатов – климатических аналогов. The introduction of forest-forming species in the Far East begins in 1805 in the possession of the Russian-American company, becomes large-scale after 1890 in Khabarovsk, Vladivostok, Ussuriisk, Shmakovsky monastery, after 1930 - in the south of Sakhalin. Are used Picea abies, P. obovata, P. pungens; Larix leptolepis and L. dahurica; Pinus banksiana, P. strobus, P. sylvestris, P. sibirica; Robinia, Fraxinus pennsylvanica. The massive use of the introductions species begins after 1936 (the Gornotezhnaya Station was established) and after 1948 (the organization of the Academic Botanical Garden). Good results for the taiga breeds of Europe and America were obtained on Sakhalin and partly in Primorye. The most promising method for the selection of introduced species by the similarity of climates - of the climatic analogues.

Optimizing Reduction Pruning of Trees Under Electrical Lines: The Influence of Intensity and Season of Pruning on Epicormic Branch Growth and Wound Compartmentalization

Reduction pruning of the main stem is commonly used during the maintenance of power lines to encourage the establishment and development of scaffold limbs away from wires. Understanding the physiology of epicormic branch initiation and growth as well as wound compartmentalization following reduction pruning are important for optimizing the pruning cycle and maintaining healthy and safe trees. In this study, the influence of both intensity and time of year of pruning on epicormic branch response and wound compartmentalization was investigated on 56 11-year-old Pennsylvania ash trees (Fraxinus pennsylvanica Marsh.) about 5 to 7 m in height within a controlled nursery environment. During the second growing season following reduction of the main stem, the number, height, and volume of epicormic branches, as well as tallest epicormic branches and the area of discolored wood, increased with pruning intensity. Pruning during the leaf-on season compared to the leaf-off season limited the establishment and development of epicormic branches without affecting wound-closure rate or the area of wood discoloration at the cutting point. Results are consistent with the known seasonal fluctuation of carbohydrates reserves. In the context of the electrical distribution network, where trees are subjected to pruning throughout the year, trees pruned in summer during a maintenance cycle could be pruned during the next cycle, in winter, and so on, to optimize the return interval of the pruning cycle.

First Occurrence and Re-description of Aculus epiphyllus (Nalepa) (Acariformes: Eriophyoidea) from Fraxinus pennsylvanica in Europe

Aculus epiphyllus (Nalepa, 1892) is reported from green ash in Europe for the first time. Ash rust mite has never been found on green ash, and we therefore re-describe and illustrate the female and male, and describe the nymph. The species was collected from the underside of the leaflets of the introduced ash species, Fraxinus pennsylvanica Marshall (Oleaceae) in Hungary.

Riparian forest conditions along three northern Michigan rivers following Emerald Ash Borer invasion

Emerald Ash Borer (EAB; Agrilus planipennis Fairmaire (Coleoptera, Buprestidae)) has killed millions of ash (Fraxinus spp.) trees since its 2002 detection in southern Michigan and Ontario. Effects of EAB in riparian forests, where ash species are often abundant, could influence terrestrial and aquatic conditions but are largely unknown. We surveyed vegetation and coarse woody material within and between three gaps in riparian forests along stretches of three rivers in northwestern Michigan. Gaps were originally dominated by Fraxinus pennsylvanica Marsh. and Fraxinus nigra Marsh., which comprised 46%–71% of total basal area, while ash comprised <10% of basal area in forests between gaps. More than 95% of overstory ash were killed by EAB. Fraxinus pennsylvanica saplings were abundant in gaps but F. nigra regeneration was minimal. Few tree seedlings occurred in gaps, which were dominated by dense sedge mats. Aerial imagery showed the EAB invasion has resulted in 3.6–7.1 canopy gaps·km−1 and dead ash account for 13%–21% of total basal area within 100 m of the banks of all three rivers. Long-term monitoring will be useful to evaluate persistence of ash, particularly F. nigra, the stability of riparian buffers, and potential indirect effects of EAB invasion on the adjacent aquatic systems.