Symbolic and Ritual Practices in the Post-Soviet Urban World: Symbolic Space and Festivity in the Cities of Eastern and Southern Ukraine, 1990s–2010s

Symbolic and Ritual Practices in the Post-Soviet Urban World: Symbolic Space and Festivity in the Cities of Eastern and Southern Ukraine, 1990s–2010sThe article examines symbolic and ritual practices in five cities of southern and eastern Ukraine – Dnipro, Donetsk, Zaporizhzhia, Odesa, and Kharkiv – during the 1990s to 2010s. The author considers the ways in which urban symbolic and ritual practices (primarily expressed in such symbolic forms as municipal ceremonies and festivals) are connected with the cultural and symbolic space of cities. First and foremost, these practices represent a kind of “symbolic mediators” of urban cultural memory and participate in the preservation, broadcasting, and actualization of the cultural semantics of the city. During the 1990s to 2010s, urban symbolic and ritual practices in Ukraine were characterized by efforts to leave behind the most objectionable manifestations of the Soviet culture of festivity and create a fundamentally new festive canon. To an extent, these developments were part of the so-called “decolonization of historical memory,” initiated by the central government and urban communities. Undoubtedly, they were facilitated by the ongoing socio-political transformations, particularly those connected with the Orange Revolution (2004) and Euromaidan Revolution (2013–2014), the Russian aggression against Ukraine, etc. At the same time, the transformation of the Soviet complex of symbolic and ritual practices progressed only slowly; the change of political regime did not lead to a large-scale “ceremonial revolution.” Modern Ukrainian festive culture involves a combination, often quite eclectic, of at least several elements: a “new” style of festivity, generally based on borrowed “Western” cultural patterns; “traditional” forms, stressing national aspects and attempting to revive pre-Soviet cultural models; and “Soviet” forms, which preserve the Soviet festive canon, often adapted and rethought within the framework of the new urban tradition. Overall, the process of constructing a new model of urban festivity in Ukraine is far from complete; this emerging cultural complex remains fluid and capable of “turning” towards the festive traditions of different historical periods. Символічні та ритуальні практики в пострадянському міському середовищі: символічний простір і святкування в містах Східної та Південної України протягом 1990–2010-х рр.Стаття присвячена дослідженню символічних і ритуальних практик п’яти міст Південної та Східної України – Дніпра, Донецька, Запоріжжя, Одеси та Харкова – протягом 1990–2010-х рр. Відзначається, що міські символічні та ритуальні практики (передовсім, виражені у таких символічних формах, як міські урочисті церемонії та свята) особливим чином пов’язані з культурно-символічним простором міста. Насамперед, вони являють собою своєрідні «символічні медіатори» культурної пам’яті міста та беруть участь у зберіганні, трансляції та актуалізації культурних смислів міста. Протягом 1990–2010-х рр. для міських символічних і ритуальних практик в Україні були характерними спроби позбутися найбільш одіозних проявів радянської святкової культури та створити принципово новий святковий канон. Частково ці процеси відбувалися в межах так званої «деколонізації історичної пам’яті», ініціаторами якої була центральна влада та міські спільноти. Безперечно, сприяли цьому суспільно-політичні трансформації, зокрема, пов’язані з Помаранчевою революцією (2004 р.) та Єврореволюцією (2013–2014 рр.), російською збройною агресією проти України тощо. Водночас, процеси трансформації радянських символічних і ритуальних практик були помірними: зміна політичного режиму не призвела до масштабної «церемоніальної революції». Сучасна українська святкова культура передбачає поєднання, часто доволі еклектичне, щонайменше кількох складових: «нової» святкової традиції, що загалом базується на запозичених «західних» культурних зразках; «традиційної», що містить національні акценти та являє собою спробу відродження дорадянських культурних зразків; «радянської», що зберігає радянський святковий канон, часто він адаптований та переосмислений у нових міських традиціях. Загалом, маємо підстави казати про незавершеність процесу конструювання нової міської святкової культури в Україні, що характеризується невизначеністю та можливостями «повороту» до святкових традицій різних історичних епох.Praktyki symboliczne i rytualne w postsowieckim środowisku miejskim: przestrzeń symboliczna i obchody świąt w miastach wschodniej i południowej Ukrainy w latach 90. i na początku XXI w.Artykuł jest poświęcony badaniu praktyk symbolicznych i rytualnych w pięciu miastach południowej i wschodniej Ukrainy: Dnieprze, Doniecku, Zaporożu, Odessie i Charkowie, w latach 1990-2010. Symboliczne oraz rytualne praktyki miejskie (wyrażone przede wszystkim przy użyciu takich form symbolicznych jak miejskie święta, uroczystości) są szczególnie związane z kulturową i symboliczną przestrzenią miasta. Są one przede wszystkim swego rodzaju „symbolicznymi mediatorami” kulturowej pamięci miasta i uczestniczą w utrwalaniu, transmitowaniu i aktualizowaniu jego kulturowych znaczeń. W latach 90. i dwóch pierwszych dekadach XXI w. miejskie praktyki symboliczne i rytualne w Ukrainiecharakteryzowały się próbami pozbycia się najbardziej odrażających przejawów sowieckiej kultury świętowania oraz stworzenia zupełnie nowego kanonu świąt. Po części procesy te odbywały się w ramach tzw. dekolonizacji pamięci historycznej, inicjowanej przez władze centralne i społeczności miejskie. Niewątpliwie ułatwiły to przemiany społeczno-polityczne, w szczególności związane z pomarańczową rewolucją (2004) oraz Euromajdanem (2013-2014), rosyjską agresją zbrojną na Ukrainę itp. Jednocześnie procesy transformacji sowieckich praktyk symbolicznych i rytualnych były umiarkowane: zmiana ustroju politycznego nie doprowadziła do „rewolucji ceremonialnej” na dużą skalę. Współczesna ukraińska kultura świąteczna łączy, często dość eklektycznie, przynajmniej kilka elementów: „nową” tradycję świąteczną, która na ogół opiera się na zapożyczonych „zachodnich” wzorcach kulturowych; element „tradycyjny”, zawierający akcenty narodowe i będący próbą ożywienia przedsowieckich wzorców kulturowych; „sowiecki”, który zachowuje sowiecki kanon świąteczny, jest często adaptowany do nowych tradycji miejskich. Ogólnie rzecz biorąc, można zauważyć, że proces budowy nowej miejskiej kultury świętowania w Ukrainie nie jest ukończony i charakteryzuje się niepewnością i możliwością „zwrócenia się” do tradycji świątecznych różnych epok historycznych.