Symbolic and Ritual Practices in the Post-Soviet Urban World: Symbolic Space and Festivity in the Cities of Eastern and Southern Ukraine, 1990s–2010s

Symbolic and Ritual Practices in the Post-Soviet Urban World: Symbolic Space and Festivity in the Cities of Eastern and Southern Ukraine, 1990s–2010sThe article examines symbolic and ritual practices in five cities of southern and eastern Ukraine – Dnipro, Donetsk, Zaporizhzhia, Odesa, and Kharkiv – during the 1990s to 2010s. The author considers the ways in which urban symbolic and ritual practices (primarily expressed in such symbolic forms as municipal ceremonies and festivals) are connected with the cultural and symbolic space of cities. First and foremost, these practices represent a kind of “symbolic mediators” of urban cultural memory and participate in the preservation, broadcasting, and actualization of the cultural semantics of the city. During the 1990s to 2010s, urban symbolic and ritual practices in Ukraine were characterized by efforts to leave behind the most objectionable manifestations of the Soviet culture of festivity and create a fundamentally new festive canon. To an extent, these developments were part of the so-called “decolonization of historical memory,” initiated by the central government and urban communities. Undoubtedly, they were facilitated by the ongoing socio-political transformations, particularly those connected with the Orange Revolution (2004) and Euromaidan Revolution (2013–2014), the Russian aggression against Ukraine, etc. At the same time, the transformation of the Soviet complex of symbolic and ritual practices progressed only slowly; the change of political regime did not lead to a large-scale “ceremonial revolution.” Modern Ukrainian festive culture involves a combination, often quite eclectic, of at least several elements: a “new” style of festivity, generally based on borrowed “Western” cultural patterns; “traditional” forms, stressing national aspects and attempting to revive pre-Soviet cultural models; and “Soviet” forms, which preserve the Soviet festive canon, often adapted and rethought within the framework of the new urban tradition. Overall, the process of constructing a new model of urban festivity in Ukraine is far from complete; this emerging cultural complex remains fluid and capable of “turning” towards the festive traditions of different historical periods. Символічні та ритуальні практики в пострадянському міському середовищі: символічний простір і святкування в містах Східної та Південної України протягом 1990–2010-х рр.Стаття присвячена дослідженню символічних і ритуальних практик п’яти міст Південної та Східної України – Дніпра, Донецька, Запоріжжя, Одеси та Харкова – протягом 1990–2010-х рр. Відзначається, що міські символічні та ритуальні практики (передовсім, виражені у таких символічних формах, як міські урочисті церемонії та свята) особливим чином пов’язані з культурно-символічним простором міста. Насамперед, вони являють собою своєрідні «символічні медіатори» культурної пам’яті міста та беруть участь у зберіганні, трансляції та актуалізації культурних смислів міста. Протягом 1990–2010-х рр. для міських символічних і ритуальних практик в Україні були характерними спроби позбутися найбільш одіозних проявів радянської святкової культури та створити принципово новий святковий канон. Частково ці процеси відбувалися в межах так званої «деколонізації історичної пам’яті», ініціаторами якої була центральна влада та міські спільноти. Безперечно, сприяли цьому суспільно-політичні трансформації, зокрема, пов’язані з Помаранчевою революцією (2004 р.) та Єврореволюцією (2013–2014 рр.), російською збройною агресією проти України тощо. Водночас, процеси трансформації радянських символічних і ритуальних практик були помірними: зміна політичного режиму не призвела до масштабної «церемоніальної революції». Сучасна українська святкова культура передбачає поєднання, часто доволі еклектичне, щонайменше кількох складових: «нової» святкової традиції, що загалом базується на запозичених «західних» культурних зразках; «традиційної», що містить національні акценти та являє собою спробу відродження дорадянських культурних зразків; «радянської», що зберігає радянський святковий канон, часто він адаптований та переосмислений у нових міських традиціях. Загалом, маємо підстави казати про незавершеність процесу конструювання нової міської святкової культури в Україні, що характеризується невизначеністю та можливостями «повороту» до святкових традицій різних історичних епох.Praktyki symboliczne i rytualne w postsowieckim środowisku miejskim: przestrzeń symboliczna i obchody świąt w miastach wschodniej i południowej Ukrainy w latach 90. i na początku XXI w.Artykuł jest poświęcony badaniu praktyk symbolicznych i rytualnych w pięciu miastach południowej i wschodniej Ukrainy: Dnieprze, Doniecku, Zaporożu, Odessie i Charkowie, w latach 1990-2010. Symboliczne oraz rytualne praktyki miejskie (wyrażone przede wszystkim przy użyciu takich form symbolicznych jak miejskie święta, uroczystości) są szczególnie związane z kulturową i symboliczną przestrzenią miasta. Są one przede wszystkim swego rodzaju „symbolicznymi mediatorami” kulturowej pamięci miasta i uczestniczą w utrwalaniu, transmitowaniu i aktualizowaniu jego kulturowych znaczeń. W latach 90. i dwóch pierwszych dekadach XXI w. miejskie praktyki symboliczne i rytualne w Ukrainiecharakteryzowały się próbami pozbycia się najbardziej odrażających przejawów sowieckiej kultury świętowania oraz stworzenia zupełnie nowego kanonu świąt. Po części procesy te odbywały się w ramach tzw. dekolonizacji pamięci historycznej, inicjowanej przez władze centralne i społeczności miejskie. Niewątpliwie ułatwiły to przemiany społeczno-polityczne, w szczególności związane z pomarańczową rewolucją (2004) oraz Euromajdanem (2013-2014), rosyjską agresją zbrojną na Ukrainę itp. Jednocześnie procesy transformacji sowieckich praktyk symbolicznych i rytualnych były umiarkowane: zmiana ustroju politycznego nie doprowadziła do „rewolucji ceremonialnej” na dużą skalę. Współczesna ukraińska kultura świąteczna łączy, często dość eklektycznie, przynajmniej kilka elementów: „nową” tradycję świąteczną, która na ogół opiera się na zapożyczonych „zachodnich” wzorcach kulturowych; element „tradycyjny”, zawierający akcenty narodowe i będący próbą ożywienia przedsowieckich wzorców kulturowych; „sowiecki”, który zachowuje sowiecki kanon świąteczny, jest często adaptowany do nowych tradycji miejskich. Ogólnie rzecz biorąc, można zauważyć, że proces budowy nowej miejskiej kultury świętowania w Ukrainie nie jest ukończony i charakteryzuje się niepewnością i możliwością „zwrócenia się” do tradycji świątecznych różnych epok historycznych.

УЧАСТИЕ ДЕТЕЙ В ПРАЗДНИЧНОЙ КУЛЬТУРЕ МОРДОВСКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦЕВ СИБИРИ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XX – НАЧАЛЕ XXI вв.

Статья посвящена участию детей в праздничной культуре мордовских переселенцев на территории Сибири. Мордва переселялась сюда с территорий мордовского, чувашского, самарского и пензенского краев со второй половины XIX в. по 1970-е гг. Материалом для статьи служат полевые исследования автора и научная литература по изучаемой проблематике. Дается характеристика наиболее важных религиозных праздников мордовских переселенцев. Отмечается, что одной из особенностей праздничной культуры мордовского крестьянства являлось участие в религиозно-праздничных действиях детей и молодежи. При проведении большинства обрядов взрослых дети нередко привлекались в качестве зрителей. Их помощь использовалась и при подготовке к проведению обрядов, например, при сборе продуктов питания; дров, ненужных вещей для рождественских и масленичных костров. Кроме того, дети привлекались для информирования местного населения о предстоящих церемониях (например, посиделках, различных помочах и т. д.). В ряде случаев, в частности при обходе домов поселения на Пасху, Рождество и Новый год, дети и подростки наделялись самостоятельной обрядовой ролью. Их присутствие считалось в народе магически благоприятным средством для достижения определенных целей. Делается вывод о стремлении мордовских переселенцев к сохранению религиозно-праздничной культуры и на иноэтничной территории. Установлено, что на территории Сибири мордовским населением отмечались такие же праздники, как и в исконных территориях выхода переселенцев. The article aims to study how children participated in the festive culture of Mordovian immigrants in Siberia. Mordva had been moving here from Mordovia, Chuvashia, Samara, and Penza from the second half of the XIX century to the 1970s. The article is based on the author's field studies and scientific literature. It describes the most important religious holidays of the Mordovian immigrants. It was typical of the festive culture of the Mordovian peasantry that children and youth participated in religious and festive acts. In most adult rites, children were often involved as spectators. They also assisted in the preparation of rites, for example, collecting food, firewood, unnecessary objects for Christmas and Maslenitsa fires. Apart from that, children informed the local population about upcoming ceremonies. Sometimes, children and adolescents were endowed with an independent ritual role, particularly when knocking on doors on Easter, Christmas, and New Year. Their presence was considered a magical means to achieve certain goals. The author concludes that the Mordovian population aimed to preserve their religious and festive culture in the new territory. In Siberia, the immigrants celebrated the same holidays as in their original territories.

Folk Costume traditions in the modern culture of the Volga-Ural Tatars

The article is based on the materials of the Historical and Ethnografic Atlas of the Tatar People (volume “Folk Costume”) prepared at the Institute of History of the Tatarstan Academy of Sciences. In the pre-national period of the Tatar’s history there were many various local, ethno-confessional and other complexes of costume. Its formation was closely linked to the characteristic properties of the complex ethno-cultural history of the local groups of Tatars (the Kazan Tatars, the Mishar Tatars, and the Christian Tatars or Kryashens), as well as their religion (Islam, Christianity, Heathenism). In the late 19th – early 20th centuries, during the development of economic and cultural communications between Tatars of Russia’s separate regions, the common national Tatar costume was formed. City traditions of the Kazan Tatars have lie at the core of its formation. These traditions were distinguished by the style of a costume tendency to change – from archaic monumental national forms to more refined, corresponding to directions of the all-European fashion of that time. The “secondary folklore forms” characterize the present stage of transformation of the Tatar national costume as a whole – the aspiration of professionals to use national traditions in professional culture (graphic, arts and crafts arts, theatre, scenic folklore, modern modeling, museum expositions as a symbol of reconstruction of ethnic identity). Several trends present folk costume traditions in the modern festive culture of the Volga-Ural Tatars: the ethnographic (authentic) Tatar costume; the folkloristic (neo-folklore) variation of traditional costume; the so-called symbolical national sign the avant-garde costume. As the element of the ethnic culture, the national costume is the most important related to the individual. It represents a symbolical sign-category, an original social-cultural code and transmits the ethnic information from the past to the future.

Методология исследования праздничной культуры в работе Хулио Каро Бароха «Карнавал»

В статье исследуется методология известного испанского антрополога, историка, языковеда и фольклориста Хулио Каро Барохи (1914–1995), примененная им для анализа праздничной культуры Испании. Прослежена эволюция научных взглядов Каро Барохи. Если в начале своей карьеры, до гражданской войны в Испании, а также в первое десятилетие после нее основным для ученого был метод культурного диффузионизма, сформировавшийся, главным образом под влиянием Хосе Мигеля Барандиана, «патриарха баскской этнографии», то затем под влиянием Рэдклифа Брауна и Бронислава Малиновского его интересы сместились в сторону функционального метода. Однако, спустя некоторое время Каро разочаровывается и в функционализме, что побудило его приступить к поискам собственного метода научного анализа, названного самим Каро «историческим структурализмом». Однако часто исторический компонент в его исследованиях преобладает, и в этом случае исследователь критикует структурализм за антиисторизм. Показаны преимущества данного научного подхода по сравнению с другими методами, применяемыми в социокультурной антропологии. Для своего анализа Каро Бароха выбирает серию праздничных и маскарадных шествий, преимущественно зимнего цикла и анализирует их с точки зрения антрополога, давая описания тех или иных ритуалов, интерпретируя их с исторической и антропологической перспективы, также приводя сравнения с подобными африканскими и европейскими празднованиями. The paper studies the methodology of the famous Spanish anthropologist, historian, linguist and folklorist Caro Baroja (1914-1995) applied to his analysis of the festive culture of Spain. The study traces the evolution of the scientific views of Caro Baroja. At the beginning of his career before the Civil war in Spain and during the first decade after it the main method he applied was cultural diffusionism, which was formed mainly under the influence of Jose Miguel Barandian, the patriarch of the Bask ethnography. Afterwards his interest shifted to the functional method under the influence of Alfred Radcliffe-Brown and Bronislaw Malinowsky. However, later Caro Baroja was disappointed with the functionalism, and that led him to search his new method of scientific analysis. Caro Baroja calls it “historic structuralism”. Though often the historic component in his studies predominates, and the researcher criticizes structuralism for its antihistorism. The advantages of this method as compared with other methods applied in socio-cultural anthropology are shown. For his analysis Caro Baroja chooses a series of festive and masquerade processions mainly of the winter cycle and analyses them from the point of view of an anthropologist, describing some rituals, interpreting them in terms of historic and anthropological perspectives, comparing them with similar African and European festivals.

Perambulation and Performance in Early Modern Festive Culture

This essay examines the performative aspect of observances and festivities associated with Rogationtide, or ‘perambulation day’, in early modern England. After considering pre- and post-Reformation Rogationtide traditions, it identifies how these occasions were an opportunity for communities and parishes to reflect upon and consolidate local boundaries and identities. It also explores how documentary evidence for perambulations broadens critical understandings of the mimetic, musical, and festive activities recorded in the Records of Early English Drama (REED) project, posing methodological questions about using performance as well as mimesis as a characteristic determining a record’s inclusion in a REED collection.

The Festive Culture of Mining Plants in the Urals: The Dobryanka Case

В статье на основе документальных этнографических источников рубежа ХIХ-ХХ вв. реконструируется цикл календарных праздников и обрядов этого периода, сложившихся на одном из уральских заводов — Добрянском (западная часть Пермской губ.). На примере ритуалов встреча птиц кашке-плишке, проводы воды — «провожание Камы», Сергиев день, Троица и др. рассматриваются общие черты, особенности и закономерности развития и функционирования календарных праздников и обрядов в заводских поселениях Урала. В праздничной культуре таких поселений зафиксированы формирование особого производственного календаря и его связь с основными хозяйственными и праздничными циклами, становление на частных заводах особых «корпоративных» праздников, приуроченных к именинам владельца; сохранение архаичных форм традиционной обрядности, развитие календарной обрядности в направлении усиления досуговых форм, вымывание из многих ритуалов сакрального смысла, а также многослойность календарных традиций, активное усвоение и распространение новых, городских форм праздничной культуры. Прослежено, что праздничная культура заводских поселений занимала промежуточное место между сельскими крестьянскими и городскими формами народного календаря. Каждая из особенностей календарной обрядности заводских поселений рассмотрена на этнографических примерах того или иного праздничного цикла. Выявленные особенности позволяют сделать вывод о бытовании в заводских поселениях Урала особых форм традиционной культуры с уникальной спецификой.

RELIGIOUS LIFE IN HARBIN IN THE FIRST HALF OF THE 20TH CENTURY IN THE ORAL STORIES OF THE CITY RESIDENTS (BASED ON MATERIALS BY N.N. LALETINA)

The article presents the results of the reconstruction of the religious life of Harbin in the first half of the 20th century based on oral stories of the former Harbin citizen N.N. Laletina (born 1931, Harbin; lives in Ogre, Latvia) about her childhood, youth, family, environment, education. The interviews were collected in person (Harbin and Karlovy Vary) and online (Ogre). In addition to the topoi related to the Orthodox festive culture of the city, which were general for oral stories of Harbin dwellers, these narratives reflect the “geography” of the Orthodox everyday life of an ordinary Harbin family, stories about religious education at school, facts of syncretization of the religious consciousness of Russians and Chinese in Harbin, memories of attempts to Japanize religious life and school education by the occupiers during the Manchukuo period, as well as personal impressions of the Harbin Orthodox priests. A separate section is represented by various genres of oral prose (there were legends) dedicated to the Harbin mythologeme of Nicholas the Wonderworker (of Myra), the Harbin patron. In the oral narratives of the former Harbin resident, two points of view were combined - the direct perception of the little girl of the events of religious life and the assessment of these phenomena from the height of the past years by a person who now lives in a foreign cultural non-Orthodox environment as well.

PRE-STAGE, STAGE, AND OFF-STAGE DANCE FORMS IN FESTIVE CULTURE

The article examines the origin and evolution of dance as a means of communication. The authors explain the close interconnection between the dance and festive culture, possessed by all nations throughout the entire human history. The article also provides examples of the use of pre-stage, stage and off-stage dance forms in modern festive culture.