Стаття є спробою дослідження провідних складників концептосфери хронотопу війни в книзі малої прози сучасної української письменниці та перекладачки Катерини Калитко «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки» на прикладі циклу оповідань із середньовічно-лицарською темпоральністю та оповідання «Мартин», в якому художньо висвітлено сучасну війну на Сході України. Концептний аналіз оповідань дозволяє простежити, яким чином сучасна війна концептуалізується в хронотопі художніх творів покоління українських письменників, передусім Катерини Калитко, та як це позначається на особливостях творчої манери, індивідуального стилю авторки, а також способах взаємодії з читачем. Мета роботи – виявити та дослідити провідні компоненти концептосфери хронотопу війни в книзі короткої прози Катерини Калитко «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки».Методи. В основі дослідження – методи біографічного, порівняльного, герменевтичного аналізу.Результати. З’ясовано, що для творчості сучасної письменниці характерне концентроване смислове та вербальне напо-внення хронотопічних концептів, їх герметичність і водночас зовнішня простота. Концептосфера війни в аналізованій збірці складається з концептів води (субконцепти дощу, зливи, річки, моря), субконцептів кам’яного простору (стіни, кам’яної брили та фортеці) та субконцептів-символів національної ідентичності (материнської мови, дерева черешні). Традиційні національні концепти в художньому світобаченні авторки трансформуються та зазнають несподіваних способів переосмислення, що є яскравим індикатором глибоких зсувів у соціальному, духовному, філософському та творчому мисленні письменниці.Висновки. Концептуальними домінантами авторського хронотопу в збірці малої прози К. Калитко є простір землі як притулку в умовах війни не лише як збройної агресії, а і як протиріччя та дисгармонії всередині самої людини, що спричинені усвідомленням своєї інакшості, загубленості, відстороненості й відкинутості соціумом. Моделювання метафоричного та фантасмагорійного часу та простору для письменниці є чи не єдиною адекватною стратегією опису абсурдності війни, як явища у загальнолюдському масштабі: через закладені в оповіданнях багатошарові сенси, переосмислення та конструювання тра-диційних і самобутніх, новаторських, суто авторських концептів хронотопу авторка наголошує на антигуманності будь-якого воєнного конфлікту, що загострює й до того складну екзистенцію людей, переконаних у власній інакшості, несумісності з тією географією, в якій з певних причин вони змушені перебувати.Ключові слова: війна, концепт, субконцепт, художній час/простір, ідіостиль. The article studies the leading components of the conceptosphere of the chronotope of the war in the book of the small prose of the modern Ukrainian writer and translator K. Kalytko “The Land of All Those Lost, or Little Scary Tales” on the example of the cycle of short stories with medieval and chivalrous temporality, and the short story “Martyn”, which artistically enlightens the current war in the East of Ukraine.Purpose of the work is to identify and study the leading components of the conceptosphere of the chronotope of war in the book of short prose by Kateryna Kalytko “Land of the Lost, or Little Scary Tales”.Methods. The study is based on the methods of biographical, comparative, hermeneutic analysis.Results. Short prose of a modern writer is characterized by a concentrated semantic and verbal content of chronotopic concepts, their tightness and at the same time external simplicity. The conceptual sphere of war presented through the concept of water (subconcepts of rain, river, sea), subconcepts of stone space (wall, stone block) and fortress) and subconcepts-symbols of national identity (mother tongue, cherry trees). Traditional national concepts in the author’s artistic worldview are transformed and undergo unexpected ways of rethinking, which is a clear indicator of deep shifts in the social, spiritual, philosophical and creative thinking of the writer.Conclusions. The conceptual dominants of the author’s chronotope short prose by K. Kalytko are the space of the earth as a refuge in conditions of war not only as armed aggression, but also as contradictions and disharmony within man himself, caused by the realization of his otherness, loss, alienation and rejection. Modelling metaphorical and phantasmagoric time and space for the writer is almost the only adequate strategy for describing the absurdity of war as a phenomenon on a universal scale: through the multilayered meanings embedded in the stories, rethinking and constructing traditional and original, innovative, purely authorial concepts – some military conflict, which exacerbates the already complex existence of people convinced of their own otherness, incompatibility with the unelected geography in which for some reason they are forced to be.Key words: war, concept, subconcept, artistic time/space, idiostyle.
Geoethics for Nudging Human Practices in Times of Pandemics
